# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 165/1340/18

Суд: Касаційний кримінальний суд ВС
Справа № 165/1340/18
Дата ухвалення: 2026-10-29
Вид судочинства: Кримінальне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141187166
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141187166
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141187166

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 165/1340/18
провадження № 51-264 км 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6
(у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7
(у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017030000000208 від 18 червня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Хренів Іваничівського району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 19 вересня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 19 вересня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Також цим вироком задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 4974 грн на відшкодування майнової шкоди та 200 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а на користь неповнолітнього ОСОБА_9 - 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, з огляду на таке.
Як установив суд, ОСОБА_6 17 червня 2017 року близько 18:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (вміст алкоголю 1,56 ‰), керуючи технічно справним автомобілем «Mitsubishi Galant», д. н. з. НОМЕР_1 (далі - Mitsubishi), рухаючись усупереч пп. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) із перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населеному пункті (близько 140 км/год), поблизу будинку № 72 на вул. Дорошенка в м. Нововолинську Волинської області, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не впорався з керуванням транспортного засобу, внаслідок чого виїхав на узбіччя і з`їхав у кювет, де допустив перекидання автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля Mitsubishi ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 11 липня 2017 року № 79 належать до тяжких, небезпечних для життя в момент спричинення, і в цьому конкретному випадку призвели до смерті потерпілого.
Причиною смерті ОСОБА_10 є отримана внаслідок ДТП численна поєднана травма тіла та шок, що наступив у результаті травми.
У прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП і її наслідками стало грубе порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 2.3, 12.1, 12.4, пп. «б» п. 12.9 ПДР, згідно з якими:
- для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: ... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну... (п. 2.3);
- під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним (п. 12.1);
- у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год (п. 12.4);
- водієві забороняється: ... б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7 (п. 12.9).
Волинський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 , призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, зазначає, що суд першої інстанції:
- ухвалив незаконний і необґрунтований вирок, а викладені в ньому висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються на доказах, які мають суттєві розбіжності та суперечності, а також є очевидно недопустимими;
- не вказав, чому взяв до уваги докази сторони обвинувачення і відкинув докази сторони захисту,
а суд апеляційної інстанції:
- не перевірив рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості;
- не виправив допущених місцевим судом порушень та помилок;
- допустив формальний розгляд апеляційної скарги обвинуваченого, а також залишив поза увагою його доводи щодо недопустимості доказів;
- відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів, незважаючи на його обґрунтованість.
Так, захисник, наводячи детальні доводи щодо:
1) висновку експерта від 11 липня 2017 року № 79, посилається, зокрема, на те, що експерт:
- неправомірно застосував неналежну та застарілу методику наукового обґрунтування висновку, а також поза межами своєї компетенції вирішив питання щодо місця перебування особи в автомобілі в момент ДТП;
- не визначив механізму, зокрема, травматичної ампутації лівої вушної раковини, походження гематоми в лівій скроневій ділянці і перелому правого передпліччя ОСОБА_10 ;
- зосередився на пошуку ушкоджень від керма автомобіля, не зваживши на те, що автомобіль неодноразово перекидався.
З огляду на зазначене, на думку сторони захисту:
- вказаний висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки дані, взяті за його основу, отримано з порушенням Інструкції № 53/5, поза межами компетенції експерта і з неперевіреними припущеннями, що надалі вплинуло на об`єктивність у розслідуванні;
- висновки комісійної судово-медичної експертизи від (20 жовтня 2017 року № 63, 64), а також висновки експерта від 14 травня 2018 року № 21, 22, які є похідними від висновку експерта № 79, є недопустимими доказами за принципом доктрини «плодів отруєного дерева»;
2) висновку комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25, серед іншого, вказує:
- ухвалою місцевого суду задоволено клопотання сторони захисту про призначення комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи (заявлене з метою усунення сумнівів у достовірності попередніх висновків експертів), втім, за висновком експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25, транспортно-трасологічну частину дослідження не виконано через відсутність (втрату) автомобіля;
- судово-медична частина цього висновку зводиться до повторення (дублювання) попередніх висновків комісійної СМЕ, і в його основу покладено сумнівний і необґрунтований висновок експерта від 11 липня 2017 pоку № 79.
Отже, на переконання захисника, призначена місцевим судом комплексна експертиза не виконана, оскільки відсутній комплекс досліджень та не отримано відповідей на всі поставлені запитання для обґрунтованого висновку експертів.
