# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 991/940/25

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 991/940/25
Дата ухвалення: 2026-08-12
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141145394
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145394
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145394

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 991/940/25
провадження № 61-3641св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скаргиОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Копитко Євген Кирилович,
на рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Шкодіна Я. В., Задорожної Л. І., Федорова О. В. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2026 року у складі колегії суддів: Семенникова О. Ю., Глотова М. С., Калугіної І. О.
у справі
за позовом Держави України в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - позивач)
до
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі)
про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
2. Суд першої інстанції позов задовольнив частково і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
3. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказав те, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі. Також послався на: наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у разі наявності вказаних ним у касаційній скарзі обставин; порушення судами норм процесуального права.
4.  ОСОБА_2 підставою касаційного оскарження вказала неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі, а також порушення судами норм процесуального права.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов був обґрунтований так:
- Державне бюро розслідувань згідно з листом від 20 серпня 2024 року порушило перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів, зокрема, автомобілів «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн та «Lexus NX200» вартістю 1 825 000,00 грн, набутих ОСОБА_1 під час зайняття ним посади керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 2022-2023 років, і їх стягнення в дохід держави;
- вказані активи набуто ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які опосередковано вчиняли із такими активами дії, тотожні за змістом праву розпорядження ними. Це підтверджується встановленими обставинами за результатами збору доказів;
-  ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
-  ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 28 березня 2023 року. ОСОБА_2 є рідною матір`ю ОСОБА_1 ;
- 18 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артсіті» (далі - ТОВ «Артсіті») як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу для реєстрації транспортного засобу - автомобіля марки «Toyota» моделі «Camry Hybrid, 2,5 (U6) CVT Premium +40», 2022 року випуску (далі - автомобіль «Toyota Camry Hybrid»), вартістю з ПДВ 1 598 030,00 грн;
- крім того, 22 березня 2023 року між ТОВ «АРТ-ЛЕКС ЛТД» як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця автомобіль марки «Lexus» модель «NX 200 ОМ Urban», 2023 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Lexus NX 200»), вартістю 1 825 000,00 грн, а 13 квітня 2023 року ТОВ «АРТ-ЛЕКС ЛТД» передав ОСОБА_2 зазначений автомобіль згідно з актом приймання-передачі;
- відповідно до актів виконаних робіт по вказаних автомобілях, виданих ТОВ «Артсіті», у розділі «замовник документа» зазначений абонентський номер « НОМЕР_2 » та вказане ім`я « ОСОБА_4 ». Відповідно до банківської виписки ОСОБА_1 систематично з власного рахунку здійснював поповнення такого абонентського номера, що свідчить про його належність ОСОБА_1 . Цей номер телефону зазначений також в особовій картці Державної міграційної служби на особу ОСОБА_1 ;
- у вказаних актах виконаних робіт у розділі «підпис замовника» стоїть підпис, який відрізняється від підпису ОСОБА_2 , що виконаний на договорах купівлі-продажу автомобілів, на актах їх приймання-передачі та інших документах, і схожий на підпис, який належить ОСОБА_1 ;
- відповідно до банківської виписки, отриманої від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), 20 грудня 2022 року на рахунок ОСОБА_1 були зараховані кошти від ТОВ «Артсіті» з призначенням: «повернення передплати за автомобіль згідно листа від 19.10.2022 р.»;
-  ОСОБА_2 на момент придбання автомобілів та після набуття їх у власність не мала посвідчення водія жодної з категорій, що підтверджує той факт, що активи набувалися нею не для власного користування, а в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ;
- 09 квітня 2024 року до Єдиного державного реєстру транспортних засобів були внесені відомості щодо належного користувача автомобілем «Toyota Camry Hybrid», та вказано дані ОСОБА_1 ;
- відповідно до пояснень ОСОБА_1 останній, маючи у фактичному розпорядженні автомобіль «Lexus NX 200», передав його у користування своїй дружині ОСОБА_1 ;
- крім того, підписи на двох договорах купівлі-продажу автомобілів та на інших документах візуально не схожі між собою. Підпис, виконаний на договорі купівлі-продажу автомобіля «Lexus NX 200», актах приймання-передачі, огляду автомобіля, видатковій накладній та специфікації, схожий на підпис, виконаний ОСОБА_1 на Присязі на вірність українському народові під час вступу нею на службу в органи Національної поліції України;
- на переконання прокурора, вказані вище обставини у своїй сукупності підтверджують набуття активів (автомобілів «Toyota Camry Hybrid» і «Lexus NX 200») у розумінні пункту 2 частин восьмої статті 290 ЦПК ОСОБА_2 , щодо яких її зять ОСОБА_1 міг прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
- витрати ОСОБА_2 , понесені на придбання зазначених автомобілів у розмірі 1 598 030,00 грн і 1 825 000,00 грн, є неспівмірними з її законними доходами, навіть за весь період її трудової діяльності;
- аналіз банківських виписок ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01 січня 2022 року по 18 жовтня 2022 року та з 19 жовтня 2022 року по 23 березня 2023 року свідчить, що розмір його витрат перевищує розмір його законних доходів, а тому він не міг використати такі кошти для придбання активів;
- розмір витрат ОСОБА_1 за вказаний період неспівмірний або перевищує розмір її законних доходів, тому вона не могла використати свої грошові кошти на придбання активів. З 26 липня 2023 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- таким чином у відповідачів станом на 18 жовтня 2022 року та 22 березня 2023 року не було достатніх законних доходів та заощаджень, необхідних для придбання автомобілів за ціною 1 598 030,00 грн і 1 825 000,00 грн.
