# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/13951/19

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 522/13951/19
Дата ухвалення: 2026-10-27
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141104437
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141104437
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141104437

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 522/13951/19
провадження № 61-9068св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Поліграф»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Поліграф» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року у складі суді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Лозко Ю. П., Коновалової В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Поліграф» (далі - ПП «Поліграф»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про захист прав інтелектуальної власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що  ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2017 року належать авторські права на твір Монография «ІНФОРМАЦІЯ_9» (далі - твір), що належали спадкодавцю ОСОБА_3 .
У квітні 2019 року їй стало відомо про те, що ПП «Поліграф» опублікувало 300 примірників твору у двох томах «ІНФОРМАЦІЯ_10», автором якого зазначено ОСОБА_3 , та здійснило незаконне сповіщення про наявність переданих прав на твір шляхом використання знаку охорони авторського права (латинська літера «c», обведена колом).
Позивачка вважала такі дії ПП «Поліграф» порушенням її майнових прав на твір, оскільки його опублікування та розповсюдження здійснено без її згоди та без передачі прав на його використання.
Крім того, зазначала, що дії ПП «Поліграф» призвели до порушення цілісності твору як об`єкта права інтелектуальної власності, а також до перекручення та спотворення твору, що завдало шкоди честі та репутації автора.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:
вилучити у ПП «Поліграф» всі контрафактні примірники твору Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10» (мовою оригіналу) згідно із заявленим тиражом;
стягнути з ПП «Поліграф» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за порушення авторського права у розмірі 369 349,50 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 лютого 2020 року залучив до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Суди розглядали справи неодноразово.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Вилучив у ПП «Поліграф» всі контрафактні примірники твору Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10» згідно заявленого тиражу.
Стягнув з ПП «Поліграф» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за порушення авторського права у розмірі 92 337,37 грн.
У задоволені решти вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про вилучення у ПП «Поліграф» всіх контрафактних примірників твору, місцевий суд керувався тим, що ПП «Поліграф» здійснило опублікування цього твору без згоди спадкоємців автора та без передачі прав на його використання, чим порушило вимоги статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та положення статей 17, 20, 28 Закону України «Про видавничу справу».
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ПП «Поліграф» грошової компенсації за порушення авторських прав, суд зазначив, що оскільки позивачка не є одноособовою власницею майнових права на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_9», а саме на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 522/20812/19 ОСОБА_2 належить 3/4 частки майнових прав, а ОСОБА_1 - 1/4 частки майнових прав, тому розмір такої компенсації є пропорційним частці позивачки у спільній власності на майнові права на твір.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПП «Поліграф» та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.
ОСОБА_2 , яка є власником 3/4 частки майнових прав на твір, у апеляційній скарзі зазначала, що вона не має жодних заперечень проти друку книги ПП «Поліграф» у тому вигляді та форматі, в якому вона була опублікована.
За життя спадкодавець надав свій дозвіл на друк свої книги, його волевиявлення як автора твору полягало саме у розповсюдженні вказаної книги серед найширшого кола читачів.
Зазначала, що вилучення опублікованих примірників вказаного твору у двох томах, автором якого є ОСОБА_3 , які були безоплатно передані до бібліотек України, завдасть шкоду пам`яті автора книги, оскільки зазначений твір буде недоступний для читачів.
ПП «Поліграф» у апеляційній скарзі зазначало, що воно не порушувало авторських прав позивача у зв`язку з друком у двох томах спірного твору, оскільки за життя ОСОБА_3 надав дозвіл на друк книги, а надалі ОСОБА_2 як співвласник 3/4 частки об`єкта авторського права не заперечувала проти її друку. Вказувало, що документи, на яких ґрунтується Звіт про оцінку майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності від 19 липня 2019 року, втратили чинність, оскільки позивачка не є одноосібним власником авторських прав.
