# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 209/7725/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 209/7725/24 Дата ухвалення: 2026-10-29 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 141104525 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141104525 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141104525 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2026 року м. Київ справа № 209/7725/24 провадження № 61-9116св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 , розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 11 березня 2026 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 30 березня 2026 року, ухвалені у складі судді Левицької Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Халаджи О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 , про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ДРАЦС у місті Кам`янське), ОСОБА_4 , у якому просила: - визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - внести зміни до актового запису про народження від 24 січня 2023 року № 45, складеного Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши у графі «Відомості про батька» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у графі «По батькові дитини» - « ОСОБА_6 ». Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з початку 2021 року до червня 2022 року вона перебувала із ОСОБА_5 , сином відповідачів, у фактичних шлюбних відносинах як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Унаслідок цих відносин у квітні 2022 року позивач завагітніла, про що вони дізналися на початку травня 2022 року. За твердженням позивача, ОСОБА_5 позитивно сприйняв звістку про вагітність, наполягав на народженні дитини та укладенні шлюбу, що, на її думку, підтверджується телефонним листуванням між ними, скріншоти якого додано до позовної заяви. 23 травня 2022 року позивач стала на облік у зв`язку з вагітністю на строку шість тижнів. При цьому було заведено індивідуальну карту вагітної та породіллі, у якій батьком дитини зазначено ОСОБА_5 . Позивач також зазначала, що про вагітність, майбутнє народження дитини та намір укласти шлюб вони повідомили своїх батьків: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - батьків ОСОБА_5 , а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - її батьків. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 загинув під час проходження військової служби, не дочекавшись народження дитини. Факт його смерті підтверджується свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та сповіщенням сім`ї № 15. ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача народилася дочка ОСОБА_10 . Однак, оскільки на момент народження дитини ОСОБА_5 вже помер, сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а він не встиг подати заяву про добровільне визнання батьківства, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було здійснено за вказівкою матері відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Позивач зазначала, що після народження ОСОБА_6 батьки ОСОБА_5 визнавали її своєю онукою та відвідували дитину, що, на її думку, підтверджується фотознімками та скріншотом листування зі ОСОБА_3 . З метою встановлення факту батьківства загиблого ОСОБА_5 щодо малолітньої ОСОБА_6 позивач звернулася до відділення судово-медичної генетики Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради. Відповідно до висновку спеціаліста № 356-МГ загиблий ОСОБА_5 може бути біологічним батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ймовірність його батьківства становить не менше 99,99999 %. Посилаючись на те, що спір про право був відсутній, оскільки батьки ОСОБА_5 визнавали дитину своєю онукою, позивач звернулася до Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська із заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_6 . Суд ухвалою від 30 жовтня 2023 року відкрив провадження у справі № 209/6445/23. Разом із тим 22 лютого 2024 року представник заінтересованої особи ОСОБА_2 подав заперечення, у яких зазначив про наявність спору про право та поставив під сумнів висновок судово-медичної генетичної експертизи. У зв`язку з цим Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська ухвалою від 17 жовтня 2024 року залишив заяву без розгляду. Позивач зазначала, що після того, як біологічні батьки померлого ОСОБА_5 почали заперечувати факт батьківства їхнього сина щодо ОСОБА_6 , вона була змушена звернутися до суду з цим позовом. При цьому ОСОБА_1 вказувала, що заперечення діда та баби дитини щодо походження останньої не можуть позбавити малолітню права знати свого батька, мати відповідний запис у свідоцтві про народження, а також реалізувати пов`язані з установленим батьківством права, зокрема право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та інші передбачені законом соціальні гарантії як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Дніпровський районний суд міста Кам`янського рішенням від 11 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Першотравневе Богодухівського району Харківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вніс зміни до актового запису про народження № 45, складеного 24 січня 2023 року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши у графі «Відомості про батька» - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, а у графі «По батькові дитини» - « ОСОБА_6 ». Стягнув із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 18 940,74 грн, а саме по 10 075,97 грн із кожного. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач довела належними, допустимими та достатніми доказами факт походження ОСОБА_6 від ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд керувався тим, що запис про батька дитини було здійснено відповідно до частини першої статті 135 СК України, що є передумовою для встановлення факту батьківства в судовому порядку згідно зі статтею 130 СК України. Оцінивши у сукупності письмові, електронні та інші докази, зокрема медичну документацію, фотознімки, відеозаписи, листування між позивачем та ОСОБА_5 , показання свідків, а також висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, суд дійшов висновку, що вони підтверджують факт батьківства ОСОБА_5 щодо дитини позивача. При цьому суд врахував, що результати молекулярно-генетичного дослідження мають високу доказову силу, а відповідачі не надали належних і допустимих доказів, які б їх спростовували. Суд критично оцінив доводи відповідачів про неможливість батьківства ОСОБА_5 у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні та посилання на строки вагітності позивача, зазначивши, що визначення строку вагітності має орієнтовний характер, а наведені відповідачами обставини не виключають можливості зачаття дитини саме у період спільного перебування позивача та ОСОБА_5 . Крім того, такі доводи не спростовують результатів молекулярно-генетичного дослідження. З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення факту батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_6 та внесення відповідних змін до актового запису про її народження. Дніпровський районний суд міста Кам`янського додатковим рішенням від 30 березня 2026 рокузаяву представника ОСОБА_1 адвоката Стребіж А. О. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 500,00 грн. У задоволені решти вимог заяви відмовив. Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що представник позивача у встановлений процесуальним законом строк подав заяву про ухвалення додаткового рішення та належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а питання про їх розподіл не було вирішено під час ухвалення рішення по суті спору. Суд установив, що між позивачем та адвокатом укладено договір про надання професійної правничої допомоги, визначено розмір гонорару, а факт надання послуг та їх оплати підтверджується договором, додатком до нього й актами виконаних робіт. Загальна вартість наданої правничої допомоги становила 45 000,00 грн. Разом із тим суд дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат не повною мірою відповідає критеріям розумності, співмірності та необхідності. Врахувавши характер і складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість судових засідань, фактичний час, витрачений на надання правничої допомоги, а також майновий стан відповідачів, які є особами пенсійного віку, суд зменшив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, до 22 500,00 грн, а в решті вимог заяви відмовив. Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 червня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 11 березня 2026 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 30 березня 2026 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом біологічного батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_6 . При цьому, ДНК-дослідження є найбільш точним науковим методом встановлення батьківства, а його доказова сила переважає інші докази, що узгоджується як із положеннями сімейного законодавства, так і з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не підтверджують порушень під час проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи чи використання неналежного біологічного матеріалу. Експерти, допитані судом першої інстанції, підтвердили правильність проведеного дослідження, а наведені відповідачем обставини не спростовують достовірності експертного висновку. Також суд визнав безпідставними доводи щодо незаконного отримання позивачем окремих документів, оскільки вони були подані виключно як докази у цій справі, а також доводи щодо строку вагітності, зазначивши, що його визначення має орієнтовний характер і саме собою не може спростувати результати молекулярно-генетичного дослідження. Щодо додаткового рішення про розподіл судових витрат апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, правильно врахував характер і складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, критерії розумності та співмірності таких витрат, а доводи апеляційної скарги фактично не містять заперечень щодо правильності їх розподілу, а стосуються виключно незгоди з вирішенням спору по суті. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У липні 2026 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 11 березня 2026 року, додаткове рішення цього ж суду від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15, від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23, від 18 червня 2024 року у справі № 759/19076/22, від 24 липня 2024 року у справі № 753/858/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 206/1906/23, від 08 січня 2025 року у справі № 205/5830/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, безпідставно відмовили у задоволенні заявлених клопотань щодо збирання доказів і призначення повторної судово-молекулярно-генетичної експертизи, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, неправильно оцінили зібрані у справі докази, безпідставно поклали в основу судових рішень висновки судово-молекулярно-генетичних експертиз, які, на її думку, отримані з порушенням вимог закону, а також необґрунтовано відмовили у задоволенні заявлених нею клопотань про витребування доказів і призначення повторної судово-молекулярно-генетичної експертизи. Заявник також посилається на наявність кримінальних проваджень, пов`язаних із походженням біологічних зразків та перевіркою законності експертних висновків, які, на її думку, мають істотне значення для правильного вирішення спору, однак судами попередніх інстанцій належним чином не враховані. Крім того, заявник вважає незаконним розподіл судових витрат, здійснений судами попередніх інстанцій. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Дніпровського районного суду міста Кам`янського. 31 серпня 2026 року матеріали справи № 209/7725/24 надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно зі свідоцтвом про народження матір`ю дитини зазначена ОСОБА_1 , а відомості про батька - ОСОБА_11 - внесені відповідно до частини першої статті 135 СК України (том 1, а. с. 14, 15). ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (том 1, а. с. 11). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть (остаточного) від 08 серпня 2024 року № 2680, виданого замість лікарського свідоцтва від 11 червня 2022 року, смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у зоні бойових дій у населеному пункті Новомихайлівка Донецької області (том 3, а. с. 245, 246). На підтвердження своїх вимог позивач надала фотознімки, відеозаписи та листування у месенджерах «Viber» і «Telegram», які, на її думку, підтверджують існування сімейних відносин між нею та ОСОБА_5 , їх спільне проживання, планування створення сім`ї, а також обізнаність останнього про вагітність позивача та його ставлення до майбутньої дитини (том 1, а. с. 17-25, 52). Відповідачі не заперечували, що на фотознімках і відеозаписах зображений їхній син ОСОБА_5 . Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 підтвердили, що позивач та ОСОБА_5 із 2021 року підтримували близькі стосунки, проживали разом, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації позивач проживала у батьків ОСОБА_5 , а також повідомили про намір ОСОБА_5 укласти шлюб із позивачем, його обізнаність про вагітність останньої та ставлення відповідачів до дитини як до онуки. Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 проходив амбулаторне лікування у період із 17 квітня до 13 травня 2022 року (том 3, а. с. 178). Відповідачі підтвердили, що у зазначений період він перебував удома разом із ОСОБА_1 . Згідно з обмінною картою вагітної ОСОБА_1 була взята на медичний облік 13 травня 2022 року зі строком вагітності 6-7 тижнів. Відомості щодо перебігу вагітності та проведених медичних обстежень також містяться у щоденнику відвідувань (том 1, а. с. 10; том 3, а. с. 219-235). Висновком спеціаліста Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради № 356-МГ підтверджується, що ймовірність того, що ОСОБА_5 є біологічним батьком ОСОБА_6 , становить не менше 99,99999 %. Зазначений висновок виконано на підставі біологічного матеріалу, що зберігався в архіві відділення судово-медичної імунології (том 1, а. с. 26-29). Дніпровський районний суд міста Кам`янського ухвалою суду від 16 грудня 2024 року призначив у справі судову молекулярно-генетичну експертизу. Згідно з висновком експерта від 06 лютого 2025 року № 24-МГ ОСОБА_5 може бути біологічним батьком ОСОБА_6 , а ймовірність батьківства становить не менше 99,999 %. Для проведення експертизи використано біологічний матеріал, що зберігався в архіві біологічних зразків Державної спеціалізованої установи «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи». Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18). Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). У статті 51 Конституції України, частинах другій та третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Нормами статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою. Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду. У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Під час вирішення спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтересів імовірного біологічного батька. Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14 (провадження № 61-6030св18) зазначив, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні відомості, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватися усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливе за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визначення батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Висновок експертизи з питання походження дитини є одним з основних доказів, який має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18 (провадження № 61-7126св22), від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21 (провадження № 61-564св23). Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої має важливе значення у процесі дослідження батьківства, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ (постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19), від 05 червня 2024 року у справі № 458/619/17 (провадження № 61-5266св24), від 18 березня 2026 року у справі № 522/13613/21 (провадження № 61-10535св25)). ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» («Kalacheva v. russia», заява № 3451/05) зазначив, що в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з імовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (§ 34 рішення від 07 травня 2009 року). ЄСПЛ у справі «Кріштіан Барнабаш Тот проти Угорщини» («Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», заява № 48494/06) зазначив, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються певною свободою розсуду, спрямованою на забезпечення найкращих інтересів дитини та досягнення справедливого балансу між інтересами дитини і ймовірного біологічного батька, що саме собою не суперечить гарантіям статті 8 Конвенції (§ 33 рішення від 12 лютого 2013 року). У справі «Келін та інші проти Румунії» («Calin and Others v. Romania», заява № 25057/11) ЄСПЛ наголосив, що повага до приватного життя вимагає забезпечення кожній особі можливості встановити обставини свого походження, а право на отримання такої інформації має важливе значення для формування особистості людини та її розвитку. Таке право охоплює, зокрема, можливість отримати інформацію щодо особи своїх батьків. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (частина перша статті 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Питання встановлення походження дитини, збереження зв`язків між дитиною та її біологічними батьками, а також можливість особи домагатися юридичного визнання свого батьківства належать до сфери захисту зазначеної статті. У рішенні у справі «М. Т. проти України» («M. T. v. Ukraine», заява № 950/17, пункти 23, 24, рішення від 19 березня 2019 року) ЄСПЛ зазначив, що, незважаючи на свободу розсуду, надану державам у спорах про батьківство, ініційованих імовірними біологічними батьками, біологічний батько не повинен бути повністю виключений із життя дитини, якщо лише таке виключення не обумовлене достатніми підставами, пов`язаними із забезпеченням найкращих інтересів дитини. Верховний Суд уже зауважував, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18). Отже, дитині має бути гарантоване право знати свого біологічного батька, а забезпечення такого права передбачає необхідність дотримання справедливого та пропорційного балансу між конкуруючими інтересами дитини, біологічного батька та інших осіб, із пріоритетним урахуванням найкращих інтересів дитини. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що відомості про батька ОСОБА_6 внесені до актового запису про її народження відповідно до частини першої статті 135 СК України, а тому позивач як мати дитини відповідно до статті 128 СК України мала право звернутися до суду з позовом про визнання батьківства. Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили надані сторонами докази в їх сукупності, зокрема фотознімки, відеозаписи, листування між позивачем та ОСОБА_5 , медичну документацію щодо перебігу вагітності позивача, показання свідків, а також висновок спеціаліста № 356-МГ та висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 06 лютого 2025 року № 24-МГ. За результатами оцінки зазначених доказів суди дійшли висновку про доведеність походження дитини від ОСОБА_5 та наявність правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. Як встановлено судами, позивач надала належні та допустимі докази, які підтверджують існування між нею та ОСОБА_5 тривалих особистих відносин, їх спільне проживання, взаємне сприйняття себе як сім`ї, обізнаність ОСОБА_5 про вагітність позивача та його ставлення до майбутньої дитини як до власної. Зазначені обставини підтверджуються не лише письмовими доказами, а й показаннями свідків, які узгоджуються між собою та з іншими матеріалами справи. Разом із тим визначальне значення для правильного вирішення цього спору мали висновок спеціаліста № 356-МГ та висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 06 лютого 2025 року № 24-МГ, згідно з якими ймовірність того, що ОСОБА_5 є біологічним батьком ОСОБА_6 , становить не менше 99,99999 % та 99,999 % відповідно. Верховний Суд неодноразово зазначав, що висновок судово-генетичної експертизи є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, а його доказова цінність істотно переважає інші докази, подані сторонами. Водночас такий висновок підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Саме такий підхід був застосований судами попередніх інстанцій, які не обмежилися оцінкою лише висновків експертів, а дослідили всі наявні у справі докази та надали їм оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про недопустимість висновків молекулярно-генетичних досліджень зводяться до незгоди заявника з оцінкою доказів, наданою судами, та фактично спрямовані на їх переоцінку, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, якщо суди не допустили порушень норм процесуального права під час дослідження та оцінки доказів. Аргументи касаційної скарги про те, що висновок спеціаліста № 356-МГ та висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 06 лютого 2025 року № 24-МГ є недопустимими доказами, не заслуговують на увагу з огляду на таке. За змістом статей 76, 77, 78, 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Матеріали справи свідчать, що судово-молекулярно-генетична експертиза була призначена ухвалою суду першої інстанції від 16 грудня 2024 року, проведена уповноваженим експертом державної спеціалізованої установи, який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, а її висновок відповідає вимогам процесуального закону щодо форми та змісту висновку експерта. При цьому використання для проведення експертизи біологічних зразків, які зберігалися в архіві Державної спеціалізованої установи «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», саме собою не свідчить про недопустимість такого доказу та не спростовує достовірності отриманих результатів. Посилання заявника на можливі порушення під час відбору, зберігання чи передання біологічних зразків ґрунтуються переважно на її припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про недостовірність результатів проведених молекулярно-генетичних досліджень. Крім того, суди врахували, що висновки спеціаліста та судової експертизи не були єдиними доказами, покладеними в основу судових рішень. Висновки про доведеність походження дитини від ОСОБА_5 зроблено за результатами оцінки всієї сукупності доказів, зокрема письмових доказів, медичної документації, листування сторін, фотознімків, відеозаписів та показань свідків, які узгоджуються між собою та не містять істотних суперечностей. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення походження дитини від ОСОБА_5 , а тому підстав вважати оскаржувані судові рішення такими, що ухвалені на підставі недопустимих доказів, немає. Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-молекулярно-генетичної експертизи, також не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України повторна експертиза призначається у разі, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви у його правильності або якщо під час його проведення було допущено істотні порушення вимог закону. Отже, призначення повторної експертизи не є обов`язком суду лише з підстав незгоди учасника справи з висновком експерта чи результатами проведеного дослідження. Необхідність призначення повторної експертизи зумовлюється наявністю об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів правильність або повноту первинного висновку. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин. Висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 06 лютого 2025 року № 24-МГ є повним, послідовним, містить відповіді на поставлені судом питання, узгоджується з іншими доказами у справі та не містить внутрішніх суперечностей. При цьому заявник не навела конкретних обставин, які б свідчили про неповноту чи необґрунтованість зазначеного висновку або про порушення методики проведення експертного дослідження. Її доводи фактично зводяться до незгоди з результатами експертизи та припущень щодо можливих порушень під час зберігання біологічних зразків, що саме собою не є підставою для призначення повторної експертизи. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність передбачених статтею 113 ЦПК України підстав для призначення повторної судово-молекулярно-генетичної експертизи, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими. Не заслуговують на увагу і доводи заявника про те, що суди не врахували наявність кримінальних проваджень, пов`язаних із походженням біологічних зразків та перевіркою законності експертних висновків. Сам собою факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань або здійснення досудового розслідування не свідчить про недостовірність чи недопустимість доказів, використаних у цивільній справі, та не є безумовною підставою для неприйняття судом відповідних доказів або призначення експертизи. Матеріали справи не містять відомостей про наявність судових рішень чи інших процесуальних документів компетентних органів, якими було б встановлено незаконність отримання біологічних зразків, фальсифікацію доказів або недостовірність висновків проведених експертиз. Посилання заявника на обставини, які є предметом перевірки у межах кримінального провадження, не можуть замінювати належних і допустимих доказів у розумінні статей 76-81 ЦПК України та самі собою не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Отже, зазначені доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо доведеності походження дитини від ОСОБА_5 та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги щодо незаконності розподілу судових витрат. Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує результат вирішення спору та інші обставини, визначені процесуальним законом. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, здійснений ними розподіл судових витрат відповідає вимогам статті 141 ЦПК України та є похідним від правильного вирішення спору по суті. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо вирішення спору та не містять самостійних аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судами положень статті 141 ЦПК України. Крім того, оскільки рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням суду судові витрати покладено виключно на відповідачів, а не на третю особу ОСОБА_4 , доводи касаційної скарги в цій частині не стосуються її прав та обов`язків і не впливають на законність оскаржуваних судових рішень. Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, яким надано належну правову оцінку. Вони не спростовують установлених судами обставин справи, ґрунтуються переважно на власному тлумаченні заявником доказів та норм права і фактично спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які відповідно до статей 411, 412 ЦПК України могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 11 березня 2026 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. ПетровА. І. ГрушицькийІ. В. Литвиненко Згадані норми: Конституція України, ст. 51; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 113; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; СК України, ст. 135; СК України, ст. 130; СК України, ст. 5; СК України, ст. 121; СК України, ст. 125; СК України, ст. 126; СК України, ст. 128 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.