7. З огляду на викладене позивач просив суд:
- визнати необґрунтованими активи, а саме: автомобіль «Toyota Camry Hybrid», право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 ; автомобіль «Lexus NX 200», право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- стягнути в дохід держави шляхом звернення стягнення на: автомобіль «Lexus NX 200», право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ; грошові кошти в розмірі 1 598 030,00 грн, еквівалентні вартості автомобіля «Toyota Camry Hybrid» на момент його придбання.
8. 17 квітня 2025 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою до закінчення підготовчого засідання уточнив позовні вимоги шляхом викладення пункту 2 прохальної частини позовної заяви в іншій редакції:
- стягнути в дохід держави шляхом звернення стягнення: солідарно з відповідачів грошових коштів у розмірі 1 825 000,00 грн, еквівалентних вартості придбання автомобіля «Lexus NX 200», право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ; солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 598 030,00 грн, еквівалентних вартості придбання автомобіля «Toyota Camry Hybrid», право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 .
ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
9. Рішенням Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано необґрунтованим активом автомобіль «Toyota Camry Hybrid» та стягнуто в дохід держави його вартість на день набуття (18 жовтня 2022 року) - 1 598 030,00 грн в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015,00 грн.
Визнано необґрунтованим активом автомобіль «Lexus NX 200», право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , та стягнуто його в дохід держави.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
10. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із такого:
- офіційні доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з урахуванням підтверджених витрат не дозволяли їм придбати автомобілі «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн та «Lexus NX 200» вартістю 1 825 000,00 грн;
- відповідачка ОСОБА_2 також не мала у своєму розпорядженні законних доходів, які б дозволяли їй придбати автомобілі «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн та «Lexus NX 200» вартістю 1 825 000,00 грн. Доводи про те, що вказані автомобілі були придбані за спільні з ОСОБА_5 заощадження та кошти, отримані від позик, є непідтвердженими достатньою сукупністю доказів;
- наведені прокурором доводи та надані на їх підтвердження докази є більш переконливими, ніж представлена адвокатами версія щодо обставин набуття ОСОБА_2 автомобіля «Toyota Camry Hybrid» та розпорядження ним;
- версія представника ОСОБА_2 щодо отримання нею у позику від ОСОБА_6 20 000,00 доларів США є неправдоподібною через її малоймовірність. Це стосується і позики у розмірі 45 000,00 доларів США, яку ОСОБА_2 отримала, з її слів, від ОСОБА_7 для придбання автомобіля «Lexus NX 200»;
-  ОСОБА_1 від самого початку опікувався долею автомобіля «Lexus NX 200», що у поєднанні з іншими встановленими обставинами, зокрема, недоведенням фінансової можливості у ОСОБА_2 придбати цей автомобіль, відсутністю належних доказів щодо користування цим транспортним засобом самою ОСОБА_2 свідчить, що саме ОСОБА_1 був фактичним власником цього активу, незважаючи на оформлення права власності на нього за ОСОБА_2 ;
- фізична присутність ОСОБА_1 під час придбання активів та зазначення ним в документах своїх особистих контактів свідчить про те, що ОСОБА_2 набула активи за дорученням ОСОБА_1 , який міг прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (обслуговував автомобілі, передав один з них у користування дружині);
- автомобіль «Toyota Camry Hybrid» на час звернення прокурора до суду з позовом був відчужений ОСОБА_2 , тому стягненню підлягають грошові кошти, витрачені на його придбання, в рівних частках з його юридичного власника - ОСОБА_2 та фактичного власника - ОСОБА_1 ;
- у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони;
- у справах цієї категорії вирішальним є не встановлення джерел доходів номінального власника як ізольованого факту, а оцінка всієї сукупності обставин, які характеризують реальний розподіл ролей між учасниками правовідносин, їхню поведінку до і після набуття активу, а також фактичну можливість особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погоджувати, координувати або визначати дії щодо такого активу. Саме у цьому контексті суд зосередився на дослідженні фактичного зв`язку спірних активів з відповідачем ОСОБА_1 , а не обмежився формальним аналізом фінансових можливостей ОСОБА_2 ;
- оцінюючи зазначені обставини у сукупності з характером особистих та сімейних відносин відповідачів, а також участю ОСОБА_1 у вирішенні питань, пов`язаних із придбанням та подальшою експлуатацією спірних транспортних засобів, суди дійшли висновку, що така поведінка відповідачів має сталий та узгоджений характер і не може бути пояснена випадковими чи суто формальними обставинами;
- за таких умов формальне оформлення права власності на спірні транспортні засоби за ОСОБА_2 не відображає реального характеру встановлених у справі правовідносин та не спростовує фактичного зв`язку цих активів із відповідачем ОСОБА_1 , який проявлявся у можливості здійснювати вплив на їх використання та подальшу долю;
- спірні активи перебували у сфері фактичних інтересів та контролю відповідача ОСОБА_1 , а оформлення права власності на них за іншою особою не усувало і не обмежувало можливість ОСОБА_1 прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, зокрема, шляхом погодження, координації або визначення способу їх використання та подальшої долі;
- встановлений у справі фактичний зв`язок спірних активів із відповідачем ОСОБА_1 не зводиться до окремих дій чи ізольованих епізодів його поведінки, а виявляється у їх сукупності, послідовності та взаємопов`язаності;
- факт звільнення ОСОБА_1 зі служби 21 березня 2024 року сам по собі не є безумовною підставою для виключення відповідного активу з предмета судового розгляду у справах цієї категорії. Визначальним є встановлення фактичного зв`язку між набуттям активу, джерелами його фінансування та періодом виконання особою публічних функцій, а також збереження такого зв`язку після формального припинення повноважень, що підлягає оцінці судом з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин справи;
- визначення належного відповідача у справах цієї категорії зумовлюється не виключно юридичним титулом власності на дату подання позову, а сукупністю фактичних обставин, що характеризують роль конкретної особи у набутті, володінні, користуванні, відчуженні або маскуванні справжнього контролю над активом;
- факт відчуження активу до моменту звернення прокурора з позовом не виключає процесуального статусу особи як відповідача, якщо саме ця особа: набула актив; здійснювала щодо нього повноваження власника або користувача; або була задіяна у правовідносинах, спрямованих на приховання фактичного зв`язку активу з суб`єктом декларування;
- звернення з вимогою про стягнення еквіваленту вартості активу є процесуально допустимим і обґрунтованим саме щодо тієї особи, яка була власником або набувачем такого активу у відповідний період, незалежно від подальшого переходу права власності.
