# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/15493/24

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 120/15493/24
Дата ухвалення: 2026-11-03
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141175210
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141175210
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141175210

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 120/15493/24
провадження № К/990/52975/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.
розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Романа Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, ухваленого у складі головуючого судді Альчука М. П., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого судді - Ватаманюка Р. В., суддів: Сапальової Т. В., Капустинського М. М.
І. Суть спору
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області (далі - Гайсинська РВА), в якому просить:
1.1. визнати рішення Гайсинської РВА, оформлене протоколом № 12 від 14 листопада 2024 року, про відмову у направленні позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби протиправним;
1.2. зобов`язати повторно розглянути заяву про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він є членом Церкви Адвентистів Сьомого дня в Україні у громаді с. Нові Обіходи Вінницької області.
Позивач стверджує, що за своїм віровченням та зареєстрованим Статутом релігійна організація, до якої належить позивач, відноситься до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066. Віровчення релігійної організації, до якої належить позивач, закликає не використовувати зброю проти інших людей та не бути співучасником вбивства людей, що унеможливлює виконання позивачем військового обов`язку.
Позивач вказує на приписи статті 2 Закону «Про альтернативну (невійськову) службу», тобто право на альтернативну службу, яку мають громадяни України якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
З огляду на наведене, позивач звернувся із заявою до Вінницької РВА про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, оскільки через релігійні переконання позивач не може застосовувати зброю проти людей.
Однак відповідач відмовив у заміні виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку за місцем реєстрації у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Відповідно до довідки від 09 жовтня 2024 року № 893 ОСОБА_1 є членом Церкви Адвентистів Сьомого дня в Україні у громаді с. Нові Обіходи Вінницької області.
5. 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо заміни йому військової служби на альтернативну (невійськову) службу, оскільки проходження військової служби суперечить його релігійним переконанням та не допускає застосування зброї проти людини.
6. Засіданням комісії у справах альтернативної (невійськової) служби 14 листопада 2024 року прийнято рішення, що оформлено протоколом № 12, про відмову у направленні на проходженні альтернативної (невійськової) служби, з огляду на те, що надання відстрочки під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, законом не передбачено. Так, зауважено, що порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" не визначено, інші нормативно-правові акти, які б регулювали організаційно-правові засади альтернативної служби - відсутні.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року, в позові відмовлено.
8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Водночас Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час мобілізації/воєнного стану не визначена.
Суд першої інстанції зазначив, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
При цьому ані положення Пакту, ані положення Конвенції, прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Водночас жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
9. Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Представник позивача - адвокат Чайка Р. О. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої, підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
11. Так, автор скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), в якій зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно із Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Доводи автора касаційної скарги зводяться до того, що позивач підпадає під дію частини четвертої статті 35 Конституції України, частини четвертої статті 1 Закону № 2232-ХІІ та статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а тому має право на заміну альтернативною службою військового обов`язку, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.
Автор касаційної скарги стверджує, що відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Отже, на думку автора касаційної скарги, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене статтею 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, вищевказаним Указом Президента України не обмежене. Наявність інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права навіть на теперішній час - в умовах воєнного стану, не існує.
12. Верховний Суд ухвалою від 06 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Р. О. на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
13. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Приписами статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
16. Згідно зі статтею 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
17. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 «Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні» введений воєнний стан.
У подальшому воєнний стан продовжувався відповідними Указами та на час розгляду справи не припинений.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка запроваджена на всій території України.
18. Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
19. Відповідно до статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає проходження військової служби.
20. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
21. Статтею 3 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
22. Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
23. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
24. У статті 1 Закону № 3543-ХІІ міститься визначення мобілізації та означає комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
25. Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
26. Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
27. Частиною четвертою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
28. Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ (далі - Закон № 1975-ХІІ), відповідно до статті 1 якого альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
29. Положеннями статті 2 Закону № 1975-ХІІ передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
30. Частиною першою статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
При цьому частиною другою цієї ж статті Закону обумовлено, що не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).
