# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/2521/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 369/2521/25 Дата ухвалення: 2026-10-28 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 141145441 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145441 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145441 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа Постанова Іменем України 28 жовтня 2026 року м. Київ справа № 369/2521/25 провадження № 61-10280св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 як законний представник ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Рейнарт І. М., Музичко С. Г., Історія справи Короткий зміст заяви У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про оголошення військовослужбовця померлим, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 . З мотивована тим, що з 17 березня 2022 року згідно з витягом з наказу командира військової частини № НОМЕР_2 ДСК від 17 березня 2022 року ОСОБА_6 зарахований до списків особового складу частини. Відповідно до витягу з бойового донесення № 12дск/бд/цсз від 21 березня 2022 року з військової частини НОМЕР_1 , зазначено про безповоротні втрати у період часу з 00.00 по 24.00 20 березня 2022 року - ОСОБА_6 . Згідно листа № 6/3549 від 11 травня 2023 року з військової частини НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_6 зник безвісти 19 березня 2022 року виконуючи бойове завдання в районі міста Маріуполя Донецької області. Заявник вважає, що наявні підстави стверджувати про факт загибелі солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , враховуючи рівень бойових дій, які мали місце в березні 2022 року у місті Маріуполі та відношення ОСОБА_7 до Збройних Сил України, що підтверджується донесенням № 12дск/бд/цсз та поясненнями військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Станом на день подання вказаної заяви, м. Маріуполь, Донецької області, продовжує перебувати під тимчасовою окупацією ворога, а тому відсутня можливість забрати тіло загиблого ОСОБА_7 , що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 та Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27 квітня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 27 квітня 2022 року. Заявник є донькою ОСОБА_7 . Вказує, що оголошення ОСОБА_7 померлим необхідне для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть, оскільки на даний час у неї відсутні належні документи для реєстрації смерті батька, зокрема лікарське свідоцтво про смерть або фельдшерська довідка про смерть, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території, в зоні бойових дій, а саме в м. Маріуполі, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». ОСОБА_1 просила: оголосити померлим військовослужбовця ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, м. Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ), датою смерті визначити дату ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем смерті: місто Маріуполь, Донецька область. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року у складі: головуючого судді Янченка А. В., присяжних: Салівоненко С. І., Семенової-Панченко О. Ю.: заяву ОСОБА_4 задоволено; оголошено померлим громадянина України - ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, місто Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ), датою смерті визначено ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем смерті: Донецька область, місто Маріуполь. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 46 ЦК України, що викладений в постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22, з урахуванням конкретних обставин справи відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою може бути розпочатий судом від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій; у зв`язку з тим, що станом на 19 березня 2022 року територія м. Маріуполь, Донецької області не була віднесена до території ведення активних бойових дій згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, початок перебігу встановлених частиною другою статті 46 ЦК України строк для оголошення померлим ОСОБА_7 має обраховуватися з дня настання відповідної події (19 березня 2022 року), що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду; також Міністерство оборони України, вказує що заявником не надано підтвердження відсутності спадкоємців у померлого, а при наявності таких спадкоємців, їх права можуть бути порушенні. У цьому зв`язку суд зазначає, що існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Натомість ОСОБА_2 не долучено до відзиву доказів на підтвердження викладених тверджень. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях; у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 756/11546/18 (провадження № 61-279св19) було зазначено, що для оголошення фізичної особи померлою необхідно встановити не тільки факт відсутності відомостей про її місцеперебування, а й наявність обставин, які загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Суд повинен дослідити всі обставини зникнення особи, а також вжиті заходи щодо її розшуку, і оцінити їх у сукупності . Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 757/23011/17-ц (провадження N 61-12499св19), де наголошувалося, що суду необхідно встановити неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи, та існування обставин, що об`єктивно дають підстави вважати, що особа загинула або померла. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 757/29519/18-ц також зазначено, що відсутність особи за місцем постійного проживання протягом тривалого часу, припинення виплати пенсії, а також неможливість встановити її місцезнаходження за допомогою правоохоронних органів, є достатніми підставами для оголошення особи померлою; заявником до заяви про оголошення померлим та письмових пояснень долучено наступні докази, які враховані судом, а саме: копія Витягу з бойового донесення № 12дск/бд/цсз від 21 березня 2022 року з військової частини НОМЕР_1 , копія листа № 6/3549 від 11 травня 2023 року з військової частини НОМЕР_1 , копія пояснень 02 листопада 2023 року військовослужбовця ОСОБА_11 , інструктора полку ОЗСП « ІНФОРМАЦІЯ_3 », копія пояснень від 11 серпня 2023 року головного сержанта 1-го відділення інструкторів навчальної роти батальйону вишколу особового складу ОЗСП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_9 , відео-інтерв`ю військовослужбовця ОСОБА_11 , опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет в сервісі Youtube на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_5 », стаття « ІНФОРМАЦІЯ_6 » в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ, стаття «ІНФОРМАЦІЯ_9» в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ, публікація ОСОБА_13 в мережі Facebook, копія спогаду про ОСОБА_6 , опублікованого на офіційному сайті Донецької обласної державної адміністрації, копія адвокатського запиту № 190/25 від 10 вересня 2025 року до Донецької обласної державної адміністрації, копія відповіді Донецької обласної державної адміністрації на адвокатський запит № 190/25 від 10 вересня 2025 року. Заінтересована особа, ОСОБА_2 , не надала до суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують вимоги, заявлені у відзиві на заяву про оголошення військовослужбовця померлим; оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Встановлення факту смерті особи можливо, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації органом державної РАЦС факту смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим. Оголошення особи померлою здійснюється судом у випадку відсутності відомостей про її місцезнаходження протягом визначеного законом строку за наявності обставин, які дають підстави вважати, що ця особа загинула. Тобто у ситуації, коли особа зникла безвісти й немає достеменної інформації про те, чи вона жива, чи мертва, смерть припускається, хоча прямо не підтверджується. Встановлення факту смерті, навпаки, має місце тоді, коли наявні достовірні відомості про смерть особи, однак відсутній офіційний документ, що підтверджує цей факт (зокрема свідоцтво про смерть). У такому разі суд не припускає, а лише підтверджує факт, який вже відбувся, але документально не підтверджений; у даному випадку заявник обґрунтовано звернулась саме із заявою про оголошення особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті, оскільки йдеться про застосування різних за своїм змістом та правовими наслідками понять. Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Таким чином, суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви та оголошення громадянина України ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, м. Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ) померлим; суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що у випадку, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглися та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред`явника. Відповідно до частини першої ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Таким чином, єдиною підставою для державної реєстрації смерті у даному випадку є рішення суду про оголошення особи померлою. Крім того в даному випадку існують і перешкоди у реалізації заявником прав або виконання обов`язків, пов`язаних з відсутністю особи, яку він просить оголосити померлою. Оскільки день вірогідної смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Грузія, м. Сенакі, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_3 ) у м. Маріуполь, Донецької області є ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому з урахуванням вимог частини третьої статті 46 ЦК України, саме з цього дня необхідно оголосити його померлим. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року: апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення; у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: 06 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від представника заявниці - адвоката Соботника Р.В. про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що апеляційна скарга від 17 жовтня 2025 року подана від власного імені ОСОБА_2 , тобто як особою, яка нібито вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її особисті права, свободи або інтереси. Однак рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року жодним чином не вирішувало питання про особисті права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2 . Зазначав, що ОСОБА_2 не є дружиною ОСОБА_7 у правовому розумінні, оскільки між ними не зареєстровано шлюб відповідно до вимог СК України. Факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом в окремому провадженні. Відповідного судового рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_7 немає. Відповідно, жодного підтвердження правового зв`язку між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 не існує. Таким чином, представник заявниці вважає, що ОСОБА_2 є особою, яка подала апеляційну скаргу з підстав нібито вирішення судом питання про її особисті права та інтереси, тоді як судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 звернулась з клопотання про залучення заінтересованої особи (а.с. 51-56 том 1). ОСОБА_2 повідомила суд про те, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_14 починаючи з 10 липня 2017 року. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 02 лютого 2019 року народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_15 та ОСОБА_2 (а.с. 54 том 1). Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2025 року залучено до участі у справі № 369/2521/25 у якості заінтересованої особи законного представника малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , матір дитини - ОСОБА_2 (а.с. 69-70 том 1). Таким чином, з огляду на те, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 подана в інтересах ОСОБА_3 , а тому питання встановлення факту смерті ОСОБА_16 може вплинути на права та обов`язки, в тому числі, його сина - ОСОБА_3 .. А тому клопотання про закриття апеляційного провадження не підлягає задоволенню; суд першої інстанції не вірно надав оцінки доказам доданим до заяви та прийшов до помилкових висновку про задоволення заяви. Апеляційний суд вважає, що письмові пояснення від 02 листопада 2025 року та 11 серпня 2023 року не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки підпис осіб, що надавали пояснення ні ким не засвідчені, крім того ці пояснення не були підставою для оголошення безвісті відсутнім ОСОБА_6 . Суд апеляційної інстанції вважає, що медіа публікації та медіа джерела не можуть бути джерелом підтвердження смерті ОСОБА_7 , адже такими джерелами повинні бути офіційними акти перевірок, висновки службових розсувань; особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи (постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24, провадження № 61-2282св25). Таким чином, оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 465/3147/22, провадження № 61-1296св24). Цивільним законодавством передбачено декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців ( постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)); Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року в справі №755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велись активні бойові дії. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом. Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій; відповідно до цього Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, активні бойові дії у м. Маріуполь Донецької області, в районі якого під час виконання бойового завдання зник безвісти ОСОБА_6 почались 24 лютого 2022 року та з 21 травня 2022 року дана територія окупована рф. Тобто, станом на день розгляду даної справи судом, на території, яка є місцем зникнення безвісти ОСОБА_7 активні бойові дії ще не завершенні, та дана територія окупована рф. У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності. Суд першої інстанції не врахував, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зазначене вище узгоджується із висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах наведеним у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25; суд апеляційної інстанції враховує, що заінтересована особа ОСОБА_2 (скаржник) під час судового розгляду зазначала, що з 24 лютого 2022 року по 17 березня 2022 року включно ОСОБА_2 підтримувала зв`язок з ОСОБА_14 шляхом повідомлення у месенджерах, з 17 березня 2022 року зв`язок з ним був втрачений. Однак в останній розмові з ОСОБА_2 . ОСОБА_6 повідомив, що йомовірно, буде захоплений у полон, оскільки на той момент у місті активно тривали бойові дії, і район де він перебував, опинився під контролем збройних формувань російської федерації. Він також зазначив, що не має змоги покинути місто через постійні обстріли та блокаду, а тому для збереження життя при можливості буде здаватися в полон. Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою; суд апеляційної інстанції вважає, що надані заявницею на підтвердження обставин імовірної загибелі ОСОБА_7 докази не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про оголошення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померлим. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року №376, станом на час розгляду справи судом першої інстанції м. Маріуполь, в районі якого зник безвісти ОСОБА_6 , віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 21 травня 2022 року. Активні бойові дії тривали у цьому населеному пункті з 24 лютого 2022 року - 20 травня 2022 року. За таких обставин, відлік шестимісячного строку для оголошення ОСОБА_7 померлим не розпочався, а тому заява не може бути задоволена з наведених підстав. Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про оголошення померлим ОСОБА_7 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені заяви. Аргументи учасників справи ОСОБА_1 29 липня 2026 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року, в якій просить: постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року скасувати; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року залишити в силі; у разі якщо Верховний Суд дійде висновку про неможливість залишення в силі рішення суду першої та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що: шість місяців, визначені в реченні 2 частини 2 статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи. Джерелом офіційної інформації про часові характеристики ведення воєнних дій на конкретній території є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який містить окремі дати початку та завершення бойових дій і окремі дати початку тимчасової окупації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/1 1021/22). Суд апеляційної інстанції вказав дату закінчення активних бойових дій у м. Маріуполі - 20 травня 2022 року, однак, незважаючи на це, відлік шестимісячного строку від цієї дати не здійснив. Замість цього суд поставив початок перебігу строку в залежність від збереження статусу тимчасово окупованої території, тобто від події (деокупації), з якою