IV. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
11. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Селівакін І. О. просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
12. Касаційна скарга  ОСОБА_1  мотивована таким:
- під час судових дебатів прокурор у частині визнання необґрунтованим активом автомобіля «Lexus NX 200», право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 , зазначив, що фактична наявність цього транспортного засобу робить можливим стягнення самого автомобіля, а не грошових коштів, тому в такому випадку це буде найбільш ефективним способом захисту інтересів держави. Суд першої інстанції розглянув та задовольнив позовні вимоги саме в редакції, що була заявлена прокурором в ході промови у судових дебатах, та не розглянув позовну вимогу, що була заявлена у прийнятій судом раніше заяві про уточнення позовних вимог;
- суд не вирішив окремо питання щодо прийняття відповідної заяви прокурора, не надав відповідачам можливості висловити свою думку щодо її прийняття, а також не встановив строк для подання відзиву на заявлену в судових дебатах зміну предмета позову;
- суд першої інстанції не повинен був приймати до розгляду уточнені на стадії судових дебатів позовні вимоги, оскільки це порушує приписи статті 49 ЦПК, а мав залишити їх без розгляду і вирішити справу у межах обсягу позовних вимог, визначеного під час закриття підготовчого провадження;
- апеляційний суд, переглядаючи справу, не усунув це порушення, залишивши без уваги неправомірну зміну позивачем позовних вимог;
- суд апеляційної інстанції застосував статтю 49 ЦПК без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 723/1233/17, від 05 червня 2024 року у справі № 372/2920/21, від 16 липня 2024 року у справі № 214/1429/16, згідно з якими зміна позову можлива тільки у письмовій формі до початку розгляду справи по суті;
- суд дозволив позивачу змінити предмет позову на стадії судових дебатів за відсутності правових підстав для того, що порушує принцип верховенства права;
- разом з тим, прокурор змінив позовні вимоги, лише озвучивши їх у судових дебатах, не звертаючись до суду із письмовою заявою;
- суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 12, 13, 264 ЦПК без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 308/8430/19, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23, від 28 листопада 2025 року у справі № 464/8683/21, від 10 грудня 2025 року у справі № 524/8992/24, від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1782/18, від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20);
- ЦПК не надає суду права виходити за межі заявлених позивачем позовних вимог з власної ініціативи. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд позбавлений права формулювати позовні вимоги замість сторони і зобов`язаний здійснювати розгляд виключно у межах заявлених вимог;
- суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 78 ЦПК, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 369/7355/21, від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 01 березня 2023 року у справі № 354/1006/19, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23;
- суди дійшли помилкових висновків про неотримання ОСОБА_2 позик від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою їх використання для придбання автомобілів;
- показаннями свідків не може доводитися факт укладення договору позики та виконання зобов`язання;
- суди встановили факт підписання документів ОСОБА_1 без проведення почеркознавчої експертизи, виключно на підставі самостійного візуального порівняння підписів, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду щодо допустимості доказів, адже суд не наділений спеціальними знаннями, необхідними для оцінки підписів, і відтак, не може самостійно робити такі висновки;
- у цій справі апеляційний суд застосував розширене тлумачення положень частини четвертої статті 290 та пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК, не врахувавши принцип правової визначеності, чим порушив права ОСОБА_1 ;
- існує необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22 та від 09 липня 2025 року у справі № 991/5241/24, оскільки такі висновки за своєю суттю доповнюють норми статті 290 ЦПК новими правилами поведінки, а не тлумачать її існуючі норми;
- суди не встановили жодних обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 надавав ОСОБА_8 доручення у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК) на придбання активів, або що він мав можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження як складовою права власності;
- суди фактично застосували презумпцію необґрунтованості активів, за якої саме відповідач повинен доводити законність походження майна ще до того, як позивач це довів, що свідчить про порушення судами приписів абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК;
- з метою забезпечення вимог правової визначеності та передбачуваності втручання у майнові права необхідним є формування правових висновків на рівні Верховного Суду щодо застосування положень абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК в сукупності із статтею 264 ЦПК;
- суди у порушення вимог статей 13, 49, 264 ЦПК не розглянули одну з належним чином заявлених позивачем позовних вимог, одночасно розглянувши вимогу, яка не підлягала розгляду (заявлена позивачем в судових дебатах), що свідчить про ухвалення рішення поза межами предмета спору;
- вказане порушення набуває не лише індивідуального значення у межах цієї справи, але й може мати системний та прецедентний характер, створюючи ризик формування небезпечної практики, за якої суди допускають розгляд вимог, заявлених позивачем поза межами процесуального закону, одночасно залишаючи без вирішення належно заявлені вимоги, зокрема, у спорах, де позивачем є держава. Отже, необхідним є формування правових висновків Верховного Суду, які наразі є відсутніми, щодо застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій норм статей 374-379, 409-414 ЦПК у разі нерозгляду судами попередніх інстанцій частини позовних вимог у справі;
- суди, порушивши вимоги частини другої статті 78 ЦПК, встановили ключові обставини справи на підставі недопустимих доказів (показань свідків та візуальної оцінки підписів без проведення почеркознавчої експертизи), що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин справи;
- факт ненадання ОСОБА_9 позик ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суди встановили виключно на підставі показань свідків попри те, що у матеріалах справи наявні відповідні розписки про отримання нею коштів;
- суди підмінили належний засіб доказування (письмовий доказ) показаннями свідків, що прямо заборонено частиною другою статті 78 ЦПК;
- такі процесуальні порушення судів призвели до того, що на підставі недопустимих доказів вони дійшли ключових висновків про відсутність у ОСОБА_2 законних джерел походження коштів та наявність зв`язку ОСОБА_1 із спірними активами.
