# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 0940/2056/18

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 0940/2056/18
Дата ухвалення: 2026-11-03
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141174387
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141174387
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141174387

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року
м. Київ
справа №0940/2056/18
адміністративне провадження № К/9901/14434/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
касаційну скаргу Головного управління ДФС Івано-Франківській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області)
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 (судді: Курилець А.Р., Гінда О.М., Мікула О.І.),
у справі №0940/2056/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит»
до Головного управління ДФС Івано-Франківській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (далі - ТОВ «Уніплит», позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області; далі контролюючий/податковий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2018 №0060175012 (далі - спірне податкове повідомлення-рішення).
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням до нього протиправно застосовано штрафну санкцію в сумі 63713 грн з податку на прибуток підприємств за порушення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Доводив також, що згідно з підпунктом 50.1 статті 50 ПК України платник податку розраховує штрафну санкцію із суми недоплати у складі декларації за поточний період. Водночас зменшення від`ємного значення податкового зобов`язання з податку на прибуток не призводить до виникнення недоплати.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 04.02.2019 у задоволені позову відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що зменшення від`ємного значення у декларації, яка уточнюється, призводить до відображення в уточнюючій декларації податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється, зі знаком "+", тобто податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється, збільшується. Оскільки позивач в уточнюючій Декларації не нарахував штрафну санкцію згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України у розмірі трьох відсотків від заниження податкового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган правомірно застосував штрафну санкцію до позивача.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.04.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував спірне податкове повідомлення-рішення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що застосування пункту 123.1 статті 123 ПК України можливе в разі зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість, а не податку на прибуток підприємств, а отже, застосування до позивача вказаної штрафної санкції є незаконним.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з неправильним застосуванням пункту 123.1 статті 123 ПК України, оскільки не врахував, що ця правова норма передбачає настання відповідальності у разі, коли контролюючий орган визначає суму податку, що підлягає сплаті до державного бюджету, зокрема й податку на прибуток.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні. Викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відтворюють позицію позивача в судах попередніх інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій установили, що 09.08.2018 ТОВ «Уніплит» подало звітну податкову декларацію з податку на прибуток за перше півріччя 2018 року, в якій у рядку 19 «Податок на прибуток, нарахований за результатами останнього (звітного) періоду» зазначено показник «- 649 276 грн».
12.09.2018 ТОВ «Уніплит» подало уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за перше півріччя 2018 року, збільшивши показник у рядку 19 на 254 851 грн.
28.09.2018 контролюючий орган провів камеральну перевірку податкової звітності позивача щодо уточнюючої податкової декларації від 12.09.2018, за результатами якої складено акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 28.09.2018 №138/09-19-50-12/30905968 та встановлено порушення порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток.
На підставі зазначеного акту перевірки 23.10.2018 контролюючий орган прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким встановлено порушення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України та на підставі пункту 123.1 ПК України до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 63713 грн з податку на прибуток підприємств.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
З огляду на викладені в касаційній скарзі доводи відповідача з урахуванням меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в цьому касаційному провадженні ключовим є питання визначення правового змісту показника податкової звітності, уточнення якого стало підставою для застосування до позивача штрафу.
Норми матеріального права Верховний Суд аналізує у цій постанові в їх редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, зокрема визначає функції та правові основи діяльності контролюючих органів.
Так, згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно ж до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Отже, обов`язковою кваліфікуючою ознакою податкового зобов`язання є наявність визначеного у грошовому виразі майнового обов`язку платника податків щодо фактичного перерахування (сплати) коштів до відповідного бюджету.
Іншими словами, закон пов`язує існування податкового зобов`язання з виникненням у платника податків обов`язку зі сплати до відповідного бюджету конкретної суми податку або збору.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Аналіз підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України дозволяє дійти висновку, що об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств є результатом визначеного законом вартісного обчислення, що здійснюється на підставі показників фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), наведеного у фінансовій звітності підприємства, з урахуванням передбачених цим Кодексом коригувань на податкові різниці. Цей об`єкт оподаткування за своєю правовою та математичною природою може набувати як позитивного значення (прибуток) - така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у визначені цим Кодексом строки, так і від`ємного значення (збиток).
Отже, від`ємне значення об`єкта оподаткування є елементом механізму визначення об`єкта оподаткування на прибуток та враховується під час формування податкових наслідків у майбутніх податкових періодах.
Водночас від`ємне значення не є сумою податку, що підлягає сплаті до відповідного бюджету, а отже не є податковим зобов`язанням у розумінні підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Таким чином, якщо з поданням уточнюючої податкової декларації платник податків здійснює зменшення раніше задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток (збитку), проте кінцевий результат такого розрахунку, проведеного на підставі підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, залишається від`ємним, об`єкт оподаткування податком на прибуток у відповідному податковому (звітному) періоді не виникає.
