# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 645/7492/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 645/7492/24 Дата ухвалення: 2026-10-28 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 141029298 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141029298 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141029298 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2026 року м. Київ справа № 645/7492/24 провадження № 61-16589св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач -Харківська міська рада, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 18 червня 2025 року, додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року у складі судді Федорова О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт постійного проживання його разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . Як на обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що його матір ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилась спадщина. На час відкриття спадщини матері адреси реєстрації місця проживання спадкодавця та позивача не збігалися, проте він постійно проживав разом з матір`ю однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом (витратами, бюджетом, харчуванням), мали взаємні права й обов`язки щодо утримання житла. Після смерті матері позивач 27 вересня 2024 року звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою приватного нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з тим, що він пропустив строк звернення із заявою про прийняття спадщини. Відмова приватного нотаріуса мотивована тим, що спадкоємець зі спадкодавцем були зареєстровані за різними адресами на час відкриття спадщини, що виключає факт прийняття спадкоємцем спадщини в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Немишлянський районний суд м. Харкова рішенням від 18 червня 2025 року позов задовольнив. Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 станом на час відкриття спадщини. Обставина спільного проживання підтверджується письмовими доказами, показаннями свідків. Немишлянський районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 01 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. В решті вимог відмовив. Частково задовольняючи заяву про стягнення судових витрат суд першої інстанції врахував клопотання відповідача про зменшення таких витрат, складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та критерії співмірності. Короткий зміст постанови суду апеляційного суду Харківський апеляційний суд постановою від 04 грудня 2025 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишив без задоволення, а рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 18 червня 2025 року та додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішень суду першої інстанції. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, Харківська міська рада просить скасувати рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 18 червня 2025 року, додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 759/14776/13-ц, від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21, від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 607/14338/19, від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19. Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивач не надав доказів на підтвердження факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Твердження позивача щодо його необізнаності про зміну місця реєстрації матері є сумнівними. Передання ОСОБА_2 в оренду квартири, в якій вона зареєстрована, не підтверджує факту її проживання разом із позивачем. Позивач не надав доказів виконання умов договору найму. Факт проживання разом із спадкодавцем не може підтверджуватись лише показами свідків. Крім того, 30 серпня 2023 року до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернувся онук спадкодавця - ОСОБА_3 , у видачі свідоцтва якоиму нотаріус відмовив у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, яку суд залишив без розгляду (ухвала від 14 січня 2025 року у справі № 645/5387/23). Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача щодо залучення до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_4 , який також є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 . Крім того, підсудність цієї справи залежить від вартості спадкового майна може відноситися до Салтівського районного суду або Нимишлянського районного суду, однак позивач не надав актуальних звітів про оцінку вартості майна. Витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн є завищеними, неспівмірними і необґрунтованими. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено виконання додаткового рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. 20 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Батьками ОСОБА_1 є: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_2 . Шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 розірвано 11 грудня 1984 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. ОСОБА_2 належали квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 . 30 серпня 2023 року із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_3 , який є онуком спадкодавця. Відповідно до постанови приватного нотаріуса від 30 серпня 2023 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з тим що він пропустив строки подання заяви про прийняття спадщини. 27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після матері ОСОБА_2 . Відповідно до постанови приватного нотаріуса від 27 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з тим що він пропустив строки подання заяви про прийняття спадщини. Також у постанові зазначено, що у зв`язку з відсутністю факту прийняття спадщини шляхом спільного проживання разом з ОСОБА_2 та пропуском строку для прийняття спадщини нотаріус роз`яснив процедуру вирішення цього питання в судовому порядку. ОСОБА_2 з 06 квітня 1984 року до 05 березня 2013 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 30 березня 2013 року за адресою: АДРЕСА_4 . З довідки про реєстрацію місця проживання від 15 серпня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 1991 року до цього часу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 на підтвердження факту проживання матері з ним на АДРЕСА_1 , надав такі письмові докази: - протокол-пояснення від 04 листопада 2021 року ОСОБА_1 , зі змісту якого відомо, що він проживає на АДРЕСА_1 з родиною. ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:39 його мати, ОСОБА_2 , померла за місцем мешкання в його присутності; -лікарське свідоцтво про смерть від 04 листопада 2021 року № 925, відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_2 є хронічне порушення мозкового кровообігу, місце проживання померлої: АДРЕСА_4 ; -висновок щодо ненасильницької смерті людини за місцем проживання від 04 листопада 2021 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності родичів; -довідку начальника сектору моніторингу відділу поліції № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області від 06 листопада 2021 року, рапорт поліцейського ВП ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області Саніна А. від 04 листопада 2021 року, відповідь начальника ВП № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області від 16 серпня 2024 року № 56аз/119-59/01. З цих документів відомо, що 04 листопада 2021 року співробітники відділу поліції здійснили виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , де за повідомленням оператора «102» померла ОСОБА_2 . При виїзді на місце черговий встановлено, що за цією адресою раптово померла ОСОБА_2 ; -договори найму (оренди) житла від 05 червня 2016 року, від 06 червня 2018 року, від 02 червня 2020 року, укладені між ОСОБА_2 (наймодавцем) і ОСОБА_6 (наймач), за яким наймодавець передав наймачу у строкове платне користування квартиру (житлове приміщення), розташовану на АДРЕСА_4 для проживання у ній, а також акти прийому-передачі за цими договорами; -квитанції про сплату комунальних послуг ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 протягом періоду з листопада 2003 року до червня 2020 року; -копії світлин, на яких зображена ОСОБА_2 ; -копію довідки з місця мешкання про склад родини та прописки (дату довідки та ким вона видана встановити неможливо), а також копію довідки (виписку з домової книги про склад сім`ї та прописки), виданої 25 травня 1988 року Житлово-експлуатаційною конторою ЖБК «Простір», відповідно до яких ОСОБА_2 зареєстрована на, АДРЕСА_1 . Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є медичною сестрою. Свідок познайомилася із ОСОБА_2 та її родиною у 2016 році та з цього часу постійно здійснювала супровід та лікування, призначене лікарем-терапевтом до часу смерті ОСОБА_2 , робила їй ін`єкції та крапельниці на дому за адресою АДРЕСА_1 . Коли свідок приїжджала до них додому, вони постійно спілкувалися із ОСОБА_2 , яка розповідала їй про свою сім`ю, і саме з її слів свідкові відомо, що вони вели спільне господарство та у них був спільний бюджет. Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_8 (друг сина позивача), пояснив, що ОСОБА_9 (син позивача) разом із батьками проживає на АДРЕСА_1 . До своєї смерті з ними також проживала бабуся ОСОБА_9 , у неї була своя окрема кімната. Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_6 (знайома сім`ї ОСОБА_10 ). У 2018 році вона почала винаймати квартиру АДРЕСА_3 та подальшому було укладено письмовий договір найму (оренди) цієї квартири. З 2018 року вона з чоловіком проживали в цій квартирі під час його лікування, а після смерті чоловіка свідок переїхала в квартиру і проживає в ній до цього часу. У цій квартирі не було особистих речей ОСОБА_2 , були лише декілька ікон та книг. Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що він проживав разом із спадкодавицею, ОСОБА_2 , на момент відкриття спадщини. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За правилами статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи за заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2026 року у справі № 335/8718/23. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що ОСОБА_1 постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 на час її смерті у квартирі АДРЕСА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є також її онук ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі, є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 у встановлений законом строк спадщину не прийняв. Крім того, ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2025 року у справі № 645/5387/23 заяву ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем залишено без розгляду. Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав всім фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Висновки судів з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі. Щодо оскарження додаткового рішення Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу тавитрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). У позовній заяві зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складають витрати на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу, розрахунок яких буде надано у порядку, визначеному частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 24 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дробчак Л .В. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 45 900,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник позивача надала копії: договору про надання правничої допомоги, акти приймання передачі виконаних робіт, квитанції до прибуткового касового ордера. Харківська міська рада подала до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Врахувавши критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, клопотання відповідача про зменшення таких витрат, а також відсутність зловживання сторонами процесуальними правами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та не свідчать про порушення норм процесуального права при розподілі витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки виконання додаткового рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2026 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, його виконання необхідно поновити. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення. Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 18 червня 2025 року, додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін. Поновити виконання додаткового рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 липня 2025 року Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун Згадані норми: ЦК України, ст. 1268; ЦК України, ст. 1216; ЦК України, ст. 1218; ЦК України, ст. 1223; ЦК України, ст. 1261; ЦК України, ст. 1220; ЦК України, ст. 1221; ЦК України, ст. 29; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 133; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 137; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.