# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/27623/23

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 160/27623/23
Дата ухвалення: 2026-10-29
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141175294
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141175294
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141175294

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року
м. Київ

справа №160/27623/23
адміністративне провадження № К/990/44178/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

секретар судового засідання - Паламарчук М.С.
за участю:
представника позивача - Шпакової О.С.
представника відповідача -Крюкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Чередниченка В.Є., судді: Іванов С.М., Шальєва В.А.)
у справі № 160/27623/23
за позовом ОСОБА_1
до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Підгородненської міської ради № 2162-27/8 від 26 вересня 2023 року «Про дострокове припинення повноважень Підгородненського міського голови ОСОБА_1 » (далі - Спірне рішення);
- поновити його на посаді голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області;
- стягнути з Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Підгородненської міської ради № 2162-27/8 від 26 вересня 2023 року «Про дострокове припинення повноважень Підгородненського міського голови ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 26 вересня 2023 року. Стягнуто з Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2023 року по 12 вересня 2024 року в розмірі 926 088 (дев`ятсот двадцять шість тисяч вісімдесят вісім) грн 79 коп, який визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Після прийняття судом апеляційної інстанції вказаного рішення, ОСОБА_1 18 вересня 2024 року звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення на його користь з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 109 500 грн. Заява обґрунтована тим, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу у цій справі, а саме: за складення адвокатських запитів, позовної заяви, апеляційної скарги, клопотань, заяв, пояснень та додаткових пояснень, за участь у судових засіданнях.
5. Додатковою постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року стягнуто з Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат понесених на професійну правничу допомогу суму у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.
6. Не погоджуючись із вказаною постановою Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, винести нову постанову про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 109 500 грн.
7. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження № К/990/44178/24 за скаргою Ради на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року.
II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
8. Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що співмірною та розумною сумою за надання адвокатських послуг, що підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача буде 25000 грн, яка підлягає стягненню з Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , зважаючи на складність цієї справи, сформовану сталу практику Верховним Судом відносно спірних відносин, та наданих адвокатом Шпаковою О.С. юридичних послуг позивачу, з урахуванням відсутності інформації щодо вартості години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях, написання запитів та інших документів.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. Касаційне провадження за скаргою Ради у касаційному провадженні № К/900/44178/24 (оскарження додаткової постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року) відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.
10. У скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції застосував частини третю, п`яту статті 134 КАС України всупереч висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 160/6899/20.
11. Скаржник наголосив, що стягнуті судом витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям реальності та розумності їхнього розміру, такі витрати позивача не мали характеру необхідних і не були співрозмірними із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції., отже їх розмір є необґрунтованим, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. При розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій позиція позивача не змінювалась, а представництво його інтересів здійснювалось тим самим адвокатом, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично відповідали доводам, наведеним у позовній заяві. Тобто, правова позиція позивача, викладена в апеляційній скарзі, вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів здійснення представником позивача додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин суду апеляційної інстанції надано не було.
12. Представником позивача подано відзив на касаційну скаргу Ради, в якому висунуті вимоги про залишення без змін додаткової постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та про відмову у задоволенні касаційної скарги Ради.
13. На думку представника позивача, прийнята Третім апеляційним адміністративним судом додаткова постанова не містить порушень норм матеріального права, а частини третю та п`яту статті 134 КАС України судом застосовано відповідно до висновку Верховного Суду , викладеному у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 160/6899/20.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
15. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
16. Частина третя статті визначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
17. Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
18. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
19. Стаття 139 КАС України врегульовує питання розподілу судових витрат в адміністративному судочинстві. Так, згідно абзацу 1 частини першої вказаної норми при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
20. Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
21. Частина сьома статті 139 КАС України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
22. Отже, зі змісту частини сьомої статті 139 КАС України випливає, що умовою для ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, є обов`язкова наявність відповідної заяви/клопотання особи про те, що нею будуть понесені відповідні судові витрати.
23. Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
24. Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