Одеський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2024 року апеляційні скарги ПП «Поліграф» та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року скасував. Ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за порушення авторського права відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, тим, що право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Позивачка та ОСОБА_2 є співвласниками авторських прав на твір водночас остання не уповноважувала ОСОБА_1 розпоряджатися належним їй правом інтелектуальної власності, не заперечувала проти друку книги ПП «Поліграф».
Таким чином апеляційний суд виснував, що задоволення позову в частині вилучення книг порушує права ОСОБА_2 як співвласника об`єкта авторського права на твір.
Оцінивши зміст договору щодо виготовлення макету книги від 07 листопада 2014 року, укладеного між ПП «Поліграф» та ОСОБА_3 , апеляційний суд виснував, що ПП «Поліграф» не здійснювало друк книги в готовому варіанті, оскільки не займається такою діяльністю.
Колегія суддів погодилася, що у макеті твору дійсно є деякі зміни пропорції і розміру тексту, розташування малюнків тощо, проте незмінним залишився зміст твору та авторська редакція.
З огляду на викладене апеляційний суд виснував, що ПП «Поліграф» не порушував положення статті 439 ЦК України, статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки фактів здійснення відповідачем переробки твору без згоди власника, спотворення оригінальної ідеї твору не встановлено.
Отже, оскільки позивачка не довела завдання відповідачем шкоди честі та репутації автора, підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за порушення авторського права немає.
Не погодившись з постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржила її в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 21 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року скасував. Справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції керувався тим, що апеляційний суд усупереч норм процесуального права, прийняв від відповідача нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, а саме довідку від 12 грудня 2024 року про наявність між ПП «Поліграф» та ОСОБА_3 договірних відносин, копію укладеного 07 листопада 2014 року між ПП «Поліграф» та ОСОБА_3 договору на виготовлення макету Монографії «ІНФОРМАЦІЯ_11» та здійснення дій щодо видання (надрукування) продукції згідно макету книги, копії додаткової угоди до укладеного 07 листопада 2014 року між ПП «Поліграф» та ОСОБА_3 договору та акта приймання-передавання, водночас не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні в своїй постанові по суті спору.
Позивачка була позбавлена можливості надати свої заперечення щодо цих доказів, подати відповідні клопотання та заяви, чим порушено принципи змагальності та рівності всіх учасників судового процесу.
Одеський апеляційний суд постановою від 04 червня 2026 року апеляційні скарги ПП «Поліграф» та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 лютого 2024 року в оскаржуваній частині залишив без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що порушення цілісності спірної монографії як об`єкта права інтелектуальної власності підтверджено наявним в матеріалах справи порівняльним аналізом, виготовленим кандидатом архітектури, доцентом, професором Харківської школи архітектури, членом Національної спілки архітекторів України ОСОБА_4 , в якому зазначено, що ПП «Поліграф» переробило зовнішнє і внутрішнє оформлення унікальної за творчим задумом і ексклюзивної за формою його втілення монографію ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_12», спотворило оригінальну ідею, позбавивши книгу художньої і частково змістовної цінності.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного аналізу суду не надано.
Зазначив, що сам факт незаперечення ОСОБА_2 як співвласниці майнових прав інтелектуальної власності на твір щодо його поширення відповідачем не може бути підставою звільнення від відповідальності, оскільки за відсутності згоди хоча б одного з співвласників умови розповсюдження твору не можна вважати узгодженими.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_3 за життя надавав згоду відповідачу на поширення спірного твору, оскільки докази на підтвердження цієї обставини не подано у суді першої інстанції, а в клопотанні про їх прийняття в суді апеляційної інстанції не наведено поважних причин їх неподання під час розгляду справи місцевим судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2026 року, ПП «Поліграф» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 347/687/20, від 10 травня 2023 року у справі № 348/1532/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 755/13218/21, щодо застосування у подібних правовідносинах статей 440, 441 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Заявник вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки ПП «Поліграф» не було заявником тиражу друку або видавником, який виконав друк книги, а підготувало лише її макет.
