# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/3022/24

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 910/3022/24
Дата ухвалення: 2026-10-14
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141028235
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141028235
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141028235

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 910/3022/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret ve Sanayi A.S. в особі її Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" - Романюк І.І., Святогор Є.А. (332),
Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України - Вакуляк Ю.А., Макознак С.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 (суддя Марченко О. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026
(судді Яценко О. В., Горбасенко П. В., Спаських Н. М.)
у справі за позовом Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret ve Sanayi A.S. в особі її Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті"
до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України
про стягнення 1 059 286 198,82 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2024 року Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret ve Sanayi A.S. в особі Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" (далі - Компанія, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (далі - Агентство відновлення, відповідач, скаржник) про стягнення 1 059 286 198,82 грн, із яких 21 246 165,07 євро основного боргу (886 836 176,19 грн за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 12.01.2024) та 172 450 022,63 грн податку на додану вартість.
1.2. Позов мотивовано невиконанням відповідачем обов`язку з оплати остаточного платіжного сертифіката, виданого інженером після розірвання контрактної угоди від 20.01.2020 на виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса, лоти 1- 3, на підставі пункту 19.6 Загальних умов у зв`язку з дією обставин непереборної сили.
1.3. 29.03.2024, до подання відзиву на позовну заяву, відповідач подав заперечення проти вирішення спору в господарському суді з посиланням на арбітражне застереження.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
2.1. 20.01.2020 за результатами тендерної процедури Компанія (підрядник) та Державне агентство автомобільних доріг України (далі - Укравтодор) (замовник) уклали контрактну угоду (тут і далі - Контракт) на виконання робіт з капітального ремонту автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса, Лот 1 (км 87+442 - км 98+400), Лот 2 (км 98+400 - км 113+400), Лот 3 (км 113+400 - км 128+028) (т. 1, а. 24- 25). Складовими частинами Контракту є, зокрема, лист про прийняття тендерної пропозиції від 12.12.2019 № 3210/1/9.1-9, тендерна пропозиція від 14.11.2019, Спеціальні та Загальні умови, розроблені на основі типового контракту Міжнародної федерації інженерів-консультантів (FIDIC). Постановами Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 29 і від 21.02.2023 № 193 Укравтодор перейменовано на Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України. Відповідно до пункту 3.1 Загальних умов Контракту інженер при здійсненні своїх повноважень діє в інтересах (від імені) замовника (далі - Інженер).
2.2. Проєкт фінансувався за рахунок кредитних коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР) і Європейського інвестиційного банку (далі - ЄІБ), про що замовник повідомив підрядника листом від 31.01.2020 № 337/1/9.1-9. Листами від 06.11.2020 № 3499/1/9.1-9 та від 12.02.2021 № 491/1/08-01/09 замовник у порядку пункту 2.4 Спеціальних умов Контракту повідомив підрядника про припинення фінансування Контракту ЄБРР (лист від 30.10.2020) та ЄІБ (лист від 05.02.2021), а також про кримінальне провадження № 42020000000000714, розслідування в якому здійснює Національне антикорупційне бюро України.
2.3. У червні 2021 року Компанія звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Укравтодору 364 183 306,55 грн основного боргу за порушення відповідачем умов Контракту в частині невиконання авансового платіжного сертифіката від 14.05.2020 та проміжного платіжного сертифіката від 01.06.2020 за травень 2020 року. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.09.2021 у справі № 910/10477/21 позов Компанії, що діє в Україні через Представництво, до Укравтодору про стягнення 364 183 306,55 грн задовольнив частково; стягнув з Укравтодору на користь Компанії, що діє в Україні через Представництво, 347 513 990,71 грн основного боргу і 758 134,33 грн судового збору.
2.4. Укравтодор листом від 26.10.2021 № 3356/1/08 повідомив Компанію про рішення господарського суду у справі № 910/10477/21 про задоволення позову та стягнення 347 513 990,71 грн основного боргу і 758 134,33 грн судового збору; зазначив, що ЄБРР та ЄІБ листами від 30.10.2020 та від 05.02.2021 відповідно вирішили оголосити Контракт як таку, що не має права на фінансування банком, про що у встановленому Контрактом порядку Укравтодор повідомив позивача; разом із тим, оскільки відповідною бюджетною програмою на 2021 рік фінансування Контракту не було передбачено, в Укравтодору наразі відсутні джерела фінансування робіт за Контрактом; окремо зазначив, що застосоване ЄБРР у червні 2020 року та ЄІБ у лютому 2021 року призупинення фінансування робіт не було достатньою контрактною підставою для ініціювання Укравтодором призупинення робіт у межах Контракту; натомість, згідно зі статтею 16 (призупинення робіт і розірвання Контракту підрядником) Загальних умов Контракту підрядник, серед іншого, має право на розірвання Контракту у зв`язку з відсутністю фінансування.