13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Копитко Є. К. просить судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. Касаційна скарга ОСОБА_2  мотивована так:
- суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, дозволивши позивачу змінити предмет позову на стадії судових дебатів. Така зміна була здійснена без подання відповідної письмової заяви та поза межами строків, визначених ЦПК;
- суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не надав оцінки зазначеному порушенню;
- суд апеляційної інстанції застосував статтю 49 ЦПК без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 723/1233/17, від 05 червня 2024 року у справі № 372/2920/21, від 16 липня 2024 року у справі № 214/1429/16;
- суди порушили вимоги статті 49 ЦПК щодо порядку та строків зміни предмета позову;
- судами фактично допущено зміну предмета позову на стадії судових дебатів без належних правових підстав, що суперечить принципу верховенства права;
- суд апеляційної інстанції застосував статті 12, 13, 264 ЦПК без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у постановах від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23, від 28 листопада 2025 року у справі № 464/8683/21, від 10 грудня 2025 року у справі № 524/8992/24, від 16 лютого 2022 року у справі № 308/8430/19, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1782/18, від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17-ц, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15, від 17 вересня 2024 року у справі № 645/1035/23, від 11 серпня 2022 року у справі № 362/2905/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20);
- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визначених позивачем у підготовчому засіданні, та задовольнив вимоги позивача у редакції, яка була озвучена останнім лише на стадії судових дебатів. Такий підхід суду щодо зміни предмета позову без дотримання встановленої процедури призвів до порушення принципу диспозитивності, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду щодо меж розгляду справи;
- такі дії суду також призвели до порушення принципу рівності сторін, закріпленого у частині другій статті 12 ЦПК, оскільки відповідачі були позбавлені можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, зокрема, подати заперечення щодо нових вимог, надати докази, сформувати правову позицію щодо зміненого предмета спору. Апеляційний суд ці порушення не усунув;
- саме на позивача покладено обов`язок визначити межі заявлених ним позовних вимог, і саме позивач несе процесуальну відповідальність за обраний ним спосіб захисту у пред`явленому позові, а суд, у свою чергу, має процесуальний обов`язок здійснити розгляд справи виключно в межах заявлених позовних вимог;
- суд апеляційної інстанції застосував статтю 78 ЦПК без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 369/7355/21, згідно з якими обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами; показаннями свідків не може доводитися факт укладення договору позики та виконання зобов`язання;
- відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 01 березня 2023 року у справі № 354/1006/19, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23, належним доказом підпису особи на документах є висновок почеркознавчої експертизи;
- натомість, в рамках цієї судової справи суди візуально встановили належність підпису на документах самостійно без проведення відповідної почеркознавчої експертизи, однак суд не є експертом та не має спеціальних знань для здійснення таких висновків;
- більше того, суди дійшли висновків щодо факту укладення договору позики та виконання зобов`язань за ним на основі показань свідків;
- таким чином, суди встановили істотні для справи обставини на підставі доказів, які не відповідають вимогам допустимості;
- висновок про відсутність позикових відносин суди зробили всупереч наявним у матеріалах справи письмовим доказам (розпискам) шляхом надання переваги показанням свідків, що прямо заборонено частиною другою статті 78 ЦПК.
V. Рух справи
15. 19 березня 2026 року представник ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою.
16. 23 березня 2026 року представник ОСОБА_2 подав касаційну скаргу.
17. Ухвалами від 08 квітня 2026 року та від 09 квітня 2026 року касаційні скарги залишено без руху.
18. Ухвалою від 06травня 2026 року поновлено  ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за його касаційноюскаргою та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку.
19. Ухвалою від 11 травня 2026 року поновлено  ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за її касаційноюскаргою та відмовлено їй у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
20. 02 червня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою від 10 червня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом їхніх представників, справу призначено до судового розгляду.
VI. Встановлені судами обставини
22. Відповідно до відомостей із послужного списку підполковник ОСОБА_1 з 22 лютого 2019 року по 12 листопада 2020 року займав посаду заступника військового комісара, з 12 листопада 2020 року по 13 липня 2021 року - військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », з 13 липня 2021 року по 13 серпня 2021 року перебував у розпорядженні командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », з 13 серпня 2021 року по 28 лютого 2022 року був начальником другого відділу, з 28 лютого 2022 року по 21 березня 2024 року - начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (т. 2 а. с. 75-77).
23.  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до витягу з наказу від 11 лютого 2020 року № 32 о/с з 17 лютого 2020 року прийнята на службу до Національної поліції України на посаду слідчого відповідного територіального підрозділу у складі Головного управління Національної поліції в Харківській області. Згідно із наказом від 26 липня 2023 року № 325 о/с ОСОБА_1 з 26 липня 2023 року по 29 травня 2026 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 2 а. с. 60-63).
24. Таким чином, ОСОБА_1 , будучи військовим Збройних Сил України, та ОСОБА_1 , перебуваючи на службі в поліції, є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, і щодо їх активів, за наявності передбачених законом умов, може застосовуватись інструмент визнання активів необґрунтованими і стягнення їх у дохід держави.
