# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 751/6430/20 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 751/6430/20 Дата ухвалення: 2026-09-24 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140994366 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140994366 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140994366 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2026 року м. Київ справа № 751/6430/20 провадження № 51-1896 км 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника перекладача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020270000000093, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Єревана Республіки Вірменії, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. Цим же вироком засуджено також ОСОБА_9 , судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються. Вирішено питання щодо цивільного позову, заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів. Згідно з вироком суду ОСОБА_9 і ОСОБА_6 засуджено за те, що вони, діючи за попередньою змовою групою осіб, умисно, з корисливих мотивів, 08 квітня 2020 року в період з 11:51 до 12:32, перебуваючи на території кафе «Армения» у м. Чернігові (пров. Заньковецької, 12), під час зустрічі з ОСОБА_10 пред`явили йому незаконну вимогу про передачу їм грошових коштів, які 23 вересня 2019 року ТОВ «Агробуд-ВМ» (код ЄДРПОУ 38340925) перерахувало на рахунок ТОВ «Еджайл технолоджи» (код ЄДРПОУ 42692414) на виконання договорів поставки від 01 серпня 2019 року № 06/08-19 та надання послуг технікою від 02 липня 2019 року № 04/07-19. Пред`являючи цю вимогу, ОСОБА_9 погрожував ОСОБА_10 вбивством і примусовим відчуженням його особистого майна на їхню користь, чим довів до потерпілого реальність та дійсність реалізації цієї погрози. Далі 10 квітня 2020 року в період із 16:00 до 16:20 ОСОБА_9 спільно із ОСОБА_6 , зустрівшись із ОСОБА_10 на місцевості поблизу автомийки в м. Чернігові (вул. 1-ї Гвардійської Армії, 13), у ході спілкування повторно пред`явили йому незаконну вимогу про передачу їм указаних вище грошових коштів у сумі 500 000 грн. Будь-яких цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_10 перед ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ТОВ «Агробуд-ВМ» і ТОВ «Еджайл технолоджи» не мав. Після цього, 04 травня 2020 року о 14:15 ОСОБА_10 , реально сприймаючи погрози ОСОБА_9 , який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_6 , про позбавлення життя і примусове відчуження його особистого майна на їхню користь, зустрівся з ними поблизу будинку № 2В по вул. Жабинського в м. Чернігові. Перебуваючи в автомобілі «BMW X5» (р.н. НОМЕР_1 ), Мкртчяни отримали від ОСОБА_10 30 000 грн як частину від повної суми предмета вимагання. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни. У порядку ч. 2 ст. 404 КПК України скасовано вирок щодо ОСОБА_9 , на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо нього закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати. Мотивуючи свою позицію, захисник вказує на те, що суд не надав оцінку усім доводам апеляційної скарги сторони захисту. Зокрема, щодо недоведеності винуватості ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 189 КК України належними і допустимими доказами та відсутності у його діях складу цього кримінального правопорушення. Зазначає, що апеляційний суд не усунув неповноти судового розгляду та допущених місцевим судом суперечностей. Колегія суддів безпідставно погодилась з висновками суду першої інстанції щодо законності отриманих у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) доказів. Захисник вважає, що підстав для внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 189 КК України, що забезпечило законну можливість провести у цьому кримінальному провадженні НСРД, не було, а тому слідчий суддя необґрунтовано задовольнив клопотання сторони обвинувачення, не зважив на те, що відомості щодо ОСОБА_6 до ЄРДР взагалі не вносилися. До того ж у вироку є посилання на результати НСРД, які не відображені в протоколі про проведення НСРД, та дозвіл на які слідчим суддею не надавався, легалізовано їх відповідно до ст. 257 КПК України також не було. Під час проведення обшуку у цьому кримінальному провадженні істотно порушено права та свободи людини, а тому протокол обшуку від 04 травня 2020 року є недопустимим доказом. Суд належно не повідомив потерпілого ОСОБА_11 про дату, час і місце апеляційного розгляду та, попри вимогу сторони захисту, не допитав його повторно, не перевірив його показань, а також не взяв до уваги висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, який спростовує наявність у словах ОСОБА_6 погрози насильства над потерпілим чи його близькими родичами, що є обов`язковим елементом об`єктивної сторони вимагання. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Засуджений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника. Прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту немає. Мотиви Суду За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Згідно зі ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. При цьому вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу. Положеннями ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Апеляційний суд під час нового розгляду цих вимог дотримався та виконав вказівки суду касаційної інстанції у постанові від 12 грудня 2024 року. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України, про що прямо зазначено в ч. 1 ст. 405 КПК України. Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. При цьому незгода сторони захисту з оцінкою окремих доказів у справі сама по собі не є підставою для повторного дослідження цих доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, з чого суд апеляційної інстанції і виходив в цьому провадженні. Під час апеляційного розгляду сторона захисту заявляла клопотання про повторне дослідження окремих доказів, яке було розглянуто відповідно до статей 350, 405 КПК України та частково задоволено. Відмова ж у повторному дослідженні доказів не свідчить про порушення кримінального процесуального закону, а означає лише те, що суд не знайшов достатніх підстав вважати, що зазначені захисником докази були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, ґрунтується на безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказах, які судом першої інстанції оцінено за визначеними ст. 94 КПК України критеріями щодо їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку. Зокрема, йдеться про показання обвинувачених, потерпілого, свідка ОСОБА_12 , протоколи слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій та інші письмові докази. Апеляційний суд, перевіривши доводи сторони захисту щодо недопустимості отриманих у ході проведення НСРД доказів, здебільшого аналогічних до тих, що наведені у касаційній скарзі, визнав їх необґрунтованими. Стосовно відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 189 КК України, що забезпечило законну можливість провести у цьому кримінальному провадженні НСРД та залишилось поза увагою слідчого судді, на чому наполягає скаржник, то слід зауважити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. За правилами пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК України до ЄРДР вносяться відомості про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. З матеріалів кримінального провадження убачається, що потерпілий ОСОБА_10 у заяві про вчинення кримінального правопорушення від 31 березня 2020 року повідомив правоохоронним органам про те, що ОСОБА_9 вимагає в нього грошові кошти з погрозою застосування фізичного насильства. Згідно з витягом із ЄРДР від 02 квітня 2020 року слідчий на підставі матеріалів правоохоронних органів вніс до вказаного Реєстру відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, з огляду на те, що потерпілим повідомлено провисловлену йому під час вимагання погрозу застосування фізичного насильства, обсяг якого підпадав під ознаки саме цієї частини статті. На це вказуютьйінші фактичні дані, що містяться в досліджених судом першої інстанції процесуальних документах і судових рішеннях, стосовно сприйняття цих погроз потерпілим як реальної загрози його життю. Відомості до ЄРДР внесено з урахуванням повідомленої потерпілим інформації про вчинене щодо нього діяння, що охоплювалося складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, який є тяжким, тому й порушень ч. 2 ст. 246 КПК України під час отримання дозволу на проведення НСРД немає. Як правильно звернув увагу апеляційний суд, встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, відшукання доказів і є основною метою оперативно-розшукової діяльності, яка проводиться вже після внесення відомостей до ЄРДР, у тому числі для перевірки тих даних, які стали підставою для того, щоб розпочати досудове розслідування у кримінальному провадженні. Суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду вже зазначав про те, що кримінальне провадження було розпочато за фактом вчинення кримінального правопорушення, яке має ознаки визначені ч. 2 ст. 189 КК України, а не щодо конкретної особи. Під час досудового розслідування було встановлено причетність до цього злочину ОСОБА_9 , а згодом у процесі збирання доказів, зокрема за результатами проведення 08 квітня 2020 року НСРД, дозвіл на проведення яких надано слідчим суддею 07 квітня 2020 року, з`ясовано, що до вчинення кримінального правопорушення у співучасті з ОСОБА_9 може бути причетний також ОСОБА_6 .