# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 187/1921/24

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 187/1921/24
Дата ухвалення: 2026-10-14
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141145409
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145409
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145409

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ
справа № 187/1921/24
провадження № 61-2590св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -  ОСОБА_1 ,
відповідачі: Петриківська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Машошиної Альони Олегівни, на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Говорухи В. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Петриківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області (далі - Петриківська ДНК), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.
Позов обґрунтовано тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько   ОСОБА_5 .
На момент смерті він перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує, що після смерті її батька залишилося декілька об`єктів нерухомого майна, на які ОСОБА_5 склав заповіти на її ім`я, а також на ім`я її сина, а саме: заповіт від 04 грудня 2019 року (номер у спадковому реєстрі 66404203); заповіт від 10 серпня 2021 року (номер у спадковому реєстрі 68119314), витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі № 65948655.
Так, заповіт від 04 грудня 2019 року складено на її користь щодо розташованої на території Іванівської сільської ради Дніпровського (раніше - Петриківського) району Дніпропетровської області земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0404 га, кадастровий номер 1223781400:01:029:0001, а також щодо земельної ділянки площею 0,1212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:01:101:0074, та земельної ділянки площею 0,5883 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:02:210:0026.
Заповіт від 10 серпня 2021 року складено на її користь щодо житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та прилеглою земельною ділянкою площею 0,0600 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Також до спадкової маси входить земельна ділянка навколо будинку, загальною площею 0,27 га, що складається із земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0800 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0016, та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житла, господарських будівель і споруд, площею 0,1900 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0020, право власності на які підтверджено одним державним актом на право приватної власності на землю.
Зазначає, що вона, як спадкоємець першої черги за законом, має безумовне право на 1/3 частину вказаних земельних ділянок, які не охоплені заповітами.
Після смерті батька (спадкодавця) від її імені її рідною сестрою ОСОБА_7 , яка діяла на підставі довіреності, було подано до Петриківської ДНК заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право на спадщину за заповітами на зазначене вище нерухоме майно.
Однак 27 листопада 2023 року державний нотаріус Петриківської ДНК Могильна Л. Г. прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Вважає зазначену постанову незаконною, тому просить її скасувати, посилаючись на те, що в підпункті 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), не зазначено, що саме заявник повинен подати нотаріусу витяг з Державного земельного кадастру, відсутність якого, на думку нотаріуса, є причиною для відмови у вчиненні нотаріальної дії; крім того, нотаріус має право шляхом безпосереднього доступу до Державного земельного кадастру отримати зазначений витяг самостійно.
Оскільки вона ще не прийняла спадщину, не отримала свідоцтва про право на спадщину та, відповідно, не переоформила на себе право власності на спадкове майно, то вона не має жодних правових підстав для оформлення за собою права власності на спадкове майно, отримувати витяги з Державного земельного кадастру, тоді як державний нотаріус Могильна Л. Г. має доступ до Державного земельного кадастру.
Відповідно до підпункту 4.12 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.
Вказує, що ні витяги з Державного земельного кадастру, ні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не є документами, що посвідчують право власності на нерухоме майно, і подання цих документів заявником для отримання свідоцтва про право на спадщину закон не вимагає.
Державний нотаріус не зазначила правові норми, які б обґрунтовували її припущення про необхідність поділу зазначеної вище земельної ділянки, а також які б містили підставу для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю поділу земельної ділянки.
Вважає, що державний нотаріус повинна була видати їй свідоцтво про право власності за заповітом хоча б на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки саме на будинок за цією адресою її батько оформив заповіт на її ім`я.