Посилається на те, що права позивачки відповідачем не порушені, оскільки автор спірної монографії ОСОБА_3 за життя надав дозвіл ПП «Поліграф» на виготовлення макету книги, а надалі його спадкоємець  ОСОБА_2 не заперечувала щодо друку книги Приватним підприємством «Компанія Скат» (далі - ПП «Компанія Скат»).
Посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 439 ЦК України у контексті відсутності друку та видавництва книги, натомість за обставин надання послуги з створення макету книги.
ПП «Поліграф» у касаційній скарзі зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права. Так, вказує, що порівняльний аналіз не містить відомостей про обізнаність особи про кримінальну відповідальність, тому у розумінні ЦПК України є недопустимим доказом.
Доводи інших учасників справи
13 жовтня 2026 року  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ізовіта А. М., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).
Оскільки ОСОБА_1 копію касаційної скарги з ухвалою про відкриття касаційного провадження отримала 21 серпня 2026 року водночас відзив на касаційну скаргу подано до Верховного Суду 13 жовтня 2026 року з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, він підлягає поверненню без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що  ОСОБА_3 був видатним українським вченим, професором основ архітектури і реставрації, академіком Інженерної Академії України, академіком Будівельної Академії України, член-кореспондентом Академії Архітектури України, член-кореспондентом Міжнародної інженерної академії, дійсним членом Нью-Йоркської Академії наук, дійсним членом Міжнародної ради з охорони пам`яток та історичних місць, професор архітектури і реставрації.
Згідно з договором на виготовлення поліграфічної продукції від 14 вересня 2012 року № 01/2012 (далі - договір № 01/2012), який укладено між Центром соціальних програм «Оптімум» (далі - ЦСП «Оптімум») та ОСОБА_3 , видавник зобов`язався видати погоджений тираж Монографії «ІНФОРМАЦІЯ_12».
Авторське право ОСОБА_3 на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10» підтверджується рішенням Державної служби інтелектуальної власності України (заявка від 27 травня 2014 року № 56253), та свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 , яке видане Державною службою інтелектуальної власності України 25 липня 2014 року.
Відповідно до пункту 1.3 договору № 01/2012 видавництво зобов`язалося випустити у світ твір через два місяці після затвердження макету.
Згідно з пунктом 1.4 договору № 01/2012 видавництво зобов`язалося не вносити без згоди замовника будь-які зміни, як у сам твір, так і в його назву, ім`я замовника, а також не постачати твір без згоди замовника ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями і якими б там не було поясненнями.
Відповідно до пункту 1.6 договору № 01/2012 технічна характеристика поліграфічної продукції наведена в технічному паспорті.
Згідно з пунктом 2.1 договору № 01/2012 вартість виготовлення поліграфічної продукції складає 230 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2.2 договору № 01/2012 за виробництво продукції замовник сплачує видавництву аванс в розмірі вартості додрукарської підготовки, яка становить 39 080,00 грн на момент підписання договору. Решта суми 190 920,00 грн вносяться при переданні макета в типографію.
Згідно з пунктом 3.3 договору № 01/2012 видавництво несе повну відповідальність за точність і достовірність якісного відтворення текстової та ілюстративної інформації, наданої замовником.
Відповідно до технічного паспорту, який є невід`ємною частиною договору № 01/2012: автор ОСОБА_3 ; назва - монографія «ІНФОРМАЦІЯ_12»; вид продукції - книга; формат - А3 (297 х 420 мм); розташування - книжкове; об`єм - 1 600 сторінок; текстовий блок - 682 сторінки; кольоровість текстового блоку - 664 сторінки - 1+1, 18 сторінок - 4+4; папір блоку - офсетний, щільність 80 г/кв. м; блок вкладок - 718 сторінок; кольоровість блоку вкладок 664 сторінки - 1+1; папір блоку вкладок - крейдована, щільність 90 г/кв. м; тираж - 50 екземплярів; спосіб друку - офсетний; палітурка - тверда, тип 7БЦ; кольоровість обкладинки - 4+4; форзац подвійний кольоровість - 4+4; написи на обкладинці - золотим тисненням; по чотирьом кутам - мідні куточки; лясе; вартість робіт - 230 000,00 грн; строк виготовлення - два місяці після узгодження макету і обкладинки замовником.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 лютого 2016 року державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Чорна С. Г. завела спадкову справу № 37/2016 на підставі заяви  ОСОБА_2 про прийняття спадщини від 10 лютого 2016 року.