частина 2 статті 46 ЦК України перебіг строку не пов`язує, чим фактично ототожнив дві розмежовані у Переліку категорії - «закінчення активних бойових дій» і «припинення тимчасової окупації»; апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2026 року у справі № 759/22513/24, від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23 про обчислення шестимісячного строку, передбаченого частиною 2 статті 46 ЦК України, з моменту настання відповідної події, а не припинення тимчасової окупації; суд поставив вирішення питання про оголошення особи померлою в залежність від наявності доказів, які достовірно підтверджують факт смерті, тобто застосував стандарт доказування, встановлений для встановлення факту смерті у порядку пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України. Оголошення фізичної особи померлою є ствердженням судовим рішенням припущення про смерть цієї особи (презумпція смерті); підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи; оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів, виходячи з презумпції смерті, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо; оголошення особи померлою та встановлення факту смерті є різними за змістом, предметом доказування та правовими наслідками процедурами. Суд апеляційної інстанції вимагав надання доказів, які достовірно підтверджують факт смерті особи, а саме «офіційних актів перевірок» та «висновків службових розслідувань». Таким чином, суд фактично розширив та змінив предмет доказування у справі окремого провадження, підмінивши передбачену частиною 2 статті 46 ЦК України правову конструкцію вірогідного припущення смерті вимогою достовірного підтвердження факту смерті особи; на підтвердження відповідних обставин в умовах воєнного стану або перебування особи на тимчасово окупованій території можуть подаватися, зокрема, письмові та речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи, показання свідків, а у випадку загибелі військовослужбовця - довідка командира військової частини. При цьому Верховний Суд наголосив, що зазначений перелік засобів доказування не є вичерпним; малолітній ОСОБА_3 апеляційну скаргу не подавав, скаргу подано ОСОБА_2 від власного імені; суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. Суд апеляційної інстанції встановив можливе перебування ОСОБА_7 у полоні, пославшись при цьому на усні твердження заінтересованої особи ОСОБА_2 щодо змісту телефонної розмови, яка, за її словами, відбулася 17 березня 2022 року, під час якої ОСОБА_7 нібито повідомив, що «ймовірно, буде захоплений у полон». У жовтні 2026 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_17 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить: відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4 ; постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року залишити без змін Відзив мотивований тим, що: аналіз змісту уточненої касаційної скарги свідчить про те, що Заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, фактично висловлює незгоду з оцінкою доказів, здійсненою судом, та наполягає на необхідності іншого тлумачення встановлених обставин справи. При цьому значна частина доводів касаційної скарги зводиться до повторення позиції Заявника, викладеної під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, та до намагання надати окремим доказам інше значення, ніж те, яке їм надав суд апеляційної інстанції. Саме по собі посилання Заявника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов інших висновків, ніж суд першої інстанції, не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; відсутність зв`язку з особою протягом тривалого часу сама по собі не дає можливості ототожнювати її зникнення з доведеністю обставин, які дають достатні підстави припускати її смерть саме у визначену заявницею дату. При цьому питання про початок перебігу шестимісячного строку має вирішуватися не ізольовано від фактичних обставин справи, а з урахуванням установлених обставин зникнення особи, характеру воєнних дій, їх завершення на відповідній території та правового висновку Верховного Суду, застосовного до конкретних обставин; ОСОБА_2 не заперечує, що оголошення фізичної особи померлою за своєю правовою природою ґрунтується на припущенні про її смерть, а не на обов`язковому встановленні факту загибелі за допомогою безпосередніх доказів. Проте таке припущення повинно мати належне фактичне підґрунтя та випливати із сукупності встановлених обставин справи. Воно не може бути довільним або ґрунтуватися виключно на тривалості відсутності зв`язку з особою. Зникнення військовослужбовця за обставин ведення бойових дій може бути істотною обставиною для оголошення його померлим, однак суд повинен оцінити всі відомі обставини, у тому числі відомості про останній контакт з особою, можливість її перебування в полоні, дані військового обліку та інші матеріали, які стосуються обставин зникнення. У цій справі ОСОБА_2 посилалася на те, що під час останньої розмови ОСОБА_6 повідомив про можливість потрапляння в полон, а також про відсутність можливості залишити місто через активні бойові дії та блокаду. Наведені обставини мають значення для вирішення питання про те, чи наявні достатні підстави для припущення смерті ОСОБА_7 саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому відсутність тіла загиблого або безпосереднього очевидця його загибелі не є автоматичною перешкодою для оголошення особи померлою. Однак так само відсутність таких доказів не означає, що суд зобов`язаний задовольнити заяву лише на підставі факту зникнення військовослужбовця; Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25 наголосив: «Регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець, якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час обміну військовополоненими 05 лютого2026році повернувся в Україну живим. Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22) від 09 липня 2025 року, у якому суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження. Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою»; відсутні достатні підстави для оголошення ОСОБА_7 померлим за обставин, установлених у цій справі. Зокрема, відомості про можливе потрапляння військовослужбовця в полон, з огляду на обставини його зникнення в оточеному Маріуполі, не дають змоги беззаперечно пов`язати тривалу відсутність зв`язку з ним саме із загибеллю. За таких умов застосування скороченого шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, не може ґрунтуватися лише на факті зникнення особи під час бойових дій, а потребує достатніх доказів, які в сукупності дають підстави для вірогідного припущення про її смерть; Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи фізична особа може бути оголошена померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці її ймовірної загибелі або від дня настання події, внаслідок якої могла настати смерть, якщо така подія, хоча й була наслідком воєнних дій, відбулася поза територією ведення активних бойових дій. Водночас фактичні обставини справи № 755/11021/22 істотно відрізняються від обставин справи, що переглядається. У справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, йшлося про ймовірну загибель унаслідок конкретної події - ракетного удару по об`єкту в місті Києві, який охороняв доброволець. Натомість у цій справі ОСОБА_6 зник у місті Маріуполі в умовах його блокади, а під час останньої відомої розмови, за наявними відомостями, повідомляв про неможливість залишити місто та можливість потрапляння в полон; ОСОБА_2 була залучена до участі у справі як заінтересована особа ухвалою суду першої інстанції від 7 травня 2025 року. Отже, вона брала участь у справі, була обізнана з її обставинами та мала можливість реалізовувати процесуальні права, передбачені ЦПК України. Рух справи Ухвалами Верховного Суду від 22 вересня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 жовтня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 16жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права. Фактичні обставини ОСОБА_1 є донькою військовослужбовця ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. 24 лютого 2022 року розпочалась військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. З 17 березня 2022 року згідно витягу з наказу командира військової частини № НОМЕР_2 ДСК від 17 березня 2022 року ОСОБА_6 зарахований до списків особового складу частини. Згідно листа № 6/3549 від 11 травня 2023 року з військової частини НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_6 зник безвісти 19 березня 2022 року виконуючи бойове завдання в районі міста Маріуполя Донецької області. Заявницею до заяви про оголошення померлим та письмових пояснень долучено наступні докази, які враховані судом, а саме: копія витягу з бойового донесення № 12дск/бд/цсз від 21 березня 2022 року з військової частини НОМЕР_1 ; копія листа № 6/3549 від 11 травня 2023 року з військової частини НОМЕР_1 ; копія пояснень 02 листопада 2023 року військовослужбовця ОСОБА_11 , інструктора полку ОЗСП «Азов»; копія пояснень від 11 серпня 2023 року головного сержанта 1-го відділення інструкторів навчальної роти батальйону вишколу особового складу ОЗСП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_9 ; відео-інтерв`ю військовослужбовця ОСОБА_11 , опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_8 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; статтю « ІНФОРМАЦІЯ_6 » в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ; статтю «ІНФОРМАЦІЯ_9» в інтернет-виданні ЦЕНЗОР.НЕТ; публікація ОСОБА_13 в мережі Facebook; копія спогаду про ОСОБА_6 , опублікованого на офіційному сайті Донецької обласної державної адміністрації; копію адвокатського запиту №190/25 від 10 вересня 2025 року до Донецької обласної державної адміністрації; копію відповіді Донецької обласної державної адміністрації на адвокатський запит №190/25 від 10 вересня 2025 року. Позиція Верховного Суду Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20). Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (частина перша та друга статті 294 ЦПК України). Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина третя статті 294 ЦПК України). Оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 465/3147/22 (провадження № 61-1296св24)). Цивільним законодавством передбачалося декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 490/342/17 (провадження № 61-7683св18)). За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року в справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)). Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частина друга та третя статті 46 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Касаційний суд вже зазначав, що: цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)); висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)). Велика палата Верховного Суду вказувала, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість. Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309). У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України. Обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності (див. пункти 81 - 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди. Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України. У частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України. Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій. У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності (див. пункти 94 - 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)). З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій (див. пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2026 року в справі № 761/684/25 (провадження № 61-13726св25) вказано, що: «47. Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. 48. Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23. 49. Ці обставини суд встановлює на підставі відповідних доказів, якими можуть бути, зокрема, але не виключно, накази командира військової частини, бойові розпорядження, акти службового розслідування, матеріали кримінального провадження, інформація державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото- відеоматеріали тощо. 50. Вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній окремій справі. 52. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сукупність досліджених у розглядуваній справі доказів дає підстави для обґрунтованого припущення смерті ОСОБА_2. Зокрема, у справі наявні матеріали службового розслідування військової частини та документи кримінального провадження щодо обставин ймовірної загибелі ОСОБА_2 21 жовтня 2023 року, відомості державних органів та міжнародних інституцій щодо відсутності інформації про перебування ОСОБА_2 у полоні. 53. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, з якого вбачається, що бойові дії у населеному пункті Бахмут завершені 12 грудня 2023 року, а з 13 грудня 2023 року місто Бахмут є тимчасово окупованими. 54. Шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, у розглядуваній справі має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі ОСОБА_2 (населений пункт Бахмут Донецької області), тобто у даному випадку з 13 грудня 2023 року, а отже на момент звернення ОСОБА_1 до суду і на час ухвалення судом першої інстанції рішення - вказаний строк сплив. 55. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні заяви, правильно встановили обставини справи, але помилково застосували норми матеріального права, вважаючи, що звернення ОСОБА_1 щодо оголошення її сина померлим є передчасним, оскільки територія, на якій відбулась вірогідна загибель ОСОБА_2 , на момент цієї події була територією активних бойових дій, а в подальшому окупована державою-агресором. 56. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 29 травня 2024 року у справі № 127/28463/23 (щодо оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісті в районі населеного пункту Бахмут Донецької області), від 24 грудня 2025 року у справі № 692/95/25 (щодо оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісті в населеному пункті Одрадівка Бахмутського району Донецької області), від 21 січня 2026 року у справі № 127/11048/24 (щодо оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісті в районі населеного пункту Бахмут Донецької області), від 18 лютого 2026 року у справі № 759/22513/24 (щодо оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісті в населеному пункті Олександропілля Попаснянського району Луганської області). 57. Стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою і передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з`являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року в справі № 127/28463/23 (провадження № 61-4764св24) зазначено, що: «71. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов неправильного висновку щодо тлумачення приписів частини другої статті 46 ЦК України, дійшов неправильного висновку про те, що обставини справи не дають підстав суду для висновку про можливість оголошення ОСОБА_4 на підставі статті 46 ЦК України, оскільки воєнні дії на території України тривають. 72. За відсутності лише тіла загиблого військовослужбовця, при наявності достатніх доказів його загибелі при проведенні бойових дій, відмова у позові про визнання такого військовослужбовця померлим не може вважатися такою, що відповідає завданням цивільного судочинства та узгоджується з принципом правової визначеності. 73. Матеріалами справи встановлено, що штаб-сержанта ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання в населеному пункті Бахмут отримав несумісне з життям поранення ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому правильними є висновки суду першої інстанції про достатність підстав для оголошення фізичної особи померлою. 74. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23 (провадження № 61-15733св23), від25 квітня 2024 року у справі № 278/970/23 (провадження № 61-16074св23) 75. Водночас, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (частина перша статті 48 ЦК України). 76. Із урахуванням викладеного, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для оголошення померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, штаб-сержанта, командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 , за обставин безпосередньої участі у воєнний (бойових) діях під час захисту Батьківщини. 77. Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, судом правильно застосовано норми частини другої, третьої статті 46 ЦК України з урахуванням завдань цивільного судочинства та принципу правової визначеності». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 759/22513/24 (провадження № 61-13958св25) зазначено: «82. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом. 83. Очевидно, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24) не формулювала висновок для ситуації, коли територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця, на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником. 