# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 711/7228/24

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 711/7228/24
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141145427
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145427
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145427

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 711/7228/24
Провадження № 61-14340св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги  ОСОБА_1 та Головного Управління Національної поліції у Черкаській області - Сліпченко Ірини Сергіївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 червня 2025 року в складі Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 рокув складі колегії суддів Гончар Н. І., Карпенко О. В., Новікова О. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з 2013 року між ним та його колишньою дружиною існує спір щодо порядку участі батька у вихованні їх сина. Зловживаючи процесуальними правами та спотворюючи правдиві відомості про позивача, його колишня дружина у 2014 році звернулась до суду з порушенням правил підсудності з позовом про надання дозволу на виїзд їх сина за межі України без згоди батька, який заочним рішенням суду від25 липня 2014 року було задоволено.
Незважаючи на те, що вказане заочне рішення суду було скасовано, а позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, колишня дружина змогла вивезти їх сина за межі України до Республіки Польщі без дозволу та всупереч волі батька дитини.
Упродовж 2013-2018 років позивачем ініційовано та виграно кілька судових процесів для того щоб бачити свою дитину, але жодного разу з 2019 року державним виконавцем так і не виконано три виконавчі листи щодо побачень позивача з сином.
Із травня 2016 року, коли він дізнався про існування заочного рішення суду від 25 липня 2014 року, позивач багаторазово звертався до різних правоохоронних органів з заявами про злочин, оскільки вважає, що відповідне судове рішення є неправосудним та ухвалене внаслідок злочинної домовленості ОСОБА_2 з суддею та представником органу опіки та піклування, що свідчить про наявність в їх діях ознак кримінальних правопорушень.
Вважає, що слідчі та прокурори не забезпечили належного та ефективного проведення досудового розслідування, оскільки протягом 81 місяця не було проведено жодної слідчої дії.
Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 1 819 576,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10 червня 2025 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову - відмовлено.
28 жовтня 2025 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП) у Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 червня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що надмірна тривалість кримінального провадження за заявою позивача, відомості про яке внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР), з урахуванням відсутності результатів досудового розслідування понад сім років, поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
Визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди, суди керувалися тим, що в цьому випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування, і відповідно таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету.
З урахуванням встановлених обставин справи, характеру спричиненої позивачу моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суди виснували, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому на користь позивача на відшкодування моральної шкоди стягнуто 15 000,00 грн, що, на думку судів, буде належним та достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги  ОСОБА_1 .
У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Послався на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17, про те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. оральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Вказує, що йому знадобилось 18 місяців (з червня 2016 року до грудня 2017 року) для внесення прокурорами Черкаської області заяви про вчинені злочини про які він заявляв.
Зазначені в позовній заяві факти очевидно і беззаперечно підтверджують те, що правоохоронні органи Черкаської області не тільки не розслідували справу про викрадення малолітньої дитини, а й всіляко намагалися допомогти усім особам причетним до вчинення тяжких злочинів уникнути будь-якої відповідальності.
Вважає, що оцінка судом моральних та психологічних страждань позивача у розмірі 15 000,00 грн є необґрунтованою, непереконливою та не узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних ситуаціях.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ГУ НП у Черкаській області
20 листопада 2025 року представник ГУ НП у Черкаській області - Сліпченко І. С. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Послалася на те, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 18 вересня 2024 року в справі № 757/63852/21, від 19 червня 2024 року в справі № 463/1698/21, від 27 березня 2023 року в справі № 757/221/21-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 686/27885/19, про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама собою не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди;
- від 19 травня 2021 року в справі № 686/27967/19, про те, що судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності;
- від 05 жовтня 2022 року в справі № 766/9484/20, про те, реалізація особою, яка у кримінальному провадженні мала статус свідка, свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ГУ НП у Черкаській області зазначило, що ОСОБА_1 реалізував своє право на оскарження бездіяльності прокуратури щодо невнесення відомостей до ЄРДР через 18 місяців і це не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. Вказані у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не є подібними, так як стосуються різних обставин та не мають правового значення для справи, яка розглядається.
У відзиві на касаційну скаргу Черкаська обласна прокуратура вказала, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Наголошує, що використання бюджетних коштів повинно бути ефективне, обґрунтоване, справедливе й неупереджене, що становить значний суспільний інтерес як для Держави України, так і для кожного її громадянина.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу 13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо порядку участі батька у вихованні та утриманні дитини, оскільки дитина залишилась проживати з матір`ю.
