# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 908/2738/24

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 908/2738/24
Дата ухвалення: 2026-10-29
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141146442
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141146442
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141146442

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 908/2738/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - Букін С. М.,
відповідача -1- Харламов Д. І.,
відповідача -2- Харламов Д. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехавтосервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Астра"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 червня 2026 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І. М., Дармін М. О.)
у справі № 908/2738/24
за позовом Запорізької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехавтосервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Астра"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог
1. Запорізька міська рада (позивач) звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-адміністративний центр літ. Е-2 (інв. № 10023) загальною площею 561,4 кв.м, торгово-адміністративний центр літ. Д-2 (інв. № 10004) загальною площею 237 кв.м, нежитлового приміщення (торгово-адміністративний центр) літ. Е-2 загальною площею 177,3 кв.м, що розташоване за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2 на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045 площею 0,8106 га) від 23 вересня 2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крива Бухта" (наразі ТОВ "Ремтехавтосервіс") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Астра" (далі - ТОВ "Авто Астра", відповідач-2), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кушніренко О. Г., зареєстрованим в реєстрі за № 2737.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 вересня 2024 року, укладений між відповідачами-1,2 має всі ознаки фраудаторного, вчинений на шкоду позивачу і порушує інтереси територіальної громади міста Запоріжжя, а отже, підлягає визнанню недійсним. Правовою підставою позову Запорізька міська рада визначила статті 3, 6, 11, 13, 15, 16, 202, 203, 204, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12, 16, 181, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Короткий зміст судових рішень
3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
4. Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення своїх прав та законних інтересів унаслідок укладення оспорюваного договору, а також відсутності у відповідача-1 іншого майна, за рахунок якого могла бути погашена заявлена заборгованість у сумі 4 264 043,41 грн, що виникла внаслідок користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлення правовстановлюючих документів та внесення плати за спірний період. Суд зазначив, що відчуження нерухомого майна після пред`явлення вимоги про сплату цієї заборгованості та пов`язаність сторін правочину не є достатніми підставами для висновку про його фраудаторний характер. Крім того, суд першої інстанцій указав на неефективність обраного способу захисту з огляду на заявлення вимоги про визнання договору недійсним без застосування наслідків його недійсності.
5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24 червня 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним оспорюваний договір.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 вересня 2024 року має ознаки фраудаторного правочину, вчиненого з метою уникнення виконання грошового зобов`язання перед Запорізькою міською радою в розмірі 4 264 043,41 грн за безпідставне користування земельною ділянкою комунальної власності. Апеляційний господарський суд урахував, що договір укладено невдовзі після отримання вимоги про сплату боргу та було відчужено все нерухоме майно відповідача-1, а продавець і покупець мають спільного засновника, кінцевого бенефіціара та керівника. Крім того, суд встановив, що наявність заборгованості підтверджена судовим рішенням, а відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, встановлена під час виконавчого провадження. На думку апеляційного господарського суду, визнання цього правочину недійсним є єдиним ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади в особі Запорізької міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 червня 2026 року та залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 12 травня 2025 року у справі № 908/2738/24 в силі.
8. Скаржники підставами касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду визначили пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 серпня 2026 року та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03 серпня 2026 року для розгляду зазначених касаційних скарг визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючий, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.
10. Верховний Суд ухвалами від 14 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ТОВ "Ремтехавтосервіс", ТОВ "Авто-Астра" на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України і вирішив здійснювати спільний розгляд цих касаційних скарг.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
11. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частини 1 статті 300 ГПК України).
12. Нормами частини 2 статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "Ремтехавтосервіс", ТОВ "Авто-Астра" посилаються на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема, зазначають, що апеляційний господарський суд ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 квітня 2024 року у справі № 904/2074/23, від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 910/6667/23, від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23, від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 03 вересня 2025 року у справі № 910/14130/24, від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/3706/23, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (щодо застосування статей 215, 216 ЦК України); від 14 вересня 2021 року у справі № 922/2187/20, від 10 вересня 2025 року у справі № 906/127/24 (щодо застосування статті 269 ГПК України).
14. Скаржники у касаційній скарзі також зазначають про таке: у ТОВ "Ремтехавтосервіс" наявне майно, якого було достатньо для погашення заявленої Запорізькою міською радою до стягнення суми коштів; судом апеляційної інстанції порушено статтю 269 ГПК України. Так, суд апеляційної інстанції за клопотанням Запорізької міської ради прийняв документи виконавчого провадження, яке було відкрито через 5 місяців після ухвалення рішення суду першої інстанцій та не прийняв документів наданих ТОВ "Ремтехавтосервіс"; Запорізька міська рада звернулася із неналежним/неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові; порушення принципу рівності сторін, передбачено статтею 7 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
15. Позивач звернувся до Касаційного господарського суду із відзивами, в яких просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін з підстав, наведених у відзивах.
