# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 365/774/23 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 365/774/23 Дата ухвалення: 2026-10-29 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 141145575 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141145575 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141145575 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2026 року м. Київ справа № 365/774/23 провадження № 51-1718 км 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023110000000883, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Березівка Качирського району Павлодарської області Казахської РСР, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався за ч. 3 ст. 286- 1 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого) та за ч. 1 ст. 135 КК (завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан). Вироком Згурівського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року дії ОСОБА_7 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 286-1 КК на ч. 2 ст. 286 КК та засуджено: - за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; - за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК) та за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан (ч. 1 ст. 135 КК). Вироком Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , частково задоволено апеляційну скаргу прокурора. Скасовано вирок Згурівського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі:-за ч. 2 ст. 286 КК на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;-за ч. 1 ст. 135 КК на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_7 строк тримання під вартою з 29 вересня 2023 року по 3 жовтня 2023 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що ряд доказів (протокол обшуку, відеозапис з камер спостереження та похідні від них докази), які покладено в основу вироку, є недопустимими, оскільки отримані з порушенням вимог КПК. Зазначає про відсутність у діях ОСОБА_7 порушень ПДР, які б перебували у причинному зв`язку із наслідками. Вказує на прогалини в автотехнічній експертизі, а саме відсутність дослідження питання про технічну можливість уникнути зіткнення шляхом гальмування без зміни напрямку руху. Зазначає, що апеляційний суд, без врахування позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 761/731/19, встановив причинний зв`язок між діями водія (виворот ним керма вліво) та наслідками (смерть велосипедиста) - тобто між діями, які самі по собі не є порушенням ПДР. Вказує, що висновок автотехнічної експертизи не містить дослідження питання чи мав водій технічну можливість уникнути зіткнення шляхом лише гальмування без зміни напрямку руху з моменту виникнення небезпеки, що свідчить про передчасність і необґрунтованість висновку про наявність у діях ОСОБА_7 порушень ПДР. Вважає, що аварійна ситуація була створена саме діями велосипедиста, а саме порушенням п. 10.1 ПДР, який здійснив перестроювання без переконання у безпечності маневру, чим несподівано для водія опинився на шляху руху автомобіля. Вказані порушення залишились поза увагою апеляційного суду. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування положень ст. 75 КК, не навів достатніх мотивів, за яких реальне відбування покарання є необхідним, з урахуванням встановлених обставин; не навів доводів, якими б спростовував презумпцію ч. 2 ст. 65 КК; не встановив жодних нових обставин порівняно із судом першої інстанції та фактично нівелював принцип індивідуалізації покарання. Вказує, що посилення покарання без належного обґрунтування його необхідності суперечить ч. 2 ст. 65 КК, статтям 75, 76 КК та правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №298/95/16 та 9 червня 2022 у справі №389/939/19. Позиції учасників судового провадження Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення. Мотиви Суду Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено. З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених як за ч. 2 ст. 286 КК, так і за ч. 1 ст. 135 КК, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК. Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч. 3 ст. 286-1 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого та за ч. 1 ст. 135 КК, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан. За результатом судового розгляду місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 286-1 КК на ч. 2 ст. 286 КК мотивуючи це тим, що переконливих доказів, що обвинувачений керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та перебував в стані алкогольного сп`яніння на момент дорожньо- транспортної пригоди, а не вживав алкоголь пізніше, суду не надано. Також суд першої інстанції визнав доведеним вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, а саме завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан. Зокрема такого висновку місцевий суд дійшов місцевий суд дійшов на підставі аналізу показань: самого ОСОБА_7 про обставини дорожньо- транспортної пригоди, потерпілого ОСОБА_8 , свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , експерта ОСОБА_17 , а також даних, які містяться у: протоколі огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 27 вересня 2023 року; протоколі огляду транспортного засобу від 10 жовтня 2023 року із фототаблицею (велосипед «Україна»); протоколі обшуку від 28 вересня 2023 року; протоколі огляду місця події від 27 вересня 2023 року з фототаблицею (автомобіль ШМД), свідоцтві про смерть ОСОБА_18 ; відеозаписі з камер зовнішнього спостереження ФГ «Валма»; копії акту прийому-передачі транспортних засобів та навісного, причіпного обладнання (ГАЗ 3309 АЦ, реєстраційний номер НОМЕР_1 ); копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «ГАЗ 3309 АЦ» р.