З огляду на зазначене, на думку сторони захисту, цей висновок неможливо визнати належним доказом, оскільки:
- без дослідження транспортного засобу неможливо достовірно встановити особу, яка на момент ДТП перебувала за кермом, та особу яка, перебувала на місці пасажира;
- сумніви, що були підставою для призначення цієї експертизи, не усунуто,
а тому суд першої інстанції безпідставно послався на вказаний висновок як на доказ;
3) показань потерпілої та свідків, у тому числі стверджує, що:
- жоден із допитаних місцевим судом свідків не був очевидцем ДТП і кожен окремо дав показання, що не бачив, хто керував автомобілем у момент ДТП, однак цей суд без аналізу та належної правової оцінки послався на такі показання як на докази винуватості ОСОБА_6 ;
- свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 припустили, що особа, яка вижила в ДТП, могла перебувати за кермом, однак вони не бачили, хто був за кермом автомобіля в момент ДТП та відразу після події;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки суперечливим показанням неповнолітніх свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 (які разом перебували на місці події і могли спостерігати одні й ті самі обставини), не усунув суперечностей у їх показаннях, які не узгоджуються з показаннями інших свідків, що перебували на місці ДТП;
- незважаючи на очевидні суперечності в показаннях, а також висловлені свідками припущення, суд першої інстанції виклав їх показання у вільній редакції, яка не узгоджується зі звукозаписом їх допитів, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи захисту в цій частині;
4) доказів та доводів сторони захисту, серед іншого, зазначає, що:
- допитані за клопотанням сторони захисту свідки ОСОБА_16 (лікар), ОСОБА_17 (фельдшер), ОСОБА_18 (водій) підтвердили, що ОСОБА_6 постійно запитував: «Що з водієм, чи живий водій?», а також відповідав, що сидів збоку;
- у карті виїзду швидкої медичної допомоги, наданій стороною захисту, лікар ОСОБА_16 зазначила, що ОСОБА_6 отримав травми в ДТП, будучи пасажиром,
однак суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доказам, не навів жодних аргументів на їх спростування та обґрунтованих підстав неприйняття цих доказів.
Також захисник стверджує, що суд першої інстанції проігнорував доводи сторони захисту про те, що:
- у протоколі огляду місця події відсутній підпис експерта ОСОБА_19 , який ніби то був залучений слідчим;
- призначена з метою з?ясування причини смерті і того, хто перебував на місці водія автомобіля, СМЕ проводилася з 18 червня по 11 липня 2017 року, однак вже 18 червня 2017 року в ЄРДР внесено відомості про те, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом і вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК.
З огляду на зазначене, на думку сторони захисту, вина ОСОБА_6 не доведена поза розумним сумнівом належними й допустимими доказами.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Водночас від потерпілої ОСОБА_8 надійшла заява, в якій вона, серед іншого, зазначає про незгоду з касаційною скаргою захисника, вважає законними рішення судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_6 та просить залишити їх без зміни. При цьому в заяві потерпіла стверджує, що ОСОБА_6 не просив у неї вибачення за вчинене, а також не відшкодував завданої шкоди.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити;
- прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Щодо меж перегляду судом касаційної інстанції
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.
Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Таким чином, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
З огляду на зазначене вище не є предметом перегляду в касаційному провадженні доводи касаційної скарги захисника, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду і невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема щодо незгоди з висновком експерта від 11 липня 2017 року № 79 та оцінкою суду показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також потерпілої ОСОБА_8 , з підстав, зазначених у касаційній скарзі.
Щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПКпередбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду здійснити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, зіставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених і перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6 , який не визнав вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та, серед іншого, пояснив, що 17 червня 2017 року ОСОБА_10 запропонував поїхати в бар «Грінфорд». Там вони випили пляшку горілки. Коли мали їхати з бару, він пропонував ОСОБА_10 не їхати, однак останній сів за кермо, а він збоку на пасажирське місце спереду. Коли їхали, то автомобіль почало заносити, з`їхав у кювет, де відбувся удар у праву сторону, і автомобіль декілька разів перекинувся. Пасками безпеки пристебнуті вони не були. Після перекидання автомобіль стояв на колесах, а двері були закриті. Він вибрався з автомобіля через ліве бокове скло дверей водія, оскільки після ДТП він лежав ногами в напрямку до вікна дверей пасажира, а тілом і головою - у напрямку до дверей водія.
Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання потерпілої  ОСОБА_8 (дружини потерпілого ОСОБА_10 ), яка, зокрема, пояснила, що коли приїхала на місце ДТП, слідчий говорив, що водій перебуває в лікарні і живий, але, як виявилося пізніше, на місці ДТП лежав її чоловік. Вказала, що ОСОБА_10 лежав з правої сторони від автомобіля, а в автомобілі було вибито скло на передніх дверях водія та пасажира. Зазначила, що на місці ДТП всі говорили, що водій автомобіля живий. Також зауважила, що в чоловіка була зламана права ключиця, що, на її думку, свідчить про те, що він був пасажиром, а не водієм, і удар був у праву сторону.
