# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/7105/25

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/7105/25
Дата ухвалення: 2026-10-21
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141088635
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141088635
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141088635

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/7105/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Зайченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 (колегія суддів: Кошля А. О. - головуючий, Демчина Т. Б., Кучеренко О. І.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 (суддя Назаренко Н. Г.)
за позовом Приватного підприємства "Фірма "ФБМ"
до Дніпровської міської ради
про визнання укладеним договору оренди землі,
за участю:
позивача: Шарамок П. С. (керівник), Гейко В. І. (адвокат),
відповідача: Гуртовий В. Ю. (самопредставництво)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Приватне підприємство (далі - ПП) "Фірма "ФБМ" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Дніпровської міської ради, в якій просило визнати укладеним між Дніпровською міською радою та ПП "Фірма "ФБМ" з моменту набрання судовим рішенням у цій справі законної сили договір оренди земельної ділянки площею 0,0471 га (кадастровий номер 1210100000:02:415:0045), розташованої на вул. Центральній у районі буд. № 12А в Шевченківському районі міста Дніпра, у запропонованій позивачем редакції.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником незавершеного будівництвом торговельного комплексу (готовністю 97%), розміщеного на цій земельній ділянці, право власності на який зареєстровано 29.05.2018, та що імперативними нормами частини 11 статті 120 Земельного кодексу (далі - ЗК) України встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування передати земельну ділянку у користування набувачу нерухомого майна, однак Дніпровська міська рада з 2019 року безпідставно не приймає рішення про затвердження землевпорядної документації - проєкту землеустрою, розробленого ТОВ "Геоспектр-7", щодо відведення ПП "Фірма "ФБМ" спірної земельної ділянки в користування (оренду), у зв`язку з чим позивач був вимушений захищати свої права на користування земельною ділянкою в судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026, позов задоволено.
2.2 Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач у повному обсязі дотримався вимог законодавства, необхідних для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, і може вважатися таким, що набув право "правомірного очікування", натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори та виконати вимоги частини 11 статті 120 ЗК України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі відповідач просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідач посилається на застосування судами норм права без урахуванням висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 23.06.2026 у справі № 910/13213/24 (пункти 5.45-5.49) щодо того, що з урахуванням частини 11 статті 120 ЗК України необхідним для укладання договору оренди за рішенням суду є досягнення згоди щодо істотних умов договору статтям 14, 15 Закону України "Про оренду землі" та статтям 203, 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.06.2016 у справі № 6-643цс16, від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 стосовно того, що договір є укладеним із моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх його істотних умов;
- Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 922/1307/22, від 02.04.2024 у справі № 910/4114/23 та від 05.06.2024 у справі № 910/5994/23 щодо обов`язку суду при розгляді справ про визнання договорів укладеними (спонукання до укладення договору) оцінити зміст договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов, а також вирішити по суті наявні розбіжності сторін і сформулювати умови договору відповідно до вимог законодавства;
- Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 916/3669/23 щодо обов`язкової відповідності проєкту договору оренди землі комунальної власності саме Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220. При цьому скаржник посилається на те, що суди неправильно застосували статті 14, 15 Закону України "Про оренду землі" щодо того, що укладений договір оренди землі суперечить положенням типового договору оренди землі та суперечить обов`язковій умові його укладання за формою обов`язкового нотаріального посвідчення;
- Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24, від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 27.05.2015 у справі № 924/1134/14, від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20 щодо дискреції органу місцевого самоврядування при передачі земельної ділянки власнику нерухомого майна в користування та щодо належного способу захисту прав власника нерухомого майна. При цьому скаржник посилається на те, що суди неправильно застосували статті 116, 120, 124 ЗК України та частину 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно імперативної умови отримання права оренди в результаті прийняття рішення органом місцевого самоврядування;
- Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо обов`язку суду здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин та від 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц щодо обов`язку суду всебічно розглянути всі фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення спору.
3.3 Також відповідач на обґрунтування касаційної скарги відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України посилається на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України).
3.4 У відзиві позивач просить Суд залишити без задоволення касаційну скаргу, оскільки вважає доводи та аргументи скаржника, викладені в касаційній скарзі, безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення - законними, обґрунтованими, вмотивованими та такими, що відповідають вимогам законодавства. На дату державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем (29.05.2018), яке розміщене на спірній земельній ділянці, діяла дещо інша редакція статті 120 ЗК України, проте вона також гарантувала перехід права на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду (подібними є висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24).
3.5 У відповідності до вимог ГПК України позивач у відзиві зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції - витрати на професійну правничу допомогу у справі у сумі 18 000,00 грн, виходячи з погодинної оплати вартості послуг у розмірі 3000,00 грн за годину роботи адвоката. Докази остаточного розміру понесених витрат будуть надані позивачем протягом 5-ти днів з дня ухвалення рішення.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що ПП "Фірма "ФБМ" на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.1994 набуло право власності на павільйон "Спутник", розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 10. Надалі розпорядженням виконкому Дніпровської міської ради від 11.05.1995 № 270 адресу об`єкта змінено на: м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 12А.