н. НОМЕР_1 ; копії посвідчення водія ОСОБА_7 ; роздруківці маршруту, поїздки, стоянки, швидкість руху «ГАЗ 3309 АЦ» р.н. НОМЕР_1 за 27 вересня 2023 року, копії робочої інструкції водія автотранспортних засобів бензовоз; протоколі проведення слідчого експерименту від 24 жовтня 2023 року з планом-схемою та фототаблицею за участю ОСОБА_7 ; висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_18 №242; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 158/К; висновки інженерно-технічних експертиз №СЕ-19/111-23/53340-ІТ, №СЕ-19/111-23/53341-ІТ, № СЕ- 19/111- 23/53285-ІТ, № СЕ-19/111-23/58139-ІТ; висновку фототехнічної експертизи № СЕ-19/111-23/53237-ФП. Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх із точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 . Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. При цьому суд першої інстанції відхилив твердження сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, а саме суб`єктивної сторони, мотивуючи це тим, що поведінка обвинуваченого, який після вчинення наїзду на велосипедиста паливозаправником вагою близько 8 тон, просто відтягнув останнього на узбіччя та залишив місце пригоди, не викликавши екстрену медичну допомогу, цілком розуміючи, що в наслідок наїзду можуть мати місце і внутрішні ушкодження, а також проігнорував поведінку велосипедиста, який незрозуміло говорив та не міг самостійно пересуватись, свідчить про наявність в діях обвинуваченого умислу на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан. Щодо доводів сторони захисту про недопустимість протоколу обшуку від 28 вересня 2023 року, яким було вилучено автомобіль ГАЗ 3309 АЦ» р.н. НОМЕР_1 , то місцевий суд зазначив, що відсутні підстави сумніватися у законності проведення цієї слідчої дії, а також вважати протокол обшуку недопустимим доказом, оскільки обшук був проведений в присутності двох понятих, представника ТОВ «Аргікор Холдинг» та ОСОБА_7 , при цьому представник власника та обвинувачений не мали жодних заперечень щодо проведення обшуку та вилучення транспортного засобу. Захисник та обвинувачений не оспорюють, що саме вилученим автомобілем було здійснено наїзд на велосипедиста. В ході проведення обшуку відбувалась його повна відеофіксація. Вказана слідча дія була проведена з дотриманням вимог КПК, порушень, які б мали наслідком визнання вказаного доказу недопустимим не встановлено. Також суд першої інстанції не погодився з доводами захисника про недопустимість відеозапису з камер зовнішнього спостереження, мотивуючи це тим, що учасники, зокрема обвинувачений та його захисник не оспорюють його справжність, та що на диску зафіксовані саме обставини кримінального правопорушення, які мали місце 27 вересня 2023 року, близько 20 :00 в с. Турівка за участю ОСОБА_7 та керованого ним паливозаправника «ГАЗ 3309 АЦ» (р.н. НОМЕР_1 ). Свідок ОСОБА_12 підтвердив, що відеозапис на компакт-диску є саме відеозаписом з камери зовнішнього спостереження ФГ «Валма». Компакт-диск з вказаним відеозаписом постановою слідчого від 28 вересня 2023 року визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів кримінального провадження. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, кваліфікація дій засудженого як за ч. 2 ст. 286 КК, так і за ч. 1 ст. 135 КК є правильною, а тому доводи захисника про протилежне є безпідставними. Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, в супереч твердженню сторони захисту, належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи, в тому числі і аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК ретельно перевірив, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Зокрема апеляційний суд погодився із перекваліфікацією місцевим судом дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 286 -1КК на ч. 2 ст. 286 КК та висновком суду про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, при цьому зазначив, що досліджені судом першої інстанції письмові докази щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, а також повністю узгоджуються з іншими доказами, та не викликають сумнівів у суду. Предметом перевірки апеляційного суду були доводи сторони захисту про незаконне вилучення автомобіля, який визнав їх безпідставними, зазначивши про те, що даний автомобіль був предметом злочину, визнаний речовим доказом постановою слідчого від 28 вересня 2023 року та згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року на нього накладено арешт. З приводу посилання захисника на те, що експерт при проведенні експертизи не врахував, що велосипедист рухався по діагоналі, а не перпендикулярно, не враховано заокруглення дороги, яке впливає на видимість дороги, а також не розраховано розташування автомобіля на проїзній частині відповідно до його габаритів, то суд апеляційної інстанції зазначив, що це є вільною інтерпретацією захисника подій злочину та спростовується доказами, які досліджені судом першої інстанції. Також предметом перевірки апеляційного суду були доводи сторони захисту про недопустимість СD диску з відеозаписом камер спостереження, оскільки він отриманий працівниками поліції не в порядку визначеному кримінальним процесуальним законом. Суд визнав їх необґрунтованими, мотивуючи це тим, що на запит слідчого до ФГ «Валма» надано відеозапис камер спостереження ФГ «Валма» с. Турівка