У суді першої інстанції також було допитано свідків:
- ОСОБА_20 (працівницю кафе «Грінфорд»), яка, серед іншого, пояснила, що в кафе на автомобілі Mitsubishi приїхали ОСОБА_21 з ОСОБА_6 , які були в стані алкогольного сп`яніння. У закладі вони також вживали алкогольні напої. Потім, коли вони вийшли з кафе, бачила, як за кермо автомобіля сів ОСОБА_6 , а ОСОБА_10 - на переднє сидіння пасажира і автомобіль поїхав. Також вказала, що моменту, коли вони від`їжджали, не бачила, але між моментом, коли вони сіли в автомобіль, і моментом коли почали від`їжджати, минуло не більше 1-2 хв;
- ОСОБА_11 , який у тому числі пояснив, що разом зі свідком ОСОБА_12 бачив, як автомобіль Mitsubishi занесло і він з`їхав у кювет, однак вони не пішли відразу до цього автомобіля, а занесли додому речі та повернулися приблизно через 5 хв. Вказав, що недалеко від дверей пасажира лежала людина, яка не подавала ознак життя. Біля дверей водія він нікого не побачив, а також не бачив тієї людини, яку забрала швидка допомога, оскільки коли він прийшов, то автомобіль швидкої якраз поїхав. Також зазначив, що не бачив обличчя тої людини, яка лежала біля автомобіля;
- ОСОБА_12 , який, зокрема, пояснив, що разом зі свідком ОСОБА_11 бачив, як автомобіль Mitsubishi, в якому їхали двоє людей, занесло і він почав перевертатися більше трьох разів. Зазначив, що одразу до автомобіля вони не пішли, а спочатку занесли сумки, після чого повернулися приблизно через 7-10 хв. Вказав, що коли він прийшов на місце ДТП, то автомобіля швидкої допомоги ще не було, однак вже перебували люди. Швидка допомога приїхала приблизно через 5 хв після того, як вони прийшли. Побачив, що ОСОБА_10 лежить зі сторони переднього пасажирського сидіння автомобіля, на відстані близько 1 м від автомобіля, а ОСОБА_6 лежав зі сторони дверей водія автомобіля, які були відкриті, у зв`язку із чим він зробив висновок, що ОСОБА_10 був пасажиром автомобіля, а ОСОБА_6 - водієм;
- ОСОБА_14 , який, серед іншого, пояснив, що, коли їхав на своєму автомобілі, перед ним зі швидкістю понад 100 км/год, виляючи по дорозі, їхав автомобіль Mitsubishi, який, як він потім побачив, злетів у кювет. Зауважив, що з моменту, коли він зупинився і підійшов до цього автомобіля, минуло близько 20 с. Бачив, що один потерпілий лежав спереду біля автомобіля, а інший потерпілий ( ОСОБА_6 ) вилазив з автомобіля через вікно водійських дверей. Зазначив, що коли вперше побачив ОСОБА_6 , то останній вже наполовину виліз з автомобіля через вікно дверей водія;
- ОСОБА_15 , який у тому числі пояснив, що почув сильний звук удару і побачив, як автомобіль полетів у кювет. Зазначив, що, коли заглянув в автомобіль, спочатку нікого там не побачив, однак потім побачив, що біля автомобіля зі сторони передніх пасажирських дверей на відстані 2-3 м лежав потерпілий. Також вказав, що передні двері пасажира були закриті і в них було відсутнє скло. Тоді він побачив, що в салоні автомобіля спереду на місці водія ще хтось є, але від лобового скла віддзеркалювало сонце, тому того, хто був в автомобілі, він спочатку не бачив. Вказав, що пізніше той потерпілий, що перебував в автомобілі, «вивалився» з нього на землю через вікно дверей з боку водія.
Поряд із цим, місцевий суд урахував показання свідків:
- ОСОБА_18 (водія швидкої допомоги), який, зокрема, пояснив, що на місці події було двоє потерпілих. Зазначив, що той потерпілий, який був живий, допитувався, чи живий водій, а лікар ОСОБА_16 його запитувала, хто був за кермом, на що він відповів, що не він, а сидів збоку;
- ОСОБА_16 (лікаря), яка, серед іншого, пояснила, що на місці ДТП було двоє потерпілих, вони перебували на землі біля автомобіля, один був без ознак життя. Той, що був живий, був травмований та перебував у стані алкогольного сп`яніння. Зазначила, що останній весь час запитував, що з водієм та чи живий, а під час спілкування вказав, що він був пасажиром цього автомобіля.
Допитав місцевий суд і експертів ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .
Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, у тому числі дані:
- висновку судово-медичної експертизи від 11 липня 2017 року № 79, відповідно до якого місцевий суд, зокрема, установив, що за результатами дослідження трупа ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження: численна поєднана травма тіла: подряпини, садна, синці на обличчі, на шиї, на грудній клітці, руках; гематома в лівій скроневій ділянці; травматична ампутація лівої вушної раковини; закритий перелом кісток правого передпліччя; крововилив під м`якою мозковою оболонкою в ділянці скронево-тім`яних звилин лівої півкулі мозку; крововилив у середостіння; крововиливи в корені обох легень та під плевру на реберних поверхнях легень; чисельні тріщини і надриви правої долі печінки. Враховуючи те, що під час експертизи ОСОБА_10 не виявлено специфічних ушкоджень для водіїв автомобіля, які утворюються від удару об кермове колесо (садна, синці на грудях у вигляді часткового відбитка його поверхні, закриті поперечні переломи грудини з переломами ребер тощо), проте виявлені численні подряпини, садна, синці на тілі, що може свідчити про вільне переміщення тіла в салоні автомобіля - все це дає підставу припустити, що ОСОБА_10 під час отримання ушкоджень не був за кермом автомобіля;
- висновку судово-медичної експертизи від 03 жовтня 2017 року № 976, відповідно до якого місцевий суд, зокрема, установив, що згідно з даними наданої медичної документації в ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження: забій грудної клітки зліва у вигляді підшкірної емфіземи м`яких тканин лівої половини грудної клітки, забій лівої половини таза у вигляді синця на задній поверхні лівого кульшового суглоба, рани в ділянці носа зліва, лівої щоки, синець у ділянці лівого надпліччя, численні садна обличчя. Ці тілесні ушкодження виникли в результаті контакту з травмуючою дією тупих предметів (предмета), цілком можливо від удару об виступні частини салону автомобіля під час ДТП в час, вказаний у постанові та в медичній документації. За даними наданої медичної карти стаціонарного хворого № 1744 з Нововолинської ЦМЛ, в ОСОБА_6 в ході алкотесту виявлено 1,56 ‰ етанолу;
- висновку комісійної судово-медичної експертизи від 20 жовтня 2017 року № 63, з якого місцевий суд, зокрема, установив, що з урахуванням патоморфологічних характеристик виявлених на трупі ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, їх комплекс утворився внаслідок контактів тіла потерпілого з тупими твердими предметами, якими є виступні частини салону автомобіля, при цьому на момент ДТП ОСОБА_10 , найбільш вірогідно, перебував на передньому пасажирському сидінні автомобіля;
- висновку комісійної судово-медичної експертизи від 20 жовтня 2017 року № 64, з якого місцевий суд, зокрема, установив, що з огляду на патоморфологічну характеристику та анатомічну локалізацію наявних в ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, їх комплекс утворився внаслідок контакту тіла потерпілого з виступними частинами салону автомобіля, при цьому, найбільш вірогідно, на момент ДТП ОСОБА_6 перебував на місці водія автомобіля;
- висновку судової імунологічної експертизи від 30 листопада 2017 року № 207, з якого місцевий суд, зокрема, установив, що на наданому для дослідження фрагменті цупкої тканини для обшивки салону автомобіля обшивки стелі з водійської сторони над головою (об`єкт № 1), вилученому із салону автомобіля марки Mitsubishi, виявлено змішані сліди крові з потом;
- висновку судової імунологічної експертизи від 28 листопада 2017 року № 208, з якого місцевий суд, зокрема, установив, що на наданій на дослідження накладці, вилученій з керма автомобіля марки Mitsubishi (об`єкти № 1 - 4), виявлено піт. Під час визначення групової належності поту на цій накладці виявлено антиген Н системи АВО, що є основним у групі крові 0 (І) з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В або може бути супутнім до інших груп;
- висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 27 квітня 2018 року № 10/168, відповідно до якого місцевий суд, зокрема, установив, що на запитання, поставлені експерту, останній надав відповідь, що генетичні ознаки слідів крові на фрагменті цупкої тканини для обшивки салону автомобіля з водійської сторони над головою (об`єкт № 1) збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_6 ;
- висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 14 травня 2018 року № 21, зокрема, про те, що зіставивши наявні в ОСОБА_6 тілесні ушкодження (висновок експерта від 03 жовтня 2017 року № 976, медична карта стаціонарного хворого № 1744 Нововолинської ЦМЛ) із результатами судової молекулярно-генетичної експертизи (висновок експерта від 27 квітня 2018 року № 10/168), комісія дійшла висновку, що на момент ДТП ОСОБА_6 перебував на місці водія автомобіля;
- висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 14 травня 2018 року № 22, з якого місцевий суд, зокрема, установив, що, зіставивши наявні в ОСОБА_10 тілесні ушкодження (висновок експерта від 11 липня 2017 року № 79) із результатами судової молекулярно-генетичної експертизи (висновок експерта від 27 квітня 2018 року № 10/168), комісія дійшла висновку, що на момент ДТП ОСОБА_10 перебував на місці пасажира на передньому сидінні автомобіля;
- висновку комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25, призначеної за ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 29 вересня 2021 року, відповідно до якої місцевий суд, зокрема, установив, що, зіставивши наявні в ОСОБА_6 тілесні ушкодження (висновок експерта від 03 жовтня 2017 року № 976, медична карта стаціонарного хворого № 1744 Нововолинської ЦМЛ) із результатами судової, молекулярно-генетичної експертизи (висновок експерта від 27 квітня 2018 року № 10/168), комісія дійшла висновку, що на момент ДТП ОСОБА_6 перебував на місці водія автомобіля. Зіставивши наявні в ОСОБА_10 тілесні ушкодження (висновок експерта від 11 липня 2017 року № 79) із результатами судової молекулярно-генетичної експертизи (висновок експерта від 27 квітня 2018 року № 10/168), комісія дійшла висновку, що на момент ДТП ОСОБА_10 перебував на місці пасажира на передньому сидінні автомобіля.