31. Згідно зі статтею 5 Закону № 1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
32. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення № 2066).
33. Пунктами 2, 3 Положення № 2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
VI. Позиція Верховного Суду
34. Отже, право кожного на свободу світогляду і віросповідання міститься у положеннях статті 35 Конституції України, які кореспондуються з приписами статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
35. Наведене свідчить, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
36. Зі змісту позову висновується, що позивач є членом Церкви Адвентистів Сьомого дня в Україні у громаді с. Нові Обіходи, що, на його переконання, дає право на заміну військової служби альтернативною.
37. Водночас з вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що ані Законом № 2232-ХІІ, ані Законом № 3543-ХІІ, не передбачено право на заміну військової служби альтернативною службою під час мобілізації.
38. Із системного аналізу зазначених правових норм висновується, що альтернативна служба запроваджується замість строкової військової служби в мирний час для громадян, чиї релігійні переконання не дозволяють виконувати військовий обов`язок.
Водночас заміна військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну службу чинним законодавством України під час воєнного стану не передбачена.
39. У спірних правовідносинах, які склались у цій справі, позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
40. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
41. Враховуючи те, що позивач підлягає мобілізації на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.
42. Крім того, варто зауважити, що Законом № 3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом № 2232-ХІІ також не визначено.
43. ЄСПЛ, неодноразово розглядаючи справи за заявами членів Релігійного об`єднання «Свідки Єгови» (зокрема у рішенні від 31.07.2008 «Релігійне товариство Свідків Єгови та інші проти Австрії» («Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria», заява №40825/98), констатував, що особливе ставлення влади до заявників, аніж до інших релігійних організацій, є порушенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.
Так, ЄСПЛ нагадав, що право релігійного товариства на автономне існування у державі є незамінним для плюралізму у демократичному суспільстві. Відповідно до національного права релігійні об`єднання користуються привілейованим становищем у різних ділянках суспільного життя. З огляду на ці переваги державі належить залишатись нейтральною і надати на недискримінаційних умовах справедливі можливості усім релігійним групам, зокрема щодо реалізації їхніх прав.
44. У доводах касаційної скарги автор вказує на рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання, зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03.
Водночас Верховний Суд зауважує, що в Україні наразі надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.
«Сіракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийняті 1984 р. Економічною і Соціальною Радою ООН, передбачають, що у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод необхідно, зокрема, дотримуватися таких принципів: «сфера застосування обмеження не може бути витлумачена таким чином, щоб поставити під загрозу сутність відповідного права»; «щоб обмеження вважалося необхідним, воно повинно переслідувати законні цілі і бути співмірним цим цілям», «при застосуванні обмеження, держава не повинна застосовувати заходи, які призводять до більшого обмеження прав, ніж це необхідно для досягнення мети, для якої вводяться обмеження» (пункти 2, 10, 11 розділу А частини 1).
45. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 953/8287/24 сформував правову позицію щодо відмови від військової служби з релігійних переконань.
Так, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і ч. 2 ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.
Верховний Суд врахував, що положення ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод , допускається відповідно до її ст. 15, однак з 4 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.
Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Верховний Суд вказав на неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава, оскільки українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Верховний Суд також не залишив поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 7 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.
Таким чином, Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 953/8287/24 дійшов висновку, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
46. Повертаючись до обставин цієї справи, позивач звернувся із заявою, в якій просив замінити для нього виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, посилаючись на те, що проходження дійсної військової служби суперечить його релігійним переконанням.
Засіданням комісії у справах альтернативної (невійськової) служби 14 листопада 2024 року ухвалено рішення, яке оформлено протоколом № 12, про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби, з огляду на те, що надання відстрочки під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, законом не передбачено. Так, зауважено, що порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" не визначено, інші нормативно-правові акти, які б регулювали організаційно-правові засади альтернативної служби - відсутні.
47. Як уже зазначалось, альтернативна служба у розумінні Закону № 1975-ХІІ запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Разом з цим Законом № 3543-ХІІ альтернативна (невійськова) служба під час мобілізації/воєнного стану не визначена.
48. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
49. З урахуванням обставин цієї справи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
50. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
51. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
52. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Романа Олеговича залишити без задоволення.
2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 120/15493/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська

Згадані норми: Конституція України, ст. 35; Конституція України, ст. 30-34; Конституція України, ст. 38; Конституція України, ст. 39; Конституція України, ст. 41; Конституція України, ст. 42; Конституція України, ст. 43; Конституція України, ст. 44; Конституція України, ст. 53; Конституція України, ст. 19; Конституція України, ст. 65; Конституція України, ст. 64; Конституція України, ст. 17; Закон № 2232-XII, ст. 1; Закон № 2232-XII, ст. 3; Закон № 2232-XII, ст. 15; Закон № 3543-XII, ст. 1; Закон № 3543-XII, ст. 4; Закон № 3543-XII, ст. 23; Закон № 1975-XII, ст. 2; Закон № 1975-XII, ст. 4; Закон № 1975-XII, ст. 5; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 9
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.