16. ТОВ "Ремтехавтосервіс" звернувся до Верховного Суду із додатковими письмовими поясненнями.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
17. Суди попередніх інстанцій встановили, що 03 квітня 2019 року ТОВ "Крива Бухта" (яке в подальшому змінило назву на ТОВ "Ремтехавтосервіс") набуло у власність об`єкти нерухомого майна: торгово-адміністративні центри: літ. Д-2 (інв. № 10004) загальною площею 237 кв.м та літ. Е-2 (інв. № 10023) загальною площею 604,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2, на земельній ділянці площею 0,8106 га з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03 квітня 2019 року.
18. Земельна ділянка за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2, площею 0,8106 га, кадастровий номер 2310100000:01:013:0045, належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності згідно з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27 серпня 2024 року.
19. Позивач зазначає, що 05 квітня 2019 року ТОВ "Зерностройсервіс" (інша пов`язана з відповідачем-1 юридична особа, яка також користувалася спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів) набуло у власність об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. О загальною площею 15,30 кв.м, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2 на земельній ділянці площею 0,8106 га, кадастровий номер 2310100000:01:013:0045.
20. Згідно з листом ГУ ДПС у Запорізькій області від 21 серпня 2024 року № 9782/5/08-01-04-07, ТОВ "Крива Бухта" не нараховувало та не сплачувало земельний податок, орендну плату з юридичних осіб.
21. Відповідно до листа Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 02 серпня 2024 року № 4970/01/01-07/6866 (договорів оренди землі, укладених Запорізькою міською радою) на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045 площею 0,8106 га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2, був укладений договір оренди землі ЗАТ "Зернотехсервіс" від 15 березня 2006 року № 040626100189. Земельна ділянка повернута до земель Запорізької міської ради за актом приймання-передачі земельної ділянки від 01 вересня 2015 року на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 03 червня 2015 року у справі № 908/2327/15-г.
22. Договір оренди землі, укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ "Зерностройсервіс" та ТОВ "Крива Бухта" на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045 не обліковується.
23. Суди попередніх інстанцій зазначили, що наведене вище свідчить про безоплатне користування відповідачем-1 земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,8106 га, кадастровий номер 2310100000:01:013:0045, з цільовим призначенням: "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", без правовстановлюючих документів, за період часу з 03 квітня 2019 до 01 липня 2024 року, що є порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі.
24. Позивач направив відповідачу-1 вимогу від 30 серпня 2024 року про повернення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період з 03 квітня 2019 року до 01 липня 2024 року у розмірі 4 264 043,41 грн.
25. Відповідач-1 надав відповідь, у якій повідомив про зацікавленість у використанні вказаної земельної ділянки, фінансові труднощі тощо і не сплатив кошти за користування зазначеною земельною ділянкою на вул. Крива Бухта, 2, м. Запоріжжя, на якій розташоване його нерухоме майно, за період з 03 квітня 2019 року. Вимога про повернення безпідставно збережених коштів залишилася без задоволення.
26. Через 3 тижні після отримання цієї вимоги (претензії) відповідач-1 здійснив відчуження нерухомого майна, розташованого на зазначеній земельній ділянці, за договором купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-адміністративний центр літ. Е-2 (інв. № 10023) загальною площею 561,4 кв.м, торгово-адміністративний центр літ. Д-2 (інв. № 10004) загальною площею 237 кв.м, нежитлове приміщення (торгово-адміністративний центр) літ. Е-2 загальною площею 177,3 кв.м, що розташоване за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2 на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045 площею 0,8106 га) від 23 вересня 2024 року, укладеним між ТОВ "Крива Бухта" та ТОВ "Авто-Астра", посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кушніренко О. Г., зареєстрованим в реєстрі за № 2737, який є предметом цього спору.
27. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05 лютого 2025 року у справі № 908/2737/24, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24 червня 2026 року та набрало законної сили, стягнуто з ТОВ "Ремтехавтосервіс" на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 03 квітня 2019 року до 01 липня 2024 року в розмірі 4 264 043, 41 грн за користування земельною ділянкою площею 0,8106 га з кадастровим номером 2310100000:01:013:0045.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду у зазначених скаржником постановах щодо застосування статей 215, 216 ЦК України
28. У постанові від 23 квітня 2024 року у справі № 904/2074/23 Верховний Суд у касаційному порядку переглядав спір про визнання недійсним договору "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування". У цій справі позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір, укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним, оскільки не відповідає положенням статті 41 Конституції України, статтям 203, 321, 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, так як вчинений без волевиявлення власника нерухомого майна - Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки. У цій справі Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач у цій справі не заявив до суду вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним.