2.5. Листом від 28.12.2021 № ONUR-M05-C9-UKR-21-0027 Компанія повідомила Укравтодор про те, що:
- у рамках Контракту підрядник безперервно виконував усі відповідні роботи до сьогодні за власний рахунок;
- Господарський суд міста Києва рішенням від 23.09.2021 у справі № 910/10477/21 встановив позицію замовника: у 2020 році фінансування за Контрактом було передбачено бюджетною програмою 3111600 "Розвиток автомагістралей та реформа дорожнього сектору" за напрямом, передбаченим підпунктом 9 пункту 9 паспорту бюджетної програми на 2020 рік, затвердженої наказом Укравтодору від 14.02.2020 № 57; у 2021 році об`єкт капітального будівництва, що є предметом Контракту, не входить до переліку проєктів, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів;
- замовник підтвердив інформацію, викладену у рішенні Господарського суду міста Києва, листом від 26.10.2021 № 3356/1/08; проте лист не містить інформації щодо подальшого плану фінансування замовника;
- кошти за підписаними авансовим платіжним сертифікатом від 14.05.2020 і проміжним платіжним сертифікатом від 01.06.2020 №1, незважаючи на рішення суду, не надійшли на рахунок підрядника;
- у зв`язку з відсутністю у замовника підтвердження (згідно з пунктом 2.4 Контракту) джерел фінансування будівельних робіт підрядник повідомив про розірвання Контракту підрядником відповідно до підпунктів "с" та "d" пункту 16.2 Загальних умов Контракту; з дати цього листа починається 14-денний термін сповіщення про розірвання Контракту; підрядник просить замовника негайно вжити заходів, передбачених пунктом 16.4 Загальних умов Контракту; підрядник просить Інженера негайно вжити заходів, передбачених пунктом 19.6 Загальних умов Контракту;
- підрядник залишає за собою усі юридичні права та права за Контрактом, які стосуються розірвання та відсутності фінансування, що були, а також не були зазначені у цьому листі; підрядник надасть будь-яку додаткову інформацію або допомогу, які можуть знадобитися.
2.6. Надалі Компанія листом від 06.01.2022 № ONUR-M05-C9-UKR-22-0028 повідомила Укравтодор, що 30.12.2021 надійшли кошти на погашення заборгованості, визначеної рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у справі № 910/10477/21; беручи до уваги істотну зміну обставин, якими керувався підрядник, приймаючи рішення 28.12.2021, з урахуванням недотримання порядку подання повідомлень (пункт 1.3 Загальних умов Контракту), Компанія анулює рішення про розірвання Контракту згідно з пунктом 16.2 Загальних умов Контракту і відкликає лист від 28.12.2021 № ONUR-M05-C9-UKR-21-0027; повторює запит стосовно підтвердження джерел фінансування замовника відповідно до пункту 2.4 Контракту.
2.7. Листом від 16.12.2022 № ONUR-M05-C9-UKR-22-0030 підрядник повідомив про розірвання Контракту на підставі пункту 19.6 Загальних умов Контракту у зв`язку з дією обставин непереборної сили понад 84 дні внаслідок збройної агресії російської федерації. Інженер (Dohwa Engineering Co., Ltd) листом від 13.01.2023 № DH-ONUR/CRE/558 підтвердив правомірність розірвання Контракту та визначив датою його розірвання 23.12.2022; листом від 10.01.2023 № 101/1/09-02 замовник доручив Інженеру розпочати процедуру оцінки на дату розірвання.
2.8. За результатами оцінки Інженер склав остаточний платіжний сертифікат від 25.07.2023 на загальну суму 25 495 398,08 євро, з яких 21 246 165,07 євро - основна сума та 4 249 233,01 євро - ПДВ, і листом від 10.08.2023 № DH-UAD/CRE/0588 направив його замовнику, зазначивши про строк оплати 110 днів за пунктом 14.7 Спеціальних умов Контракту. Листом від 25.09.2023 № ONUR-M05-C9-UKR-22-0031 підрядник просив оплатити остаточний платіжний сертифікат, однак кошти не сплачено.