Оцінивши в сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Так, суд першої інстанції зазначив, що, незважаючи на невизнання вини ОСОБА_6 , його винуватість повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Водночас місцевий суд критично оцінив показання ОСОБА_6 про те, що в момент ДТП він не був за кермом автомобіля, а перебував на місці пасажира, вважаючи таку позицію обвинуваченого способом уникнути відповідальності за вчинені протиправні діяння.
Зокрема, суд першої інстанції вважав, що ці його показання:
- спростовуються показаннями потерпілої та свідків, які узгоджуються з іншими зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема з висновками СМЕ;
- не є логічним поясненням тих фактичних обставин, що реально мали місце.
З висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції, серед іншого, зазначив, що:
- висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 відповідають фактичним обставинам і підтверджені зібраними у встановленому порядку доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК в їх сукупності та взаємозв`язку;
- в основу обвинувального вироку суд першої інстанції обґрунтовано поклав показання свідків, а також дані, встановлені з аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, досліджених у судовому засіданні;
- незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, його доводи спростовуються сукупністю наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, які повною мірою були досліджені місцевим судом.
На переконання колегії суддів, вказані вище висновки судів попередніх інстанцій є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.
Щодо тверджень сторони захисту стосовно показань свідків
У касаційній скарзі захисник посилається на те, що суд першої інстанції виклав показання свідків у вільній редакції, яка не узгоджується зі звукозаписом їх допитів.
Перевіривши ці доводи, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що показання вказаних вище свідків викладено в оскарженому судовому рішенні з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за приписами ст. 91 КПК.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями КПК не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається ним в обсязі, необхідному для встановлення істини у кримінальному провадженні, що і зроблено в цьому випадку.
Наведене узгоджується з позицією колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 07 квітня 2026 року (справа № 161/4804/21, провадження № 51-1181 км 25).
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що жоден із допитаних місцевим судом свідків не був очевидцем ДТП і кожен окремо дав показання, що не бачив, хто керував автомобілем у момент ДТП, однак цей суд без аналізу та належної правової оцінки послався на такі показання як на докази винуватості ОСОБА_6 .
Однак, спростовуючи аналогічні доводи апеляційної скарги обвинуваченого, суд апеляційної інстанції зазначив, що свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 хоча й не були очевидцями події, проте свідчили стосовно обставин, очевидцями яких були, їх показання узгоджуються між собою та в сукупності з іншими доводами дають можливість відтворити повну картину подій.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що вказані свідки попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, при цьому не встановлено будь-яких неприязних стосунків між ними й обвинуваченим, як і підстав його оговорювати.
На переконання колегії суддів, ці висновки суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував та вмотивував.
Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 374 КПК визначено, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Звертаючись із касаційною скаргою, захисник наводить доводи (аналогічні доводам апеляційної скарги обвинуваченого) про те, що суд першої інстанції:
- не вказав, чому взяв до уваги докази сторони обвинувачення і відкинув докази сторони захисту;
- не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та не навів жодних аргументів на їх спростування.
Як убачається з матеріалів провадження, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції, серед іншого, врахував показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .
Не погодившись із вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій у тому числі стверджував, що:
- допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтвердили, що він лежав збоку від автомобіля і постійно запитував, що з водієм;
- у карті виїзду швидкої медичної допомоги зазначено, що ОСОБА_6 «отримав травми в ДТП, будучи пасажиром…».
Спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції зауважив, що:
- показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 були належним чином оцінені місцевим судом;
- інформація, внесена до карти виїзду швидкої допомоги про перебування ОСОБА_10 за кермом, а ОСОБА_6 на пасажирському сидінні, як пояснила свідок ОСОБА_16 у місцевому суді, базується лише на словах обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, ураховуючи такі висновки суду апеляційної інстанції і те, що суд першої інстанції надав оцінку всім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності, відсутні підстави для висновку про порушення місцевим судом положень п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК.
Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника щодо ненадання оцінки суперечливим показанням свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які, як зазначає захисник, сприймали одній й ті самі обставини.
Однак, колегія суддів зауважує, що, наводячи доводи в цій частині, захисник не вказує, яким чином це перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні й обґрунтовані судові рішення та поставити під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій з огляду на сукупність усіх інших здобутих у справі доказів, які в цілому узгоджувалися між собою.
За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
Щодо доводів касаційної скарги про належність та допустимість зазначених доказів
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практику якого суд застосовує як джерело права (статті 8, 9 КПК, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (зокрема, у рішеннях від 09 червня 1998 року в справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», від 19 лютого 2009 року в справі «Шабельник проти України»), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла тощо.
