# ВИРОК Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 758/15437/23

Суд: Касаційний кримінальний суд ВС
Справа № 758/15437/23
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Кримінальне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141029338
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141029338
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141029338

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня2026 року
м. Київ
справа № 758/15437/23
провадження № 51-1296км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням до неї прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050003899, за обвинуваченням
ОСОБА_8 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. 10 Жовтня Щокинського району Тульської області, РФ, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої, та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованої в АДРЕСА_3 , жительки  АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Подільський районний суд м. Києва вироком від 16 червня 2025 року засудив ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000 грн, кожну.
2. Суд вирішив питання щодо судових витрат і речових доказів.
3. За вироком суду, ОСОБА_8 й ОСОБА_9 26 вересня 2023 року близько 11:00 біля будинку на просп. Свободи, 26 в м. Києві пообіцяли ОСОБА_10 вилікувати її сина шляхом магічного ритуалу за умови тимчасової передачі їм грошей і коштовностей для проведення цього ритуалу, на що остання погодилася. У такий спосіб шляхом зловживання довірою потерпілої вони заволоділи її грошовими коштами та ювелірними виробами на загальну суму 109 488,79 грн.
4. Київський апеляційний суд 11 березня 2026 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Подільського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив кожній засудженій покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді штрафу в сумі 110 000 грн. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. Прокурор ОСОБА_7 у касаційній скарзі з доповненням просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, - статей 53, 65 КК, і невідповідності призначеного обвинуваченим покарання тяжкості кримінального правопорушення та їх особам внаслідок м`якості. Прокурор наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх обставин у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 є соціально небезпечними особами, і дають підстави для висновку про можливість їхнього виправлення виключно в умовах ізоляції від суспільства. Зокрема, поза увагою апеляційного суду залишилося вчинення засудженими злочину щодо особи похилого віку, те, що вони обидві не працюють, не мають законного джерела доходу, при цьому не вживають заходів для працевлаштування, а намагаються збагатитися за рахунок чужого майна. Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, скаржник стверджує, що апеляційний суд неправильно призначив ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання у виді штрафу на конкретну суму, адже ст. 53 КК визначено єдиний вимір розміру цього покарання - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
6. Захисник засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора.