25.  ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є чоловіком і дружиною, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (дата формування 04 вересня 2024 року), згідно з яким шлюб між ними був зареєстрований 28 квітня 2023 року, актовий запис № 723 (т. 2 а. с. 132-134).
26.  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є матір`ю дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_1 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (т. 2 а. с.122-124).
27.  ОСОБА_2 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, але до неї може бути пред`явлений позов як до іншої фізичної особи, яка набула у власність активи.
28. Першим активом за позовом прокурора є автомобіль «Toyota Camry Hybrid», номер кузова НОМЕР_3 , 2022 року випуску, який був набутий у власність ОСОБА_2 за 1 598 030,00 грн згідно з договором купівлі-продажу для реєстрації транспортного засобу від 18 жовтня 2022 року та актом приймання-передачі від 18 жовтня 2022 року № 1032 (т. 2 а. с. 25-26).
29. Другим активом за позовом прокурора є автомобіль «Lexus NX 200», номер кузова НОМЕР_1 , 2023 року випуску, який був набутий у власність ОСОБА_2 за 1 825 000,00 грн та повністю сплачений на момент укладення договору купівлі-продажу від 22 березня 2023 року № 34/03/23 (пункт 2.4.1 договору) та прийнятий нею на підставі акта приймання-передачі від 13 квітня 2023 року (т. 2 а. с. 45-51,54).
30. На заявлені активи з урахуванням їх вартості (у тому числі кожного окремо) та часу їх набуття поширюється застосування законодавства про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх в дохід держави.
VIІ. Позиція Верховного Суду
31. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
Характер правовідносин
32. Прокурор порушив питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (див. пункти 6-8), що врегульовано Главою 12 ЦПК (статті 290-292 ЦПК).
33. Відповідачі заперечували наявність підстав для визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (див. пункти 12-14).
Загальні принципи у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
34. Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (далі - Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»), який набрав чинності 28 листопада 2019 року, запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
35. Верховний Суд нагадує, що матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів здійснюється частково в Цивільному кодексі України (далі - ЦК), ЦПК (статті 290-292), Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України «Про запобігання корупції»). У ЦК міститься фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22).
36. Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).
Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються за процедурою вилучення майна:
конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві.
37. Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:
- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання (див. пункт 38);
- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;
- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК) (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22).
38. Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (частина друга статті 69 Закону України «Про запобігання корупції»).
39. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (частина четверта статті 290 ЦПК).
40. Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК).
41. Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (частина перша статті 291 ЦПК).
42. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (частина третя статті 292 ЦПК).
43. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абзац другий частини другої статі 81 ЦПК).
Застосування вказаних підходів у цій справі
44. Звертаючись до суду з цим позовом, Спеціалізована антикорупційна прокуратура вказувала на необґрунтованість активів, зокрема, автомобілів «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн та «Lexus NX 200» вартістю 1 825 000,00 грн, набутих ОСОБА_1 під час зайняття посади керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 2022-2023 років, та необхідність їх стягнення в дохід держави (див. пункт 6).
45. Прокурор свої вимоги обґрунтовував тим, що такі активи набуто ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які опосередковано вчиняли із цими активами дії, тотожні за змістом праву розпорядження ними. При цьому, вважав, що витрати ОСОБА_2 , понесені на придбання автомобілів, є неспівмірними з її законними доходами, навіть за весь період її трудової діяльності. Водночас, аналіз банківських виписок ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01 січня 2022 року по 18 жовтня 2022 року та з 19 жовтня 2022 року по 23 березня 2023 року свідчить, що розмір його витрат перевищує розмір його законних доходів, а тому він не міг використати такі його кошти для придбання активу. Крім того, за встановлених позивачем обставин розмір витрат ОСОБА_1 за вказаний період співмірний або перевищує розмір її законних доходів, а тому вона також не могла використати свої грошові кошти на придбання активу.
46. Заперечуючи проти позову, відповідачі вказували, що обидва транспортні засоби були придбані ОСОБА_2 частково за заощаджені кошти, які не належали ОСОБА_1 , а частково за кошти, отримані нею в якості позики. ОСОБА_2 стверджувала, що, набуваючи у власність автомобілі, вона не виконувала жодного доручення та не діяла в інтересах ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_1 , хоча останні є її близькими родичами.
47. Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи вищевказані автомобілі необґрунтованими активами, суди погодилися з доводами прокурора про те, що офіційні доходи відповідачів з урахуванням їх підтверджених витрат не дозволяли їм придбати автомобілі «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн та «Lexus NX 200» вартістю 1 825 000,00 грн, а також суди відхилили доводи відповідачів про те, що вказані автомобілі придбані за спільні заощадження ОСОБА_2 з ОСОБА_5 та за кошти, отримані ними від позик, оскільки такі доводи непідтверджені достатньою сукупністю доказів (див. пункт 10).
48. Суди належним чином і в повному обсязі дослідили відомості з Державної податкової служби України за три квартали 2022 року, а також за четвертий квартал 2022 року та перший квартал 2023 року щодо офіційних доходів ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 120), які узгоджуються з відомостями, що містяться у довідці про його доходи від 26 липня 2024 року (т. 2 а. с. 78-79), врахували відсутність відомостей про грошові активи у розділі 12 декларацій ОСОБА_1 за 2021 та 2022 роки (т. 2 а. с.191, 202), допустивши наявність у нього збережень в сумі, що не підлягає декларуванню, проаналізували рух грошових коштів по банківській картці АТ КБ «Приватбанк», на підставі чого встановили розмір його загального законного доходу у цей період і розмір його витрат, які є неспівмірними.
49. Порівнявши таким же чином доходи та витрати ОСОБА_1 , суди дійшли висновку, що розмір її витрат відбувався в межах її офіційних доходів.