Конституційний Суд України в Рішенні від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, даючи офіційне тлумачення наведеного вище положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, керувався тим, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване:
- доказами, одержаними внаслідок порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження;
- фактичними даними, отриманими незаконним способом, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина; з порушенням установлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Положеннями ч. 2 цієї статті встановлено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Частиною 1 ст. 86 цього Кодексу передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
При цьому положеннями вказаної норми процесуального закону визначено перелік діянь, що свідчать про істотні порушення прав людини й основоположних свобод, та підстави для визнання доказів недопустимими.
За приписами ст. 101 КПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Частиною 1 ст. 102 КПК встановлено, що повинно бути зазначено у висновку експерта.
За змістом ч. 2 цієї статті, у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Водночас відповідно до ч. 3 ст. 102 КПК, якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.
У касаційній скарзі сторона захисту стверджує, що:
- висновок експерта від 11 липня 2017 року № 79 є недопустимим доказом, а висновки комісійної судово-медичної експертизи (від 20 жовтня 2017 року № 63, 64) та висновки експерта від 14 травня 2018 року № 21, 22 є недопустимими доказами як похідні;
- висновок комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25 є неналежним доказом, оскільки транспортно-трасологічна частина дослідження не виконана, його судово-медична частина зводиться до повторення (дублювання) попередніх висновків комісійної СМЕ, і в його основу покладено висновок експерта від 11 липня 2017 pоку № 79.
Однак, на переконання колегії суддів, наводячи доводи в цій частині, захисник не зазначає, яким саме чином вказане:
- ураховуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , з огляду на сукупність усіх здобутих у справі доказів, перешкодило судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення;
- відповідно до ст. 87 КПК призвело до допущення істотного порушення прав і свобод ОСОБА_6 .
При цьому, як видно з вироку, вирішення питань щодо заявлених стороною захисту клопотань про неналежність і недопустимість окремих письмових доказів, поданих стороною обвинувачення, було предметом перевірки суду першої інстанції, який, спростовуючи доводи захисника, зазначив, що:
- експертам для проведення зазначених у цьому кримінальному провадженні судових експертиз задавалися слідством ті вихідні дані, які були здобуті під час огляду місця ДТП та огляду автомобіля;
- вказані висновки експертів базуються на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або які стали йому відомі під час дослідження матеріалів, наданих для його проведення.
Також місцевий суд послався на те, що експертам для проведення СМЕ надавалися труп ОСОБА_10 , дані лабораторних досліджень трупа ОСОБА_10 , медична документація ОСОБА_6 , а для проведення інженерно-транспортних експертиз - автомобіль Mitsubishi.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 29 вересня 2021 року за клопотанням сторони захисту призначено судову комплексну судово-медичну, інженерно-транспортну та транспортно-трасологічну експертизу, за результатами якої складено висновок від 26 травня 2022 року № 8807/25.
Як вказав місцевий суд, із цього висновку вбачається, що експертами надано відповідь на всі запитання, поставлені для вирішення експертизи, крім одного, а саме стосовно маршруту (етапів) переміщення транспортного засобу під час ДТП і послідовності утворення механічних пошкоджень транспортного засобу на кожному етапі.
Так, суд першої інстанції зазначив, що в транспортно-трасологічній частині дослідження експертного висновку вказано, що, оскільки посадові особи ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимир-Волинського ОРВП ГУНП у Волинській області не надали експерту автомобіль Mitsubishi, повідомивши, що на території відділення поліції цей автомобіль відсутній і не може бути наданий для огляду, неможливо дати відповідь на поставлене питання.
Водночас місцевий суд наголосив, що указаним висновком комплексної експертизи надано відповідь на всі інші запитання, поставлені на вирішення цієї експертизи, та надано однозначний висновок, що на момент ДТП ОСОБА_6 перебував на місці водія автомобіля, а ОСОБА_10 - на місці пасажира на передньому сидінні.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав такою, що не впливає на повноту цього висновку, зазначену в ньому інформацію щодо неможливості у зв`язку з відсутністю даних огляду автомобіля більш детально розділити, які саме тілесні ушкодження в ОСОБА_10 та ОСОБА_6 від контакту з якими саме частинами салону автомобіля утворилися.
Поряд із цим, місцевий суд звернув увагу на те, що, згідно з висновком службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП у Волинській області, автомобіль Mitsubishi, який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017030000000208 від 18 червня 2017 року, є зниклим чи знищеним внаслідок неналежного зберігання.
За таких обставин суд першої інстанції встановив, що вказані вище висновки експертиз відповідають вимогам статей 101, 102 КПК, оскільки в кожному з них:
- зазначено, коли, де, ким та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час її проведення; хто був присутнім під час; перелік запитань, поставлених експертові; опис отриманих і використаних експертом матеріалів; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані в дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене запитання.
- вказано, що експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків;
- міститься підпис експерта.