24 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька (справа № 705/4164/14).
25 липня 2014 року заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області позов ОСОБА_2 задоволено. Надано дозвіл на виїзд за межі території України у будь-яку країну світу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без нотаріальної згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , у супроводі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дитиною повноліття. Надано дозвіл ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виготовлення проїзного документу для виїзду за кордон її сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 15-17).
У травні 2015 року ОСОБА_2 разом з сином виїхала з України та почала жити в Республіці Польщі.
23 лютого 2016 року ОСОБА_1 за сприянням Міністерства юстиції України подав до польських судів позов до ОСОБА_2 , вимагаючи повернення сина в Україну відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.
30 травня 2016 року ОСОБА_1 оскаржив заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року.
07 грудня 2016 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області скасовано заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року та відновлено провадження у справі.
26 травня 2016 року, 06 квітня, 15 листопада 2017 року позивач звертався із заявами до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), прокуратури Черкаської області, Генеральної прокуратури України, Спеціалізованої антикорупційна прокуратури про злочин, вважаючи, що ухвалення заочного рішення Уманським міськрайонним судом Черкаської області від 25 липня 2014 року обумовлено зловмисною домовленістю ОСОБА_2 з суддею ОСОБА_5., представником органу опіки та піклування Уманської районної державної адміністрації ОСОБА_7 та отриманням такими посадовими особами неправомірної вигоди за ухвалення незаконного та завідомо неправосудного судового рішення, що свідчить про наявність в їх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 368, 375, 376-1 Кримінального кодексу (далі - КК) України. Просив провести досудове розслідування з приводу зазначених обставин.
Бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15 листопада 2017 року про вчинення суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 та представником органу опіки і піклування Уманської районної державної адміністрації ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 368, 375, 376-1 КК України, ОСОБА_1 оскаржив до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси.
14 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси в справі № 711/11021/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано уповноважену особу прокуратури Черкаської області на внесення відомостей до ЄРДР внести відомості за заявою ОСОБА_1 від 15 листопада 2017 року (т. 2, а. с. 35, 36).
21 грудня 2017 року на виконання ухвали слідчого судді прокурором Черкаської регіональної прокуратури внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000293 за частиною першою статті 364 КК України, за зверненням ОСОБА_1 про зловживання владою службовими особами органу опіки та піклування Уманської районної державної адміністрації та суддею Уманського міськрайонного суду під час розгляду в 2014 році цивільної справи № 705/4164/14 за позовом ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 42).
21 грудня 2017 року на виконання ухвали слідчого судді прокурором внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000294 за частиною першою статті 368 КК України № 42017250000000295 за частиною першою статті 375 КК України та № 42017250000000296 за частиною першою статті 376-1 КК України щодо одержання у 2014 році службовими особами органу опіки та піклування Уманської районної державної адміністрації та суддею Уманського міськрайонного суду неправомірної вигоди, постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали та втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду під час визначення судді для розгляду цивільної справи № 705/4164/14 за позовом ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 41).
22 грудня 2017 року вказані досудові розслідування об`єднано в одне кримінальне провадження № 42017250000000293 за частиною першою статті 364, частиною першою статті 368, частиною першою статті 375, частиною першою статті 376-1 КК України (т. 1, а. с. 167).
Постановою від 26 грудня 2017 року прокурором доручено проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017250000000293 від 21 грудня 2017 року за частиною першою статті 364, частиною першою статті 368, частиною першою статті 375, частиною першою статті 376-1 КК України детективам НАБУ (т. 2, а. с. 62, 63).
11 січня 2018 року постановою в. о. Генерального прокурора України Столярчука Ю. В. визначено підслідність кримінального провадження № 42017250000000293 від 21 грудня 2017 року за Уманським відділом поліції ГУ НП в Черкаській області (т. 2, а. с. 66, 67, 69, 70).
Під час проведення досудового розслідування прокурором двічі (06 серпня 2018 року та 19 липня 2019 року) надавались вказівки слідчому СВ Уманського ВП ГУ НП в Черкаській області Лагоді Ю. О. щодо вчинення необхідних слідчих та процесуальних дій (т. 2, а. с. 76-77, 133, 134).
27 вересня 2019 року постановою слідчого Уманського ВП ГУНП в Черкаській області Лагодою Ю. О. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42017250000000293, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т. 2, а. с. 148, 149).
