# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/10036/24-ц

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 757/10036/24-ц
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141029278
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141029278
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141029278

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня2026 року
м. Київ

справа № 757/10036/24
провадження № 61-8276св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, ОСОБА_5 ,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Мотивував тим, що 15 вересня 2016 року придбав у ОСОБА_6 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0797 га, кадастровий номер 800000000:82:312:0040, яка належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011768, виданого 07 листопада 2011 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації. 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, відповідно до якого для забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань перед іпотекодержателем, що виникають з договору позики грошових коштів, посвідченого 22 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л. М., за реєстровим номером 5463, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За умовами договору позики ОСОБА_1 зобов`язувався повернути іпотекодержателю кошти на суму 260 000 грн до 22 грудня 2019 року. Предметом іпотеки став житловий будинок загальною площею 264,60 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач зауважив, що внаслідок укладення додаткової угоди граничний строк повернення коштів сторони змінили на 01 грудня 2017 року та цього ж дня позивач повністю виконав зобов`язання за договором позики, передавши кошти іпотекодержателю. Після отримання коштів ОСОБА_2 мала надати нотаріусу заяву про припинення обтяження нерухомого майна іпотекою, але станом на листопад 2019 року не виконала свого зобов`язання та відповідну заяву не подала.

3. 12 листопада 2019 року позивач з метою запобігання порушенню його права власності на будинок подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу заяву про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірного будинку. Заява зареєстрована нотаріусом та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 36894681. 18 листопада 2019 року за його заявою нотаріус Київського міського нотаріального округу здійснив пошук в Єдиному реєстрі довіреностей та встановив, що 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_2 , на підставі якої ОСОБА_4 уповноважувався на відчуження, передачу в оренду чи іпотеку спірного житлового будинку. Позивач не пам`ятає обставини, за яких видав зазначену довіреність. Наміру продавати будинок у листопаді 2019 році не мав, про що неодноразово повідомляв ОСОБА_4 18 листопада 2019 року позивач відкликав довіреність.

4. У подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що 15 листопада 2019 року ОСОБА_4 всупереч волі довірителя відкликав заяву власника нерухомості про заборону вчинення реєстраційних дій, незважаючи на те, що згоду на вчинення таких дій позивач не надавав. Цього ж дня ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 , уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного будинку. Позивач зазначає, що згоду на укладення цього правочину не надавав, гроші від продажу будинку не отримував. Того ж дня - 15 листопада 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу спірного будинку.

5. Позивач вважав, що сукупність зазначених обставин свідчить про укладення правочину на відчуження спірного майна, ОСОБА_4 у власних інтересах за зловмисної домовленості зі своєю матір`ю ОСОБА_2 та посередником ОСОБА_3 щодо протиправного позбавлення позивача належного йому майна.

6. З метою поновлення свого права та з врахуванням заяви про зміну предмета позову (т. 1 а. с. 65-66) ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрований за номером 2269;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0797 га, кадастровий номер 800000000:82:312:0040, яка належить на праві власності ОСОБА_7 ;

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

7. Печерський районний суд міста Києва рішенням від 08 грудня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

8. Київський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2026 року скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку  АДРЕСА_2 , від 15 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяв представник ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрований за номером 2269. Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 . Стягнув з ОСОБА_8 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 33 265,30 грн, тобто по 11 088,50 грн з кожного.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

9. 20 червня 2026 року представник ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року.

10. Мотивує тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину третю статті 238 ЦК України, оскільки заявник вважає, що існує необхідність відступу шляхом конкретизації правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20 (пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

11. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, оскільки не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16, від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, а також статтю 388 ЦК України, оскільки не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 369/8410/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме підстави, які дозволяють визнати правочин недійсним (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

13. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга прийнята до розгляду за неусунутих у повному обсязі недоліків, а саме у ній не зазначено про наявність чи відсутність зареєстровано електронного кабінету заявника. Також зауважує, що тлумачення частини третьої статті 238 ЦК України згідно з чинними правозастосовчими висновками Верховного Суду вичерпне, а доводи касаційної скарги щодо конкретизації правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми є безпідставними. Крім того, зауважує, що доводи заявника про видачу нескасованої довіреності не спростовують обставини зловмисності змови між відповідачами під час укладення оспорюваного правочину та відчуження належного позивачу нерухомого майна.

Провадження у суді касаційної інстанції
14. Ухвалою від 28 липня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року.

15. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

16. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 вересня 2016 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0797 га з призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - 8000000000:82:312:0040, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №011768, виданого 17 листопада 2011 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року, № 1039/3108. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди земля за № 02-7-01766. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1026677680000 (т. 1 а. с. 17-20).

17. 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 видав на ім`я ОСОБА_4 довіреність з питань, пов`язаних з розпорядженням (продажем, обміном, передачею в оренду, іпотеку в забезпечення його зобов`язань тощо) належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, а саме: житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , строком до 03 жовтня 2021 року. Зазначена довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л. М. за реєстровим № 4065, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру довіреностей від 16 лютого 2024 року (т. 1 а. с. 27).