2.9. Згідно з пунктом 20.2 Загальних умов Контракту спори вирішуються Радою з врегулювання спорів; відповідно до пункту 20.6 Загальних умов Контракту спір, рішення Ради щодо якого не стало остаточним і який не врегульований мирним шляхом, підлягає остаточному вирішенню в міжнародному арбітражі. Пунктом 8 додатку до Контракту передбачено, що будь-який спір остаточно врегульовується відповідно до Правил арбітражу Міжнародної торгової палати (далі - Правила арбітражу МТП) одним арбітром, призначеним відповідно до цих Правил.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.06.2024 позов задовольнив: стягнув із відповідача 21 246 165,07 євро основного боргу, що станом на день прийняття рішення за курсом НБУ еквівалентно 918 571 572,95 грн, 172 450 022,63 грн ПДВ та 1 059 800,00 грн судового збору.
3.2. Суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином повідомив про розірвання Контракту, Інженер, який діє в інтересах замовника, визначив вартість виконаних робіт в остаточному платіжному сертифікаті, а відповідач цю суму не сплатив; ПДВ визначено в гривнях за курсом НБУ на дату складення сертифіката (25.07.2023). Лист відповідача від 01.09.2023 № 2555/1/09-02/05 щодо відхилень від обсягів робіт не взято до уваги.
3.3. Відхиляючи заперечення відповідача щодо юрисдикції державного суду у спірних правовідносинах, суд зазначив, що сторони арбітражний суд не визначили (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), Контракт не містить вказівки на місце арбітражу чи інших положень, які дозволяли б установити дійсні наміри сторін щодо установи чи регламенту, а тому спір належить до юрисдикції Господарського суду міста Києва.
3.4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.03.2025 апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав первинних документів на підтвердження обсягу та вартості робіт (актів форми КБ-2в, довідок форми КБ-3, видаткових і товарно-транспортних накладних, проєктно-кошторисної документації), а зобов`язання з оплати за відсутності фінансування з боку ЄБРР та ЄІБ мали бути включені до бюджетних зобов`язань відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, з урахуванням висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22.
3.5. Водночас суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції щодо невиконуваності арбітражного застереження, додатково зазначивши про неможливість передання спору з договору про публічні закупівлі на вирішення міжнародного комерційного арбітражу відповідно до частини першої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.6. Відповідач не скористався правом на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції щодо відхилених доводів його апеляційної скарги в частині арбітражного застереження.
3.7. Верховний Суд постановою від 11.11.2025 за касаційною скаргою позивача постанову суду апеляційної інстанції від 10.03.2025 скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки умовам Контракту, укладеного на основі FIDIC, який передбачає підтвердження робіт платіжними сертифікатами, а не первинними документами за формами КБ-2в і КБ-3; видача Інженером остаточного платіжного сертифіката є дією уповноваженого представника замовника; відсутність бюджетних асигнувань не звільняє від обов`язку оплати, а висновки у справі № 916/1621/22 стосуються неподібних правовідносин; суд, дійшовши висновку про недостатність доказів, не скористався правом призначити експертизу з власної ініціативи (статті 86, 99 ГПК України); вступ прокурора у справу на стадії апеляційного провадження відбувся з порушенням частини третьої статті 53 ГПК України.
3.8. Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.07.2026 за результатами нового розгляду апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
3.9. Щодо заперечень про арбітраж суд апеляційної інстанції з посиланням на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.12.2021 у справі № 910/9841/20 та від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22, погодився з висновком суду першої інстанції про відсилання до неіснуючої арбітражної установи. Додатково також зазначив, що спір виник із Контракту, укладеного за результатами публічної закупівлі, а тому відповідно до частини першої статті 22 ГПК України не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, а також що відповідач не включив заперечень стосовно ухвали від 20.05.2024 до апеляційної скарги (частина третя статті 255 ГПК України).
3.10. По суті спору суд апеляційної інстанції виходив із того, що Контракт не визнаний недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), за його умовами вартість робіт на дату розірвання визначається у платіжному сертифікаті Інженером, який діє в інтересах самого замовника, а інших документів на підтвердження обсягу та вартості робіт Контракт не вимагає. Відповідач не надав доказів невідповідності визначеної Інженером вартості фактично виконаним роботам і не був позбавлений права подати висновок експерта, складений на його замовлення (стаття 101 ГПК України); наявні докази з більшою вірогідністю підтверджують виконання робіт на визначену суму (стаття 79 ГПК України). Відсутність бюджетних асигнувань не звільняє від обов`язку оплати. Суд відхилив доводи щодо незалучення третьої особи, зміни валюти та розміру стягнення, стягнення ПДВ, а також не прийняв подані сторонами нові докази, зокрема щодо угоди про врегулювання між ЄБРР та Компанією від 21.05.2026, з огляду на те, що вони виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Агентство відновлення подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а позовну заяву залишити без розгляду на підставі статті 22, пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. За пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, згідно з яким господарський суд може продовжити розгляд справи за наявності арбітражної угоди лише у разі встановлення її недійсності, втрати чинності або неможливості виконання; неточності в тексті арбітражної угоди та сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності тлумачаться на користь її дійсності, чинності та виконуваності; угода може бути визнана невиконуваною внаслідок відсилання до неіснуючої арбітражної установи лише за відсутності вказівки на місце арбітражу чи інших положень, які дозволяли б встановити дійсні наміри сторін щодо установи чи регламенту.
