# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 202/10424/24

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 202/10424/24
Дата ухвалення: 2026-10-05
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141145404
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145404
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145404

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 202/10424/24
провадження № 61-7978сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Луспеника Д. Д., Червинської М. Є.,

учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Російська Федерація,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року у складі судді Доценко С. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Никифоряка Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,

Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Російської Федерації (далі - РФ) про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянином України. Починаючи з 2014 року, коли відповідач незаконно здійснив військове вторгнення, він зазнає моральної та психологічної шкоди своєму здоров'ю, а також значних майнових втрат.
Внаслідок незаконної окупації Криму та Донецької області РФ присвоїла велику кількість українських родовищ корисних копалин, внаслідок чого громадяни України понесли збитки у сумі більше 36 трильйонів доларів США.
Вважає, що особисто йому спричинено майнову шкоду в розмірі 1 990 149,79 доларів США. Крім того, такі дії РФ завдали йому моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
Також через постійні обстріли відповідача значно погіршився стан здоров`я позивача.
З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в сумі 500 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 26 серпня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до РФ в особі уряду РФ про відшкодування моральної шкоди. Вирішив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначив розгляд справи у судовому засіданні на 21 жовтня 2024 року о 14 год 30 хв у приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська за адресою: місто Дніпро, проспект Слобожанський, 84. У судове засідання викликав осіб, які беруть участь у справі.
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 20 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до РФ про відшкодування моральної шкоди залишив без руху. Надав ОСОБА_1 строк п`ять днів з дня отримання ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме сплати судового збору в розмірі 5 000,00 грн або надання доказів на підтвердження наявності підстав для застосування положень пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що він належить до кола осіб, на яких поширюється пункт 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно з відомостями паспорта позивач не має реєстрації на окупованій території України. До позовної заяви не додано доказів на підтвердження його вимушеного переселення з тимчасово окупованої території, поранення, перебування в полоні, викрадення, незаконного позбавлення волі, а також порушення права власності на рухоме / нерухоме майно.
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 17 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок експропріації РФ природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії, залишив без розгляду. Роз`яснив позивачу право повторного звернення з такою позовною заявою після усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Суд першої інстанції керувався тим, що позовну заяву залишено без руху на підставі частини 11 статті 187 ЦПК України. Позивачу надано п`ятиденний строк для виправлення недоліків позовної заяви, а саме, сплати судового збору або надання доказів на підтвердження підстав про звільнення від сплати судового збору. Позивачу роз`яснено наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк. 07 лютого 2025 року позивач подав заяву про поновлення судового розгляду, але ж судовий збір не був сплачений і не надані докази на підтвердження підстав для його звільнення. Таким чином, зазначену позовну заяву суд залишив без розгляду, оскільки провадження у справі відкрито за заявою, яку подано без додержання вимог статті 177 ЦПК України, а у встановлений судом строк позивач не сплатив судовий збір та не надав доказів про наявність підстав для його звільнення від сплати судового збору.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року - без змін.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився та зазначив, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду внаслідок експропріації РФприродних ресурсів проти українського народу під час збройної агресії у сумі 500 000,00 грн, зазначивши, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Аналіз вказаної норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, які внаслідок тимчасової окупації території України, збройної агресії, збройного конфлікту РФ вимушено переселилися з тимчасово окупованих територій України, були поранені, перебували в полоні, незаконно були позбавлені волі або викрадені, а також внаслідок таких дій було порушено їх право власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Тобто звільнення від сплати судового збору за цим пунктом відбувається за наявності зазначених у законі негативних наслідків для особи позивача, а саме «що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно».
На переконання апеляційного суду, законодавець передбачив звільнення від сплати судового збору позивачів у справах за позовами до держави-агресора РФ про відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку зі збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели, зокрема, до порушення права власності на нерухоме та рухоме майно, тільки те майно, що належить особисто позивачу. Суд установив, що позивач не є вимушено переселеною з тимчасово окупованих територій України особою, що він не був поранений чи перебував у полоні, незаконно був позбавлений волі або викрадений, а також внаслідок таких дій порушено його право власності на рухоме / нерухоме майно.