25. За частиною п`ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
26. У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143 КАС України).
27. За змістом частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
28. Зміст наведених норм процесуального закону свідчить про те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.
29. Питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із ухваленням судового рішення. Однак суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов, а саме: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з поданням відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.
30. Верховний Суд зауважує, що положення частини сьомої статті 139 КАС України дійсно передбачають можливість подання доказів на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. І в цьому випадку має вирішитися питання про ухвалення додаткового судового рішення.
31. Саме тому положення статті 139 КАС України не можуть тлумачитися відокремлено від інших норм процесуального закону, які визначають порядок вирішення питання про розподіл судових витрат, зокрема частини третьої статті 143 КАС України.
32. Нагадаємо, що за загальним правилом питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується розгляд справи. Можливість вирішення цього питання після ухвалення рішення по суті спору є винятком із зазначеного правила, застосування якого законодавець пов`язує з наявністю обставин, що об`єктивно перешкоджали стороні своєчасно подати докази на підтвердження понесених нею витрат.
33. Отже, передбачений частиною сьомою статті 139 КАС України п`ятиденний строк не є безумовною підставою для відкладення вирішення питання про судові витрати, а визначає часові межі подання відповідних доказів за наявності передбачених процесуальним законом передумов.
34. У цьому контексті Верховний Суд наголошує, що сторона, яка до закінчення судового розгляду не надала доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат та має намір подати їх після ухвалення рішення, повинна не лише повідомити суд про такий намір, а й обґрунтувати обставини, які перешкоджали своєчасному поданню відповідних доказів.
35. Іншими словами, саме по собі подання заяви про намір надати докази судових витрат після ухвалення рішення, а також дотримання у подальшому встановленого для цього п`ятиденного строку не звільняє учасника справи від обов`язку обґрунтувати поважність причин, з яких такі докази не могли бути подані до закінчення розгляду справи.
36. При цьому наявність поважних причин має оцінюватися судом з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема часу виникнення відповідних витрат, оформлення документів, що підтверджують їх розмір, та об`єктивної можливості сторони надати такі документи до ухвалення судового рішення.
37. Такий підхід не заперечує передбаченого процесуальним законом права сторони подати відповідні докази після ухвалення судового рішення, а спрямований на забезпечення належного застосування цього механізму відповідно до його процесуального призначення.
38. Верховний Суд звертає увагу, що процесуальний механізм подання доказів судових витрат після ухвалення рішення покликаний, зокрема, забезпечити можливість їх відшкодування у випадках, коли сторона з об`єктивних причин не може заздалегідь визначити остаточний розмір таких витрат або документально підтвердити їх понесення.
39. Наприклад, якщо умовами договору про надання правничої допомоги передбачено погодинну оплату послуг адвоката, їх остаточна вартість може залежати від кількості проведених судових засідань, необхідності підготовки додаткових процесуальних документів та інших обставин, які об`єктивно неможливо передбачити до завершення відповідної стадії судового розгляду. За таких умов остаточний розрахунок вартості наданих послуг та документи, що її підтверджують, можуть бути складені лише після завершення відповідних процесуальних дій.
40. Саме для подібних ситуацій законодавець передбачив можливість подання доказів після ухвалення судового рішення, водночас поклавши на сторону обов`язок завчасно повідомити суд про відповідний намір та обґрунтувати неможливість подання таких доказів раніше.
41. Натомість у випадку, коли правнича допомога вже надана, її вартість остаточно визначена, а документи, що підтверджують обсяг послуг та їх оплату, складені задовго до завершення судового розгляду, саме лише посилання на передбачений законом п`ятиденний строк не може вважатися достатнім обґрунтуванням необхідності вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення.
42. Інше тлумачення зазначених положень фактично надавало б стороні можливість на власний розсуд відкладати подання вже наявних доказів судових витрат до отримання результату розгляду справи, незалежно від існування будь-яких об`єктивних перешкод для їх своєчасного подання.
43. Такий підхід не узгоджувався б із процесуальним призначенням інституту відшкодування судових витрат, а також суперечив би засадам процесуальної економії та ефективності судового провадження, оскільки зумовлював би необхідність здійснення додаткових процесуальних дій для вирішення питання, яке могло бути вирішене одночасно з ухваленням судового рішення по суті спору, оскільки усі умови та докази для його вирішення були наявні.
44. Крім того, такий підхід створював би ризик залежності заявленого до компенсації розміру витрат від результату вирішення спору, що ускладнило би перевірку судом їх обґрунтованості, необхідності, розумності та співмірності відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 та частини дев`ятої статті 139 КАС України.
45. Аналізуючи наведені норми процесуального закону крізь призму вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції, Верховний Суд (у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду) в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21, з-поміж інших висновків, зазначив, що для цілей розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина третя статті 132 КАС України), суд має встановити їх розмір на підставі поданих доказів і з уваги на приписи статті 134 КАС України визначити ту співмірну суму витрат, яка підлягатиме розподілу між сторонами.
46. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів.