50. При перевірці доходів ОСОБА_2 та її витрат суди дійшли висновку, що на неї не розповсюджуються приписи Закону України «Про запобігання корупції», у тому числі не застосовується термін «законні доходи» в розумінні пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК, тому правильно виходили з того, що законними її надходженнями є будь-які доходи, які отримані нею із будь-яких джерел, що не заборонені законом та підтверджені в належний спосіб.
51. Перевіряючи доводи відповідачів щодо фінансової спроможності ОСОБА_2 придбати спірні активи, виходячи з критеріїв конкретності, правдоподібності, можливості бути перевіреними, несуперечливості, апеляційний суд встановив наступні обставини:
-  ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю з 2009 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
- представник ОСОБА_2 зазначив, що у другій половині 2022 року - на початку 2023 року ОСОБА_5 планував придбання власних автомобілів у кількості двох одиниць, зокрема, для реалізації своїх комерційних інтересів, при цьому ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_5 до придбання спірних активів мали готівкові заощадження у розмірі 30 000,00 доларів США, що підтверджується показаннями свідків;
- також, зі слів представника ОСОБА_2 , 02 жовтня 2022 року остання отримала у позику від ОСОБА_6 20 000,00 доларів США, на підтвердження чого склала відповідну розписку;
- 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 набула у власність автомобіль «Toyota Camry Hybrid» вартістю 1 598 030,00 грн;
- 19 березня 2023 року ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_7 45 000,00 доларів США, на підтвердження чого також склала розписку;
- 13 квітня 2023 року ОСОБА_2 набула у власність автомобіль «Lexus NX 200» вартістю 1 825 000,00 грн;
-  ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 ;
- 11 листопада 2023 року ОСОБА_2 отримала посвідчення водія, до цього часу вона не мала права керування транспортними засобами;
- 26 вересня 2024 року ОСОБА_2 продає автомобіль «Toyota Camry Hybrid» та, зі слів її представника, повертає ОСОБА_7 частину позичених у нього грошових коштів;
- 07 листопада 2024 року ОСОБА_2 придбала інший автомобіль -«Hyundai Elantra» за 199 248,00 грн.
52. Суд апеляційної інстанції в контексті наданих свідками показань та об`єктивних обставин життя ОСОБА_5 й ОСОБА_2 , їх платоспроможності, дійшов правильного висновку, що доводи представника відповідача про наявність у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 збережень в сумі 30 000,00 доларів США є такими, що не відповідають зазначеним критеріям оцінки, оскільки такі доводи не є конкретними, не можуть бути перевіреними та видаються суперечливими.
53. Також з огляду на встановлені у справі обставини аргументи представника щодо отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_6 20 000,00 доларів США та від ОСОБА_7 45 000,00 доларів США апеляційний суд обґрунтовано відхилив.
54. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами з доброю совістю, без зловживання правом.
55. Досить часто учасники цивільного обороту намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, договір позики чи розписку про отримання позики) з неправомірною метою (наприклад, для формування боргів, виключення майна з-під поділу), не для регулювання та забезпечення визначеності в приватних відносинах. Тобто, не в тих відносинах, на які розраховані норми про договір позики.
56. Тому цей суд наголошує, що він вже звертав увагу на такі особливості недобросовісного використання договору позики:
- учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання позики, в яких вказано, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17);
- учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 947/5939/20).
57. Одними з ключових аргументів у цій справі є посилання на висновки касаційного суду у справах щодо договору позики та те, що договори позики підтверджують законність набуття активів, і які саме тому не можуть бути кваліфіковані як необґрунтовані.
У цьому аспекті є важливим питання, чи можуть висновки касаційного суду в справах про стягнення позики між кредитором та боржником бути застосовними у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави для підтвердження законності доходів публічної особи та/або пов`язаних з нею осіб.
Потрібно підкреслити, що висновки касаційного суду, які зроблені у справах про стягнення позики між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником), можуть бути застосовні саме щодо вирішення спорів в цих відносинах. Норми про договір позики розраховані на нормальні відносини між боржником та кредитором, і саме в цих відносинах парламент передбачив спрощений варіант оформлення договору позики шляхом вчинення позичальником розписки про одержання позики. Тому висновки касаційного суду у справах про стягнення позики між кредитором та боржником не можуть бути застосовними у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави для підтвердження законності доходів публічної особи та/або пов`язаних з нею осіб.
58. Чи може договір позики та/або розписка позичальника про отримання позики підтверджувати законність набуття активів в справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави?
Верховний Суд враховує, що досить часто учасники справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави намагаються підтвердити законність доходів договором позики чи розпискою позичальника про отримання позики, які можуть оформлюватися на однакових бланках чи навіть містити вказівку, на що саме відбувається надання позики, ще до набуття відповідних активів та за відсутності відображення в декларації публічної особи до моменту пред`явлення претензій відповідними органами (зокрема, НАЗК, САП, ДБР). Звісно, що в таких випадках договір позики чи розписки позичальника про отримання позики не можуть підтвердити законність доходів публічної особи.
59. У цій справі за встановлених судами обставин щодо оформлення позики суди правильно виснували про відсутність підстав вважати, що розписки, складені ОСОБА_2 , підтверджують законність доходів.Відповідачі відповідно до абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК (див. пункт 43) свій обов`язок щодо спростування необґрунтованості активів не виконали.
60. Також апеляційний суд наголосив, що мотиви судового рішення стосовно фінансової спроможності чи неспроможності ОСОБА_2 придбати спірні активи є важливими, але не визначальними, як у цій справі, так і у справах цієї категорії загалом. Визначальними є висновки щодо переконливості доказів (та доводів) сторін про можливість відповідача ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вчиняти дії щодо цих активів, тотожні за змістом розпорядженню ними, чи придбання їх за дорученням такої особи.