Отже, ОСОБА_1 не є тією особою, яка підлягає звільненню від сплати судового збору в розумінні пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодився апеляційний суд, про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Довід апеляційної скарги щодо відкриття провадження у справі, а потім залишення позовної заяви без руху апеляційний суд відхилив, оскільки законодавець не пов`язує таке процесуальне рішення з певною стадією судового провадження.
Позов має бути залишений без руху на стадії, коли суд установить, що позовна заява подана без дотримання вимог, встановлених законами (наприклад, законами про цивільне чи адміністративне судочинство). Це може бути, якщо не сплачено судовий збір або не дотримано інші формальні вимоги до позову.
Аргументи учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, справу направити до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська для продовження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди порушили норми процесуального права, а саме суд першої інстанції через пів року скасував власну ухвалу суду, витлумачив положення Закону України «Про судовий збір», а суд апеляційної інстанції також надав власне тлумачення цьому Закону, попри те, що розгляд апеляційної скарги провів без сплати судового збору;
така мотивація не узгоджується з позиціями судів щодо вирішення спорів у справах за позовами до РФ, де позивачі не сплачують судовий збір з огляду на загальне порушення права власності на корисні копалини та завдання значної моральної шкоди народові України, про що неодноразово наголошував як Верховний Суд, так і апеляційні суди у своїх постановах у межах розгляду подібних спорів. Аналогічної позиції дотримуються апеляційні суди, зокрема Хмельницький апеляційний суд, який 25 липня 2024 року у справі № 686/11476/24 скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду;
позивач первинно виконав вимоги ЦПК України, що відображено в ухвалі суду від 26 серпня 2024 року, тому залишення позову без розгляду є свавіллям та відступленням від норм ЦПК України, у зв`язку з чим це питання потребує висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи може суддя першої інстанції скасувати власну ухвалу суду про відкриття провадження; чи повинні громадяни України сплачувати судовий збір за подання позовної заяви до суду про відшкодування РФ моральної шкоди, завданої внаслідок експропріації РФ природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії.
Рух справи
Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2025 року відкрив касаційне провадження, витребував справу із суду першої інстанції.
У серпні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 21 жовтня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2026 року справу повернула на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2026 року передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 02 червня 2026 року призначив справу до розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів керувалася тим, що:
у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік об`єктів - заяв до суду, за подання яких судовий збір не справляється, а в статті 5 цього Закону - вичерпний перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб;
на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, пільги, надані Законом України «Про судовий збір» особі, відповідно до її статусу та у пов`язаних з його реалізацією справах не поширюються на подання позовів, відмінних за характером спору від позовів, передбачених у частині першій статті 5 Закону України «Про судовий збір». Наведені випадки звільнення від сплати судового збору є вичерпними;
наявні протилежні висновки щодо застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору у подібних правовідносинах;
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 947/16221/24 (провадження № 61-13223св24) зазначено: «Позивач обґрунтовував позов до російської федерації про відшкодування моральної шкоди тим, що 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, внаслідок терористичних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, адже він опинився на межі життя і смерті. Через військові події він змушений перебувати в бомбосховищах, не спати вночі та постійно перебувати в тривозі. Через війну залишився безробітним, не може реалізувати себе на ринку праці, постійно відчуває хвилювання за власне життя. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу зробити висновок, що термін «майно» стосується цілої низки об`єктів, щодо яких у фізичних і юридичних осіб виникли або можуть виникати в майбутньому майнові інтереси, зокрема щодо очікуваного доходу. Зміст терміна охоплює як наявне майно, так й активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може обґрунтувати, що вони випливають із його «законних очікувань» (рішення ЄСПЛ у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року, «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року, «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Остапенко проти України» від 14 червня 2007 року). Отже, концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». За певних обставин справи законне очікування на отримання певного активу може розглядатися як «майно» відповідно до практики ЄСПЛ, що дозволяє його захистити від неправомірного втручання згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, в судовому рішенні. Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року). Тобто суд першої інстанції мав вимагати від позивача уточнити свої позовні вимоги саме в контексті можливості застосування пункту 22 статті 5 Закону про судовий збір, однак цього не зробив. Не звернув уваги на цю обставину і суд апеляційної інстанції.»;
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 463/5308/22 (провадження № 61-876св23) зазначено: «Апеляційний суд, залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а згодом її повертаючи, помилково не врахував приписи пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Суд апеляційної інстанції належно не врахував те, що ОСОБА_2 як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору звернувся до суду із позовом до держави-агресора про відшкодування шкоди, тому за законом, а саме відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.»;