4.3. За пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм контрактів FIDIC у їх зв`язку зі статтями 526, 627, 629 ЦК України, частиною першою статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про автомобільні дороги", пунктом 13 Єдиних вимог щодо проектування, нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1065.
4.4. Також скаржник посилається на порушення судами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 533 ЦК України, статей 22, 226, 236 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції, не призначивши будівельно-технічної експертизи, не виконав вказівок суду касаційної інстанції чим, на його думку, порушив вимоги частини першої статті 316 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. До Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" 21.09.2026 від Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій позивач не погоджується з аргументами касаційної скарги та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Агентства відновлення на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 910/3022/24, зазначені судові рішення залишити без змін.
5.2. 14.10.2026 від Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" надійшли додаткові пояснення, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що вважає, що таким чином реалізує свої процесуальні права, передбачені статтею 42 ГПК України, а саме право подавати усні та письмові пояснення, просив суд долучити їх до матеріалів справи та врахувати на розсуд суду.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо доводів відповідача про наявність арбітражного застереження
6.3. За змістом частини першої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, з урахуванням частини другої цієї статті. Згідно з абзацом другим частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Частиною третьою цієї статті встановлено, що будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
6.4. Пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу цього спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Аналогічне правило закріплене в частині першій статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
6.5. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 виснувала, що господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу (відсилання до неіснуючої арбітражної установи) за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту.
6.6. Суди попередніх інстанцій установили, що пунктом 8 додатку до Контракту передбачено остаточне врегулювання спорів відповідно до Правил арбітражу МТП одним арбітром, призначеним відповідно до цих Правил. Отже, дійсно, Контракт містить пряму вказівку на Правила арбітражу МТП, за якими має здійснюватися арбітражний розгляд, і відповідно на існуючу арбітражну установу, що його адмініструє, як про те й вказував відповідач.
6.7. Помилковим є і висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір "в будь-якому випадку" не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу з огляду на укладення Контракту за результатами тендеру. Суд апеляційної інстанції не врахував застереження "з урахуванням частини другої цієї статті", яке міститься в пункті 1 частини першої статті 22 ГПК України, та абзацу другого частини другої цієї статті. Вимога про стягнення плати за виконані роботи на підставі платіжного сертифіката є вимогою з виконання договірного грошового зобов`язання, тобто стосується цивільно-правового аспекту спору, який може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
6.8. Водночас наведене не зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень як прийнятих за наявності арбітражного застереження на стадії повторного касаційного оскарження з огляду на таке.
6.9. Так, дійсно стаття II (3) Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (підписана у Нью-Йорку 10.06.1958) передбачає, що суд направляє сторони до арбітражу, якщо арбітражна угода не є недійсною, такою, що втратила чинність, або такою, що не може бути виконана.
6.10. У пункті 67 Офіційного Керівництва Секретаріату Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі зазначено таке: оскільки арбітраж ґрунтується на волі сторін, сторони можуть відмовитися від раніше укладеної арбітражної угоди. Якщо ніхто не посилається на неї, суд сам з власної ініціативи не направляє сторони до арбітражу.
6.11. Реалізація відповідних положень Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень у господарському судочинстві відбувається таким чином, що процесуальним засобом захисту, здійснення якого залежить виключно від волевиявлення відповідача, є заперечення проти вирішення спору в господарському суді з посиланням на арбітражну угоду. За відсутності таких заперечень господарський суд розглядає спір по суті незалежно від наявності арбітражної угоди та не перевіряє це питання з власної ініціативи. Отже, відповідач, який заявив такі заперечення, виявив свою волю на вирішення справи на підставі арбітражної угоди на відповідній стадії судового процесу.
6.12. Суд першої інстанції дійшов висновку про поширення на спір юрисдикції господарського суду, вирішив спір по суті та задовольнив позов.