11 березня 2016 року  ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, складеного ОСОБА_3 на її ім`я 12 липня 2008 року (реєстровий номер 4-12071).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2017 року  ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з авторських прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10», належних померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 25 липня 2014 року № НОМЕР_1 .
Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 13 жовтня 2021 року у справі № 522/20812/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної С. Г. про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2017 року, видане на ім`я ОСОБА_1 . Скасував реєстраційний запис в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 2017 року стосовно авторських прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10».
Одеський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2023 року у справі № 522/20812/19 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про скасування реєстраційного запису в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 2017 року щодо авторських прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10», визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/4 майнових прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10» скасував. У задоволенні зазначених вимог ОСОБА_2 відмовив. В іншій частині судове рішення залишив без змін.
22 червня 2023 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 3/4 частки авторських прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10».
03 липня 2023 року ОСОБА_1 отримала нове свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 10-454. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 1/4 частки авторських прав на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_10».
Відповідно до порівняльного аналізу, зробленого кандидатом архітектури, доцентом, професором Харківської школи архітектури, членом Національної спілки архітекторів України ОСОБА_4 , ПП «Поліграф» переробило зовнішнє і внутрішнє оформлення унікальної за творчим задумом і ексклюзивної за формою його втілення монографію ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_12», спотворивши оригінальну ідею і позбавивши книгу художньої і частково змістовної цінності, чим порушено цілісність монографії як об`єкта інтелектуальної власності.
Відповідно до експертного висновку та звіту про оцінку майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності (реєстраційний номер свідоцтва НОМЕР_1 від 27 липня 2014 року) від 19 липня 2019 року, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «АР ДЖІ САТЕЛЛІТ» (далі - ТОВ «АР ДЖІ САТЕЛЛІТ»), ринкова вартість майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 367 591,00 грн, рекомендована вартість авторської винагороди за використання авторських прав на об`єкт оцінки становить 123 116,50 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до статті 418 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, програми організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці (стаття 420 ЦК України).
Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
Перелік об`єктів авторського права закріплений у статті 433 ЦК України та статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Зокрема, об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).
Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором (стаття 422 ЦК України).
Згідно частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
У статті 426 ЦК України вказано, що способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону (стаття 427 ЦК України).
Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно (стаття 428 ЦК України).
Відповідно до статті 445 ЦК України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
У статті 7 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII«Про авторське право і суміжні права» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон № 3792-XII) суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Статтями 435, 437 ЦК України та статтею 11 Закону № 3792-XII визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 3792-XII автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Згідно зі статтею 29 Закону № 3792-XII майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Згідно статті 439 ЦК України автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.
Відповідно до статей 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону № 3792-XII до майнових прав автора належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, а саме дозволяти або забороняти, зокрема, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом, а також подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.
Згідно зі статтею 50 Закону № 3792-XII порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14, 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39-41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону обмежень майнових прав.
Згідно зі статтею 1 Закону № 3792-XII контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про видавничу справу» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та обов`язки сторін визначаються відповідними угодами, укладеними згідно із законодавством між замовником видавничої продукції та відповідними суб`єктами видавничої справи.
Умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та обов`язки сторін визначаються договорами між автором (співавторами), їх спадкоємцями чи особами, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права на об`єкт замовлення, замовником, видавцем, виготовлювачем та розповсюджувачем, укладеними відповідно до законодавства.
