# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 495/7891/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 495/7891/25 Дата ухвалення: 2026-10-21 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 141186983 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141186983 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141186983 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2026 року м. Київ справа № 495/7891/25 провадження № 61-7252св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року у складі судді Мишка В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Громіка Р. Д., Сегеди С. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог заяви У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 належить до членів сім`ї брата - ОСОБА_2 та перебувала на його утриманні на момент його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу населеного пункту Журавка Покровського району Донецької області, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув брат заявниці ОСОБА_2 , який не був одружений та не мав дітей. Сповіщення про смерть брата від 28 серпня 2024 року № 6446 вона отримала як член родини загиблого, з яким вона проживала однією сім`єю та перебувала на його повному утриманні. Вона успадкувала належне йому за життя грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, винагороду за період із 12 серпня 2024 року до 31 серпня 2024 року. Зазначені грошові кошти вона використала для свого існування та підтримання домашнього господарства, що залишилося після смерті брата. Майнова допомога, яку за життя ОСОБА_2 надавав сестрі, була для неї основним та єдиним джерелом для існування, оскільки вона не мала постійного (тимчасового, сезонного, мінливого тощо) заробітку, а також не мала у власності нерухомого чи рухомого майна. Вона допомогла брату із його особистим підсобним господарством, а він утримував її. Після мобілізації брата заявниця продовжувала проживати у його будинку, доглядала за його домашнім господарством та отримувала від нього грошові кошти на життя (придбання продуктів, ліків, оплату комунальних послуг) та на утримання будинку і господарства, в якому вона проживала та проживає на цей час. Встановлення юридичного факту перебування на утриманні брата їй необхідно для реалізації права на отримання пільг та виплат як члену сім`ї загиблого військовослужбовця. Короткий зміст судових рішень Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 належить до членів сім`ї брата ОСОБА_2 та перебувала на його утриманні на момент його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що надані заявницею докази підтверджують факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з рідним братом - загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 та перебування її на його повному утриманні, зокрема, з огляду на те, що ОСОБА_1 не мала власних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальної допомоги). Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У травні 2025 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Як на підставу касаційного оскарженняМіністерство оборони України посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди належно не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суди попередніх інстанцій не врахували, що заявниця не довела, що вона дійсно перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_2 або що вона є непрацездатною. Суди безпідставно взяли до уваги довідку, видану Маразліївською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області від 22 вересня 2025 року № 326 у якій зазначено, що ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні та забезпеченні ОСОБА_2 і ця допомога та утримання була для неї постійним і необхідним засобом для існування, оскільки чинним законодавством не передбачено, що сільський голова має право встановлювати будь-які факти, крім того, вказана довідка не містить необхідних реквізитів документа та норм, на підставі яких її було складено. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, зокрема, не будь-які сестри загиблого військовослужбовця, які перебували на його утриманні, а лише: 1) сестри, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 2) сестри, незалежно від віку і працездатності, якщо вони зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працюють. ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 ; вона не є особою з інвалідністю, не зайнята доглядом за дітьми, братами та сестрами чи онуками загиблого ОСОБА_2 , які не досягли 8-річного віку, і при цьому не працює. ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За таких обставин установлення факту перебування на утриманні брата не породжуватиме для неї юридичних наслідків, від їх встановлення не залежить виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, ОСОБА_1 не довела, що вона набула статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України відповідно до Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740 (далі - Порядок), тобто що вона є членом сім`ї осіб, зазначених у пунктах 1-6 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і їй на підставі частини сьомої вказаного Закону за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю (смертю) члена сім`ї. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 травня 2026року касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 рокуз підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 495/7891/25; у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінченя касаційного перегляду справи відмовлено; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У червні 2026 року матеріали справи № 495/7891/25 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що 25 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Журавка Покровського району Донецької області, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу заявниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за вих. № 6446 надіслав сповіщення про смерть (загибель), яке ОСОБА_1 отримала як член родини загиблого, з яким вона проживала однією сім`єю та перебувала на його повному утриманні, оскільки ОСОБА_2 не був одружений (не мав стосунків із жінкою), не мав дітей. Після смерті брата заявниця успадкувала грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, винагороду за період з 12 серпня 2024 року до 31 серпня 2024 року. Зазначені гроші вона використала для її подальшого існування та підтримання домашнього господарства, що залишилося їй після смерті брата. Відповідно до довідки Пенсійного фонду України від 12 листопада 2025 року ОСОБА_1 за життя брата не отримувала доходів (заробітної плати, пенсії, соціальної допомоги). Як на момент мобілізації ОСОБА_2 до лав Збройних Сил України, служби у військовій частині, так і на момент його загибелі, ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні та забезпеченні брата. За життя ОСОБА_2 його фінансова, майнова допомога, підтримка були для заявниці основним та єдиним джерелом для існування. Вона не мала постійного (тимчасового, сезонного, мінливого тощо) заробітку, не була працевлаштована та не набула статусу фізичної особи-підприємця, не набула корпоративних прав в жодному підприємстві, в тому числі, не була засновником таких підприємств. Вона не мала у власності будь-якого майна. За життя військовослужбовця ОСОБА_2 , заявниця допомогла йому із підсобним господарством, який надавав їй грошові кошти, утримував її. Після мобілізації ОСОБА_2 заявниця продовжила проживати у його будинку та доглядати за домашнім господарством. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23). Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23). У справі, що переглядається у касаційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування її на утриманні брата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання. Метою встановлення зазначеного юридичного факту вона вказала отримання пільг та виплат, як членом сім`ї загиблого військовослужбовця, на утриманні якого вона перебувала. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_2 ) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. Згідно з частинами першою, другою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. Згідно з частиною четвертою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975). Згідно з пунктом 9 Порядку № 975 до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать, зокрема, утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У пункті 20 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога. Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», необхідно встановити, чи має така особа право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у пункті 75 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, на яку посилається Міністерство оборони України у касаційній скарзі, зазначивши, що поняття «утриманець» для цілей статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначається через приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому під час вирішення питання про право особи на одноразову грошову допомогу необхідно перевірити, чи належить вона до кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, та чи перебувала вона на утриманні загиблого військовослужбовця. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлення самого лише факту перебування особи на утриманні не є достатнім для висновку про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги. Вирішальним є встановлення сукупності передбачених законом юридичних фактів, зокрема належності особи до кола суб`єктів, визначених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У постанові від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25 Верховний Суд зазначив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення одноразової грошової допомоги лише за умови, якщо вона є непрацездатним членом сім`ї та має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Встановлення лише факту спільного проживання, ведення спільного господарства чи систематичного надання матеріальної допомоги саме собою не є достатнім для визнання повнолітньої особи утриманцем. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24, на яку посилається Міністерство оборони України у касаційній скарзі. Вирішуючи питання про встановлення факту, що має юридичне значення, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували. Установивши факт надання ОСОБА_2 матеріального утримання заявниці, не перевірили, чи відповідала ОСОБА_1 на день смерті брата критеріям непрацездатного члена сім`ї, визначеним статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зважаючи на те, що лише за наявності обох зазначених умов вона могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ОСОБА_1 є передчасним, що є підставою для скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2026 року і направлення справи № 495/7891/25 на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних у справі доказів, порушення норм процесуального права допущені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду першої інстанції належить урахувати зазначене у цій постанові, забезпечити сторонам право на справедливий розгляд, дати належну правову оцінку доводам і запереченням сторін, оцінити всі зібрані у справі докази у їх сукупності. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення. Керуючись статтями 400, 411, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2026 року скасувати, справу № 495/7891/25 передати на новий розгляд до суду першої інстанції Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: Конституція України, ст. 17; Конституція України, ст. 46; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 293; ЦПК України, ст. 315; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; Закон № 2011-XII, ст. 16; Закон № 2011-XII, ст. 16-1; Закон № 2262-XII (Військові пенсії), ст. 30; Закон № 2262-XII (Військові пенсії), ст. 31; Закон «Про пенсійне страхування», ст. 26; Закон «Про пенсійне страхування», ст. 114 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.