4.2 Рішеннями Дніпровської міської ради у 2003, 2005 та 2009 роках позивачу передавалися в оренду земельні ділянки для будівництва та завершення будівництва торговельного комплексу, на виконання яких між сторонами укладалися відповідні договори оренди земельної ділянки. На підставі виданих дозвільних документів позивач здійснював будівництво торговельного комплексу, а у 2012 році виконав зобов`язання зі сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
4.3 У зв`язку з необхідністю вилучення частини орендованої земельної ділянки для врегулювання землекористування із суміжним землекористувачем первісну земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:415:0040 було поділено, унаслідок чого сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:02:415:0045 площею 0,0471 га та 1210100000:02:415:0046 площею 0,0030 га. На земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 розташований належний позивачу об`єкт незавершеного будівництва.
4.4 29.05.2018 за ПП "Фірма "ФБМ" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговельний комплекс готовністю 97 %, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 за адресою: м. Дніпро, вул. Центральна, 12А.
4.5 Після формування нової земельної ділянки позивачем розроблено проєкт землеустрою щодо її відведення, який був погоджений уповноваженими органами у 2017 році, а після доопрацювання - повторно у 2019 році поданий до Дніпровської міської ради для затвердження та передачі земельної ділянки в оренду.
4.6 Між сторонами виникла низка судових спорів щодо бездіяльності, дій та рішень міськради під час розгляду питання про оформлення права користування новоствореною земельною ділянкою.
4.7 Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2021 у справі № 904/3670/20, залишеним без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 та Верховного Суду від 28.06.2022, визнано протиправною бездіяльність міськради щодо нерозгляду проєкту землеустрою та зобов`язано міськраду розглянути його на пленарному засіданні й прийняти рішення за результатами такого розгляду.
4.8 На виконання зазначеного рішення питання передачі земельної ділянки розглядалося міськрадою 21.09.2022 та 23.03.2023, однак рішенням від 23.03.2023 № 179/35 позивачу відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду.
4.9 Після чого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/1084/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та постановою Верховного Суду від 03.06.2025, зазначене рішення міськради визнано протиправним та скасовано, а міськраду зобов`язано повторно розглянути проєкт землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки та прийняти відповідне рішення.
4.10 На виконання цього судового рішення питання повторно було винесено на розгляд шістдесят п`ятої сесії Дніпровської міської ради VIII скликання 23.04.2025, однак рішення про передачу ПП "Фірма "ФБМ" земельної ділянки в оренду прийнято не було.
4.11 З огляду на те, що після неодноразового звернення позивача до відповідача та ухвалення судових рішень у попередніх справах питання оформлення передачі земельної ділянки в оренду залишилося невирішеним, ПП "Фірма "ФБМ" звернулося до господарського суду з цим позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у редакції, викладеній в позові.
4.12 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.13 Згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
4.14 Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
4.15 За положенням частини 1 статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
4.16 Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18).
4.17 При цьому законодавством врегульовано можливість державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, зокрема статтею 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4.18 Як встановили суди попередніх інстанцій 29.05.2018 за ПП "Фірма "ФБМ" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговельний комплекс готовністю 97 %, розташований на цій земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045, щодо якої позивач прагне укласти договір оренди з її власником та яка була сформована унаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:415:0040, що перебувала в оренді позивача та була поділена задля врегулювання землекористування із суміжним землекористувачем.
4.19 При цьому суди також встановили, що відповідними рішеннями міськради позивачу передавалися в оренду земельні ділянки для будівництва та завершення будівництва торговельного комплексу, на виконання яких між сторонами укладалися відповідні договори оренди земельної ділянки. На підставі виданих дозвільних документів позивач здійснював будівництво, а також виконав зобов`язання зі сплати пайової участі у розвитку міста.
4.20 З оскаржених судових рішень не вбачається обставин про те, що міськрада заперечує право власності позивача на цей об`єкт, навпаки суди встановили, що міськрада протягом кількох років сприяла цьому будівництву.
4.21 Статтею 120 ЗК України визначено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.
4.22 Так, відповідно частини 11 цієї статті якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.
4.23 Суди попередніх інстанцій, застосовуючи цю норму до спірних правовідносин, вказали про те, що як попередня, так і чинна редакції статті 120 ЗК України ґрунтуються на єдиному принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна, а послідовне намагання позивача на оформлення права користування земельною ділянкою, зумовлене неодноразовим зверненням до міськради та суду, не призвело до захисту його права. Натомість бездіяльність міськради створила для позивача перешкоди у реалізації права на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт незавершеного будівництва, незважаючи на виконання ним передбачених законом дій для набуття цього права.