19 листопада 2020 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області передано матеріали справи № 705/4164/14 для розгляду за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська (зараз - Чечелівський районний суд міста Дніпра) на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (т. 1, а. с. 18).
11 березня 2021 року Краківський окружний суд постановив повернути сина ОСОБА_4 , встановивши, що його переїзд до Республіки Польщі неправомірно позбавив ОСОБА_1 його прав на спілкування та опіку.
13 грудня 2021 року ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська (зараз - Чечелівський районний суд міста Дніпра) позовну заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон залишено без розглядуна підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивача.
Надмірна тривалість провадження в справах № 175/5360/13 та № 705/4164/14 обумовила звернення ОСОБА_1 зі скаргою до Європейського суду з прав людини (справа «Омельченко проти України», заява № 44158/19).
23 березня 2023 року в справі «Омельченко проти України» (заява № 44158/19) ЄСПЛ ухвалив рішення та оголосив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з тривалістю провадження щодо домовленостей про побачення та статтю 13 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно цього питання, а також присудив ОСОБА_1 та його синові 7 500,00 євро на відшкодування моральної шкоди (т. 1, а. с. 46 зворот).
30 січня 2025 року ухвалою слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого від 27 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42017250000000293 від 21 грудня 2017 року (т. 2, а. с. 168, 169).
В ухвалі слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30 січня 2025 року встановлено, що органом досудового розслідування обов`язок щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за частиною першою статті 364, частиною першою статті 368, частиною першою статті 375, частиною першою статті 376-1 КК України не виконано, постанова про закриття кримінального провадження прийнята без встановлення обставин, що входять до предмета доказування за розслідуваними фактами. Вказівки прокурора у провадженні виконані лише частково. Ні заявник, ні особа, яка зверталася до ОСОБА_1 із позовом, у провадженні не допитані. Належних відомостей про їх виклик до слідчого матеріали провадження не містять. Не виконана вказівка прокурора щодо отримання тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи. Будь-яких слідчих та процесуальних дій, спрямованих на розслідування можливих фактів втручання в роботу автоматизованої системи суду, під час досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 42017250000000293 від 21 грудня 2017 року не проведено. Викладене свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування, передчасність прийнятого слідчим рішення про закриття кримінального провадження та обґрунтованість поданої до слідчого судді ОСОБА_1 скарги.» (т. 2, а. с. 168, 169).
Позиція Верховного Суду
Касаційні провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У частині першій статті 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди.
Такий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17.
У постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У частинах першій-третій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 також зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 березня 2004 року в справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine)). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року в справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France), від 27 червня 1997 року в справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece)).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внаслідок чого винні особи не були притягнені до кримінальної відповідальності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у травні 2016 року позивач вперше звернувся до правоохоронних органів з заявою про злочин, в якій виклав обґрунтування обставин, які, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення службовими особами, які брали участь в розгляді цивільної справи № 705/4164/14.
Правоохоронні органи, зокрема прокуратура Черкаської області, фактично відмовлялась розпочати проведення досудового розслідування на підставі заяви позивача. Належна реакція правоохоронних органів шляхом реєстрації кримінального провадження у ЄРДР та початку досудового розслідування мала місце лише в грудні 2017 року і зумовлена виконанням ухвали слідчого судді від 14 грудня 2017 року, постановленої за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Черкаської області.
Результатом проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017250000000293 стало винесення слідчим постанови від 27 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У подальшому вказана постанова скасована ухвалою слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30 січня 2025 року через невиконання органом досудового розслідування обов`язку щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за частиною першою статті 364, частиною першою статті 375, частиною першою статті 376-1, частиною першою статті 368 КК України та прийняття рішення про закриття кримінального провадження без встановлення обставин, що входять до предмета доказування за розслідуваними фактами.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що скасування постанови про закриття кримінального провадження та невиконання органом досудового розслідування вказівок прокурора свідчить про неефективність досудового розслідування, а відсутність законного та обґрунтованого рішення про закінчення та результат досудового розслідування протягом з 21 грудня 2017 року і дотепер - про надмірну тривалість.
Неефективна та надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, відсутність належного розслідування обставин, про які повідомляв заявник у заяві про злочин, призвели до моральних страждань ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винні особи уникають відповідальності, а держава не здійснює належної перевірки обставин, що можуть містити ознаки кримінальних правопорушень.
