# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 19/50-09-1495

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 19/50-09-1495
Дата ухвалення: 2026-11-02
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141146404
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141146404
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141146404

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року
м. Київ

cправа № 19/50-09-1495

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, позивач, стягувач, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 (головуючий - суддя Петренко Н.Д.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 (головуючий суддя - Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.), які ухвалені за результатом розгляду
заяви АМК
про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа
у справі № 19/50-09-1495
у справі за позовом АМК
до Приватного підприємства "Рекламно-інформаційна агенція "Медіа Партнер" (далі - ПП "РІА "Медіа Партнер", відповідач, боржник)
про стягнення 9 000 грн штрафу та 9 000 грн пені.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду стало питання щодо наявності / відсутності підстав для видачі дубліката наказу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст обставин поданої заяви

1.1. В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 19/50-09-1495 за позовом АМК до ПП "РІА "Медіа Партнер" про стягнення 9 000 грн штрафу та 9 000 грн пені, за результатом розгляду якої Господарський суд Одеської області рішенням від 24.06.2009 у цій справі позовні вимоги АМК задовольнив повністю.

1.2. На виконання вказаного судового рішення 14.07.2009 Господарський суд Одеської області видав наказ № 19/50-09-1495, строк для пред`явлення якого до виконання визначений до 14.07.2012.

1.3. Комітет звернувся 24.04.2026 до Господарського суду Одеської області із заявою з вх. № 2-805/26 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа.

1.4. У заяві АМК просив місцевий суд:
1) відновити строк для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 № 19/50-09-1495;
2) видати дублікат наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 № 19/50-09-1495 про стягнення з ПП "РІА "Медіа Партнер" штрафу у розмірі 9 000 грн та пені у розмірі 9000 грн у дохід загального фонду Державного бюджету України (далі - Держбюджет).

1.5. В обґрунтування поданої заяви Комітет зазначив, що:
- листом від 22.12.2025 № 214415 (вх. від 02.01.2026 № 7-02/34) Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) (м. Одеса) (далі - ВДВС) повідомив АМК про те, що: у Другому Приморському ВДВС Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу; стан ВП - "не встановлено"; відсутня інформація про відкриття / завершення ВП з примусового виконання наказу. Саме з моменту отримання вказаного листа ВДВС Комітет дізнався про невиконання наказу суду по теперішній час, а оскільки наказ В АМК відсутній та на виконанні у ВДВС не перебуває, то є втраченим саме з вини ВДВС;
- невиконання рішення суду призведе до: можливого ухилення боржника від відповідальності, втрат Держбюджету, порушення інтересів держави в особі АМК;
- Комітет пред`явив наказ суду до органів ВДВС у межах строку, між тим саме в ході ВП зазначений наказ був втрачений органом ВДВС, а тому рішення суду невиконане;
- строк пред`явлення наказу суду до відповідного ВДВС пропущений Комітетом з поважних причин і не залежить та не міг залежати від стягувача, оскільки АМК, неодноразово вчиняючи всі необхідні дії з метою встановлення стану ВП та місця знаходження наказу суду, зокрема, звертаючись із відповідними запитами до ВДВС щодо з`ясування вказаних обставин, не отримав відповіді від ВДВС стосовно запитуваної інформації;
- неналежне виконання ВДВС своїх обов`язків (невідправлення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу; неналежне повідомлення про винесення вказаної постанови) також є поважними причинами пропущення Комітетом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;
- оскільки строк пред`явлення виконавчого документа до виконання є процесуальним, то такий може бути поновлений. В свою чергу, відмова стягувачу в поновленні пропущеного процесуального строку фактично позбавить останнього права на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, що призведе до порушення основоположного принципу обов`язковості виконання судових рішень;
- через те, що Комітет не отримував від ВДВС оригінал наказу суду разом із постановою про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно був позбавлений можливості повторно пред`явити зазначений наказ до примусового виконання у межах встановленого строку, вважає, що суд може визнати причину пропуску строку пред`явлення наказу до виконання поважною та відновити такий строк.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

