# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/8520/22

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 753/8520/22
Дата ухвалення: 2026-10-21
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141104429
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141104429
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141104429

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 753/8520/22
провадження № 61-3426св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:
позивач -  ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Фармак»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Фармак» (далі - АТ «Фармак») про визнання наказу незаконним, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що вона з 2008 року перебуває у трудових відносинах
з АТ «Фармак».

Починаючи з квітня 2022 року, не отримує заробітну плату. Вказувала, що 09 червня 2022 року вона не була допущена до роботи, оскільки її робоче місце було зайнято іншим працівником. Згодом дізналася, що з 13 квітня 2022 року трудовий договір, укладений між нею та АТ «Фармак», призупинений відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на підставі наказу від 11 квітня 2022 року № 469 із зазначенням, що на час призупинення трудового договору працівникам не здійснюється виплата заробітної плати.

Позивач вважала, що призупинення дії трудового договору є незаконним, тому просила визнати незаконним наказ про призупинення дії трудового договору, зобов`язати відповідача допустити її до роботи та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі до часу ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 23 грудня 2022 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ АТ «Фармак» від 11 квітня 2022 року
№ 469 «Про призупинення дії трудового договору» з ОСОБА_1 . Зобов`язав АТ «Фармак» поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді аналітика консолідованої інформації відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1.

Стягнув з АТ «Фармак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 344 708,00 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що наказ відповідача про призупинення дії трудового договору з позивачкою не відповідає положенням статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного позивачкою строку для подання позову до суду, з урахуванням того, що в країні введений воєнний стан, який безумовно впливає на звичайний ритм життя та на можливість своєчасно реагувати на певні зміни у житті (роботі), які б не відбулись, за нормальних, звичних життєвих обставин. Суд також врахував, що позивачкою поданий позов щодо захисту свої трудових прав пізніше лише на 17 днів, та зважив на те, що під час війни можливість втрати роботи та залишення без хоча б мінімального заробітку найбільш гостро відчувається всіма громадянами України, тому відмова у поновленні такого строку лише з формальних підстав не відповідатиме основним принципам та завданням цивільного судочинства.

Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягнення на користь позивачки, суд першої інстанції взяв до уваги, що заробітна плата позивачці за лютий нараховано у 40 621,21 грн, а за березень 33 905,39 грн. Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути стягнений з відповідача на користь позивача є таким: 74 526,60 грн (сума заробітної плати за лютий та березень 2022 року): 42 (кількість робочих днів у лютому та березні 2022 року) = 1 774,44 грн. (середньоденна заробітна плата); 183 (кількість робочих днів з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення) х 1 774,44 грн (середньоденна заробітна плата) = 324 722,00 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу).

Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 10 січня 2023 року виправив арифметичну помилку у резолютивній частині рішення суду від 23 грудня 2022 року та вказав: «Стягнути з АТ «Фармак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 324 722,00 грн без урахування обов`язкових податків та зборів», замість помилково зазначеного: «Стягнути з АТ «Фармак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 344 708,00 грн без урахування обов`язкових податків та зборів».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 16 січня 2024 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року скасував
і ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Фармак» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7 848,03 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підтвердження реальної неможливості надання роботи саме позивачці відповідачем надано копію посадової інструкції аналітика консолідованої інформації Відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 № 77-06 та копію службової записки начальника Відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 Іванюк О. О. від 28 березня 2022 року, тому виснував, що позивачка не мала можливості виконувати роботу ні на час видання спірного наказу, ні станом на час ухвалення оскаржуваного рішення. Після видання оскаржуваного наказу відповідачу електронною поштою надійшов лист від позивачки, датований 25 грудня 2022 року, в якому позивачка просила надати їй відпустку за власний рахунок у зв`язку з виїздом з України та перебуванням за її межами.

На підтвердження факту перебування за межами України позивачкою надана копія її паспорту громадянина України для виїзду за кордон, з відмітками про виїзд за межі України. Як вбачається з цих відміток позивачка виїхала з України 17 березня 2022 року; повернулася в Україну 24 квітня 2022 року; знову виїхала з України 14 червня 2022 року.