з огляду на зазначене колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне надати однозначне тлумачення пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», зокрема із відступленням від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 947/16221/24 (провадження № 61-13223св24) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 463/5308/22 (провадження № 61-876св23);
вважає за необхідне зробити висновок про те, що: «від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються позивачі виключно у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно».
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» («Volovik v. Ukraine»), заява № 15123/03, пункт 45).
Засада розумності характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Об`єднана палата зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням під час звернення до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Ейрі проти Ірландії», серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2006 року у справі «Апостол проти Грузії», заява № 40765/02). При цьому ЄСПЛ «законною метою» визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення ЄСПЛ від 12 червня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії», заява № 68490/01).
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3674-VI).
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно із частиною дев`ятою статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Конституційний принцип невичерпності прав і свобод людини та гарантія їх судового захисту утворюють нормативну основу для тлумачення спеціальних положень законодавства, зокрема пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, у спосіб, що забезпечує максимально ефективний захист прав осіб, яким завдано шкоди державою-агресором РФ.
Звільнення від сплати судового збору, зокрема для осіб, які звертаються до суду з вимогами про відшкодування шкоди, завданої обставинами, визначеними пунктом 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, мають розглядатися як процесуальна гарантія забезпечення реального доступу до правосуддя та ефективного захисту порушених прав осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії, збройного конфлікту чи тимчасової окупації.
Для застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI необхідним є одночасне поєднання декількох умов, а саме:
позов пред`явлено до РФ;
предметом позову є вимога про відшкодування майнової та/або моральної шкоди;
заявлену шкоду позивач пов`язує з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією або збройним конфліктом;
така шкода заявлена у зв`язку з хоча б одним із наслідків, прямо визначених у цьому пункті, зокрема вимушеним переселенням потерпілого з тимчасово окупованих територій України; загибеллю, пораненням, перебуванням у полоні, незаконним позбавленням волі або викраденням потерпілого; порушенням права власності на рухоме та/або нерухоме майно, що належить потерпілому.
Саме таким висновком щодо застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI керувався Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 911/1595/25, де зазначив:
«44. Норма пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI регулює відносини між державою Україна та позивачем щодо звільнення останнього від сплати судового збору та за своїм правовим регулюванням є виключною нормою, оскільки робить виключення із загального правила сплати судового збору при зверненні до суду та надає пільгу для певної категорії позивачів.
45. Дія виключних норм права поширюється тільки на ті відносини, які чітко визначені в законі, вони не можуть тлумачитись розширено, та поширювати свою дію на схожі відносини.».
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначає, що системне тлумачення змісту пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у поєднанні із частиною дев`ятою статті 5 Закону № 1207-VII свідчить про те, що право на пільгу передбачено у справах, де конкретними незаконними діями (перелік яких наводиться) у зв`язку з тимчасовою окупацією та збройною агресією, збройним конфліктом потерпілим завдано шкоди, і такими потерпілими можуть бути:
фізичні особи, яким безпосередньо заподіяно шкоду;
фізичні особи, зокрема особи, передбачені статтям 1168, 1200 ЦК України, які обґрунтовують їх право на відшкодування шкоди, завданої іншій особі; насамперед це стосується позивачів - членів сім`ї поранених осіб, загиблих, викрадених та таких, що перебувають у полоні або незаконно позбавлені волі, якщо член сім`ї обґрунтовує власні душевні страждання саме цими обставинами;
фізичні та юридичні особи, праву власності яких на рухоме та/або нерухоме майно завдано шкоди.
Докази, надані суду для підтвердження наведених обставин, суди оцінюють за стандартом «prima facie» («на перший погляд»),що не потребує змагального процесу, оцінки і доказування відповідно до приписів статей 78-80 ЦПК України.
Водночас у разі неподання таких доказів суд має оцінити поважність підстав об`єктивної неможливості їх подання, зокрема у зв`язку з активними бойовими діями, що велися / ведуться на території проживання або перебування потерпілого, тимчасовою окупацією такої території, втратою доступу до документів чи майна внаслідок збройної агресії тощо.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 463/5308/22 (провадження № 61-876св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 947/16221/24 (провадження № 61-13223св24), від висновків у яких пропонується відступити, касаційний суд не формував остаточних висновків про застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо необхідності безумовного звільнення позивачів (заявників) від сплати судового збору, зазначивши лише про необхідність суду під час нового розгляду належно перевірити підстави звільнення від сплати судового збору залежно від складу сторін, предмета та підстав позову.
Тому з урахуванням висновків, сформульованих у цій справі, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що немає підстав для відступлення від висновків, викладених у наведених постановах, щодо застосування пункту 22 статті 5 Закону № 3674-VI.
Щодо висновків у справі, яку передано на розгляд Об`єднаної палати