В апеляційній скарзі відповідач наводив аргумент щодо порушення судом першої інстанції правил юрисдикції як однієї з підстав апеляційного оскарження поряд із доводами по суті ухваленого рішення.
6.13. У постанові від 10.03.2025 (перший апеляційний перегляд) суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду через наявність арбітражної угоди.
Разом із тим апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги відповідача по суті вирішення спору та прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.
6.14. Касаційна скарга позивача відповідно до обраної ним позиції щодо обрання у цьому спорі юрисдикції господарського суду ґрунтувалася виключно на доводах, що стосувалися вирішення спору по суті, не зачіпаючи питань юрисдикції.
6.15. У відзиві на касаційну скаргу позивача від 15.05.2025 відповідач просив залишити постанову суду апеляційної інстанції від 10.03.2025 без змін, навівши доводи виключно щодо суті спору (припинення міжнародного фінансування, відсутність бюджетних зобов`язань, недостатність доказів виконання робіт) і не згадавши поряд із цим про наявність підстав для скасування рішення, прийнятого на його користь, через порушення правил юрисдикції (т. 8, а. с. 42- 48). Навпаки, на сторінці 2 відзиву на касаційну скаргу позивача відповідач стверджував, що постанова суду апеляційної інстанції від 10.03.2025 є законною, обґрунтованою та такою, що відповідає всім обставинам справи.
6.16. Те саме відповідач стверджував і у судовому засіданні 04.11.2025, що вбачається зі змісту технічного запису цього засідання. Так, на запитання головуючого судді щодо доводів про застосування арбітражного застереження відповідач пояснив, що його правова позиція полягає саме у законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції.
6.17. Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідач подав клопотання від 30.06.2026 про долучення доказів щодо врегулювання спору між ЄБРР та Компанією і про відкладення розгляду справи.
6.18. У касаційній скарзі, поданій на судові рішення про задоволення позову, відповідач повернувся до позиції про наявність підстав для скасування судового рішення з огляду на порушення правил юрисдикції та залишення позову без розгляду, вказавши одночасно і на порушення судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору по суті.
6.19. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад господарського судочинства, передбаченої пунктом 11 частини третьої статті 2 ГПК України. В основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).
6.20. Оскільки процесуальними нормами відповідачу не надано право оскарження судової відмови врахувати заперечення відповідача проти вирішення спору в господарському суді з посиланням на арбітражну угоду та процесуальних дій суду з продовження судового розгляду, то у цьому випадку сам по собі факт участі відповідача у розгляді справи по суті після своєчасного арбітражного заперечення, наведення ним у заявах по суті спору та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції доводів проти позовних вимог по суті, як і факт неоскарження судового рішення на його користь не свідчить про суперечливу поведінку та не означає відмови відповідача від арбітражного застереження в судовому процесі. Не є такою поведінкою і невикористання відповідачем арбітражного застереження в іншому спорі, заснованому на цьому ж договорі.
6.21. Однак судова колегія враховує з точки зору сприйняття доводів касаційної скарги та наслідків цього касаційного оскарження також процесуальну поведінку відповідача у суді касаційної інстанції під час першого касаційного перегляду, тобто, коли касаційний перегляд вже був ініційований іншою стороною і справа знаходилася в суді касаційної інстанції незалежно від невикористання відповідачем свого права на оскарження сприятливого для нього рішення.
6.22. Процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, передбачені статтею 308 ГПК України, надають Верховному Суду право за наслідками розгляду касаційної скарги як залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, так і скасувати її, залишивши в силі рішення суду першої інстанції (повністю чи частково), а за наявності відповідних підстав - скасувати судові рішення й направити справу на новий розгляд, закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду. Частина друга статті 313 ГПК України взагалі не вимагає для її застосування касаційним судом наявності відповідних доводів касаційної скарги при порушенні правил юрисдикції, визначених статтями 20-23 ГПК України.
6.23. Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні в суді касаційної інстанції зокрема 04.11.2025 відповідач, маючи процесуальну можливість визначитися з власним волевиявленням щодо юрисдикції державного суду у цьому спорі незалежно від наявності власної касаційної скарги через підтримку заяви про застосування арбітражного застереження, свідомо обрав іншу модель процесуальної поведінки. Відповідач обмежився тим, що наполягав саме на законності та обґрунтованості рішення державного суду попри пов`язані з цим процесуальні ризики (як вже вказано вище, таким результатом могло бути і залишення в силі рішення суду першої інстанції), і позивач міг покладатися на цей вибір відповідача у подальшому.