61. Саме тому суди у цій справі обґрунтовано зосередилися на дослідженні фактичного зв`язку спірних активів з відповідачем ОСОБА_1 , а не обмежилися формальним аналізом фінансових можливостей ОСОБА_2 .
62. Фактичне володіння через третіх осіб (частина четверта статті 290, пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК) «за дорученням»: 1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 2) означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу, тоді як «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», означає: 1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 2) трактується ширше передбаченої статтею 316 ЦК складової права власності (див. постанову Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 9991/7774/24).
63. Серед обставин, що можуть свідчити про неформалізований контроль за майном з боку особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можуть бути: 1) користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб`єктом декларування; 2) систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб`єктом декларування (при чому таке користування не обов`язково має бути постійним або безперервним); 3) наявність між власником та суб`єктом декларування родинних, дружніх або інших зв`язків, відносин підпорядкування тощо; 4) набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов`язана із суб`єктом декларування, в інтересах якої набувається актив; 5) фінансова неспроможність третьої особи самостійно набути актив у власність; 6) створення суб`єктом декларування умов для набуття активів третьою особою; 7) здійснення суб`єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов`язаних з утриманням активу; 8) здійснення суб`єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов`язаних з ефективним використанням активу; 9) поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби; 10) можливість суб`єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім`ї); 11) можливість суб`єкта декларування відмовитися від активу; 12) можливість суб`єкта декларування впливати на юридичну долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо (див. постанову Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 991/5241/24).
64. З огляду на досліджені матеріали справи та надані учасниками пояснення в їх сукупності, встановивши відсутність у ОСОБА_2 достатніх офіційних доходів для купівлі коштовних автомобілів, фізичну присутність ОСОБА_1 під час придбання активів, зазначення ним в документах своїх особистих контактів, технічне обслуговування автомобілів ОСОБА_1 , передача одного з них у користування дружині, відсутність доказів особистого користування ОСОБА_2 спірним майном, у тому числі з урахуванням відсутності у неї на той час посвідчення водія, внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про ОСОБА_1 як належного користувача автомобілем «Toyota Camry Hybrid», суди дійшли правильного висновку про наявність підстав вважати, що ОСОБА_2 набула спірні автомобілі за дорученням ОСОБА_1 , який міг прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
65. У справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави визначальним є не формальне оформлення права власності, а встановлення реального характеру правовідносин, зокрема, можливості особи прямо чи опосередковано здійснювати фактичний контроль над майном або впливати на рішення щодо його використання та долі.
66. Формальне оформлення права власності на спірні транспортні засоби за ОСОБА_2 не відображає реального характеру встановлених у справі правовідносин та не спростовує доведеного судами фактичного зв`язку цих активів із відповідачами, який проявлявся у можливості здійснювати вплив на їх використання та подальшу долю. Такий зв`язок мав сталий та узгоджений характер і не міг бути пояснений випадковими чи суто формальними обставинами.
67. Доводи відповідачів про відсутність такого зв`язку не відповідають змісту правового регулювання, передбаченого статтею 290 ЦПК, тому апеляційний суд обґрунтовано їх відхилив.
68. Отже, оскільки у цій справі прокурор довів відповідність спірних автомобілів ознакам активів, визначених статтею 290 ЦПК, а також відсутність доказів законності джерел придбання цих активів, то суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, навівши в оскаржуваних рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви.
69. Доводи відповідачів щодо неналежності доказів, на яких ґрунтуються висновки судів, базуються на помилковому та звуженому тлумаченні ними предмета доказування у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
70. У таких справах предметом доказування є встановлення сукупності обставин, які свідчать про наявність фактичного зв`язку активу з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відсутність законних джерел його набуття, а не ізольоване підтвердження кожної з цих обставин поза їх взаємозв`язком.
71. За таких умов дослідження судом поведінки сторін, характеру їхніх взаємовідносин, способу використання та фактичного контролю за активом не є підміною предмета доказування, а становить його необхідний елемент з огляду на специфіку цієї категорії справ. Отже, оцінка поведінки сторін, характеру їхніх взаємовідносин та узгодженості дій не є виходом за межі предмета доказування, а є його необхідним і невід`ємним складником.
72. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди фактично застосували презумпцію необґрунтованості активів, за якої саме відповідач повинен доводити законність походження майна ще до того, як позивач це довів, що свідчить про порушення судами приписів абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК (див. пункт 12), оскільки доказування у цій категорії справ має свої особливості (див. пункт 43).
Верховний Суд повторює, що позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою та їх необґрунтованість, що ним виконано у цій справі. При цьому судом було визнано достатню доведеність зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів. У зв`язку із чим тягар спростування необґрунтованості активів перейшов до відповідача.
73. Факт звільнення ОСОБА_1 зі служби 21 березня 2024 року не виключає можливості використання судом доказів, що стосуються подальших подій, якщо такі докази є релевантними для встановлення фактичного зв`язку спірних активів із зазначеною особою.
74. Сам по собі факт припинення перебування особи на публічній службі не є безумовною підставою для виключення можливості визнання активу необґрунтованим. Визначальним є встановлення фактичного зв`язку між набуттям активу, джерелами його фінансування та періодом виконання особою публічних функцій, а також збереження такого зв`язку після формального припинення повноважень, що підлягає оцінці судом з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин справи.
75. Те, що ОСОБА_2 відчужила автомобіль «Toyota Camry Hybrid» до моменту звернення прокурора з позовом, не виключає її процесуального статусу як відповідача, оскільки саме ОСОБА_2 набула цей актив, здійснювала щодо нього повноваження власника або користувача, або була задіяна у правовідносинах, спрямованих на приховання фактичного зв`язку активу з суб`єктом декларування.