18. 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 як іпотекодавець та ОСОБА_2 як іпотекодержатель уклалидоговіріпотеки. Предметом договору іпотеки став житловий будинок літ. «Г» загальною площею 264,60 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Договором іпотеки забезпечено виконанняіпотекодавцемзобов'язання передіпотекодержателем, щовиникаютьіздоговорупозикигрошовихкоштів, посвідченого22 грудня2016 рокуприватнимнотаріусомКиївськогоміськогонотаріальногоокругуЛукасевичЛ. М. зареєстровим№5463, укладеногоміж    ОСОБА_2 та    ОСОБА_1 , заумовамиякогоіпотекодавецьзобов`язувався до 22 грудня 2019 року повернути іпотекодержателю грошові кошти на суму 260 000 грн. Зазначений договір іпотеки нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 5464. Заборона на відчуження житлового будинку до припинення іпотеки зареєстрована в реєстрі за номером №5465 (т 1 а. с. 21-23).

19. 10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додатковий договір до договору іпотеки, яким змінили п. 1.1. договору іпотеки шляхом зміни строку повернення грошових коштів до 01 грудня 2017 року. Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за номером 1009 (т.1 а. с. 24).

20. 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Войтовському В. С. заяву про заборону вчинення реєстраційних дій щодо будинку АДРЕСА_2 . Заява зареєстрована нотаріусом та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 36894681 на підставі пункту 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (т. 1 а. с. 25, 26).

21. 15 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Фроловій Р. В. заяву, в якій повідомила про виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22 грудня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5463, та просила нотаріуса здійснити державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зняти заборону відчуження з об`єкта нерухомого майна, а саме з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 31).

22. 15 листопада 2019 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 03 жовтня 2016 року, відкликав подану ОСОБА_1 заяву про заборону вчинення реєстраційних дій від 12 листопада 2019 року щодо житлового будинку АДРЕСА_2 , у зв`язку із тим, що обставини, що зумовили звернення ОСОБА_1 із такою заявою, відпали (т. 1 а. с. 32).

23. 15 листопада 2019 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 03 жовтня 2016 року, від імені та в інтересах ОСОБА_1 , як продавця, уклав із ОСОБА_3 , як покупцем, договір купівлі-продажу згідно з яким ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2269 (т. 1 а. с. 35-36).

24. 15 листопада 2019 року приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Фролова Р. В. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 2270 договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), згідно зі змістом якого   ОСОБА_3 передалаувласністьОСОБА_2 житловий будинок заадресою:           АДРЕСА_2 ісплатилазаньогообумовленугрошову суму на умовах встановлених цим договором (т. 1 а. с. 33-34).

25. 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Зубковій О. Л. заяву про скасування довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лукасевич Л. М. 03 жовтня 2016 року за реєстровим № 4065 (т. 1 а. с. 28).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що право власності ОСОБА_1 було порушене, оскільки укладення договору купівлі-продажу повіреним від імені ОСОБА_1 відбулося без волевиявлення позивача на таке відчуження, внаслідок чого набувачем за договором ОСОБА_3 у подальшому відчужено спірний будинок ОСОБА_2 з якою ОСОБА_1 не перебував у договірних відносинах.

27. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.
28. Правове питання, порушене у касаційній скарзі, стосується можливості визнання недійсним договору купівлі-продажу, вчиненого повіреним від імені довірителя на шкоду довірителю та за зловмисної домовленості.

29. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

30. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

31. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

32. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

33. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19).

34. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

35. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
· пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину;
· встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

36. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 ).

37. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16).

38. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

39. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).

40. Відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. В основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

41. Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову згідно зі статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя».

42. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, на які міститься посилання у касаційних скаргах.

43. Обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц, від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17).

44. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 вказано, що для задоволення позову за статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

45. Укладення договору купівлі-продажу, у ситуації коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що наявна зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (сином представника) (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13).

46. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 зазначено: «…з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва…».

47. Отже, тлумачення вказаних норм права свідчить про те, що для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

48. Суд апеляційної інстанції встановив, що довіритель ОСОБА_1 перебував у договірних відносинах з ОСОБА_2 відповідно до договорів позики та іпотеки. При цьому, правовідносини а договором позики були припинені внаслідок повного виконання боржником зобов`язання за договором позики, що підтвердила у нотаріально посвідченій заяві від 15 листопада 2019 року ОСОБА_2 . За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент відчуження спірного нерухомого майна у договірних правовідносинах не перебували.

49. Під час розгляду справи сторони не заперечували, що видана ОСОБА_1 довіреність на ім`я ОСОБА_4 містила обсяг повноважень, необхідних для укладення договору купівлі-продажу. Також суди не встановили, а сторони не заперечували, що вказана довіреність не визнавалася у визначеному законом порядку недійсною, тобто стосовно неї діяла неспростована презумпція правомірності правочину.

50. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що позивач шляхом вільного волевиявлення наділив ОСОБА_4 необхідним обсягом повноважень на відчуження спірного нерухомого майна. Однак, такий висновок ґрунтувався на неповному з`ясуванні та дослідженні доказів та обставин справи. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно вважав за необхідне дослідити обставини укладення договору, вчиненого від імені позивача на підставі довіреності, а саме обставину, чи не суперечив зазначений правочин волевиявленню власника нерухомості.

51. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 особисто подав 12 листопада 2019 року нотаріусу заяву про заборону вчинення реєстраційних дій щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, суд не залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_4 відкликав 15 листопада 2019 року вказану заяву ОСОБА_1 про заборону вчинення реєстраційних дій.

52. Суд апеляційної інстанції при цьому правильно зауважив, що з 01 грудня 2017 року до 15 листопада 2019 року ОСОБА_2 не зверталася до нотаріуса з заявою про зняття заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного будинку як іпотечного майна у зв`язку з виконанням у повному обсязі ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики.

53. Того ж дня 15 листопада 2019 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного будинку, внаслідок чого право власності на житловий будинок перейшло від позивача до ОСОБА_3 . Також 15 листопада 2019 року на підставі наступного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила спірний будинок на користь ОСОБА_2 , яка є матір`ю співвідповідача ОСОБА_4 і зазначену обставину сторони спору не заперечували.

54. При цьому, ОСОБА_1 , не маючи наміру відчужувати будинок та виявивши факт, що належний йому житловий будинок вибув з його власності поза його волею, вчинив всі необхідні дії, за результатами яких довіреність припинена 18 листопада 2019 року, тобто через три дні після укладення спірного правочину.

55. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поведінка позивача була спрямована на вжиття захотів для запобігання ризикам відчуження належного йому нерухомого майна внаслідок недобросовісних дій зацікавлених осіб, що вказувало на відсутність у нього намірів відчужувати належне йому нерухоме майно.

56. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що відповідно до змісту заяви ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, повірений був обізнаним про те, що власник нерухомості 12 листопада 2019 року особисто подав заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, а отже свідомо допускав настання негативних наслідків для довірителя. Не залишив суд апеляційної інстанції поза увагою і ті обставини, що в той же день, відкликавши подану особисто ОСОБА_1 заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, ОСОБА_4 відчужив на користь своєї матері спірний об`єкт нерухомості за допомогою посередника за результатами укладення двох договорів купівлі-продажу .

57. Надавши оцінку зазначеним обставинам в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відбулося повіреним у межах його повноважень у власних інтересах, а не в інтересах довірителя, внаслідок зловмисної домовленості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , чим відповідно спричинено шкоду довірителю ОСОБА_1 , що є підставою для визнання такого договору купівлі-продажу недійсним.

58. Такий висновок суду апеляційної інстанції щодо кваліфікації оспорюваного договору купівлі-продажу як такого, що вчинений повіреним у власних інтересах шляхом зловмисної домовленості з третіми особами та визнання його недійсним за результатами такої кваліфікації узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20.

59. Зазначене спростовує посилання у касаційній скарзі на наявність підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладений у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20 щодо застосування частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки вказаний правовий висновок сформульований за фактичних обставин вчинення правочину представником довірителя на свою користь та отримання ним у власність майна. Натомість підставою для визнання спірного договору недійсним у спірних правовідносинах стали обставини доведеності укладення спірного правочину представником сторони внаслідок зловмисної домовленості з третьою особою та перехід права власності спірного майна на користь третіх осіб внаслідок зловмисної домовленості, що перебуває у іншій площині правового регулювання, а отже вказаний правовий висновок нерелевантний.
60. Посилання в касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16, від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 369/8410/20 колегія суддів відхиляє.

61. Так правовий висновок у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 стосується заборони суперечливої поведінки та ухвалений за інших фактичних обставин - укладення додаткової угоди до договору оренди, а отже є нерелевантним.

62. У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16 Верховний Суд формулював правовий висновок щодо заборони суперечливої поведінки під час розгляду позовних вимог про визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим. Тобто, предмет правового регулювання та фактичні обставини були іншими, а отже правовий висновок нерелевантний.

63.  Водночас, правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 висновок суду апеляційної інстанції не суперечить, а доводи заявника щодо неврахування судом вказаного правового висновку зводяться до вибіркового суб`єктивного тлумачення фрагменту постанови, відмінного від комплексного тлумачення судом касаційної інстанції правозастосування статті 232 ЦК України, викладеного у вказаній постанові.

64. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

65. Встановивши наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування спірного житлового будинку на користь позивача ОСОБА_1 , оскільки позивач довів, що спірне майно вибуло з його власності не з його волі, неправомірно і такий висновок не суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 369/8410/20, на який посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі.
66. Інші доводи касаційної скарги стосуються незгоди заявника з оскаржуваним судовим рішенням та з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказам та обставинам справи.

67. Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

68. У зв`язку з цим посилання заявника на неналежну оцінку судом апеляційної інстанції доказів та обставин справи зводиться до надання суб`єктивної оцінки обставинам справи, однак оцінка доказів та обставин не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а на порушення порядку дослідження доказів заявник у касаційній скарзі не посилається.

69. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції не спростували.

Щодо судових витрат

72. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

Згадані норми: ЦК України, ст. 238; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 388; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 204; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 4; ЦК України, ст. 232; ЦК України, ст. 244; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.