6.24. Отже сукупність обставин у цій справі в цілому вказує на те, що, заявивши своєчасно та належно про наявність арбітражного застереження, сторона надалі одержала сприятливе рішення державного суду по суті; ця сторона за загальним правом на касаційне оскарження могла мати процесуальну можливість домагатися заміни цього результату на залишення позову без розгляду, проте не тільки не подала касаційну скаргу (що є зрозумілим), але й захищала сприятливе для себе рішення по суті спору у Верховному Суді під час першого касаційного розгляду як законне та обґрунтоване, маючи процесуальні можливості принаймні вказати чи у відзиві на касаційну скаргу чи безпосередньо у судовому засіданні про наявність підстав для скасування судових рішень через порушення правил юрисдикції (частина друга статті 313 ГПК України) і тільки після втрати сприятливого для себе результату у державному суді знову повернулася до позиції про арбітражне застереження під час нового апеляційного та касаційного розгляду.
6.25. Така поведінка свідчить про те, що відповідач, отримавши сприятливе для себе рішення по суті, погодився з вирішенням спору господарським судом і домагався саме такого вирішення, а заперечення проти вирішення спору в господарському суді використовує не з метою реалізації арбітражної угоди, а передусім як засіб скасування несприятливого судового рішення.
6.26. Позивач своєю чергою, принаймні після закінчення апеляційного розгляду та прийняття постанови від 10.03.2025, на наступних стадіях судового розгляду розумно покладався на те, що спір вирішується господарським судом. Тому доводи касаційної скарги у цій частині не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Щодо застосування умов Контракту FIDIC та норм ЦК України
6.27. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм контрактів FIDIC у їх зв`язку зі статтями 526, 627, 629 ЦК України, частиною першою статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про автомобільні дороги", пунктом 13 Єдиних вимог щодо проектування, нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1065.
6.28. Водночас Верховний Суд у постанові від 11.11.2025 у цій справі аналізував застосування згаданих норм у спірних правовідносинах:
"57. Отже, національне законодавство (статті 6, 627 ЦК України, стаття 179 ГК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві) прямо дозволяє суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності використовувати міжнародні звичаї, рекомендації та форми договорів.
58. ... Контракт укладено відповідно до типового контракту (проформи), що розроблено міжнародною федерацією інженерів-консультантів Federation Internationale Des Ingenieurs-Conseils (далі - FIDIC), яка передбачає підтвердження робіт саме через платіжні сертифікати, а не у спосіб складання сторонами необхідних первинних документів «Акт приймання виконаних підрядних робіт» (ф. № КБ-2в); 2) «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» (ф. № КБ-3) ... .
59. Держава (в особі Укравтодору), уклавши контракт на основі FIDIC, погодилася на ці правила. ... після розірвання Контракту згідно з пунктом 19.6 Контракту Інженер повинен визначити вартість виконаної роботи і видати платіжний сертифікат ... .
60. ... Вимагаючи від іноземного Підрядника надання документів, не передбачених умовами міжнародного Контракту, апеляційний суд застосував до нього обмежувальні вимоги національних підзаконних актів (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013), що суперечить природі контрактів FIDIC.
69. ... Згідно з підпунктом «а» пункту 3.1 Загальних умов FIDIC, Інженер, здійснюючи свої повноваження (зокрема сертифікацію робіт), діє від імені Замовника, але повинен діяти нейтрально, справедливо та неупереджено, забезпечуючи баланс інтересів. Отже, видача Інженером Остаточного платіжного сертифіката є дією, вчиненою уповноваженим представником Замовника, що підтверджує прийняття робіт та погодження їх вартості. ...
79. Отже, відсутність у боржника (державного органу) необхідних коштів або невиконання ним внутрішніх процедур щодо взяття бюджетних зобов`язань не звільняє його від обов`язку виконати господарське зобов`язання, яке виникло на підставі чинного Контракту, особливо якщо буде встановлено (доведено), що роботи були фактично виконані та прийняті Інженером.
80. ... Контрактна угода укладена на виконання міжнародних договорів (Кредитна угода з ЄБРР та Фінансова угода з ЄІБ), ратифікованих законами України. У справі наявний іноземний елемент та пріоритет міжнародних договорів, Умови фінансування та оплати визначалися правилами МФО та контрактом FIDIC ...".