У період з 09 до 22 березня 2022 року позивачка перебувала у щорічній відпустці, що підтверджується витягом з наказу № 49 від 04 березня 2022 року. Отже, перший виїзд позивачки за межі України (17 березня 2022 року) відбувся під час її перебування у щорічній відпустці. Проте, незважаючи на завершення щорічної відпустки 22 березня 2022 року, позивачка на роботу не з`явилася, натомість повернулася в Україну лише 24 квітня 2022 року.

Таким чином, починаючи з 22 березня 2022 року і до дати видання спірного наказу (11 квітня 2022 року), позивачка не перебувала у відпустці, не знаходилася на роботі, а перебувала за межами України, що підтверджує абсолютну неможливість виконання позивачкою роботи на час видання спірного наказу.

Позивачка вийшла на роботу 09 червня 2022 року, що вбачається з її листа
від 13 червня 2022 року. Отже, в період після повернення в Україну 24 квітня 2022 року і до 09 червня 2022 року позивачка не зверталася до роботодавця з приводу допуску до роботи, хоча знала про призупинення дії з нею трудового договору, яке вона вважає незаконним.

Листом від 13 червня 2022 року, адресованим АТ «Фармак», позивачка просила забезпечити їй умови праці, вказати дату, час і місце, де вона зможе виконувати службові обов`язки, повернути на її робоче місце електронну техніку, робочу документацію, ключі від шафи. Відповідь просила надати впродовж 5 днів. Однак 14 червня 2022 року позивачка виїхала з України, не очікуючи відповіді від роботодавця у строк, який сама визначила (5 днів). Надалі, судячи з відміток в її паспорті, в Україну вже більше не поверталася. Отже, незважаючи на доводи про намір, бажання і можливість позивачки працювати, її дії та листування з відповідачем свідчать про зворотне. Після її допуску до роботи позивачка до роботи так і не приступила, а звернулася до роботодавця з проханням надати їй відпустку у зв`язку з перебуванням за кордоном.

Апеляційний суд розцінив вказані дії позивачки таким чином: не повернулася в Україну і не приступила до роботи після завершення відпустки, до видання спірного наказу; перебуваючи за кордоном на час видання спірного наказу, не працювала та об`єктивно не могла виконувати свої посадові обов`язки; не мала ні наміру, ні можливості приступати до роботи в подальшому, в тому числі на час звернення до суду, розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення, у зв`язку з перебуванням за кордоном. Із фактів неповернення позивачки зі щорічної відпустки, неможливості виконання роботи через перебування за кордоном, виїзду за кордон наступного дня після направлення листа про допуск до роботи, неприбуття на роботу після ухвалення судом оскаржуваного рішення вбачається, що доводи про можливість і бажання позивачки працювати є оманливими і спростовуються її ж поведінкою.

Посадовою інструкцією визначено завдання та обов`язки позивачки за посадою аналітика консолідованої інформації Відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 (пункти 2.2.1-2.2.11). У службовій записці начальника Відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 АТ «Фармак» від 28 березня 2022 року міститься інформація про вплив військової агресії на функціонування даного відділу, а саме, було зазначено про відсутність можливості виконувати завдання відділу за наступними напрямами: організація маркетингових заходів із лікарями (проведення регіональних конференцій, круглих столів, екскурсій лікарів на виробництво на даний час є абсолютно неможливими); проведення маркетингових досліджень; проведення візитів в Донецькій, Луганській, Харківській, Сумській, Чернігівській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Київській областях та в місті Києві; підготовка, розподіл та доставка промоційної продукції; оформлення договірних взаємовідносин з оріnіоn-лідерами; взаємодія з дистриб`юторами щодо залишків продукції на складах; проведення всіх видів навчань та тренінгів.

Наведене, на переконання апеляційного суду, свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що відповідачем не було прийнято розпоряджень з урахуванням інформації, викладеної в службовій записці. Засвідчені службовою запискою від 28 березня 2022 року обставини підтверджують абсолютну неможливість виконання позивачкою всіх її функціональних обов`язків, передбачених посадовою інструкцією.