На підставі викладеного та з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 21 листопада 2024 року ОСОБА_4 просила суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Петриківської ДНК Могильної Л. Г. від 27 листопада 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у спадковій справі № 75/2023 (щодо спадкування майна померлого ОСОБА_5 );
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211650212237);
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211692012237);
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, площею 0,0600 га;
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 0,1212 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:01:101:0074;
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 0,5883 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:02:210:0026;
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частини земельної ділянки площею 0,1900 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:0020;
- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0800 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1223781400:04:007:0016.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 7/8 частини земельної ділянки, площею 0,1212 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:01:101:0074, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_4 , а саме про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно із заповітом, складеним 04 грудня 2019 року, ОСОБА_5 заповів земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1212 га з кадастровим номером 1223781400:01:101:0074 дочці ОСОБА_4 . Суд дослідив копію державного акта про право власності на вказану земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 , та встановив, що земельну ділянку зареєтровано в Державному земельному кадастрі. Оскільки спадкодавцю на момент смерті належала земельна ділянка, яку він 04 грудня 2019 року заповів ОСОБА_4 , вказаний заповіт не скасовано та не змінено наступним заповітом, і, враховуючи наявність у цьому спадковому майні обов`язкової частки дружини спадкодавця - ОСОБА_6 , відповідно до статті 1241 ЦК України (1/8), то за позивачкою слід визнати 7/8 частини цієї земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом.
Щодо позовних вимог, які стосуються інших об`єктів спадкового майна, то суд відмовив у їх задоволенні за недоведеністю, оскільки погодився з висновком державного нотаріуса про відсутність можливості успадкування позивачкою вказаних нею житлових будинків і земельної ділянки, на якій вони розміщені, до усунення розбіжностей у відомостях Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Машошиної А. О., задоволено частково. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року в оскаржуваній частині (в частині відмови у позові) скасовано, ухвалено нове судове рішення у цій частині.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 7/8 частини земельної ділянки, площею 0,5883 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:02:210:0026, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,1900 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:0020, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 земельної ділянки, площею 0,0800 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1223781400:04:007:0016, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що згідно із заповітом, складеним 04 грудня 2019 року, ОСОБА_5 заповів земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5883 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:02:210:0026, дочці ОСОБА_4 . Суд дослідив копію державного акта про право власності на вказану земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 , встановив, що земельну ділянку зареєтровано в Державному земельному кадастрі. Оскільки спадкодавцю на момент смерті належала земельна ділянка, яку він 04 грудня 2019 року заповів ОСОБА_4 , вказаний заповіт не скасовано та не змінено наступним заповітом, і враховуючи наявність у цьому спадковому майні обов`язкової частки дружини спадкодавця - ОСОБА_6 , відповідно до статті 1241 ЦК України (1/8), за позивачкою слід визнати 7/8 цієї земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом.
Також згідно з витягами з Державного земельного кадастру ОСОБА_5 мав у власності земельні ділянки площею 0,1900 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0020, та площею 0,0800 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0016.
Обидві земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 32-43).
Апеляційний суд виходив з доведеності права власності спадкодавця на ці об`єкти на день відкриття спадщини, а тому, з урахуванням обов`язкової частки дружини спадкодавця у спадщині, вважав вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на певну частку цих об`єктів в порядку спадкування за законом обґрунтованими.
Житлові будинки за адресою:  АДРЕСА_1 та   АДРЕСА_1 ,були зареєстровані за померлим в зв`язку з поділом житлового будинку на два окремі будинки.
Разом з цим позивачка не надала документів, що підтверджують право власності на спадкові земельні ділянки, розташовані за адресами:  АДРЕСА_1 та  АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,0404 га, кадастровий номер 1223781400:01:029:0001, розташовану на території Іванівської сільської ради Дніпровського (раніше Петриківського) району Дніпропетровської області;
За даними Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, площею 0,0600 га, відсутні. Заявниця не подала витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
При поділі житлового будинку на два житлові будинки за адресами:  АДРЕСА_1 та       АДРЕСА_1 , мав бути здійснений і поділ земельної ділянки, на якій розташовано будинок. Таких документів позивачкою не надано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_4 - адвокат Машошина А. О., подала касаційну скаргу на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Петриківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 187/1921/24.
07 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 187/1921/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів упорядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Машошина А. О., просить рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у частині відмови у задоволенні позову скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у цій частині.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 13 лютого 2019 року у справі № 320/57877/17, 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; постановах Верховного Суду від: 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19, 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17, 12 лютого 2025 року у справі № 761/36779/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивачка фактично позбавлена права на спадкування житлового будинку, який їй заповів батько.