Згідно статті 20 Закону України «Про видавничу справу» права та обов`язки видавця у відносинах з автором (співавторами) твору в галузі науки, літератури і мистецтва, їх спадкоємцями чи з особою, якій автори чи їх спадкоємці передали авторські майнові права, чи з особами, яким належать права на інші об`єкти права інтелектуальної власності, визначаються законодавством України з питань інтелектуальної власності.
Цією статтею також встановлено, що видавець зобов`язаний дотримуватися норм авторського та патентного права, положень національних стандартів, чинних в Україні міждержавних стандартів, інших нормативно-правових актів, що регламентують видавничу справу, а також встановлюють вимоги щодо якості видавничої продукції, а також відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства.
У видавничій справі забороняється розповсюджувати видавничу продукцію без дозволу її власника (співвласників), а також з порушенням законодавства України з питань інтелектуальної власності (частина перша статті 28 Закону України «Про видавничу справу»).
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на час вирішення справи в суді першої інстанції) суд має право постановити рішення, зокрема, про стягнення компенсації (разового грошового стягнення), припинення і заборону опублікування творів, виконань, фонограм, відеограм, вилучення (конфіскацію) піратських примірників творів, фонограм, відеограм чи записів програм організацій мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права та/або суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення таких прав.
Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, суди повинні виходити з того, що за закріпленим у цивільному процесуальному законодавстві принципом доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права, факт його порушення відповідачем або загрозу такого порушення; відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести відсутність порушень авторських прав, дотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні об`єкта авторського права.
У справі, яка переглядається, встановлено, що майнові права на твір Монографія «ІНФОРМАЦІЯ_9», які увійшли до складу спадщини автора цього твору ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належать його спадкоємцям  ОСОБА_1 (1/4 частки) та ОСОБА_2 (3/4 частки).
У січні 2017 року до ОСОБА_1 звернувся директор ПП «Поліграф» ОСОБА_5 з пропозицією опублікувати твір в авторській редакції за рахунок спонсора, який зацікавлений у її виданні поліграфічним способом. ОСОБА_5 , ознайомившись з електронним примірником твору, запропонував розділити його на 2 томи у форматі А4. ОСОБА_1 відмовилася від такої пропозиції, проте розглядала можливість видання книги в оригінальному авторському форматі та виді, тобто згідно з макетом, який був зверстаний видавництвом Центр соціальних програм «Оптімум» у 2014 році.
У квітні 2019 року позивачка довідалася, що ПП «Поліграф» опублікувало 300 примірників твору у двох томах, водночас дозволу на опублікування твору та інший макет вона не надавала, договірні відносини щодо використання майнових прав на твір між сторонами не укладено.
Встановлено, що за результатом проведення порівняльного аналізу авторської Монографії  ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_12», розміщеної в електронній бібліотеці Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д. І. Чижевського, та надрукованого примірника твору видавництвом ПП «Поліграф» у 2018 році, ОСОБА_4 , яка є кандидатом архітектури, доцентом, професором Харківської школи архітектури, членом Національної спілки архітекторів України, зробила висновок, що у надрукованому примірнику перероблено зовнішнє і внутрішнє оформлення монографії, спотворено оригінальну ідею, що призвело до втрати художньої і частково змістовної цінності авторської монографії.
З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, встановивши відсутність у відповідача дозволу на використання та переробку Монографії ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_12», дійшли висновку про наявність підстав для вилучення у ПП «Поліграф» всіх контрафактних примірників твору та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за порушення авторського права у сумі, яка є пропорційною розміру частки позивачки у спадковому майні від заявленого розміру компенсації.