Позиції учасників судового провадження
7. Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 з доповненням до неї, просив її задовольнити, скасувавши вирок Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
8. Захисник ОСОБА_6 заперечував стосовно задоволення касаційної скарги з доповненням прокурора ОСОБА_7 , просив залишити рішення суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 без зміни.
Мотиви Суду
9. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
10. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
11. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. У касаційній скарзі й доповненні до неї прокурор зазначає, що вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням норм КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених. На його думку, апеляційний суд не виконав приписів ст. 53 КК щодо визначення розміру штрафу в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, а крім того, призначив ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за видом дуже м`яке покарання.
Стосовно призначеного винуватим покарання
13. Як убачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції обвинувачені ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнали свою вину і щиро розкаялися, потерпіла ОСОБА_10 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій вказала, що не має претензій до обвинувачених, оскільки вони відшкодували їй моральну шкоду, і просить призначити їм покарання у виді штрафу. Районний суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, перевіривши правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз`яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ч. 3 ст. 349 КПК і за результатами розгляду призначив ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання у виді штрафу.
14. Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, котрий просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного винуватим покарання та ухвалити новий вирок, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, підлягають частковому задоволенню.
15. Погоджуючись із призначеним ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покаранням у виді штрафу, апеляційний суд зважив на те, що місцевий суд урахував вчинення обвинуваченими нетяжкого кримінального правопорушення, відсутність у них судимостей, те, що вони характеризуються посередньо, мають постійне місце проживання, не працюють, а також відсутність до них претензій з боку потерпілої, при цьому визнав щире каяття ОСОБА_8 і ОСОБА_9 обставиною, яка пом`якшує їхнє покарання, а вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку - обставиною, яка його обтяжує.
16. Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що до подання прокурором апеляційної скарги обвинувачені в повному обсязі сплатили штраф та процесуальні витрати і, всупереч твердженням прокурора, у вироку та матеріалах справи є інформація про повернення потерпілій слідчим грошових коштів і ювелірних виробів, якими заволоділи ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . Крім того, ОСОБА_8 є внутрішньо переміщеною особою, має хронічні захворювання, ІІІ групу інвалідності, зареєстрована як фізична особа - підприємець. ОСОБА_9 також має незадовільний стан здоров`я у зв`язку з хронічними захворюваннями. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного переконання, що покарання у виді штрафу є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів і підстав для призначення їм найбільш суворого за видом покарання, установленого санкцією ч. 2 ст. 190 КК, як про це просив прокурор, немає.
17. Верховний Суд звертає увагу на те, що до початку апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_10 звернулася до апеляційного суду із заявою, в якій підтвердила, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 повністю відшкодували їй заподіяну шкоду, вибачилися та покаялися, вона їх вибачила і жодних претензій не має, у зв`язку із чим просила залишити обом обвинуваченим покарання у виді штрафу (т. 2, а. с. 15).
18. ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за даними характеристик з місця проживання позитивно характеризуються (т. 1, а. с. 123, 133; т. 2, а. с. 25, 42), обидві мають тісні соціальні зв`язки, страждають різними захворюваннями і попри це працюють. 17 березня 2026 року вони в повному обсязі сплатили штраф, призначений кожній із них за вироком Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, оплативши різницю між раніше сплаченою сумою штрафу по 51 000 грн (т. 1, а. с. 207) і сумою штрафу, призначеного апеляційним судом, а саме по 59 000 грн (т. 2, а. с. 59-61).
19. Суд звертає увагу на те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення минув тривалий час, протягом якого ОСОБА_8 і ОСОБА_9 перебувають на волі і не вчинили жодних правопорушень, що свідчить про створення в кожної з них готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.
20. З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з рішенням апеляційного суду про можливість виправлення засуджених без ізоляції від суспільства.
Про застосування приписів ст. 53 КК
21. Частиною 2 ст. 53 КК передбачено, що розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
22. Тобто вказаною нормою закону встановлено як загальне правило призначення штрафу, так і виключення з нього в разі, якщо за вчинення кримінального правопорушення передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і розмір заподіяної шкоди або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу є більшим за розмір штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.
23. Санкцією ч. 2 ст. 190 цього Кодексу передбачено покарання у виді штрафу від 3000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
24. Оскільки розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , становить 109 488,79 грн, апеляційний суд цілком обґрунтовано і законно, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 53 КК про те, що, якщо за вчинене діяння передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, і не залежить від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 190 КК, призначив покарання засудженим у виді штрафу на суму по 110 000 грн з кожної.
25. Посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року (справа № 607/7119/16-к, провадження № 51-369км17) та від 17 лютого 2022 року (справа № 378/549/21, провадження № 51-6023км21) Суд уважає безпідставним, оскільки встановлені у цих справах обставини не є релевантними обставинам кримінального провадження, що є предметом розгляду. Вказаними постановами Верховний Суд змінив судові рішення, якими засудженим було призначено покарання у виді штрафу в грошовій сумі, висловивши правову позицію, що під час призначення покарання у виді штрафу повинен бути визначений його розмір у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із подальшим перерахунком у грошову суму в гривнях, оскільки в обох справах установлено вчинення особами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 і ч. 1 ст. 310 КК, основні покарання за які у виді штрафу не перевищують 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, до того ж у другій справі кримінальним правопорушенням не завдано майнової шкоди.
26. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
27. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування вироку Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року. Відповідно касаційна скарга прокурора з доповненням до неї не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненням до неї прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Згадані норми: КК України, ст. 190; КК України, ст. 53; КК України, ст. 310; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 349; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.