6.29. Наведене стосується того самого Контракту, сторін і питання, яке порушує скаржник, а саме співвідношення умов Контракту FIDIC із нормами національного законодавства щодо порядку підтвердження та оплати виконаних робіт. Статті 526, 629 ЦК України, на які посилається скаржник, закріплюють загальні засади належного виконання зобов`язань та обов`язковості договору і застосовані судом апеляційної інстанції саме в такому значенні. Частину п`яту статті 6 Закону України "Про автомобільні дороги" й пункт 13 Єдиних вимог щодо проектування, нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1065, суди не застосовували, а скаржник не обґрунтував, яким чином їх застосування могло вплинути на результат вирішення спору з урахуванням пріоритету міжнародних договорів, на який вказано в пункті 80 постанови Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі.
6.30. Отже, доводи скаржника в цій частині за своїм змістом зводяться до незгоди з постановою Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі та є намаганням скаржника у позапроцесуальний спосіб отримати іншу оцінку щодо застосування згаданих норм.
6.31. Підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України є підставою для закриття касаційного провадження у цій частині.
Щодо виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі
6.32. Скаржник також вказує, що суд апеляційної інстанції, не призначивши будівельно-технічної експертизи, не виконав вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі, чим порушив частину першу статті 316 ГПК України.
6.33. У постанові від 11.11.2025 у цій справі Верховний Суд вказав про порушення судом апеляційної інстанції принципу змагальності та розподілу обов`язку доказування, зазначивши у пунктах 64, 67-69 цієї постанови, зокрема, таке:
"64. Отже, суд апеляційної інстанції так само, як і суд першої інстанції, не брав до уваги доказ відповідача - лист № 2555/1/09-02/05 від 01.09.2023, і відмовив у виклику свідка за заявою відповідача з підстав порушення стадійності господарського процесу. Водночас не зважаючи на відхилення цього доказу та клопотання, суд апеляційної інстанції, фактично прийняв позицію відповідача про недоведеність обсягів робіт, поклавши весь тягар доказування на позивача і вимагаючи від нього документи (КБ-2в), не передбачені міжнародним Контрактом, хоча Інженер (і це передбачено Контрактом) вже визначив цю вартість у сертифікаті, натомість доказів, які б спростовували ці обсяги в матеріалах справи відсутні, чим було порушено принцип змагальності."
"67. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції, обґрунтував відмову в позові тим, що наявні докази (зокрема, звіт Інженера без первинних документів) не дозволяють достовірно встановити вартість фактично виконаних робіт та обладнання. Водночас, дійшовши висновку про недостатність доказів для визначення реального обсягу та вартості робіт, суд не скористався своїм правом призначити відповідну експертизу за власною ініціативою, зважаючи на наявність у суду сумнівів щодо розрахунків Інженера (який діє як квазі-експерт за контрактом FIDIC). Призначення експертизи було б єдиним об`єктивним способом перевірити реальність виконання робіт та усунути сумніви без порушення процесуальних прав позивача, який покладався на сертифікати Інженера, з огляду на відсутність будь-яких заперечень зі сторони Замовника (відповідача) щодо розрахунків інженера вартості проведених Підрядником робіт на дату припинення дії Контракту (лист від 08.06.2023 - п. 3.0 наданої Інженером (Dohwa Engineering Co. Ltd) оцінки на дату припинення дії Контракту), відсутність таких заперечень Замовника (відповідача) щодо обсягу та вартості виконаних робіт у поданому в першій інстанції відзиві на позов з послідуючим заявленням вперше зауважень до визначених Інженером обсягів та вартості робіт лише на стадії розгляду даної справи по суті в суді першої інстанції після закриття підготовчого провадження і подання заяв по суті спору.
68. Непризначення експертизи судом апеляційної інстанції за власною ініціативою в такій ситуації та відмова в позові з підстав недоведеності свідчить про неповноту з`ясування обставин справи.
69. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки статусу Інженера у правовідносинах сторін. Згідно з підпунктом «а» пункту 3.1 Загальних умов FIDIC, Інженер, здійснюючи свої повноваження (зокрема сертифікацію робіт), діє від імені Замовника, але повинен діяти нейтрально, справедливо та неупереджено, забезпечуючи баланс інтересів. Отже, видача Інженером Остаточного платіжного сертифіката є дією, вчиненою уповноваженим представником Замовника, що підтверджує прийняття робіт та погодження їх вартості. Відмова суду визнати цей документ належним доказом без проведення експертизи чи надання доказів змови/недобросовісності Інженера є безпідставним перекладанням тягаря доказування на позивача та порушенням принципу змагальності."
6.34. Таким чином, Верховний Суд вказав на процесуально можливі спосіб та порядок спростування остаточного платіжного сертифіката, виданого Інженером, як належного доказу, поданого позивачем, та зазначив, що тягар доказування його неналежності покладається саме на відповідача.