29. У постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21 Верховний Суд у касаційному порядку переглядав спір за позовом прокурора про визнання недійсним рішень тендерного комітету та договору про закупівлю з підстав порушення процедури закупівлі. Об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
30. У постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду переглядала спір за позовом учасника товариства до товариства про визнання недійсними укладених ним договорів з підстав перевищення директором повноважень.
31. У постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 910/6667/23 Верховним Судом переглядався спір про визнання недійсними державного контракту, додаткових угод, укладених відповідачами на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товар за контрактом не поставлено, попередню оплату відповідачем - 1 не повернуто, що є порушенням інтересів держави, які підлягають судовому захисту. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що у позові судам належало відмовити у зв`язку із обранням прокурором неналежного способу захисту, чого зроблено не було.
32. У постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (предмет спору про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що укладаючи договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України "Про політичні партії в Україні". Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок та, що саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.
33. У постанові від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21 (предмет спору визнання договорів недійсними) Верховний Суду зазначив, що обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. При цьому у цій справі позивач на обґрунтування позову вказував на те, що договори про надання послуг та про публічні закупівлі укладені з порушенням норм законодавства України, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання їх недійсними. Зокрема, Університет зазначав про невідповідність змісту правочинів вимогам законодавства, про фіктивність укладених договорів та відсутності виконання зобов`язань за оспорюваними договорами.
34. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (предмет спору про переукладення договору оренди землі та за зустрічним позовом відповідачки до позивача про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання) Велика Палата Верховного Суду виснував, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього.
35. У постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 910/14130/24 (предмет спору - визнання недійсним договору про відступлення права вимоги) Верховний Суд виснував, що відсутність судового рішення у справі № 910/12913/24 про стягнення відступленої суми за оспорюваним договором, з огляду на її правову природу (збитки), свідчить про непідтвердження обставин погіршення ТОВ "Нерон і партнери" свого майнового стану шляхом укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги саме з метою уникнення відповідальності перед позивачем, а також те, що вимога до боржника утримуватися від здійснення будь-яких господарських операцій, в тому числі реалізації майна, за умов існування невиконаних зобов`язань лише з метою запобігання можливим його зловживанням є непропорційною та надмірною, та такою, що призводить до втручання у господарську діяльність боржника, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності всіх ознак фраудаторності оспорюваного правочину.
36. У справі № 916/1415/19 Верховний Суд виснував, що у пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.
37. У справі № 911/3706/23 (предмет спору визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності) позивач посилався на те, що спірний договір, за яким право власності на майно зареєстровано за ТОВ "Продміт", є фіктивним у розумінні статті 234 ЦК України, адже вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним. Вважав, що укладення договору після технічної перевірки засобів обліку електричної енергії ТОВ "Продміт" та складання акта про порушення Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) і підписання пов`язаними особами, є ознаками фраудаторності такого правочину, як вчиненого позивачу на шкоду. Верховний Суд зазначив, що у цій справі суд першої інстанції (з яким погодився й суд апеляційної інстанції), з`ясував, що укладення спірного правочину відбулося до звернення кредитора з вимогою до відповідача про сплату заборгованості та до суду за стягненням цієї заборгованості. Вказане не свідчить про те, що договір купівлі-продажу було укладено у підозрілий період для того, щоб вважати, що такий договір вчинено саме з метою ухилення від виконання зобов`язання на користь кредитора.
38. У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (предмет спору визнання незаконним та скасування рішення) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
39. У справі № 200/606/18 предмет спору було визнання за позивачем права власності на зазначену земельну ділянку. Спірні правовідносини регулювалися приписами Земельного кодексу України.
40. З наведених вище постанов Верховного Суду, на які посилаються скаржники, вбачається, що висновки щодо застосування норм права у цих постановах сформовані у відносинах, які не є подібними до відносин у цій справі. Наведені вище справи і справа, яка переглядається, різняться встановленими в них фактичними обставинами, предметом і підставами позовів. У всіх наведених справах, крім справ № 910/14130/24 та 911/3706/23, не вирішувався спір про визнання недійсним фраудаторного правочину за позовом кредитора, який не є його стороною. Щодо справ № 910/14130/24 та 911/3706/23, то фактичні обставини, за яких суди встановили відсутність ознак фраудаторності в цих справах, не були подібними за справою, яка переглядається.
41. Тому в цій частині доводи касаційних скарг щодо прийняття апеляційним судом постанови без урахування висновків Верховного Суду в наведених справах не підтвердились.
Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду у зазначених скаржником постановах щодо застосування статті 269 ГПК України
42. Скаржники стверджують, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову з порушенням норм статті 269 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 14 вересня 2021 року у справі №922/2187/20 та від 10 вересня 2025 року у справі № 906/127/24. Так, суд апеляційної інстанції за клопотанням позивача прийняв та послався на докази виконавчого провадження, яке було відкрито через 5 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанцій у цій справі. При цьому докази відповідачів щодо наявності іншого майна, якого достатньо для погашення заявленої позивачем заборгованості, суд апеляційної інстанції не прийняв, чим порушив принцип рівності сторін, передбачений статтею 7 ГПК України.
43. Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.
44. Відповідно до частин першої - п`ятої, восьмої статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
45. Згідно з частинами першою-третьою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
46. Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 922/2187/20, на яку посилаються скаржники у касаційній скарзі, виснував таке: "єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19".
47. У постанові від 10 вересні 2025 року у справі № 906/127/24, на яку посилаються скаржники у касаційній скарзі, Верховний Суд підтвердив наведені вище висновки: "єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22. Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19). Суд апеляційної інстанції вказав, що особа обґрунтовувала неможливість подання до суду першої інстанції доказу тим, що додаткові покази свідка з`явилися вже після ухвалення судового рішення у цій справі, але мають визначальне значення для правильного вирішення спору, оскільки дають відповідь на питання чи діяв відповідач правомірно. Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду від 27.08.2023 у справі №552/7368/21).
48. Як убачається з оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, перевіряючи доводи позивача щодо фраудаторності оспорюваного правочину, дійшов висновку, що в ході виконавчого провадження було встановлено відсутність у боржника будь-якого майна, на яке можна звернути стягнення, що повністю спростувало передчасний висновок суду першої інстанції про недоведеність неплатоспроможності відповідача. При цьому, апеляційний суд не звернув увагу, що пояснення позивача з доказами виконавчого провадження були подані до апеляційного суду лише 20 лютого 2026 року до яких були додані доказі виконавчого провадження, зокрема акт приватного виконавця про не виявлення майна боржника від 16 лютого 2026 року. Отже апеляційний суд поклав в основу свого рішення докази, які виникли після ухвалення 05 лютого 2025 року судом першої інстанції рішення у цій справі, не з`ясувавши при цьому підстав для їх прийняття з урахуванням вимог частини третьої статті 269 ГПК України.
49. При цьому, прийнявши без урахування вимог частини третьої статті 269 ГПК України наведені докази позивача, яких не існувало на час прийняття рішення судом першої інстанції, апеляційний суд з цієї ж підстави відмовив у прийняті доказів відповідача-1 про наявність іншого майна для погашення боргу, чим порушив наведені принципи господарського судочинства, зазначені в статті 3 ГПК України.
50. Отже суд апеляційної інстанції допустим порушення норм процесуального права, зазначених у частині третій статті 269 ГПК України, оскільки встановив істотну обставину - відсутність у відповідача-1 майна для погашення існуючого боргу перед позивачем, а отже, одну з ознак фраудаторність оспорюваного договору, на підставі доказів, які не існували на час ухвалення судом першої інстанції рішення. Такі висновки суду апеляційної інстанції зроблені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах.
51. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо доведеності неплатоспроможності відповідача-1 та наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину є передчасним, оскільки зроблений без належного дотримання правил прийняття доказів у суді апеляційної інстанції та без повного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд касаційної інстанції, з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі перегляду справи, позбавлений можливості самостійно встановлювати відповідні обставини, досліджувати докази та надавати їм оцінку замість суду апеляційної інстанції.
52. З огляду на викладене доводи касаційних скарг за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду у зазначених скаржником постановах щодо застосування статті 269 ГПК України знайшли часткове підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
53. У частині першій статті 236 ГПК України законодавець закріпив правило, відповідно до якого судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно й усебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).
54. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
55. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене вище, повно й усебічно дослідити на підставі наявних у матеріалах справи документів фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам, їх належності та допустимості, доводам і запереченням сторін та, залежно від установленого й вимог закону, з урахуванням зауважень, викладених у цій постанові, ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідатиме вимогам статей 236- 238 ГПК України.
Судові витрати
56. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до пункту 14 статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподілу судового збору.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехавтосервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Астра" задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 червня 2026 року у справі № 908/2738/24 скасувати. Справу № 908/2738/24 направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. В. Булгакова

Т. М. Малашенкова

Згадані норми: Конституція України, ст. 41; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 6; ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 13; ЦК України, ст. 15; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 202; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 204; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 228; ЦК України, ст. 234; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 269; ГПК України, ст. 7; ГПК України, ст. 2; ГПК України, ст. 80; ГПК України, ст. 3; ГПК України, ст. 236; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 310; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 316; ГПК України, ст. 317; ГК України, ст. 20; ЗК України, ст. 206; ЗК України, ст. 120
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.