Верховний Суд звертає увагу, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі ПП «Поліграф» посилається на неврахуванням апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 347/687/20, від 10 травня 2023 року у справі № 348/1532/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 755/13218/21, щодо застосування статей 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
У справі № 347/687/20 позивачка просила визнати порушеним її авторське та інтелектуальне право протиправними діями відповідача шляхом недозволеного використання об`єктів її авторського права, зокрема, Збірки творів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та «Значок « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та стягнути з відповідача на її користь компенсацію. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, керувалися тим, що позивачка не надала жодних доказів, що примірники товару, які були розміщені на Інтернет-ресурсах, а також придбані нею у відповідача, є такими, що порушують її авторське право, а наданий висновок експерта не констатує її авторство на прапор блакитно-жовтий та ідентичність частини Збірки «ІНФОРМАЦІЯ_3» використаному відповідачем зображенні.
Посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, заявник вважає, що наявний у матеріалах справи порівняльний аналіз надрукованого примірника твору видавництва ПП «Поліграф» у 2018 році та автентичної монографії ОСОБА_3 , складений кандидатом архітектури, доцентом, професором Харківської школи архітектури, членом Національної спілки архітекторів України ОСОБА_4 , є недопустимим доказом, оскільки в ньому відсутнє попередження особи, яка його склала, про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів наведені доводи відхиляє, оскільки вказівка про підготовку висновку для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (частини перша, друга, п`ята статті 106 ЦПК України), стосується саме експертного висновку, водночас наявний у матеріалах справи порівняльний аналіз не є експертним висновком, водночас є доказом у справі.
Наявний у матеріалах справи порівняльний аналіз надрукованого примірника твору видавництва ПП «Поліграф» як доказ не має заздалегідь встановленої сили, а оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили учасникам справи змагальний процес, створили всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.
Відповідач не був позбавлений можливості скористатися правом на подання у визначений законом строк доказів на спростування позовних вимог, заявляти клопотання про призначення експертизи тощо. Водночас доказів на спростування доводів ОСОБА_1 про опублікування твору без її згоди відповідач суду не надав.
У іншій справі № 348/1532/19, на яку заявник посилається на як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, розглядався спір щодо захисту авторських прав, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди. Позивач вимоги обґрунтовував тим, що в результаті інтелектуальної діяльності, суттєвої переробки, адаптації та перекладу мемуарів ОСОБА_6 « ІНФОРМАЦІЯ_4 » він створив похідний твір, автором якого є він - ОСОБА_7 , а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », який є окремим об`єктом авторських прав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_7 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, визнали ОСОБА_7 автором книги « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Верховний Суд зазначив, що такі висновки судів суперечать положенням закону, оскільки у книзі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » позивач ОСОБА_7 зазначений як редактор-упорядник. Первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору - ОСОБА_8 . За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Редактор-упорядник, як сам себе визначив позивач ОСОБА_7 у виданні « ІНФОРМАЦІЯ_6 / Вступн. слово ОСОБА_9 - Київ: «Діокор», 2006. - 192 с.», не стає співавтором відредагованого автентичного тексту. Враховуючи те, що у книзі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_7 є лише редактором-упорядником, у якого не може виникнути авторських прав, якщо не доведено протилежного, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для захисту авторських прав позивача на книгу є помилковими.