Водночас місцевий суд наголосив, що кожен із вказаних висновків є технічно та науково обґрунтованим, ґрунтується на відомостях, які експерти сприймали безпосередньо або які стали їм відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, сумнівів у їхній достовірності в суду не виникає, а їх відповідність вимогам статей 101, 102 КПК також підтверджується показаннями допитаних у судовому засіданні експертів ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .
При цьому суд першої інстанції зазначив, що допитані в судовому засіданні експерти вказали, що в них було достатньо даних для складання експертних висновків.
З огляду на зазначене суд першої інстанції констатував відсутність визначених статтями 87 - 89 КПК підстав для визнання висновків експертів недопустимими доказами, у зв`язку із чим поклав їх в основу вироку.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, вказав, що досліджені цим судом докази в розумінні статей 85, 86 КПК є належними та допустимими.
Водночас, спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо недопустимості висновку експерта від 11 липня 2017 року № 79 через те, що дані, покладені в його основу, отримано поза межами компетенції експерта і з неперевіреними припущеннями (аналогічні доводам касаційної скарги захисника), зазначив, що:
- у висновку встановлено, які саме тілесні ушкодження виявлено під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_21 , морфологічні особливості виявлених ушкоджень і те, від дії якого предмета вони могли утворитися;
- СМЕ проведена відповідно до положень ст. 242 КПК, компетентною експертною установою, а експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків;
- висновок експерта відповідає вимогам статей 101, 102 КПК і базується на відомостях, наданих та необхідних для проведення такої експертизи, а також був підтверджений експертом ОСОБА_19 в ході судового розгляду місцевим судом.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вказав про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо допустимості цього доказу, отриманого в порядку, встановленому КПК.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що:
- сторона захисту не ставить під сумнів висновок судово-медичної експертизи від 03 жовтня 2017 року № 976, яким встановлено тілесні ушкодження, виявлені згідно з даними наданої медичної документації в ОСОБА_6 ;
- відомості, отримані з висновку від 11 липня 2017 року № 79, підтверджуються також іншими письмовими доказами, які в розумінні статей 85, 86 КПК є належними та допустимими.
Були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо неповноти висновку комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25 (аналогічні доводам касаційної скарги сторони захисту).
Так, спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що для проведення експертизи в розпорядження експертної установи, крім автомобіля Mitsubishi, було надано всі наявні матеріали кримінального провадження, серед яких, зокрема:
- протокол огляду місця ДТП від 17 червня 2017 року з додатками до нього - схемою ДТП, відеозаписом та фототаблицями, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця події;
- протокол огляду від 23 жовтня 2017 року, яким зафіксовано наявні пошкодження на автомобілі.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що на всі інші запитання, поставлені на вирішення експертизи, експерт, з урахуванням виниклої обставини, надав, наскільки можливо, повну відповідь, яка повністю відповідає даним матеріалів кримінального провадження та узгоджується з висновками інших проведених експертиз.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважав, що висновки комплексної судово-медичної, інженерно-транспортної та транспортно-трасологічної експертизи від 26 травня 2022 року № 8807/25 є науково обґрунтованими, складені особами належної кваліфікації, зі значним стажем експертної роботи, здобуті у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку та цілком спростовують доводи ОСОБА_6 про його перебування на пасажирському сидінні під час ДТП.
Беручи до уваги наведене і висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає підстав для визнання неналежними та недопустимими покладених в основу судових рішень висновків експертиз, у зв`язку із чим касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо інших доводів касаційної скарги захисника
У касаційній скарзі захисник стверджує про ігнорування судом апеляційної інстанції доводів сторони захисту про те, що:
- у протоколі огляду місця події відсутній підпис експерта ОСОБА_19 , який ніби то був залучений слідчим;
- призначена з метою з?ясування причини смерті і того, хто перебував на місці водія автомобіля, СМЕ проводилася з 18 червня по 11 липня 2017 року, однак вже 18 червня цього року в ЄРДР внесено відомості про те, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом і вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Системне тлумачення ст. 419 КПК свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких повинна бути надана вичерпна відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Однак, як убачається з матеріалів, звертаючись з апеляційною скаргою, обвинувачений ОСОБА_6 не наводив вказаних вище доводів.
Тому відсутні підстави для висновку про допущення судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону в цій частині.
Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК (у редакції, чинній на час внесення відомостей у ЄРДР) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Пунктом 1 гл. 2 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298 (далі - Положення), визначено, що до ЄРДР вносяться відомості про:
- дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
- інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
- короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
- попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, стверджуючи про внесення в ЄРДР відомостей щодо керування ОСОБА_6 транспортним засобом до отримання висновку експертизи, призначеної з метою з?ясування причини смерті і того, хто перебував на місці водія автомобіля, захисник не вказує, яким чином внесення даних до ЄРДР за попередньою правовою кваліфікацією, яка є предметом перевірки як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження по суті, перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 і правильної кваліфікації його дій.
Також колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 104 КПК визначено, що протокол складається зі вступної частини, яка повинна містити відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання).