Апеляційний суд також зазначив, що позивачка є єдиним аналітиком консолідованої інформації у своєму відділі. Але така обставина сама по собі спростовує висновок суду про «дискримінаційність» спірного наказу, а навпаки, пояснює, чому виявилося неможливим виконання функціональних обов`язків саме позивачкою, а не всіма працівниками відділу загалом. Інші працівники відділу обіймають інші посади і мають відмінні від позивачки функціональні обов`язки. Саме тому безпідставними є також і висновки щодо можливості надати роботу дистанційно або застосування інших механізмів. У цьому випадку неможливість надання роботи обумовлюється відсутністю такої роботи, а не її можливістю виконання в офісі чи дистанційно. Незалежно від того, де виконуватиметься робота - дистанційно, надомно, віддалено, або безпосередньо в офісі - її надання не є можливим через відсутність обсягу завдань у зв`язку із військовою агресією проти України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що трудова функція позивачки, передбачена посадовою інструкцією, не може виконуватися через неможливість забезпечення роботою за відповідними напрямами діяльності, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі збройною агресією проти України. Тому апеляційний суд виснував про помилковість висновку суду першої інстанції про неправомірність призупинення дії трудового договору з позивачкою.

Також апеляційний суд звернув увагу, що позовну заяву у цій справі подано (надіслано) до суду 08 серпня 2022 року. Водночас про призупинення дії трудового договору позивачка дізналася 22 квітня 2022 року. Отже, останнім днем тримісячного строку на звернення позивачки до суду з позовними вимогами у цій справі є 22 липня 2022 року.

Суд першої інстанції встановив, що позивачкою було надіслано позовну заяву на 17 днів пізніше, тобто з пропуском встановленого КЗпП України строку на звернення до суду. Але у позові позивачка не просила про поновлення пропущеного строку, як і не обґрунтовувала поважності причин його пропуску з посиланням на відповідні докази.

Натомість, заяву про поновлення строку для подання позову до суду було зроблено представником позивачкою лише в усній формі в судовому засіданні. У свою чергу у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні відповідачем було заявлено про пропуск строку на звернення до суду і відсутність підстав для його поновлення, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

08 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21), від 21 січня 2022 року у справі № 265/596/20 (провадження № 61-10989св21) щодо застосування статті 233 КЗпП України.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновків про необґрунтованість і безпідставність позову та одночасно посилався на пропуск строку звернення до суду з позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61- 6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23) про те, що роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. У випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов помилкових та протилежних висновків, що суперечать наведеним висновкам щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23), від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 07 лютого 2024 року в справі № 521/9115/22 (провадження № 61-2170св23).

Крім того, вказує, що апеляційний суд взяв до уваги нові докази, зокрема копію закордонного паспорту позивачки, з порушенням вимог пунктів 5 та 6 частини першої, частини другої статті 365 ЦПК України та частини третьої статті 367 цього Кодексу.

Щодо строку звернення з позовом до суду заявниця переконує, що дізналася про наявність оскаржуваного наказу з листа AT «Фармак» від 15 червня 2022 року № 17-7/12. Разом із тим, суди встановили, що позивачка дізналася про порушення свого права 22 квітня 2022 року і що строк звернення до суду сплив 22 липня 2022 року. Враховуючи факт заперечення позивачки про одержання 22 квітня 2022 року від свідка ОСОБА_3 повідомлення у месенджері про призупинення з нею трудового договору, суди дійшли помилкових висновків, які суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23).

Провадження у суді касаційної інстанції

01 квітня 2024 року Верховний Суд ухвалою у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Лідовець Р. А. Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Фармак» вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу
до АТ «Фармак» на посаду спеціаліста відділу маркетингу рецептурних препаратів. Наказом від 1 вересня 2011 року ОСОБА_1 переведена на посаду фахівця відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1. Наказом від 26 березня 2013 року ОСОБА_1 переведена на посаду фахівця з адміністрування відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1. Наказом від 26 березня 2015 року ОСОБА_1 переведена на посаду аналітика консолідованої інформації відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1, на якій працювала до призупинення трудового договору.