З огляду на мотиви відмови судів у задоволенні позову, спірний житловий будинок (будинки) та земельна ділянка (ділянки), на якій він (вони) знаходяться, не зможуть бути об`єктами права власності (користування), що створить ситуацію правової невизначеності.
Ухвалюючи оскаржувану постанову та зазначаючи про неможливість видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, поділену разом з будинком на      АДРЕСА_1 , нотаріус водночас не зазначила норми права, якими врегульовано вирішення подібних питань.
На переконання позивачки, спадкодавець ОСОБА_5 своїми діями підтвердив те, що спірний будинок не був поділений, оскільки він оформив заповіт (начебто після його поділу) лише на один будинок, в цілому, за адресою:   АДРЕСА_1 ).
Воля заповідача полягала в тому, щоб увесь будинок завказаноюадресою заповісти своїй дочці    ОСОБА_4 . Натомість, принцип поваги до волі заповідача судами не дотримано.
Крім того, судовим експертом не встановлено наявності ознак іншого окремого будинку за адресою:  АДРЕСА_1 , що виключає факт поділу будинку та наявність двох окремих будинків, належних на праві власності   ОСОБА_8 .
Висновок про поділ будинку суди зробили виключно на підставі даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є неприпустимим.
Суди не врахували принцип єдності долі будинку та земельної ділянки, яка знаходиться під ним, а тому безпідставно відмовили у визнанні за позивачкою права власності на земельну ділянку за адресою:    АДРЕСА_1 .
Суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
Будь-яких належних і допустимих доказів поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1223781400:04:007:9060 матеріали справи немістять.
Суд першої інстанції протиправно здійснив незаконне, непропорційне та невиправдане втручання в право власності (майнове право) позивачки на спірне спадкове майно, яке не відповідає суспільному (публічному) інтересу, протиправно позбавив її права власності на таке майно, поклавши таким чином на неї індивідуальний та надмірний тягар.Апеляційний суд зазначеного не врахував.
Оскаржувані судові рішення не містять чіткого, з посиланням на норми законодавства України, обґрунтування відхилення доводів позивачки.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у 03 квітня 2026 року, державний нотаріус Петриківської ДНК Могильна Л. Г. заперечує проти доводів представника ОСОБА_4 - адвоката Машошиної А. О., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 01 грудня 2022 року.
Спадкодавець на момент смерті перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , яка з 27 травня 2014 року є пенсіонеркою.
28 квітня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_6 про прийняття спадщини за законом Петриківською ДНК заведено спадкову справу № 75/2023 на майно померлого ОСОБА_5 .
Також надійшли заяви про прийняття спадщини від сина ОСОБА_5 - ОСОБА_2 ; доньок ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , заява про видачу обов`язкової частки у спадщині від дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , заява про прийняття спадщини за заповітом від онука ОСОБА_5 - ОСОБА_9
ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 .
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_5 за життя склав три заповіти.
Перший заповіт посвідчено 04 грудня 2019 року за реєстровим № 210 Іванівською сільською радою Петриківського району Дніпропетровської області, за яким ОСОБА_5 на випадок смерті зробив таке розпорядження:
- частину свого майна, а саме земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0404 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 918467, від 25 грудня 2008 року з кадастровим номером 1223781400:01:029:0001; земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1212 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 918468, від 25 грудня 2008 року з кадастровим номером 1223781400:01:101:0074; земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5883 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 918469, від 25 грудня 2008 року з кадастровим номером 1223781400:02:210:0026, заповів у власність дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- частину свого майна, а саме земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну йому згідно з витягом з Державного реєстру на нерухоме майно, індексний номер витягу № 128298900, від 20 червня 2018 року, кадастровий номер 1223781400:01:029:0004, площею 4,0402 га; земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну йому згідно з витягу з Державного реєстру на нерухоме майно, індексний номер витягу 128304513, від 20 червня 2018 року, кадастровий номер 1223781400:02:210:0029, площею 0,6336 га; земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну йому згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу 128326413, від 20 червня 2018 року, кадастровий номер 1223781400:01:101:0077, площею 0,163 га, заповів у власність онука ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За другим заповітом, посвідченим 10 серпня 2021 року за реєстровим № 603 Петриківською ДНК, ОСОБА_5 на випадок смерті зробив таке розпорядження: житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,0600 га, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , заповів дочці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За третім заповітом, посвідченим 15 лютого 2022 року за реєстровим № 196 Лимарем Є. В. , приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, ОСОБА_5. на випадок смерті зробив таке розпорядження:
- належні йому земельну ділянку площею 4,0402 га, кадастровий номер 1223781400:01:029:0004, та земельну ділянку площею 4,0404 га, кадастровий номер 1223781400:01:029:0001, які надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Іванівської сільської ради Дніпровською району (попередня назва - Петриківський район) Дніпропетровської області, заповів ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з копією державного акта, серія ЯЖ № 918468, від 25 грудня 2008 року про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 , йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1212 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223781400:01:101:0074, яка зареєтрована в Державному земельному кадастрі (витяг від 29 квітня 2024 року).