47. На прикладі застосування указаних норм КАС України, Верховний Суд у наведеній справі також указав, що положення частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України треба розуміти так, що сторона має заявити суду касаційної інстанції про необхідність розподілу витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення за касаційною скаргою. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи), можуть бути надані суду касаційної інстанції - для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, докази понесення яких не могли бути надані суду до ухвалення постанови - протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою.
Якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду касаційної інстанції до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п`яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.
48. Так само - у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України - залишається без розгляду і заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані), якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу.
49. Верховний Суд в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 також роз`яснив, що коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
50. В контексті обставин справи № 340/2823/21 Верховний Суд указав, що позаяк скаржник про понесення судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги своєчасно не заявив, тобто не дотримався процесуальних норм закону, то після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, суд касаційної інстанції не має підстав для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу на основі пред`явлених документів відповідно до статті 252 КАС України. Інакший підхід до вирішення зазначеного питання може розцінюватися як прояв необ`єктивного підходу суду до розгляду справи, чого допускати не можна. Отже, визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу. У разі якщо заява про розподіл судових витрат подана вже після того, як за апеляційною скаргою ухвалена постанова, у суду апеляційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 КАС України.
51. Таким чином, отримавши заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, суд першочергово має пересвідчитися, чи є відповідна заява такою, що у розумінні положень частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 143 КАС України дає суду підстави для розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення.
52. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд зазначає, що під час її розгляду в суді апеляційної інстанції 12 вересня 2024 року представник позивача в судовому засіданні (до початку судових дебатів) подала заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. При цьому доказів на підтвердження таких витрат до заяви додано не було.
53. Аналогічну заяву представник позивача подала через підсистему «Електронний суд». Відповідно до квитанції № 1673184 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, вказану заяву було сформовано 12 вересня 2024 року об 11:28.
54. При цьому, відповідно до протоколу судового засідання від 12 вересня 2024 року суд апеляційної інстанції оголосив про завершення судових дебатів об 11:15:03 год (т.4 а.с.101-102).
55. Того ж дня постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
56. Надалі, 18 вересня 2024 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення на його користь з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 109 500 грн. На обґрунтування заяви позивач зазначив, що ним понесено витрати за складення адвокатських запитів, позовної заяви, апеляційної скарги, клопотань, заяв, пояснень, додаткових пояснень та за участь у судових засіданнях. До заяви додано документи на підтвердження цих витрат: договір про надання правової допомоги від 27 червня 2023 року, додаткову угоду до нього від 28 вересня 2023 року, акти прийому-передачі послуг № 1, 2, 3, 4 та квитанції № 1, 2, 3, 4.
57. Враховуючи наведене, Суд констатує, що позивач дотримався встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України п`ятиденного строку подання доказів, що, однак, не є достатнім для вирішення питання про наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
58. Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання правової допомоги, додаткова угода, акти прийому-передачі послуг та квитанції були складені (здійснені) протягом червня - вересня 2023 року, тобто задовго до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції (12 вересня 2024 року).
59. Таким чином, на момент ухвалення постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року всі подані позивачем документи вже існували та перебували в його розпорядженні, а тому позивач мав об`єктивну можливість подати їх суду під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
60. Разом із тим, ні в заяві, поданій у судовому засіданні, ні під час звернення із заявою про ухвалення додаткової постанови представник позивача не навела обставин, які перешкоджали поданню відповідних документів до ухвалення постанови судом апеляційної інстанції, та не обґрунтувала поважності причин їх неподання.
61. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною третьою статті 143 КАС України підстав для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спору.
62. Саме по собі повідомлення про намір подати відповідні докази, як і подальше дотримання п`ятиденного строку, стосується лише своєчасності їх надання, проте не звільняє сторону від обов`язку об`єктивно обґрунтувати неможливість їх подання до ухвалення судового рішення.
63. Оскільки позивач не обґрунтував поважність причин неподання відповідних доказів до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі, суд апеляційної інстанції мав би застосувати наслідки, передбачені частиною сьомою статті 139 КАС України, та залишити заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду.
64. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
65. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а додаткова постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню.
66. Керуючись статтями 344, 351, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області задовольнити.

Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 160/27623/23 скасувати.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 листопада 2026 року.

...........................

...........................

...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду

Згадані норми: КАС України, ст. 134; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 132; КАС України, ст. 139; КАС України, ст. 143; КАС України, ст. 252; КАС України, ст. 351; КАС України, ст. 344; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.