У справі, яка переглядається, на відміну від наведеної справи № 348/1532/19, авторство ОСОБА_3 на Монографію «ІНФОРМАЦІЯ_12» не оспорюється та підтверджено матеріалами справи. Спірні правовідносини не стосуються захисту майнових прав автора похідного твору, що врегульовано статтею 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
У справі № 755/13218/21 розглядався позов про захист авторських прав. За обставинами справи позивач у 1982 році на замовлення Київського академічного театру драми і комедії створив інсценізацію за мотивами роману ОСОБА_13 « ІНФОРМАЦІЯ_13 », вистава мала назву « ІНФОРМАЦІЯ_7 », та в тому ж році зареєстрував авторське право на вказану інсценізацію. Надалі інсценізацію роману до свого репертуару включив Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, постановником вистави був призначений відповідач ОСОБА_12 , який одночасно виступив як автор нової сценічної версії роману «ІНФОРМАЦІЯ_13». Відповідач уклав з театром ліцензійний договір та оголосив інсценізацію роману «ІНФОРМАЦІЯ_13» своєю інтелектуальною власністю, порушивши права позивача, автора захищеного законодавством первинного твору за романом ОСОБА_13 «ІНФОРМАЦІЯ_13». Порівнявши отриманий 05 жовтня 2018 року текст інсценізації роману «ІНФОРМАЦІЯ_13», завірений відповідачем, з текстом вистави «ІНФОРМАЦІЯ_7» 1982 року, позивач вважав, що показана на сцені театру ім. І. Франка інсценізація роману «ІНФОРМАЦІЯ_13» не має жодних ознак самостійного, оригінального твору, є самовільною переробкою його первинного твору, створеною з грубим порушенням чинного законодавства про авторські права. Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову у позові, які керувалися тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при інсценізації роману ОСОБА_14 «ІНФОРМАЦІЯ_13», постановку якої здійснив на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка режисер-постановник ОСОБА_12 , було запозичено текст інсценізації роману ОСОБА_14 « ІНФОРМАЦІЯ_13 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », автором якої є позивач.
Посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, доводи касаційної скарги зводяться до помилкової, на думку заявника, оцінки судами доказів, проте відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не свідчать про неправильне застосування судами положень статей 439, 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.
Доводи заявника про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки ПП «Поліграф» не було заявником тиражу друку або видавником, який виконав друк книги, не заслуговують на увагу.
Порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові та/або майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
На думку колегії суддів, доводи касаційної скарги є суперечливими, адже заявник одночасно посилається на те, що він є неналежним відповідачем та що права позивача не порушені видавництвом спірної монографії.
Відповідно до наявних в матеріалах справи звороту титульної сторінки та кінцевої сторінки надрукованого примірника Монографії  ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_10» (а. с. 41, 42, 45, 46, т. 1) убачається, що на відміну від автентичної авторської редакції твору, вказаний примірник книги розділено на 2 томи, змінено формат тощо, видавництвом зазначено ПП «Поліграф». Факт такої зміни макету книги підтверджується також відповідним знаком охорони авторського права на макет (2018 рік), який міститься серед інших вихідних відомостей спірного видання.
Вказані обставини, вчинення яких не заперечується відповідачем та якими позивачка обґрунтовувала наявність підстав для судового захисту на недоторканність спірного твору, що охороняється нею як спадкоємцем автора, підтвердилися під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Посилання заявника на те, що спірний тираж монографії надруковано не засобами видавця ПП «Поліграф», а в типографії ПП «Компанія Скат», яка є виготовлювачем спірної видавничої продукції, не спростовує висновків судів про недотримання відповідачем норм авторського права, оскільки згідно зі статтею 17 Закону України «Про видавничу справу» видавець має право бути замовником перед виготовлювачем та розповсюджувачем видавничої продукції.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відзив ОСОБА_1 , поданий адвокатом Ізовітою Андрієм Миколайовичем, повернути без розгляду.
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Поліграф» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв

Згадані норми: Конституція України, ст. 8; Конституція України, ст. 129; Закон № 3792-XII, ст. 11; Закон № 3792-XII, ст. 14; Закон № 3792-XII, ст. 29; Закон № 3792-XII, ст. 15; Закон № 3792-XII, ст. 50; Закон № 3792-XII, ст. 1; ЦК України, ст. 439; ЦК України, ст. 420; ЦК України, ст. 421; ЦК України, ст. 433; ЦК України, ст. 422; ЦК України, ст. 424; ЦК України, ст. 426; ЦК України, ст. 427; ЦК України, ст. 428; ЦК України, ст. 445; ЦК України, ст. 435; ЦК України, ст. 437; ЦК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 395; ЦПК України, ст. 183; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 106; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 401; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.