Відповідно до посадової інструкції аналітика консолідованої інформації відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1, затвердженої генеральним директором ПАТ «Фармак» 26 травня 2015 року, до посадових обов`язків відносяться: щомісячне складання звітів про проведені маркетингові дослідження, підготовка звітів діяльності відділу, аналітичні звіти по витрат по регіонах, звіти по розподілу витрат по консультантам з маркетингу, аналітичні звіти діяльності в розрізі брендів, регіонів та областей, документообіг у паперовому та електронному вигляді, підготовка щомісячних звітів з використання авторського права (всі документи по роялті), супроводження оформлення нових договорів роялті, розподіл та доставка промоційної продукції талонів на бензин та подорожніх листів співробітників відділу, аналіз залишків на модульних складах дистриб`юторів, проведення маркетингових заходів з лікарями (кругли столи, регіональні конференції, робочі поїздки), готування детальних звітів по результатам проведення маркетингових заходів для бухгалтерської звітності, забезпечення комунікації між співробітниками відділу, розсилка актуальної інформації представникам відділу, організація навчання співробітників сектору, супроводження укладання угод з тренінговими компаніями.

Згідно із наказом від 22 лютого 2022 року № 45 позивачка перебувала
у відпустці у період від 28 лютого до 04 березня 2022 року. За наказом від 04 березня 2022 року № 49 позивачка перебувала у відпустці у період з 09 березня до 22 березня 2022 року.

Наказом від 11 квітня 2022 року № 469 з позивачкою ОСОБА_1 з 13 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору на підставі статті
13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» із зазначенням, що на час призупинення трудового договору працівникам не здійснюється виплата заробітної плати.

Згідно з пунктом 3.2. Статуту АТ «Фармак», предметом діяльності товариства, зокрема, є виробництво лікарських засобів, ветеринарних препаратів, хімікатів, продуктів харчування, алкогольних та безалкогольних напоїв, парфумерно-косметичних засобів та непродовольчих товарів широкого вжитку, оптова та роздрібна реалізація та торгівля лікарськими засобами, ветеринарними препаратами, хімікатами, продуктами харчування, алкогольними та безалкогольними напоями, парфумерно-косметичними засобами та непродовольчими товарами широкого вжитку, продуктами громадського харчування, виробництво продукції медичного призначення, тощо.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на таке.

Щодо призупинення дії трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палатою Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), яка відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовною під час касаційного перегляду цієї справи, зазначено, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору.

Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Частина перша вказаної норми права у чинній редакції визначає, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час видання оскаржуваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

Верховний Суд ураховує, що стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як спеціальна норма, надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником за наявності вказаних вище обставин. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібні висновки неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 28 травня 2025 року у справі № 305/1541/23 (провадження № 61-16552св24), від 05 листопада 2025 року у справі № 359/6713/23 (провадження № 61-17106св24).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) також, зокрема, зазначено, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України; відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України; відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на території міста Києва, зокрема, в середини квітня місяця 2022 року не проводилися активні бойові дії чи вуличні бої, які б могли свідчити про об`єктивну неможливість відповідача забезпечити роботою позивачку, а позивачці відповідно не виконувати таку роботу. Також суди не встановили обставин того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність призупинення трудового договору з позивачкою, оскільки видання відповідного наказу зумовлено виключно ініціативою відповідача, а саме:
- відповідачем не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її;
- AT «Фармак» не призупиняло свою роботу і, окрім знищення на початку ведення бойових дій складу готової продукції у Київській області, на підтвердження неможливості позивачкою виконувати його прямі функціональні обов`язки не надано жодних об`єктивних фактів і доказів;
- крім позивачки, з іншими працівниками відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 товариства не було призупинено дію трудових договорів, відділ виконував свої завдання, хоча обсяг роботи зменшився. При цьому представник відповідача у судовому засіданні вказала, що функції позивачки виконують інші працівники відділу, справляються самостійно та не потребують допомоги;
- під час розгляду справи не знайшов підтвердження той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачці, зокрема, і в тому числі, хоча б частково, дистанційно (частина обов`язків за посадовою інструкцією позивачки дозволяє організацію таким чином робочого часу/дня) або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатна виконувати позивачка відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи з урахуванням того, що вона працює на підприємстві більше 12 років.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно виснував про задоволення позовних вимог про визнання незаконним, скасування спірного наказу відповідача з позивачкою та зобов`язання відповідача поновити дію трудового договору з позивачкою шляхом допуску її до роботи на займаній посаді.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що ОСОБА_1 перебувала за кордоном та виснував це як відсутність наміру, бажання і можливості позивачки працювати.