З огляду на ці обставини,не було потреби в окремому внесенні відомостей до ЄРДР про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, оскільки його дії були зафіксовані в межах уже розпочатого кримінального провадження за ознаками вчинення згаданого злочину, про що складено відповідний протокол, на який і послався суд першої інстанції у вироку. За правилами ч. 1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується в цьому кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляєтьсяза клопотанням прокурора. Тобто положення вказаної норми застосовуються у випадку, коли під час проведення НСРД в одному кримінальному провадженні було здобуто відомості про вчинення іншого кримінального правопорушення, яке не розслідується в цьому провадженні. Цим спростовуються доводи сторони захисту про те, що докази, використані для доведення винуватості ОСОБА_6 , отримані без передбаченого на те дозволу, як це визначено КПК України, а тому потребували легалізації в порядку ст. 257 цього Кодексу. Підстав вважати, що докази зібрані за результатами проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні з порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою їх недопустимість, касаційний суд не вбачає. Що стосується істотного порушення прав та свобод людини під час обшуку, проведеного 04 травня 2020 року, то ці доводи також були предметом оцінки суду апеляційної інстанції під час перегляду вироку в апеляційному порядку. Порядок проведення обшуку регламентовано, зокрема, статтями 234-236 КПК України. Дозвіл на обшук у цьому кримінальному провадженні надано ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2020 року за клопотанням слідчого, погодженого прокурором. За змістом ч. 3 ст. 309 КПК України ухвали слідчого судді, інші ніж ті, що зазначені у частинах 1 та 2 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже, процесуальним законом визначено саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності цього виду рішень слідчого судді. Разом з тим, стороною захисту у встановленому КПК України порядку таких заперечень не подавалось, а тому суди були позбавлені можливості ставити підсумнів ухвалу слідчого судді, якою було узаконено обшук, натомість вправі були лише надати оцінку доказам одержаним у результаті цієї слідчої дії щодо їхдопустимості чи недопустимості, що вони і зробили. За таких обставин, твердження захисту про формальний розгляд слідчим суддею клопотання слідчого неприйнятні. Процедури проведення обшуку за ст. 236 КПК України у цьому кримінальному провадженні не порушено. Проголошення лише резолютивної частини ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на обшук, не свідчить про наявність такого порушення КПК України, яке перешкодило чи могло перешкодити постановити законне та обґрунтоване судове рішення, адже саме в ній слідчий суддя визначає суттєві умови обшуку. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року у справі №991/10566/20, а тому вказівку захисника на незаконність обшуку з цієї підстави колегія суддів відхиляє. Частиною 3ст. 236 КПК України визначено, що слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність. Слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення. Обмеження в пересуванні засудженого під час обшуку не може свідчити про фактичне затримання особи як підозрюваної у вчиненні злочину, як про це стверджує захисник, оскільки таке обмеження здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 236 КПК України. Що стосується того, що під час обшуку захисник брав участь у цій слідчій дії не з початку, то хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час проведення обшуку, він не передбачає, що така участь є суворо обов`язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії. КПК України не містить імперативного обов`язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи щодо забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Те саме стосується і перекладача. Частиною 1 ст. 68 КПК України зазначено, що в разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача). Водночас у цьому Кодексі не регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й безумовного обов`язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати перекладача. Питання про дотримання вимог ст. 29 КПК України щодо залучення перекладача слід вирішувати в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_13 є громадянином України, протягом тривалого часу проживає та працює на території України. З аудіозаписів судових засідань, у тому числі і в суді касаційної інстанції, убачається, що засуджений розуміє українську мову, надає зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання. З протоколу обшуку видно, що засудженому було роз`яснено його права, серед яких, право на кваліфіковану правничу допомогу, яке ним було реалізовано, зокрема, на його вимогу до участі у цій слідчій дії допущено захисника з моменту його прибуття на місце. Зауважень до протоколу зі сторони захисту в цій частині, як слушно зауважив апеляційний суд, не