# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 755/16290/25 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 755/16290/25 Дата ухвалення: 2026-10-27 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 141104711 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141104711 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141104711 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2026 року м. Київ справа № 755/16290/25 провадження № 51- 3177 км 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040002779 , за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим за ч. 1 ст. 369 КК України і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень. Вирішено питання речових доказів у провадженні. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_8 засуджено за пропозицію надання неправомірної вигоди службовій особі, за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, таку вигоду, дії з використанням наданого службового становища. Так, 23 серпня 2025 року о 09:25, під час несення служби працівники патрульної поліції УПП у місті Києві Департаменту патрульної поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , виявили та зупинили за порушення п.5.16 Правил дорожнього руху водія мотоцикла марки Honda CBF 1000, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 . Повідомивши ОСОБА_8 , що на нього буде складено протокол за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, попросили пред`явити документ, що посвідчує особу. Під час перевірки за системою «Інформаційний портал Національної поліції» було встановлено, що за відомостями ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 порушує правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 210 КУпАП. В зв`язку з цим, поліцейські ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запропонували ОСОБА_8 проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перебуваючи на місці зупинки ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що він порушив правила військового обліку, бажаючи уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним порушення, висловив службовим особам - працівникам поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , пропозицію надати неправомірну вигоду в розмірі 500 доларів США за те, щоб вони не доставляли його до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від цієї пропозиції поліцейські ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовилися, при цьому ОСОБА_10 попередив ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі. Незважаючи на зазначені попередження, ОСОБА_8 знову запропонував поліцейським ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неправомірну вигоду у сумі 500 доларів США, на що вони повторно відмовилися та викликали слідчо-оперативну групу для фіксації усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення. Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суд з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині незастосування положень статей 96-1, 96-2 КК України, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості. Вважає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не дав належних відповідей на них та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни. Вказує, що при призначенні покарання ОСОБА_8 , суд не врахував належним чином тяжкості вчиненого корупційного кримінального правопорушення, а тому необґрунтовано призначив мінімальне покарання, визначене санкцією ч. 1 ст. 369 КК України, а також зазначає, що суд безпідставно ухвалив рішення про повернення засудженому вилучених у нього під час особистого обшуку грошових коштів, оскільки вони були підготовлені ним завчасно для надання неправомірної вигоди працівникам правоохоронних органів, а тому підлягали спецконфіскації. Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити. Позиції інших учасників судового провадження Захисник ОСОБА_6 надіслала заперечення на касаційну скаргу прокурора в яких, посилаючись на безпідставність наведених в ній доводів, просила її залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 - без зміни. Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 висловила позицію щодо відсутності, на її думку, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та також просила залишити її без задоволення. Мотиви Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 369 КК України в касаційній скарзі не оспорюються. Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення. Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді. У касаційній скарзі прокурор не погоджується з призначеним засудженому ОСОБА_8 покаранням та вважає, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про це, не дав належних відповідей на неї та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання без зміни. Проте колегія суддів вважає ці доводи прокурора необґрунтованими. Як убачається з ухвали, доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, суд апеляційної інстанції перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що при призначенні ОСОБА_8 покарання, судом першої інстанції було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебував, має на утриманні малолітню дитину та батьків пенсійного віку, є волонтером та працює на підприємстві оборонної сфери. Визнано обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано виснувала, що суд першої інстанції при розгляді даного провадження дотримався загальних засад призначення покарання, принципу його індивідуалізації, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_8 та призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання за ч. 1 ст. 369 КК України, про що просив прокурор в поданій апеляційній скарзі, апеляційний суд не знайшов. Колегія суддів касаційного суду також погоджується з призначеним ОСОБА_8 покаранням та вважає, що при обранні його виду та розміру, відповідно до вимог ст. 65 КК України, було належним чином враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого та всі обставини кримінального провадження, в тому числі й ті, на які посилається в касаційній скарзі прокурор. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України в цій частині, вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання у касаційній скарзі прокурора не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, підстав не вбачається. Водночас, що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне незастосування положень статей 96-1, 96-2 КК України, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Згідно з вимогами ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації. Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, визначеного Особливою частиною цього Кодексу, за які встановлено основне покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; а також перелік кримінальних правопорушень, за вчинення яких може бути застосована спеціальна конфіскація (ч. 1 ст. 96-1 КК). Процесуальні рішення, на підставі яких може бути застосована спеціальна конфіскація, визначено частинами другою, третьою статті 96-1 КК України (обвинувальний вирок суду, ухвала суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру тощо). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення. За своєю правовою природою спеціальна конфіскація належить до інших заходів кримінально-правового характеру (розділ XIV «Інші заходи кримінально-правового характеру» Загальної частини КК). У рішенні № 1-р/2022 від 30 червня 2022 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України (щодо спеціальної конфіскації) Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), статті 96-1, 96-2 КК України, при цьому, серед іншого вказав, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання, тому її застосування, зокрема, примусове безоплатне вилучення майна у недобросовісної третьої особи, на підставі судового рішення (вирок, ухвала), не є притягненням до кримінальної відповідальності. Таким чином, спеціальна конфіскація не є кримінальним покаранням, її застосування не тягне за собою збільшення обсягу обвинувачення та не свідчить про неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до протоколу особистого обшуку затриманої особи від 23 серпня 2025 року, у ОСОБА_8 під час особистого обшуку було виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 8270 гривень та 100 доларів США. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року на вказані грошові кошти було накладено арешт. Допитаний під час судового розгляду ОСОБА_8 пояснив, що вилучені у нього при особистому обшуку грошові кошти не передавались ним працівникам поліції в якості неправомірної вигоди та не були знаряддям злочину. Водночас, згідно з наявним у матеріалах кримінального провадження записом з бодікамер працівників патрульної поліції УПП у місті Києві Департаменту патрульної поліції, саме ці кошти ОСОБА_8 пропонував їм передати. В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, просив вказаний вирок у частині безпідставного незастосування спеціальної конфіскації скасувати й ухвалити новий вирок. Проте апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та в своїй ухвалі вказав, що матеріали провадження не містять належних та достатніх доказів того, що вилучені під час обшуку грошові кошти у ОСОБА_8 призначалися для вчинення кримінального правопорушення та були знаряддям вчинення даного злочину. Але наведені висновки апеляційного суду є неправильними, а матеріали кримінального провадження свідчать про протилежне. ОСОБА_8 засуджено саме за пропозицію надання неправомірної вигоди службовій особі, за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, таку вигоду, дії з використанням наданого службового становища. Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що грошові кошти працівникам поліції не передавались, а вилучена під час особистого обшуку в обвинуваченого сума не відповідала сумі, запропонованій ним працівникам поліції як неправомірна вигода, в зв`язку з чим в даному випадку не повинна застосовуватися спеціальна конфіскація, колегія суддів вважає неправильним та погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про те, що вилучені у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 8270 гривень та 100 доларів США підлягають спеціальній конфіскації. Зважаючи викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у справі № 183/4229/23 (провадження №51-5837кмо 23) висновок щодо правозастосування, відповідно до змісту якого, застосування, згідно з положеннями статей 96-1, 96-2 КК України спеціальної конфіскації, не є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК, що погіршує становище обвинуваченого, судові рішення щодо ОСОБА_8 підлягають зміні, а касаційна скарга прокурора - частковому задоволенню. Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково. Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 змінити. На підставі статей 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію грошових коштів у сумі 100 доларів США та 8270 гривень. В решті судові рішення залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КУпАП, ст. 122; КУпАП, ст. 210; КК України, ст. 369; КК України, ст. 12; КК України, ст. 65; КК України, ст. 96-1; КК України, ст. 96-2; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 374; КПК України, ст. 421; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.