За приписами ч. 5 цієї статті, протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у протоколі слідчих дій такої інформації, яка повинна міститися у вступній його частині згідно із ч. 3 ст. 104 КПК, не зумовлює визнання даних, отриманих у ході слідчої дії, недопустимими (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 722/910/19, провадження № 51-1936 км 21).
Водночас, на переконання колегії суддів, відсутність у протоколі огляду місця події підпису експерта не є істотним порушенням норм процесуального закону з урахуванням того, що цей процесуальний документ підписано слідчим та понятими і сторони не оспорювали фактичних даних, які в них вказані.
Крім того, колегія суддів зауважує, що в судах попередніх інстанцій, які мають право надавати оцінку доказам, допустимість цього доказу сторона захисту не оспорювала.
Наведене в цілому узгоджується з позицією колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 листопада 2021 року (справа № 133/1602/18, провадження № 51-2500 км 21).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3 кс 22) імперативна законодавча заборона використовувати результати процесуальних дій як докази поширюється на випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Отже, у кожному із зазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів із фундаментальними правами й свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на це суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Проте, звертаючись із касаційною скаргою, захисник не наводить переконливих доводів про те, яким саме чином відсутність підпису експерта у протоколі огляду місця події призвела чи могла призвести до істотного порушення конституційних і конвенційних прав і свобод ОСОБА_6 , які саме його права в такому разі могли бути порушені та яким чином зазначене, з огляду на сукупність доказів, перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні й обґрунтовані судові рішення.
Отже, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
Висновки Верховного Суду щодо кваліфікації дій засудженого
З огляду на зазначене вище колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом.
Стосовно допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону
У касаційній скарзі захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на обґрунтованість клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів, відмовив у його задоволенні.
Однією з відмінностей у порядку розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджені під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.
Не погодившись із вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а також у порядку ч. 3 ст. 404 КПК подав клопотання про повторне дослідження доказів, у якому просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, шляхом допиту потерпілої, свідків, експертів і дослідження висновків СМЕ.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд апеляційної інстанції, зокрема, послався на те, що обвинувачений ОСОБА_6 не вказав, як його вимоги про повторне дослідження доказів кореспондуються з приписами ч. 3 ст. 404 КПК.
Колегія суддів вважає, що ці висновки суду апеляційної інстанції загалом є належним чином обґрунтованими та вмотивованими
Таким чином, беручи до уваги наведене вище, а також:
- положення ч. 3 ст. 404 КПК;
- зміст клопотання обвинуваченого, поданого в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, яке не містить обґрунтованих доводів щодо неповноти та допущення порушень під час дослідження місцевим судом указаних у ньому доказів, а лише формальне посилання на те, що судом першої інстанції неповністю та з порушеннями досліджено обставини ДТП, а також зміст звукозапису судового засідання в частині вирішення такого клопотання,
колегія суддів уважає, що позиція сторони захисту в цій частині фактично зводиться до неповноти судового розгляду в суді апеляційної інстанції та незгоди з наведеними в оскаржуваній ухвалі висновками щодо оцінки наявних у справі доказів, що відповідно до положень, передбачених статтями 410, 433 КПК, не є предметом касаційного перегляду, та не свідчить про наявність такого істотного порушення КПК, яке перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні й обґрунтовані судові рішення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, не порушив визначеного законом порядку апеляційного розгляду, оскільки, з огляду на зазначене вище, не встановив підстав для їх повторного дослідження та не давав їм іншої оцінки, ніж та, яку дав суд першої інстанції.
У касаційній скарзі захисник також наводить доводи про те, що суд апеляційної інстанції допустив формальний розгляд апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та залишив поза увагою його доводи.
Однак в ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, щосуд апеляційної інстанції, переглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , у цілому дав належну оцінку викладеним у ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. До того ж тих істотних порушень процесуального закону, які би могли бути підставою для скасування вироку місцевого суду, судом апеляційної інстанції не установлено.
Колегія суддів уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції загалом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.
Ураховуючи наведене вище, інші доводи касаційної скарги захисника в цілому не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.
Водночас Верховний Суд зважає на усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, понад те, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами попередніх інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, § 58).
Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду
Оскільки під час перегляду кримінального провадження стосовно засудженого ОСОБА_6 судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду апеляційної інстанції постановити законне й обґрунтоване рішення, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 19 вересня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Згадані норми: Конституція України, ст. 62; Конституція України, ст. 28; Конституція України, ст. 59; Конституція України, ст. 63; КК України, ст. 286; КК України, ст. 384; КК України, ст. 385; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 410; КПК України, ст. 411; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 23; КПК України, ст. 95; КПК України, ст. 91; КПК України, ст. 374; КПК України, ст. 8; КПК України, ст. 9; КПК України, ст. 84; КПК України, ст. 85; КПК України, ст. 87; КПК України, ст. 101; КПК України, ст. 102; КПК України, ст. 89; КПК України, ст. 242; КПК України, ст. 404; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 412; КПК України, ст. 104; КПК України, ст. 369; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.