# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 292/138/20 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 292/138/20 Дата ухвалення: 2026-10-29 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 141187196 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141187196 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141187196 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2026 року м. Київ справа № 292/138/20 провадження № 51-712км 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), представника цивільного відповідача ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019060000000314 від 05 вересня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Городка Хмельницької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , працюючого водієм у фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_11 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 і представника цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 на вирок Пулинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Пулинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня звернення вироку до виконання. Відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили з покладенням на нього таких обов`язків: прибувати за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат. Задоволено цивільні позови у кримінальному провадженні: - представника потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_14 до ФОП ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ФОП ОСОБА_12 на їх користь моральну шкоду в розмірі 400 000 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн кожному; - представника потерпілого ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_14 до ФОП ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ФОП ОСОБА_12 на його користь моральну шкоду в розмірі 200 000 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн; - представника ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_14 до ФОП ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ФОП ОСОБА_12 на її користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн; - представника ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_14 до ФОП ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ФОП ОСОБА_12 на її користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн. За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 05 вересня 2019 року близько 09:30, керуючи технічно справним автопоїздом «VOLVO», р. н. НОМЕР_4, у складі з напівпричепом «GRAS», р. н. НОМЕР_1 , та рухаючись на 177 км + 700 м автодороги Київ - Чоп у напрямку м. Києва поблизу с. Мартинівка Пулинського району Житомирської області, наблизився вказаним вище автопоїздом до місця розвороту транспортних засобів і, порушуючи вимоги п п. «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін і всупереч приписам п.10.1 Правил, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а також, не дотримавшись вимог п. 10.4 вказаних Правил перед початком маневру розвороту не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу і виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «AUDI А-4», р. н. НОМЕР_2 , яким у напрямку м. Рівного керував водій ОСОБА_18 , що перевозив пасажирів ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 та ОСОБА_16 . Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної події (далі - ДТП) і грубого порушення ОСОБА_7 зазначених вище пунктів Правил: - водій автомобіля «AUDI А-4», р. н. НОМЕР_2 , ОСОБА_18 , серед іншого, отримав тілесні ушкодження, які в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з його смертю; - пасажири цього автомобіля ОСОБА_20 отримала тілесні ушкодження, які належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_15 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 отримали тілесні ушкодження, що належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пп. «б» п. 2.3, пунктів 10.1 та 10.4 Правил перебуває у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням ДТП та її наслідками. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року вирок Пулинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, при цьому не заперечуючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК і не оспорюючи його винуватості у вчиненні ДТП, просить: ? змінити судові рішення; ? призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання, ніж передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК, із застосуванням ст. 69 КК або призначити за цією статтею КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі ст.75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. На обґрунтування вимог про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, а також щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність захисник, посилаючись на положення ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), статті 69, 75 КК, вказує про те, що суди попередніх інстанцій не врахували такого: - у ході судового розгляду провадження ОСОБА_7 визнав вину, щиро покаявся в недотриманні ним Правил під час керування вантажним автомобілем, шкодував про вчинений злочин, просив вибачення в потерпілих, був готовий відшкодувати завдану моральну шкоду і пропонував потерпілим визначити спосіб її відшкодування, що