було, клопотання про залучення перекладача у цьому кримінальному провадженні надійшли вже пізніше і були задоволені. У подальшому перекладач, як і захисник, брав участь на всіх етапах досудового розслідування та судового розгляду. Таким чином, право ОСОБА_14 на захист у цьому кримінальному провадженні порушено не було. Стосовно відсутності у протоколі прізвищ оперативних працівників, то кримінальний процесуальний закон не містить вимоги щодо зазначення абсолютно всіх осіб, що беруть участь в обшуку, як про це зазначає захисник. За усталеною практикою Верховного Суду, відсутність вказівки у протоколі про те, що під час обшуку здійснюється фото-, відеофіксація або зазначення лише марки технічного засобу без вказівки конкретної моделі та технічного носія, за умови, що така фіксація здійснювалась, жодним чином не нівелює результатів обшуку. Місцевий суд безпосередньо досліджував інформацію, що зафіксована на відповідних технічних носіях, за участю сторін, які не висловлювали зауважень щодо невідповідності фіксації дійсному перебігу обшуку, а тому наведені захисником недоліки у протоколі не є такими порушеннями, що істотно вплинули чи могли вплинути на законність цієї слідчої дії. Суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, частково дослідив докази, перевірив усі доводи апеляційних скарг та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування. Вирішуючи питання щодо необхідності повторного допиту потерпілого ОСОБА_10 , як про це просила сторона захисту, апеляційний суд відтворив показання, надані останнім безпосередньо у суді першої інстанції, та дійшов висновку, що вони є цілком логічними, послідовними та узгоджуються з даними протоколів слідчих дій, які детально досліджені в їх сукупності, та повністю підтверджують винуватість ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 189 КК України. Підстав для повторного допиту потерпілого апеляційний суд не знайшов, з таким рішенням погоджується і колегія суддів касаційного суду. Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вказівок Верховного Суду, оцінив також висновок експерта від 30 квітня 2021 року за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи. Однак зазначив, що у сукупності з іншими доказами цей висновок не спростовує винуватості ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Так, колегія суддів дійшла переконання, що досліджені в ході судового слідства докази у своїй сукупності та взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні ним, за попередньою змовою групою осіб, вимагання з погрозою вбивства, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Об`єктивна сторона вимагання виражається в незаконній вимозі, тобто викладеній у рішучій формі пропозиції винного потерпілому передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру, на які винний не має права. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є спосіб вимагання - погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Погроза вбивства, тобто виявлений ззовні намір позбавити іншу людину життя, може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, залякує потерпілого, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред`явленої вимоги. Вимагання вважається закінченим з моменту пред`явлення вимог, пов`язаних із погрозою. Суб`єктивна сторона цього кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та метою. Водночас не має значення, чи збирався винний здійснити свою погрозу насправді, чи ні, досить того, щоб у потерпілого були реальні підстави побоюватися такої погрози. Вимагання за попередньою змовою групою осіб відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України матиме місце тоді, коли його спільно скоїли дві або більше особи, що заздалегідь до його початку домовилися про спільне його вчинення. Розподіл функцій виконання тут не має значення. Співучасники можуть бути співвиконавцями, а можуть виконувати різні ролі. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, ОСОБА_6 , заздалегідь домовившись із ОСОБА_9 про спільне незаконне вимагання у ОСОБА_10 грошових коштів і діючи за попередньою змовою з ним групою осіб, умисно, з корисливих мотивів, 08 квітня 2020 року під час зустрічі з потерпілим пред`явили цю незаконну вимогу, водночас ОСОБА_9 погрожував останньому вбивством і примусовим відчуженням на їхню користь особистого майна потерпілого, чим довів до ОСОБА_10 реальність і дійсність реалізації цієї погрози. Далі ОСОБА_6 разом із ОСОБА_9 , реалізовуючи спільний злочинний умисел, 10 квітня 2020 року під час зустрічі з ОСОБА_10 знову пред`явили останньому незаконну вимогу про передачу їм грошових коштів у сумі 500 000 грн. Після цього 04 травня 2020 року ОСОБА_10 , реально сприймаючи погрози ОСОБА_9 , який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_6 , про позбавлення його життя та примусове відчуження