2.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 10.06.2026 у справі № 19/50-09-1495, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026, відмовив у задоволенні заяви АМК про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- наказ про примусове виконання рішення місцевий суд видав 14.07.2009 із зазначеним у ньому строку для пред`явлення державному виконавцю для примусового виконання по 14.07.2012 року. Також на цьому наказі міститься штамп АМК, що свідчить про його отримання останнім 22.07.2009 за вх. № 9-01/5187;
- з інформації, наявної у в системі "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що, крім вищезазначеного наказу 14.07.2009, місцевий суд також видав відповідні накази про стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а також те, що 14.10.2009 суд отримав кореспонденцію з органів ДВС та казначейства постанову з виконавчим документом, однак, встановити, яка саме постанова та з яким виконавчим документом отримано судом, не виявилось можливим;
- з архівної довідки від 30.04.2026 вбачається, що судова справа № 19/50-09-1495, яка перебувала на архівному зберіганні, знищена на законних підставах відповідно до наказу голови суду від 24.12.2014 № 26; знищення справи проведено у зв`язку із закінченням установленого строку архівного зберігання відповідно до затвердженої номенклатури та Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 № 1087; завідуючою сектором з архівної роботи відділу документального забезпечення (канцелярія) повідомлено, що у матеріалах (справа) постійного зберігання наявні наступні процесуальні документи по справі № 19/50-09-1495: рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2009;
- саме скаржник є ініціатором судового провадження, ВП та, власне, стягувачем, а тому саме на нього покладається обов`язок слідкувати за виконанням такого рішення суду в розумні інтервали часу; саме лише подання заяви про поновлення строку для видачі дублікату наказу не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таку заяву; на підтвердження поважності причин пропуску строку необхідно навести поважні причини пропуску такого строку,
- жодної зацікавленості станом виконання судового рішення у період з 2009 року по 2021 рік позивач не проявляв та до органів примусового виконання не звертався, а стосовно вчинення всіх необхідних дій щодо встановлення стану ВП, як-то звернення із заявами до Міністерства юстиції України з метою сприяння примусовому виконанню рішень суду, зокрема, і по цій справі, то таке мало місце у 2021 році; позивач не довів поважності бездіяльності у період з 2009 року по 2021 рік, тобто, приблизно через 12 років після пред`явлення наказу до виконання, АМК звернувся до Мін`юсту з листами, в яких просив посприяти примусовому виконанню рішень суду, стягувачем в яких є Комітет; матеріали справи не містять доказів вжиття заявником у розумні строки активних дій для реалізації своїх прав з виконання рішення суду;
- тільки у 2025 році АМК звернувся до органів ДВС за інформацією, на що отримав відповідь. У разі незгоди із діями / бездіяльністю органів ДВС, зволіканням проведення виконавчих дій, заявник мав право їх оскаржити протягом часу, коли наказ перебував на виконанні, чого зроблено не було;
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення стягувача, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій, всупереч приписам Закону України "Про виконавче провадження".
- стосовно доводів стягувача про втрату виконавчого документа органом ВДВС, то таке не доведено заявником належними та допустимими доказами, а є лише його припущеннями;
- заявник не навів достатніх обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу господарського суду до виконання пропущений ним з поважних причин;
- заява в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання у цій справі не підлягає задоволенню, оскільки наведені стягувачем аргументи не можуть свідчити про непереборність обставин, які унеможливлювали пред`явлення наказу у передбачений законом строк до виконання у випадку його повернення, а пропуск строку на пред`явлення наказу до виконання повністю залежав від суб`єктивного волевиявлення стягувача та відсутність взагалі його дій щодо контролю за виконанням рішення суду, яким задоволені його позовні вимоги;
- оскільки Комітет звернувся до суду із заявою про видачу дубліката наказу після закінчення строку, встановленого для його пред`явлення до виконання, а в задоволенні його заяви про поновлення такого строку відмовлено, то заява АМК про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа не узгоджується з положеннями пункту 19.4 "Перехідних положень" ГПК України, тому не підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі АМК просить, зокрема:
- скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 у цій справі;
- відновити строк для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 № 19/50-09-1495;
- видати дублікат наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 № 19/50-09-1495 про стягнення з ПП "РІА "Медіа Партнер" штрафу у розмірі 9 000 грн та пені у розмірі 9000 грн у дохід загального фонду Держбюджету.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі, в частині стосовно видачі дублікату наказу, АМК, з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України, вказує на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, та відмовідно неправомірну відмову у задоволенні заяви АМК стосовно видачі дублікату наказу, оскільки вказана норма не надає права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу; за встановлення факту невиконання судового рішення, видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у т.ч. містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Позиція інших учасників справи

4.2. ПП "РІА "Медіа Партнер" не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу Комітету.

5. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1. Верховний Суд ухвалою від 01.10.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 19/50-09-1495 за касаційною скаргою АМУ в частині оскарження відмови у видачі дубліката наказу та вирішив здійснити перегляд оскаржуваних судових рішень в означеній частині у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а у відкритті касаційного провадження в частині оскарження відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання Суд відмовив, оскільки ухвала суду першої інстанції в цій частині не підлягає перегляду в касаційному порядку.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у вирішенні питання щодо наявності / відсутності підстав для видачі дубліката наказу господарського суду Одеської області зі справи за заявою Комітету.

6.2. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

6.3. Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

6.4. Стаття 1291 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

6.5. Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV, у редакції, чинній на момент видачі наказу суду) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років; 3) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців; 4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 5) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

6.6. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Закону № 606-XIV строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

6.7. Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).