6.35. Докази подаються сторонами в строки, визначені статтею 80 ГПК України, висновок експерта, складений на замовлення учасника справи, подається в строки, встановлені для подання доказів, що передбачено статтею 101 ГПК України. Питання про призначення експертизи вирішується в підготовчому провадженні, як зазначено в статтях 177, 182 ГПК України, а заяви та клопотання, не заявлені в підготовчому провадженні, розглядаються лише за наявності поважних причин, згідно із статтею 207 ГПК України.
6.36. З установлених судами обставин вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечень щодо обсягу та вартості визначених Інженером робіт не заявляв і вперше заявив такі зауваження на стадії розгляду справи по суті після закриття підготовчого провадження (пункт 67 постанови Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі). Клопотання про призначення експертизи чи висновку експерта, складеного на замовлення відповідача, у строки, визначені процесуальним законом, подано не було.
6.37. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи надав оцінку цим обставинам та зазначив: "Жодного доказу на підтвердження невідповідності визначеної Інженером у Остаточному платіжному сертифікаті вартості виконаних позивачем робіт фактично виконаним роботам, відповідачем до матеріалів справи не долучено, в той час як сам лише факт незгоди відповідача з виконаним Інженером розрахунком таким доказом не є. ... відповідач будучи учасником цієї справи, не був позбавлений права замовити та надати суду на підтвердження своїх заперечень відповідний висновок експерта в порядку, визначеному ст. 101 ГПК України, проте вказаних дій відповідач не вчинив, не навівши при цьому жодних причин неможливості їх проведення". Дослідивши докази з урахуванням статей 76-79 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що "наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності з більшою ймовірністю підтверджується факт виконання позивачем за Контрактом робіт на визначену у Остаточному платіжному сертифікаті суму".
6.38. Вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у цій справі у відповідності до виявленого порушення норм процесуального права, полягали в необхідності повно та всебічно дослідити обставини справи і надати оцінку доказам відповідно до принципу змагальності та розподілу тягаря доказування між сторонами, а не в покладанні на апеляційний суд обов`язку призначити експертизу в будь-якому разі. Доводи скаржника про порушення частини першої статті 316 ГПК України зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК України), та не знайшли свого підтвердження.
Щодо валюти стягнення
6.39. Скаржник вказує на порушення судами статті 533 ЦК України, зокрема на зміну судом першої інстанції виду валюти та розміру суми стягнення.
6.40. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
6.41. У постанові від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення, а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним (приватним) виконавцем на момент здійснення боржником платежу.
6.42. Ціну Контракту та суму основного боргу за остаточним платіжним сертифікатом визначено в євро. Позовні вимоги в цій частині заявлено саме щодо 21 246 165,07 євро, а гривнева сума, наведена в позовній заяві, є лише їх перерахунком за курсом НБУ на 12.01.2024. Тому, стягнувши 21 246 165,07 євро, суд першої інстанції не змінив ні предмета позову, ні розміру позовної вимоги, а доводи скаржника в цій частині є безпідставними. ПДВ стягнуто в гривнях відповідно до пунктів 14.11, 14.15 Загальних умов Контракту (у редакції Спеціальних умов), що відповідає умовам цього Контракту.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
7.2. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у справі в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю.
7.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою, четвертою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.4. Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
7.5. У зв`язку із закінченням касаційного розгляду виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, зупинене ухвалою Верховного Суду від 07.09.2026, підлягає поновленню відповідно до статті 332 ГПК України.
8. Розподіл судових витрат
8.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 910/3022/24 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 910/3022/24 залишити без змін.
4. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/3022/24.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов
(з окремою думкою)

Г. Мачульський

Згадані норми: ЦК України, ст. 204; ЦК України, ст. 526; ЦК України, ст. 627; ЦК України, ст. 629; ЦК України, ст. 533; ЦК України, ст. 6; ЦК України, ст. 524; ГПК України, ст. 22; ГПК України, ст. 86; ГПК України, ст. 99; ГПК України, ст. 53; ГПК України, ст. 255; ГПК України, ст. 101; ГПК України, ст. 79; ГПК України, ст. 226; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 316; ГПК України, ст. 42; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 43; ГПК України, ст. 2; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 313; ГПК України, ст. 20; ГПК України, ст. 21; ГПК України, ст. 23; ГПК України, ст. 296; ГПК України, ст. 80; ГПК України, ст. 177; ГПК України, ст. 182; ГПК України, ст. 207; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 332; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ГК України, ст. 179
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.