4.24 У касаційній скарзі скаржник, заперечуючи висновки судів, посилається на неправильне застосування цієї норми права з огляду на те, що незавершений будівництвом об`єкт на момент державної реєстрації чи після 28.10.2021 (дата набрання чинності Законом № 1174-ІХ від 02.02.2021) нікому не відчужувався за відповідним договором або іншим правочином, а тому взагалі відсутні підстави застосовувати у цій справі частину 11 статті 120 ЗК України. Більш того, у матеріалах цієї справи відсутні докази волевиявлення власника земельної ділянки, оформлені у вигляді рішення міської ради, прийнятого в порядку статей 26, 46, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 16 Закону України "Про оренду землі", на передачу земельної ділянки на умовах оренди, що унеможливлює укладання договору оренди за рішенням суду.
4.25 Однак колегія суддів зазначає про неправильне трактування скаржником положень частини 11 статті 120 ЗК України, оскільки вони не містять виключної умови набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва саме на підставі договору чи іншого правочину. Як вже було зазначено вище - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (частина 1 статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом). Зокрема, у спірних правовідносинах позивач, який створює майно, зареєстрував своє право власності на об`єкт незавершеного будівництва відповідно до положень частини 1 статті 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4.26 Тому особа, котра зареєструвала право власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставах, що не заборонені законом, зобов`язана відповідно до положень частини 11 статті 120 ЗК України звернутися із заявою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, а останній зобов`язаний передати їй земельну ділянку, на котрій розміщений цей об`єкт незавершеного будівництва, у власність або користування в порядку, встановленому цим Кодексом.
4.27 Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач неодноразово звертався до міськради про передачу спірної земельної ділянки йому в оренду, в тому числі оскаржуючи її дії/бездіяльність у судовому порядку, натомість спрямовані дії позивача на оформлення орендних правовідносин виявилися безрезультатними.
4.28 Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
4.29 Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
4.30 У постанові від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21 Верховний Суд виснував, що за відмови органу місцевого самоврядування в передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено об`єкти нерухомості позивача, належним способом захисту його права є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо зазначеної земельної ділянки. Крім того, якщо на земельній ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності, така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта. Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.
4.31 Крім того, надаючи правову оцінку доводам скаржника, викладеним у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною. Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі № 540/913/21, від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22, від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21.
4.32 Враховуючи викладене, за встановлених судами обставин справи, поведінки сторін у спірних правовідносинах, відсутності дискреційних повноважень у міськади щодо передачі земельної ділянки власнику об`єкта незавершеного будівництва у користування у встановленому законом порядку та тривалого невиконання нею свого обов`язку, який вочевидь не відповідає критерію розумності та наведеним позиціям Верховного Суду, вказані доводи скаржника є безпідставними.
4.33 З огляду на все вищевикладене колегія суддів зазначає, що у позивача не було іншого способу захисту порушеного права, аніж як звернення до суду з цим позовом про визнання договору укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві, за рішенням суду. Цей позов суди задовольнили, оскільки не вбачали невідповідності запропонованого договору вимогам законодавства. Натомість відповідач, посилаючись на непогодження з умовами запропонованого позивачем договору, взагалі не провів добросовісно будь-які переговори з позивачем щодо їх узгодження, а також з урахуванням принципу змагальності сторін у встановлений процесуальним законом порядку не запропонував відповідні зміни умов договору після звернення позивача до суду з цим позовом. Проте продовжив ухилятися від виконання імперативно визначеного обов`язку відповідно до положень частини 11 статті 120 ЗК України передати земельну ділянку у користування позивачу.
4.34 Отже, доводи скаржника не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову, а тому відсутні підстави вважати, що вони ухвалені із застосуванням норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
4.35 При цьому колегія суддів зазначає, що виключні випадки касаційного оскарження, передбачені частиною 2 статті 287 ГПК України, не визначають таку підставу касаційного оскарження судових рішень як незгода із застосованою судом апеляційної інстанції практикою Верховного Суду.
4.36 У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів.
4.37 Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
4.38 Однак зі змісту касаційної скарги не вбачається того, які саме обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі яких саме недопустимих доказів. Із загального посилання скаржника на те, що позивач надав додаткові пояснення, додавши до них докази, котрі мали бути подані до суду першої інстанції, не вбачається, що у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції про задоволення позову є незаконним. Тому колегія суддів вважає ці доводи такими, що фактично зводяться до заперечень встановлених судом обставин цієї справи.
4.39 Суд касаційної інстанції з урахуванням меж розгляду справи, визначених частиною 2 статті 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.40 Кожна сторона відповідно до частин 1 статті 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
4.41 Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
4.42 Крім того, колегія суддів зазначає, що виключні випадки касаційного оскарження, передбачені частиною 2 статті 287 ГПК України, не визначають таку підставу касаційного оскарження судових рішень як незгода із застосованою судом апеляційної інстанції практикою Верховного Суду.
4.43 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.
4.44 Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.45 З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови - без змін.
4.46 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради у справі № 904/7105/25 залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач

Згадані норми: Конституція України, ст. 92; ЦК України, ст. 328; ЦК України, ст. 331; ЦК України, ст. 15; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 310; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 74; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ЗК України, ст. 120; ЗК України, ст. 116; ЗК України, ст. 124
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.