Відповідно до копії державного акта, серія ЯЖ № 918469, від 25 грудня 2008 року про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 , йому передано у приватну власність земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5883 га з кадастровим номером 1223781400:02:210:0026.
Матеріали справи містять витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 0,1900 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:0020, та земельну ділянку площею 0,0800 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1223781400:04:007:0016, складені 07 жовтня 2021 року і 15 листопада 2021 року відповідно.
Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 листопада 2020 року, що містяться в матеріалах спадкової справи, а в ході перевірки актуального (на момент звернення за вчиненням нотаріальної дії) стану цього спадкового майна шляхом безпосереднього доступу до відомостей Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нотаріусом у оскаржуваній постанові встановлено, що ще 29 жовтня 2020 року за спадкодавцем ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на два житлові будинки з адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , що утворилися шляхом поділу житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок АДРЕСА_1 був розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1223781400:04:007:9060, площею 0,006 га.
Відомості про реєстрацію за ОСОБА_5 вказаних двох житлових будинків 29 жовтня 2020 року, їх технічні характеристики, та земельної ділянки (внесено 14 вересня 2018 року) підтверджуються записами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності (т. 1, а. с. 91-95).
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та листа Головного управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29 травня 2024 року № 1820/440-24 01 грудня 2022 року за зверненням ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, було поділено на дві земельні ділянки: площею 0,0377 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0053, та площею 0,0223 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0054. Станом на 27 травня 2024 року відомості про зареєстровані права на земельні ділянки з кадастровими номерами 1223781400:04:007:0053 та 1223781400:04:007:0054 у Державному земельному кадастрі відсутні, а кадастровий номер 1223781400:04:007:9060 не є чинним (скасовано) та перенесено до архівного шару (т. 2, а. с. 53-56, 78).
Постановою державного нотаріуса Петриківської ДНК Могильної Л. Г. від 27 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_5 .
За змістом цієї постанови нотаріусом було досліджено надані документи, у тому числі і Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, видані державним реєстратором Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Ричкою О. Ю. 04 листопада 2020 року, індексні номери витягів: 230968718 та 230976078, про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на житлові будинки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
Нотаріусом встановлено, що зазначені житлові будинку були зареєстровані за померлим в зв`язку з поділом житлового будинку на два окремі житлові будинки; заявницею не подано документів, що підтверджують право власності на спадкові земельні ділянки, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . У Державному земельному кадастрі відсутні дані про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, площею 0,0600 га. Також наведено підстави для відмови у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування і на інші об`єкти нерухомого майна, із зазначенням обґрунтування.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження
№ 61-12101св23)).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Якщо інші спадкоємці оспорюють чи не визнають право на частку спадкоємця, то ефективним є такий спосіб захисту, як визнання права на частку спадкоємця (див. постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21)).
Отже, ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно.
Предметом позову у цій справі є вимога спадкоємиці померлого ОСОБА_5 - його дочки ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.
У касаційному порядку остання оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Враховуючи склад спадкового майна, зміст позовних вимог та оскаржуваних судових рішень, йдеться про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування таких обєктів: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211650212237); житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211692012237); земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, площею 0,0600 га.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (стаття 1236 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України).