З огляду на викладене колегія суддів констатує, що зміна показника від`ємного значення об`єкта оподаткування не тотожна зміні податкового зобов`язання.
Дослідженням матеріалів справи не встановлено, що подання уточнюючої податкової декларації спричинило виникнення у позивача суми податку на прибуток, що підлягала сплаті до державного бюджету.
Так само не встановлено, що контролюючий орган за результатом проведення камеральної перевірки податкової звітності позивача щодо уточнюючої податкової декларації визначив йому суму грошового зобов`язання з податку на прибуток та прийняв рішення про його донарахування.
Фактично спір, що виник за участю сторін у цій справі, стосується виключно уточнення показників податкової звітності, які впливають на формування від`ємного значення об`єкта оподаткування та не зумовлюють виникнення позитивного зобов`язання зі сплати податку на прибуток.
Згідно з абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 ПК України платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.
За змістом наведених положень закону правові наслідки для платника податків у разі самостійного виправлення помилок у декларації пов`язуються з виявленням заниження податкового зобов`язання.
Іншими словами, обов`язок самостійно нарахувати штраф у платника податків виникає в разі, якщо він виявить факт несплати (недоплати) суми податку чи збору, що підлягала сплаті до відповідного бюджету. Розмір штрафу фактично залежить від суми заниженого податкового зобов`язання.
Таким чином, пункт 50.1 статті 50 ПК України застосовується лише тоді, коли уточнення податкової звітності впливає на суму податкового зобов`язання та призводить до виникнення недоплати коштів до відповідного бюджету. У разі виявлення помилок у податковій звітності, які не призвели до недоплати податкових зобов`язань штраф не сплачується.
Верховний Суд за результатами аналізу пункту 50.1. статті 50 ПК України неодноразово висловлював аналогічні висновки у близьких за змістом правовідносинах, коли предметом спору у справах була правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу (зокрема у постановах від 30.01.2020 у справі №826/6972/16, від 27.06.2023 у справі №200/7617/21).
Оскільки у межах спірних правовідносин подання уточнюючої декларації не призвело до виникнення у позивача обов`язку зі сплати додаткової суми податку на прибуток, чого відповідач не заперечує, відтак не було підстав для застосування механізму, передбаченого пунктом 50.1 статті 50 ПК України.
Наведене має вирішальне значення у контексті оцінки правомірності застосування до позивача штрафу на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України.
Так, на час виникнення спірних правовідносин пункт 123.1 статті 123 ПК України пов`язував настання фінансової відповідальності для платника податків із тим фактом, що контролюючий орган самостійно визначив суму податкового зобов`язання або інших податкових показників (зменшення суми бюджетного відшкодування; зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість) на підставах, визначених пунктом 54.3 статті 54 цього Кодексу.
Аналіз пункту 123.1 статті 123 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу дозволяє дійти висновку, що застосування до платника податку штрафу є похідним правовим наслідком існування податкового показника, щодо якого контролюючий орган реалізував передбачені законом повноваження з його визначення.
Водночас за встановлених у цій справі обставин відповідач самостійно не визначав позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток, не встановлював факту недоплати цього податкового зобов`язання та не приймав рішення про нарахування його суми.
Фактично підставою для накладення штрафу на позивача став факт зміни показника від`ємного значення об`єкта оподаткування (податку на прибуток підприємств).
Однак від`ємне значення об`єкта оподаткування не є податковим зобов`язанням у розумінні підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що уточнення показників податкової звітності платника податків, яке впливає виключно на розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування та не призводить до визначення суми податку, що підлягає сплаті до відповідного бюджету, не утворює недоплати (заниження податкового зобов`язання) як підстави для нарахування та сплати штрафу в розумінні пункту 50.1 статті 50 ПК України, відтак не утворює і підстав для застосування механізму накладення на платника податків штрафу, визначеного пунктом 123.1 статті 123 ПК України.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що «платник податку занизим податкове зобов`язання з податку на прибуток» колегія суддів визнає безпідставними, оскільки за встановлених у справі обставин у позивача не виник обов`язок щодо сплати податку на прибуток.
У цьому контексті варто підкреслити, що частина друга статті 2 КАС України містить критерії, які суд перевіряє у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень до яких, серед іншого віднесені: використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтованість, розумність, добросовісність. Обов`язок довести відповідність дій та прийнятих рішень цим критеріям покладається процесуальним законом на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України). Ця норма узгоджується як з абзацом другим пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до якого обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом, так і з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Крім того, підлягає задоволенню клопотання відповідача від 22.02.2023 про його заміну процесуальним правонаступником Головним управлінням ДПС в Івано Франківській області як відокремленим підрозділом (філією) ДПС України (код ЄДРПОУ ВП: 43968084) відповідно до статті 52 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 52, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Клопотання Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 22.02.2023 про заміну сторони задовольнити.
Допустити заміну відповідача - Головного управління ДФС Івано-Франківській області Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області.
Касаційну скаргу Головного управління ДФС Івано-Франківській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області) залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №0940/2056/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Яковенко

Згадані норми: КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 77; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 52; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; ПК України, ст. 54; ПК України, ст. 50; ПК України, ст. 123; ПК України, ст. 14; ПК України, ст. 134; ПК України, ст. 56; ПК України, ст. 4
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.