Посадовими особами слідчих органів та прокуратури допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінального провадження № 42017250000000293, яке з огляду на зміст обставин та подій, які є об`єктом доказуванню, має неабияке значення для заявника, оскільки стосується істотного втручання у його приватне життя та порушення його законних прав та інтересів, а відтак наслідок відсутності ефективного розслідування вочевидь завдає позивачу моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.
Саме факт необхідності неодноразового оскарження дій органу досудового розслідування, доказування своєї правоти і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Посилання ГУ НП у Черкаській області в касаційній скарзі на загальний висновок Верховного Суду про те, що самі собою недоліки процесуальної діяльності слідчого чи прокурора не є безумовною підставою для відшкодування шкоди (постанови від 18 вересня 2024 року в справі № 757/63852/21, від 19 червня 2024 року в справі № 463/1698/21 та ін.),є безпідставним, оскільки в цих справах Верховний Суд відмовив у задоволенні позовів, оскільки позивач не довів сукупність необхідних елементів цивільно-правової відповідальності: факт моральної шкоди, протиправність дій відповідачів та причинний зв`язок.
Нерелевантним є і посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 766/9484/20, у якій розглядалися вимоги особи, яка мала процесуальний статус свідка у кримінальному провадженні, та висновано, що саме собою оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування не свідчить про заподіяння моральної шкоди та не є самостійною підставою для її відшкодування.
Натомість у справі, що переглядається, позовні вимоги ґрунтуються не на факті подання скарг чи реалізації процесуальних прав, а на тривалій протиправній бездіяльності органу досудового розслідування, яка протягом багатьох років позбавляла позивача права на ефективне розслідування, підтверджувалася відповідними процесуальними рішеннями та спричинила моральну шкоду. Отже, фактичні обставини та предмет доказування у цих справах є різними, що виключає застосування наведеного відповідачем правового висновку.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує рішення судів попередніх інстанції в частині розміру стягненої на відшкодування завданої йому моральної шкоди грошової компенсації. Вважає, що оцінка судом моральних та психологічних страждань позивача у розмірі 15 000,00 грн є необґрунтованою, непереконливою та не узгоджується з судовою практикою в подібних ситуаціях.
Колегія суддів з такими доводами не погоджується, з огляду на таке.
У постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я особи, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові від 25 червня 2018 року в справі № 641/2476/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач протягом чотирьох років був вимушений неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, суд визнав обґрунтованим відшкодування моральної шкоди в розмірі 7 000,00 грн.
У постанові від 16 вересня 2020 року в справі № 638/6363/19 Верховний Суд виснував, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
У постанові від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою позивачки тривало з 2013 року, що на дату звернення позивача до суду у 2019 році становило більше шести років. За вказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення. У зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження позивачка змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до її звичайної діяльності та призводить до моральних страждань, які суд оцінив у 7 000,00 грн і Верховний Суд з такою оцінкою погодився.
У постанові від 29 червня 2022 року в справі № 554/2715/21 Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду про те, що, враховуючи час тривалого порушення прав позивачки, важливості для неї питань з якими вона зверталася до відповідача для вирішення, виходячи з принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, вважав, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.
У постанові від 22 травня 2024 року в справі № 757/30529/22 Верховний Суд виснував, що, виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що довготривале та неефективне досудове розслідування призвело до душевних страждань позивача, враховуючи вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами на дії слідчих, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, достатньою сатисфакцією стягнення з держави грошової компенсації в розмірі 3 000,00 грн.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надмірна тривалість кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР, в якому позивач є заявником, з урахуванням відсутності результатів досудового розслідування понад сім років, поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
Визначаючи розмір компенсації завданої позивачу моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги обставини, що характеризують особистість позивача, особливості значення для нього результатів досудового розслідування, тривалість досудового розслідування, поведінку позивача, а також врахували практику Верховного Суду в подібних ситуаціях.
З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суди обґрунтовано виснували, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому стягнення на користь позивача на відшкодування моральної шкоди грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн є належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Інші доводи касаційних скарг спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного Управління Національної поліції у Черкаській області - Сліпченко Ірини Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік   В. М. Ігнатенко    І. М. Фаловська

Згадані норми: ЦК України, ст. 1167; ЦК України, ст. 1176; ЦК України, ст. 1173; ЦК України, ст. 1174; ЦК України, ст. 23; ЦПК України, ст. 31; ЦПК України, ст. 257; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 416; КК України, ст. 364; КК України, ст. 368; КК України, ст. 375; КК України, ст. 376-1; КПК України, ст. 284; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.