84. Обставини справи, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, стосувались подій, коли ймовірна загибель фізичної особи сталась на території, де велись активні бойові дії, а після їх завершення території залишилась під контролем України. 85. Оскільки за встановленими у цій справі обставинами територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця ОСОБА_8 , на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником; у суду з надзвичайно великою вірогідністю є достатні істотні підстави вважати, що військовослужбовець ОСОБА_8 загинув, то відлік строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України може бути здійснений у цій справі з 07 травня 2022 року. 86. Такий висновок суду не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія, хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій (див. пункт 109 постанови). 87. На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розширювальне тлумачення частини другої статті 46 ЦК України, за якого відлік строку, після спливу якого фізична особа може бути оголошена померлою, ставиться у залежність від можливості отримання підтверджень із території, що після завершення активних бойових дій набула статусу тимчасово окупованої, призводить до позбавлення заявників передбаченого законом механізму захисту його прав, оскільки наведена норма не пов`язує перебіг відповідних строків з такими подіями». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2026 року у справі № 761/23941/24 (провадження № 61-8119св25) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у наведений справі № 755/11021/22 зазначила, що конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309). У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ № 309 містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою (пункти 94-100 постанови). Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій. Водночас шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, слід відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі особи, у тому числі в разі зміни статусу територій з «території активних бойових дій» на «території можливих бойових дій» або «тимчасово окуповані рф території України». Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 ухвали від 16 квітня 2026 року у справі № 671/132/25». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається: при зверненні із заявою про оголошення фізичної особи померлою ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_6 зник безвісти 19 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання в районі міста Маріуполя Донецької області. Заявник вважає, що наявні підстави стверджувати про факт загибелі солдата ОСОБА_7 , враховуючи рівень бойових дій, які мали місце в березні 2022 року у місті Маріуполі та належність ОСОБА_7 до Збройних Сил України; при задоволенні заяви суд першої інстанції вважав, що строк для оголошення померлим ОСОБА_7 має обраховуватися з дня настання відповідної події (19 березня 2022 року), що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22. Заявник обґрунтовано звернулась саме із заявою про оголошення особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті, оскільки йдеться про застосування різних за своїм змістом та правовими наслідками понять. Підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому наявні підстави для задоволення заяви; при скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Суд апеляційної інстанції вважав, що надані заявницею на підтвердження обставин імовірної загибелі ОСОБА_7 докази не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин; апеляційний суд не звернув уваги, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій. Водночас шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, слід відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі особи, у тому числі в разі зміни статусу територій з «території активних бойових дій» на «території можливих бойових дій» або «тимчасово окуповані рф території України». Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 ухвали від 16 квітня 2026 року у справі № 671/132/25»; суд апеляційної інстанції не навів мотивів чому він не бере до уваги письмові пояснення від 02 листопада 2025 року та 11 серпня 2023 року, не вказав, ким мають бути засвідчені підписи осіб на поясненні, з урахуванням того, що заінтересовані особи не заперечували цей факт; апеляційний суд не врахував, що оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю. Тому апеляційний суд неправильно вказав, що «медіа публікації та медіа джерела не можуть бути джерелом підтвердження смерті ОСОБА_7 , адже такими джерелами повинні бути офіційними акти перевірок, висновки службових розсувань», оскільки предметом судового розгляду є заява про оголошення фізичної особи померлою, а не встановлення факту смерті; якщо докази, як-от відеоматеріали, документи або показання свідків, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності; за таких обставин, встановивши, що існують підстави для задоволення заяви, досліджені докази не суперечать один одному, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року скасувати, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року залишити в силі. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко Згадані норми: ЦК України, ст. 46; ЦК України, ст. 47; ЦК України, ст. 48; ЦПК України, ст. 362; ЦПК України, ст. 315; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 394; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 293; ЦПК України, ст. 294; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 412; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 416; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.