його особистого майна на їхню користь, зустрівся із засудженими, які згідно з попередньо висловленою незаконною вимогою отримали від потерпілого 30 000 грн як частину від повної суми предмета вимагання. Таким чином, суди встановили усі передбачені ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і відповідають складу вказаного вище кримінального правопорушення. Апеляційний суд, відповідаючи на доводи сторони захисту, вказав, що реальність сприйняття ОСОБА_10 погрози його життю та здоров`ю з боку Мкртчянів, у разі невиконання ним умов висловленої незаконної вимоги про передачу їм грошових коштів чи майна, що оспорюється стороною захисту і в касаційній скарзі, доведена не лише показаннями самого потерпілого, а й низкою інших доказів. Хоча експертом не встановлено у мовленні Мкртчянів висловлювань, зміст яких вказував би на наявність прямої або прихованої погрози життю та/або здоров`ю ОСОБА_10 та/або членам його сім`ї, про що складено відповідний висновок, на який посилається сторона захисту та який був предметом оцінки суду, однак він сам по собі не спростовує винуватості засудженого у вчиненні вимагання, що встановлюється судом за результатами оцінки усієї сукупності доказів. У цьому кримінальному провадженні судом забезпечено дотримання засад рівності та змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зокрема, створено необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечено, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані. Вказівка захисника щодо того, що суд надав перевагу одним доказам та відкинув інші, які свідчили про невинуватість ОСОБА_6 , є безпідставною. Сама по собі незгода сторони захисту з оцінкою окремих доказів судами першої та апеляційної інстанцій не є підставою для їх повторного дослідження у суді відповідної інстанції та надання їм іншої оцінки, як і не свідчить про порушення судами вимог КПК України. Доводи захисника щодо того, що потерпілий не був повідомлений про розгляд кримінального провадження апеляційним судом, неприйнятні. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України засуджений, його законний представник чи захисник наділені правом на касаційне оскарження у частині, що стосується інтересів засудженого. За ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Цією ж статтею закріплено, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Статтею 405 КПК України визначено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК України. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. З матеріалів кримінального провадження убачається, що всі учасники кримінального провадження, у тому числі потерпілий та його представник, були належно повідомлені про дату, час та місце розгляду цього провадження. Потерпілий ОСОБА_10 30 червня 2025 року подав заяву про розгляд справи без його участі у зв`язку з тим, що він перебуває за кордоном. З урахуванням наведеного, колегія суддів, враховуючи необов`язкову участь потерпілого, відсутність його апеляційної скарги, зацікавленості у особистій участі, а також тривалий термін перебування кримінального провадження в суді з метою дотримання розумних строків, дійшла вмотивованого висновку про можливість розгляду справи за його відсутності. Сторона захисту не обґрунтувала яким чином проведення судового засідання без участі потерпілого стосується інтересів засудженого і як це вплинуло на законність оскарженого судового рішення. При тому, що необхідності у його повторному допиті апеляційний суд не встановив. До того ж ані сам потерпілий, ані його представник, ухвалу апеляційного суду з цих підстав у касаційному порядку не оскаржували. Проведення розгляду справи в апеляційному порядку за відсутності окремих учасників кримінального провадження не призвело до порушення вимог кримінального процесуального закону, яке б ставило під сумнів обґрунтованість оскаржуваного рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою та вмотивованою. Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які є підставами для скасування чи зміни судового рішення, за змістом доводів касаційної скарги захисника, не встановлено. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточноюта оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_15 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 189; КК України, ст. 75; КК України, ст. 28; КПК України, ст. 404; КПК України, ст. 284; КПК України, ст. 257; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 439; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 409; КПК України, ст. 405; КПК України, ст. 214; КПК України, ст. 246; КПК України, ст. 234; КПК України, ст. 235; КПК України, ст. 236; КПК України, ст. 309; КПК України, ст. 68; КПК України, ст. 29; КПК України, ст. 91; КПК України, ст. 425; КПК України, ст. 21; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.