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту.
Заповітом може бути охоплено: ті права і обов`язки, які належать спадкодавцю на момент його складення; не тільки права і обов`язки, які належать спадкодавцю на момент його складення, а й ті, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Заповідач, як власник, може на свій розсуд як набувати права на майно, так і припиняти їх. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо (див. постанову Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 285/1055/16-ц (провадження № 61-21778св18)).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 689/572/23 (провадження № 61-13552св23)).
За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
У справі, що переглядається, встановлено, що за заповітом, посвідченим 10 серпня 2021 року державним нотаріусом Петриківської ДНК Могильною Л. Г. за реєстровим № 603, ОСОБА_5 заповів своїй дочці ОСОБА_4 житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку площею 0,0600 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після звернення ОСОБА_4 до Петриківської ДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (спадкодавця) та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом і свідоцтва про право на спадщину за заповітами державний нотаріус Могильна Л. Г., в ході актуалізації стану цього спадкового майна відповідно до відомостей Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановила, що 29 жовтня 2020 року за спадкодавцем ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на два житлові будинки за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , що утворилися унаслідок поділу житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,006 га з кадастровим номером 1223781400:04:007:9060.
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та листа Головного управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області суди встановили, що 01 грудня 2022 року за зверненням ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, було поділено на дві земельні ділянки: площею 0,0377 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0053, та площею 0,0223 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0054, однак відомості про зареєстровані права на земельні ділянки у ДЗК відсутні, а кадастровий номер 1223781400:04:007:9060 не є чинним (скасовано).
У постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 542/790/24 (провадження
№ 61-3782св25) Верховний Суд звернув увагу на те, що визначальною ознакою обсягу спадкового майна, охопленого заповітом, є саме його місцезнаходження, прямо зазначене заповідачем, а отже, до такого майна належить лише те майно, яке розташоване за вказаною адресою.
Як встановлено вище, право власності на два житлові будинки за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_5 до моменту складення заповіту. У тексті заповіту чітко визначено адресу спадкового майна: АДРЕСА_1 , що відповідає наявності за вказаною адресою окремого об`єкта нерухомого майна - житлового будинку.
Таким чином, оскільки обсяг спадкового майна за заповітом на користь позивачки стосується конкретно визначеного житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, та розташованої під цим будинком земельної ділянки, колегія суддів вважає обгрунтованою вимогою позиваки визнати за нею право власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом саме за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншому випадку позивачка як спадкоємиця за заповітом фактично буде залишена у стані невизначеності щодо порядку і способу реалізації спадкових прав на вказаний будинок, який належав на праві власності спадкодавцю.
Натомість будинок АДРЕСА_1 не має такої визначальної ознаки обсягу спадкового майна, охопленого заповітом, як розташування за адресою, визначеною спадкодавцем, а тому відповідна вимога ОСОБА_4 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягає.
Крім висновків про відсутність підстав для спадкування позивачкою житлового будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів також вважає помилковими висновки судів про відсутність у позивачки можливості успадкувати частину земельної ділянки, розташованої під цим будинком, з огляду на таке.
Відповідно до частин другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, передбачений статтею 120 ЗК України.
Тобто, до спадкоємців житлового будинку чи інших будівель автоматично переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, у розмірі, необхідному для їх обслуговування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на принципі єдності долі нерухомості та землі. Право власності на ділянку у спадкоємця будинку виникає одночасно з виникненням права на саму будівлю.
Перехід прав на нерухоме майно до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідна нерухомість (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц).
Також Верховний Суд неодноразово вказував, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Зазначене вказує на дію у цивільному праві принципу «право на землю йде за нерухомістю» відповідно до статі 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
Правило, передбачене статтею 120 ЗК України, стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розташовану на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 689/572/23 (провадження № 61-13552св23)
Право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджувальних фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами, як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав, а відсутність у заповіті прямого посилання на земельну ділянку не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті спадкоємець успадкує саме земельну ділянку (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20).