6.8. Згідно із частинами першою та другою статтею 12 Закон № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

6.9. Відповідно до пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

6.10. Таким чином, законодавець збільшив до трьох років строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом № 1404-VIII, так і наказів суду, які видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2018 у справі № 910/11424/15, від 20.05.2019 у справі № 904/10285/15, від 30.07.19 № 922/3137/15).

6.11. За змістом рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

6.12. Суди попередніх інстанції встановили та вбачається з матеріалів справи, що 14.07.2009 на виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2009 місцевий суд видав відповідний наказ
№ 19/50-09-1495.

6.13. Аналіз зазначених вище положень законодавства свідчить, що станом на день набрання чинності Закону № 1404-VIII (05.10.2016) річний строк пред`явлення наказу суду від 14.07.2009 сплив, а тому, із урахуванням положень пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII, на зазначений наказ не поширюються приписи щодо збільшення строку для його пред`явлення до виконання до трьох років.

6.14. Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, заява Комітету про видачу дублікату виконавчого документу у справі № 19/50-09-1495 надіслана до Господарського суду Одеської області лише 24.04.2026.

6.15. Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, згідно з яким у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

6.16. Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 186/871/14-ц, відповідно до яких:

"53. Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.

54. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

55. Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення".

6.17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі
№ 2-836/11 викладені висновки, згідно з якими у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа, вважається поданою у межах установленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє в задоволенні цієї заяви.

6.18. Верховний Суд акцентує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За умови встановлення факту невиконання судового рішення, видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у т. ч. містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

6.19. Колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 24/234, від 10.09.2018 у справі № 5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі № 916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі № 5023/1702/12, від 11.11.2019 у справі № 5/229-04, від 01.04.2020 у справі № 916/924/16, від 18.06.2020 у справі № 24/262, від 03.08.2020 у справі № 904/9718/13, від 17.09.2020 у справі № 19/093-12, де відзначено, що обов`язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

6.20. Обґрунтовуючи свої доводи касаційної скарги, АМК вказує, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу, адже заявник не зобов`язаний наводити причини втрати наказу.

6.21. Суд виходить із того, що зі змісту оскаржуваних судових рішень (в частині, що переглядається) господарські суди, відмовляючи у видачі дубліката наказу, виходили зовсім з інших підстав, а саме з причин недоведеності заявником обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу господарського суду до виконання, що свідчить про помилковість доводів скаржника про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

6.22. Суди попередніх інстанцій врахували, що з жодної зацікавленості станом виконання судового рішення у період з 2009 року по 2021 рік позивач не проявляв та до органів примусового виконання не звертався, а стосовно вчинення всіх необхідних дій щодо встановлення стану ВП, як-то звернення із заявами до Мін`юсту з метою сприяння примусовому виконанню рішень суду, зокрема, і по цій справі, то таке мало місце у 2021 році; позивач не довів поважності бездіяльності у період з 2009 року по 2021 рік, тобто, приблизно через 12 років після пред`явлення наказу до виконання, АМК звернувся до Мін`юсту з листами, в яких просив посприяти примусовому виконанню рішень суду, стягувачем в яких є Комітет; матеріали справи не містять доказів вжиття заявником у розумні строки активних дій для реалізації своїх прав з виконання рішення суду; тільки у 2025 році АМК звернувся до органів ДВС за інформацією, на що отримав лист-відповідь від 22.12.2025 про те, що у Другому Приморському ВДВС Одеського міського управління юстиції перебувало ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу; стан ВП - "не встановлено"; відсутня інформація про відкриття / завершення ВП з примусового виконання наказу. Однак, до суду із заявою АМК звернулося лише 24.04.2026.

6.23. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

6.24. Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

6.25. При цьому згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

6.26. Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

6.27. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому Суд звертає увагу, що за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

6.28. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

6.29. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про недоведеність Комітетом обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу господарського суду до виконання. Суди попередніх інстанцій встановили, що на час звернення заявника до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого документа строк пред`явлення ним цього наказу до виконання пропущений, а протилежного Комітет не довів.

6.30. З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для видачі дублікату наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 у справі № 19/50-09-1495.

6.31. За результатами касаційного перегляду Суд не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, зокрема і положення підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України застосовані судами правильно.

6.32. Верховний Суд зазначає, що загалом викладені у касаційній скарзі доводи про наявність передбачених абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги стосуються переважно заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

6.33. За таких обставин, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

6.34. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.35. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно із частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. Враховуючи межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних ухвали місцевого суду та постанови суди апеляційної інстанції, ухваленої за результатом її перегляду.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у частині відмови у задоволенні заяви Антимонопольного комітету України про видачу дубліката наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 у справі № 19/50-09-1495 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Колос

Судді І. Булгакова

Ю. Власов

Згадані норми: Конституція України, ст. 58; Закон № 606-XIV, ст. 22; Закон «Про виконавче провадження», ст. 12; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 13; ГПК України, ст. 14; ГПК України, ст. 73; ГПК України, ст. 74; ГПК України, ст. 304; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.