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом до держави-агресора РФ про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконної збройної агресії та експропріації РФ природних ресурсів українського народу.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина четверта статті 175 ЦПК України).
Подаючи позовну заяву у справі, що переглядається, позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI як громадянин України, якому, на думку позивача, завдано моральної шкоди самим воєнним вторгненням, що змінило порядок життя ОСОБА_1 , та майнової шкоди внаслідок незаконної окупації Криму та Донецької області РФ і присвоєнням великої кількості родовищ корисних копалин, які є власністю українського народу.
Суд першої інстанції ухвалою від 20 січня 2025 року, залишивши позовну заяву без руху, керувався тим, що позивач не надавав доказів, які можуть підтвердити те, що позивач є вимушено переселеною з тимчасово окупованих територій України особою, був поранений, перебував у полоні, був незаконно позбавлений волі або викрадений, або внаслідок незаконних дій РФ порушено його право власності на рухоме / нерухоме майно, тобто доказів на підтвердження хоча б однієї з обставин, визначених у пункті 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
07 лютого 2025 року на усунення недоліків ОСОБА_1 надіслав клопотання, у якому посилався на те, що судовий збір не сплачується за позовом до РФ про загальне порушення права власності народу України на корисні копалини.
Оскільки позивач не усунув визначені судом недоліки, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виснував, що позивач у цій справі не підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Об`єднана палата зазначає, що позивач, хоч і заявив позов до РФпро відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої тимчасовою окупацією території України та збройною агресією РФ, однак не виконав усіх умов, передбачених для застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, а саме не надав суду будь-яких доказів на підтвердження хоча б однієї з обставин, визначених у пункті 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, з обґрунтуванням завдання шкоди безпосередньо йому або членам його сім`ї, та не навів обґрунтувань поважності причин неможливості подання таких доказів.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних норм, а саме щодо неможливості, на думку заявника, постановлення ухвали про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, з огляду на таке.
У разі якщо після відкриття провадження у справі суд установить, що позивач не усунув недоліки позовної заяви в установлений строк, зокрема не сплатив судовий збір за подання позовної заяви, застосовується припис частини тринадцятої статті 187 ЦПК України, згідно з якою позовну заяву слід залишити без розгляду.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 642/1086/22.
За наведених обставин cуд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, а саме не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Висновки про правильне застосування норм права
У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить такі висновки.
Для застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI необхідним є одночасне поєднання декількох умов, а саме:
позов пред`явлено до РФ;
предметом позову є вимога про відшкодування майнової та/або моральної шкоди;
заявлену шкоду позивач пов`язує з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією або збройним конфліктом;
така шкода заявлена у зв`язку з хоча б одним із наслідків, прямо визначених у цьому пункті, зокрема вимушеним переселенням потерпілого з тимчасово окупованих територій України; загибеллю, пораненням, перебуванням у полоні, незаконним позбавленням волі або викраденням потерпілого; порушенням права власності на рухоме та/або нерухоме майно, що належить потерпілому.
Системне тлумачення змісту пункту 22 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у поєднанні із частиною дев`ятою статті 5 Закону № 1207-VII свідчить про те, що право на пільгу передбачено у справах, де конкретними незаконними діями (перелік яких наводиться) у зв`язку з тимчасовою окупацією та збройною агресією, збройним конфліктом потерпілим завдано шкоди, і такими потерпілими можуть бути:
фізичні особи, яким безпосередньо заподіяно шкоду;
фізичні особи, зокрема особи, передбачені статтям 1168, 1200 ЦК України, які обґрунтовують їх право на відшкодування шкоди, завданої іншій особі; насамперед це стосується позивачів - членів сім`ї поранених осіб, загиблих, викрадених та таких, що перебувають у полоні або незаконно позбавлені волі, якщо член сім`ї обґрунтовує власні душевні страждання саме цими обставинами.
фізичні та юридичні особи, праву власності яких на рухоме та/або нерухоме майно завдано шкоди.
Докази, надані суду для підтвердження наведених обставин, суди оцінюють за стандартом «prima facie» («на перший погляд»),що не потребує змагального процесу, оцінки і доказування відповідно до приписів статей 78-80 ЦПК України.
Водночас у разі неподання таких доказів суд має оцінити поважність підстав об`єктивної неможливості їх подання, зокрема у зв`язку з активними бойовими діями, що велися / ведуться на території проживання або перебування потерпілого, тимчасовою окупацією такої території, втратою доступу до документів чи майна внаслідок збройної агресії тощо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, а норми права суди застосували правильно, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що:
касаційну скаргу належить залишити без задоволення;
оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

Д. Д. Луспеник

М. Є. Червинська

Згадані норми: Конституція України, ст. 55; Конституція України, ст. 129; Закон «Про судовий збір», ст. 1; Закон «Про судовий збір», ст. 5; Закон № 1207-VII, ст. 5; ЦПК України, ст. 187; ЦПК України, ст. 177; ЦПК України, ст. 175; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 419; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6; Закон «Про судовий збір», ст. 3
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.