За фактичних обставин цієї справи відсутність у заповіті прямого посилання на новосформовану земельну ділянку (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) у зв`язку з поділом житлового будинку на  АДРЕСА_1 ,не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті позивачка успадкує житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований. За своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити позивачці у спадок житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на яку у заповідача за життя виникло (та на момент складання заповіту не припинилось у зв`язку з поділом земельної ділянки у тих самих межах) право власності.
Наміри реалізації такого волевиявлення спадкодавця частково підтверджуються тим, що після поділу одного будинку на два окремі, спадкодавець мав намір здійснити поділ земельної ділянки, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, для їх обслуговування: площею 0,0377 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0053, та площею 0,0223 га, кадастровий номер 1223781400:04:007:0054.
Суди не врахували, що земельну ділянку, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, було поділено 01 грудня 2022 року, тобто через два дні після смерті ОСОБА_5 , що унеможливило здійснення державної реєстрації за ним права власності на новосформовані земельні ділянки (кадастрові номери 1223781400:04:007:0053 та 1223781400:04:007:0054), у зв`язку з чим і виникла ситуація зі скасуванням кадастрового номера 1223781400:04:007:9060. Смерть ОСОБА_5 також унеможливила внесення ним змін до заповіту щодо новосформованих ділянок.
Водночас, позивачка, як спадкоємець за заповітом житлового будинку АДРЕСА_1 разом зі спадкоємцями за законом житлового будинку АДРЕСА_1 не позбавлена права завершити процедуру поділу земельної ділянки, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, на окремі ділянки, і лише після цього, за наявності обставин, які перешкоджають їй зареєструвати право власності на ділянку, порушувати питання про захист її права у судовому порядку.
Якщо земельна ділянка була поділена за однією адресою, де розташований житловий будинок (чи його частини), Верховний Суд застосовує статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України.
Але, враховуючи, що заявницею не подано документів, що підтверджують право власності на спадкову земельну ділянку під утвореним унаслідок поділу будинком АДРЕСА_1 , то Верховний Суд погоджується з висновком судів про відсутність можливості визнати за позивачкою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223781400:04:007:9060 до узгодження та усунення розбіжностей у відомостях Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру відносно вказаних об`єктів нерухомості.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав лише для визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Інші майнові вимоги в оскаржуваній частині задоволенню не підлягають з підстав, зазначених вище.
Водночас, оскільки інші доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскаржувані судові рішення в іншій частині підлягають залишенню без змін.
Незважаючи на наявність підстав для часткового задоволення позову, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про можливість визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту, як визнання права, охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Як зазначено вище, ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців про визнання права власності на спадкове майно.
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 185/9284/23 зазначено, що можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц).
Верховний Суд також зауважував, що законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса (постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 761/40184/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 711/3792/21, від 12 листопада 2025 року у справі № 523/16628/23).
У судовому порядку лише частково спростовано мотиви постанови державного нотаріуса. За фактичних обставин цієї справи саме по собі оскарження нотаріальної дії не може призвести до відновлення порушеного права або інтересу.
Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії за фактичних обставин цієї справи не може бути задоволена.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте судами допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками касаційного перегляду справи, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.
Водночас, оскільки інші доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у іншій частині вимог (про визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; про визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1223781400:04:007:9060, площею 0,0600 га) оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409,412,415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Машошиної Альони Олегівни, задовольнити частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання за  ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати, ухвалити у цій частині позовних вимог у справі нове рішення.
Визнати за  ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Згадані норми: ЦК України, ст. 1241; ЦК України, ст. 377; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 1218; ЦК України, ст. 1277; ЦК України, ст. 1216; ЦК України, ст. 1217; ЦК України, ст. 1220; ЦК України, ст. 1221; ЦК України, ст. 1223; ЦК України, ст. 1236; ЦК України, ст. 1261; ЦК України, ст. 1267; ЦК України, ст. 1268; ЦК України, ст. 1296; ЦК України, ст. 1254; ЦК України, ст. 1225; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 412; ЦПК України, ст. 415-419; ЗК України, ст. 120
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.