Разом із тим, апеляційний суд не звернув уваги, що визначальним у цій категорії справ є встановлення обов`язковості одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час видання оскаржуваного наказу), оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору та у кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
Отже, суд апеляційної інстанції, не встановивши неможливості роботодавця надати працівнику роботу на час видачі спірного наказу про призупинення трудового договору, помилково скасував правильне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Посилання суду апеляційної інстанції на службову записку начальника Відділу маркетингу рецептурних препаратів № 1 АТ «Фармак» від 28 березня 2022 року, що містить інформацію про вплив військової агресії на функціонування даного відділу, в якому працює позивачка, не підтверджує ту обставину, що відповідач не міг надати ОСОБА_1 іншу роботу, враховуючи, що позивачка перебуває у трудових відносинах з АТ «Фармак» на різних посадах з 2008 року.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Отже, якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу. Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Виплати ж за час відпустки при обчисленні середнього заробітку не враховуються (абзац перший пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 507/1435/22 (провадження № 61-11160св23) та від 27 березня
2024 року у справі № 753/12518/22 (провадження № 61-13202св23), на які послалася заявниця у касаційній скарзі.

Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягнення на користь позивачки, суд першої інстанції взяв до уваги, що заробітна плата позивачці за лютий 2022 року нараховано у розмірі 40 621,21 грн, а за березень 2022 року - 33 905,39 грн.

Отже, суд здійснив правильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути стягнений з відповідача на користь позивачки за такою формулою: 74 526,60 грн (сума заробітної плати за лютий та березень 2022 року): 42 (сума кількості робочих днів у лютому та березні 2022 року) = 1 774,44 грн (середньоденна заробітна плата); 183 (кількість робочих днів з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення) х 1 774,44 грн (середньоденна заробітна плата) = 324 722,00 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу).

Такий розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає Порядку № 100, є обґрунтованим та не суперечить матеріалам справи.
Щодо строку звернення до суду з позовом

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення.

Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею (частина третя статті 29 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 643/6699/23 (провадження № 61-5462св24) зроблено висновок, що «у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції взяв до уваги покази свідка - начальника відділу кадрів AT «Фармак» ОСОБА_3, яка пояснила
в судовому засіданні, що особисто 22 квітня 2022 року повідомила позивачці про призупинення з нею трудового договору та надіслала відповідне повідомлення.

Апеляційний суд вказав, що останнім днем тримісячного строку на звернення позивачки до суду з позовними вимогами у цій справі є 22 липня 2022 року, однак позовну заяву було надіслано суду на 17 днів пізніше, тобто з пропуском встановленого КЗпП України строку на звернення до суду.

Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження
№ 61-7480сво22) зробив висновок, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Отже, враховуючи що оскаржуваний наказ видано 22 квітня 2022 року, тобто
під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею
233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року, та завершувався 01 жовтня
2023 року.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2026 року у справі № 755/4131/24 (провадження № 61-9579св25).

Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачка пропустила тримісячний строк для оскарження наказу від 22 квітня 2022 року, звернувшись до суду з позовом 10 серпня 2022 року.

Суд першої інстанції також на вказане уваги не звернув, вирішивши питання про поновлення строку для звернення ОСОБА_1 з позовом, однак це не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Водночас відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, враховуючи що доводи касаційної скарги у своїй сукупності знайшли підтвердження під час касаційного перегляду, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно із частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи що суд апеляційної інстанції не встановив неможливості відповідача надати роботу позивачці на час видання спірного наказу
про призупинення трудового договору, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року підлягає скасування із залишенням у силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду з АТ «Фармак» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 10 852,50 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати,
рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року,
з урахуванням ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 10 січня 2023 року про виправлення описки, залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Фармак» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 10 852,50 (десять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) гривні 50 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

Згадані норми: Конституція України, ст. 43; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 365; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 412; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; КЗпП України, ст. 233; КЗпП України, ст. 235; КЗпП України, ст. 29; Закон № 2136-IX, ст. 13
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.