Броварського району, на якому зафіксовано момент ДТП, який в подальшому постановою заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП України в Київській області визнано речовим доказом по даному кримінальному провадженню. Безпідставними суд апеляційної інстанції також визнав доводи захисника, що дії велосипедиста містять ознаки правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 127 КУпАП, та саме дії велосипедиста примусили водія гальмувати та змінювати напрямок руху, оскільки відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-23/58139-ІТ з технічної точки зору в діях велосипедиста не вбачається порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції. На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Доводи захисника про те, що в супереч правовій позиції ВС у справі № 761/731/19, апеляційний суд, залишаючи без зміни кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК, не встановив причинного зв`язку між конкретними порушеннями ПДР водієм і наслідками ДТП, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції встановлено, що саме грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), д), 12.3 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_18 . Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, то колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався. Так, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак. Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Згурівського районного суду Київської області від 27 січня 2025 року ОСОБА_7 засуджено:- за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;-за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного покарання та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально. За наслідками перегляду вироку місцевого суду в тому числі за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи сторони обвинувачення викладені в апеляційній скарзі про безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а тому цей суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок. Зокрема апеляційний суд зазначив, що ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК, суд першої інстанції не в повній мірі врахував наслідки вчиненого кримінального правопорушення, а саме смерть ОСОБА_18 , які є тяжкими та невідворотними, те, що керуючи джерелом підвищеної небезпеки, ОСОБА_7 порушив одночасно декілька пунктів правил дорожнього руху, і саме недотримання ним цих правил призвело до наїзду на ОСОБА_18 , який загинув в результаті отриманих тілесних ушкоджень, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину. Крім того, судом не враховано те, що ОСОБА_7 не надав допомоги потерпілому, не викликав швидку допомогу, а залишив потерпілого на узбіччі Щодо позиції потерпілого, який жодних претензій до ОСОБА_7 не має, просив в суді першої інстанції суворо його не карати та призначити покарання без позбавлення волі, то колегія суддів зауважила, що в даній категорії кримінальних правопорушень думка потерпілих стосовно виду та розміру покарання сама по собі не є вирішальною. На переконання колегії суду апеляційної інстанції суд першої інстанції не обґрунтував можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, оскільки, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу винного та інші обставини справи, суд, на думку колегії суддів, не мав достатніх підстав для такого висновку та прийняття рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК. Водночас, при призначенні покарання суд апеляційної інстанції взяв до уваги й ті обставини та дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційній скарзі. Зокрема, суд зважив на те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні доньку з інвалідністю 2 групи, наслідки вчинення ним кримінального правопорушення у вигляді смерті потерпілого, наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування завданого збитку та відсутність обставин, що обтяжують покарання. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі вимог ст. 70 КК призначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді позбавлення волі на 5 строк років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, оскільки, на переконання колегії суддів саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів, а також домірне скоєному. На думку касаційного суду, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, невідворотних наслідків у виді смерті потерпілого, а також підвищену суспільну небезпеку скоєного, рішення суду апеляційної інстанції про неможливість застосування положень ст. 75 КК та звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, є законним та обґрунтованим. Посилання захисника в касаційній скарзі на ряд рішень Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини, установлені в тих кримінальних провадженнях, не є релевантними обставинам цього кримінального провадження. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та мотиви незгоди із оскаржуваним судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 -без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_19 Згадані норми: КУпАП, ст. 127; КК України, ст. 135; КК України, ст. 286; КК України, ст. 1; КК України, ст. 286-1; КК України, ст. 70; КК України, ст. 76; КК України, ст. 75; КК України, ст. 65; КК України, ст. 50; КК України, ст. 12; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 23; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 91; КПК України, ст. 414; КПК України, ст. 420; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.