76. Як установлено судами, автомобіль «Toyota Camry Hybrid» був набутий ОСОБА_2 за обставин, які свідчать про узгодженість її дій з відповідачем ОСОБА_1 , використання цього активу в його інтересах та фактичне перебування автомобіля у сфері контролю суб`єкта декларування. Подальше відчуження зазначеного транспортного засобу не змінює правової оцінки ролі ОСОБА_2 у правовідносинах щодо набуття цього активу та не усуває наслідків її участі у схемі володіння таким майном.
77. Даючи відповідь на аргументи скарг про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та самостійно визначив спосіб їх задоволення, Верховний Суд зазначає таке.
78. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
79. Далі цей суд наголошує, що специфіка позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави врегульована Главою 12 ЦПК.
80. Стаття 292 ЦПК закріплює правові наслідки визнання активів необґрунтованими, а її зміст формує способи захисту у цій категорії справ та особливості позовних вимог, які можуть бути заявлені у них.
Так, активи, визнані судом відповідно до статті 291 ЦПК необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість.
У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (частини перша - третя статі 292 ЦПК).
81. Касаційний суд вже вказував, що на відміну від інших категорій спорів, самостійним і автономним способом захисту інтересів держави в цьому випадку є саме визнання активу (чи його частини) необґрунтованим з подальшим стягненням його (чи його частини, його вартості чи вартості його частини) в дохід держави (див. постанову Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року в справі № 991/366/22).
82. Як убачається з матеріалів справи, держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури звернулася до суду з позовом, предметом якого було визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
83. У межах заявлених вимог прокурор просив визнати автомобілі «Toyota Camry Hybrid» та «Lexus NX 200» необґрунтованими активами, а також застосувати передбачені законом способи звернення стягнення, у тому числі шляхом стягнення грошових коштів, еквівалентних вартості відповідного активу.
84. До закінчення підготовчого провадження прокурором було подано заяву про уточнення позовних вимог, яка була прийнята судом, що узгоджується з принципом диспозитивності та змагальності цивільного процесу.
85. Надалі, виступаючи у судових дебатах, прокурор конкретизував свою позицію щодо способу стягнення активів залежно від установлених у справі обставин, зокрема, факту відчуження автомобіля «Toyota Camry Hybrid» станом на час звернення з позовом, що не відповідає змісту статті 49 ЦПК. Проте такі недоліки не призвели до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. пункт 79).
86. Законодавець у справах цієї категорії розмежовує предмет позову - визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави - і конкретний спосіб реалізації такого стягнення (див. пункт 81).
87. У цій конкретній справі часткове задоволення позову і визначення конкретного способу реалізації стягнення необґрунтованого активу відповідає змісту статті 292 ЦПК і заявленим по справі позовним вимогам.
88. Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у згадуваній вище постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №991/366/22, відповідно до яких у змагальному процесі на підставі аргументів сторін суд має встановити, який саме спосіб захисту буде пропорційним легітимній меті його застосування: стягнення активу чи стягнення його вартості (грошових коштів). При цьому не слід керуватися буквальним тлумаченням норми статті 290 ЦПК про те, що в разі визнання необґрунтованим активу саме він (а не його вартість) має бути стягнутий у дохід держави.
89. Як правильно встановлено судами, у цій справі стягнення автомобіля «Toyota Camry Hybrid» було неможливим з огляду на його відчуження до моменту звернення прокурора з позовом. За таких умов застосування компенсаційного механізму у вигляді стягнення грошових коштів, еквівалентних вартості придбання цього активу на день його набуття, не є зміною предмета позову, а є прямо передбаченим законом наслідком встановлення необґрунтованості активу за відсутності можливості його стягнення в натурі.
90. При цьому, коло осіб, з яких підлягають стягненню відповідні грошові кошти, суди визначили з урахуванням реального характеру правовідносин, зокрема, розмежування юридичного та фактичного володіння активом, а також з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22, відповідно до яких законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.
91. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції не допустив погіршення становища відповідачів.
92. Оцінена судами сукупність доказів підтверджувала позицію позивача. А тому відповідні доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
93. Суди правильно визначили характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідили обставини набуття і використання необґрунтованих активів та, діючи в межах наданих законом повноважень, обрали пропорційний і передбачений законом спосіб їх стягнення, тому доводи касаційних скарг з цього приводу є безпідставними.
94. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційних скаргах практика Верховного Суду (див. пункти 12, 14) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених постановах.
Також ОСОБА_1 не навів обґрунтованих правових підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22 та від 09 липня 2025 року у справі № 991/5241/24 (див. пункт 12), оскільки практика цього суду є усталеною при вирішенні подібних спорів.
95. Посилання ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК, а також щодо порядку дій суду апеляційної та/або касаційної інстанції у разі встановлення факту нерозгляду судами частини позовних вимог не заслуговують на увагу. Разом з тим, у цій справі встановлено, що суд не виходив за межі заявлених позовних вимог, тому підстав для формування правового висновку у такому випадку немає, оскільки усі вимоги позивача були розглянуті.
96. Інші доводи касаційних скарг висновків судів про часткове задоволення позовних вимог не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами. Переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК. Крім того, такі доводи були належним чином оцінені апеляційним судом.
VIІІ. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
97. Доводи касаційних скарг не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
98. Незгода відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
99. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
100. За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування судових рішень, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
101. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на осіб, які подали касаційні скарги.
102. Виконання судових рішень відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК підлягає поновленню.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Копитко Євген Кирилович, залишити без задоволення.
2. Рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2026 року залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2026 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко

Згадані норми: ЦК України, ст. 328; ЦК України, ст. 316; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 290; ЦПК України, ст. 49; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 264; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 291; ЦПК України, ст. 292; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 436; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 415; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 419
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.