вони відхилили; - визначених ст. 67 КК обставин, які обтяжують покарання в кримінальному провадженні, не встановлено; - призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі на строк 5 років, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50, 65 КК та в разі відбування ним покарання в умовах ізоляції призначений строк покарання може істотно негативно вплинути на стан його здоров`я, його малолітніх дітей, одна з яких має інвалідність з самого народження, і дружину на утриманні, яка має проблеми зі здоров`ям та потребує стороннього догляду; - постановлений вирок щодо ОСОБА_7 в частині призначеного основного і додаткового покарання є суворим і несправедливим; - санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого, що, на його думку, з урахуванням наведених вище обставин і належної їх правової оцінки давало суду підстави призначити обвинуваченому покарання не більше ніж 5 років у виді позбавлення волі; - перебування у стані алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_18 , який також не дотримався Правил, на думку сторони захисту, є обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим необережного злочину і має бути врахована під час призначення йому більш м`якого покарання, ніж позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 ККабо призначення покарання в межах ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням положень ст. 75 КК; - висновок апеляційного суду про не встановлення підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК є необґрунтованим і невмотивованим, оскільки у ст. 66 КК визначено перелік обставин, що пом`якшують покарання, який не є вичерпним; - ОСОБА_7 місця ДТП не залишив і відразу викликав поліцію, карету Швидкої допомоги та Державну службу з надзвичайних ситуацій, після прибуття яких допомагав витягувати постраждалих пасажирів із салону пошкодженого легкового автомобіля, не перешкоджав встановленню фактичних обставин кримінального провадження та надавав об`єктивні показання щодо обставин ДТП, які підтвердив під час слідчих експериментів; - кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, належить до тяжких злочинів і вчинене з необережності, ОСОБА_7 є особою молодого віку, інкриміноване йому діяння вчинив у віці 26 років, з моменту вчинення ДТП минуло більше ніж 6 років і ОСОБА_7 не вчинив жодного кримінального чи іншого правопорушення, своєю поведінкою і ставленням до тяжких наслідків переконливо довів, що його виправлення можливе без ізоляції від сім`ї та родини; - обставини стосовно особи обвинуваченого, на які апеляційний суд детально зробив посилання в оскаржуваній ухвалі, на його думку, є вагомою підставою для призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі; - суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували результатів досудової доповіді Державної установи «Центр пробації» у Житомирській області від 23 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 ; - цивільний позов до ОСОБА_7 потерпілі не заявляли в кримінальному провадженні, подані ними позовні вимоги щодо ФОП ОСОБА_12 були задоволені і сторона захисту їх не оспорювала, а тому в разі перебування засудженого на волі він матиме можливість працювати і відшкодовувати завдану потерпілим моральну шкоду та утримувати власну сім`ю. При цьому, не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про можливість звільнення засудженого від відбування покарання відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК за станом його здоров`я та відсутність підстав для призначення йому більш м`якого покарання у зв`язку із залишенням родини засудженого без засобів для існування в разі призначення йому реального покарання, захисник вважає їх такими, що не відповідають змісту медичних документів стосовно дочки ОСОБА_7 - ОСОБА_21 , наданих судам попередніх інстанцій. Стосовно доводів про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону захисник вказує про те, що: ? суди попередніх інстанцій не дотрималися положень статей 370, 404 КПК, оскільки під час розгляду провадження не брали участі й не були допитані потерпілі ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_20 , які не висловили своєї позиції стосовно призначення ОСОБА_7 покарання; - вказавши в ухвалі про врахування місцевим судом належним чином позицій усіх потерпілих, які категорично наполягали на призначенні ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що інші потерпілі ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_20 , та їх представники не були присутні під час розгляду провадження в апеляційному суді, і, не з`ясувавши причини їх неявки, не зазначив в ухвалі про належне повідомлення потерпілих про дату і час розгляду провадження, що свідчить про недотримання апеляційним судом вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК; ? суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив в ухвалі про відсутність намірів у ОСОБА_7 відшкодувати шкоду та пропозицій потерпілим щодо визначення способу її відшкодування і необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження письмових доказів у провадженні й надання їм належної правової оцінки; - за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, місцевий суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги суперечливі показання потерпілих та відхилив аргументовані доводи і докази сторони захисту, підтверджені показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , слідчими експериментами за його участю та іншими доказами у провадженні; ? висновки суду апеляційної інстанції про відсутність істотних порушень вимог КПК і неповноти судового розгляду місцевим судом у частині дослідження обставин кримінального провадження, задоволення клопотань сторони захисту про допит свідків і призначення судових експертиз є необґрунтованими; ? під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не врахували судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку дослідженим у провадженні доказам, допустили неповноту судового розгляду, а їх висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 -адвокат ОСОБА_13 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити судові рішення та відмовити в задоволенні цивільних позовів потерпілих до ФОП ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди. На обґрунтування своїх вимог адвокат ОСОБА_13 посилається на те, що: - під час вчинення кримінального правопорушення 05 вересня 2019 року ОСОБА_7 не перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_12 , оскільки був звільнений 31 серпня 2019 року, тому суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), що призвело до відшкодування моральної шкоди неналежним відповідачем; - відповідно до наказу від 30 серпня 2019 року № 7 ОСОБА_7 було звільнено, зі змістом цього наказу останній був ознайомлений, що підтверджено його підписом; - за відсутності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 1172 ЦК, а саме заподіяння шкоди під час виконання працівником трудових (службових) обов`язків, а в цьому провадженні взагалі відсутній статус працівника, на її думку, свідчить про застосування закону, який не підлягав застосуванню, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та від 21 вересня 2022 року у справі № 905/1932/20; - суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, яка підлягала застосуванню, а саме положення ч. 2 ст. 1187 ЦК, оскільки саме ОСОБА_7 є належним відповідачем за цивільними позовами потерпілих у кримінальному провадженні; ФОП ОСОБА_12 у судових засіданнях пояснював, що, дійсно, ОСОБА_7 працював у нього до 31 серпня 2019 року, однак ураховуючи дружні стосунки і усну домовленість він надав ОСОБА_7 автопоїзд «VOLVO» у складі з напівпричепом «GRAS» для особистого користування; фактично між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_7 відбулося укладення усного договору оренди транспортного засобу і, передавши автомобіль у користування, ФОП ОСОБА_12 втратив статус фактичного володільця майна на період такого користування; обов`язок із відшкодування шкоди згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК покладається виключно на водія, який безпосередньо здійснював експлуатацію автомобіля. При цьому адвокат ОСОБА_13 у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду стосовно позиції щодо тлумачення наведених вище норм, а саме постанови від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 10 червня 2020 року у справі № 298/827/15-ц, від 17 вересня 2020 року у справі № 560/975/19. У частині доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону адвокат ОСОБА_13 , посилаючись на недотримання в провадженні положень статей 91, 94, 370 КПК, зазначає про те, що: - наявні в матеріалах кримінального провадження докази про звільнення ОСОБА_7 31 серпня 2019 року і не перебування в трудових відносинах із ФОП ОСОБА_12 на час вчинення ДТП суд першої інстанції проігнорував, чим грубо порушив норми процесуального законодавства в контексті належності доказів; - ураховуючи положення ч. 5 ст. 128 КПК і принципи диспозитивності та належності сторін, суд першої інстанції не міг задовольнити позовні вимоги щодо особи, яка не є носієм матеріального обов`язку, тому стягнення заподіяної шкоди з ФОП ОСОБА_12 (належність як цивільного відповідача ґрунтувалася виключно на припущенні про існування трудових відносин) є порушенням права на справедливий суд і підставою для скасування судового рішення; - суди першої та апеляційної інстанцій мали б відмовити в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_12 , роз`яснивши потерпілим право пред`явити позовні вимоги безпосередньо до водія транспортного засобу. Від представника ОСОБА_8 27 жовтня 2026 року до Суду надійшли письмові пояснення, в яких остання зазначила свою позицію щодо відмови в задоволенні позовних вимог потерпілих до ФОП ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди. На касаційні скарги захисника та представника цивільного відповідача заперечень від учасників касаційного провадження не надходило. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Заперечили щодо задоволення касаційної скарги цивільного відповідача. Захисник зазначив про недоцільність розгляду його клопотань про зупинення виконання судових рішень. Представник цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні просила задовольнити касаційну скаргу адвоката ОСОБА_13 , а судові рішення стосовно ОСОБА_7 змінити в частині вирішення цивільних позовів потерпілих. Щодо результатів розгляду касаційної скарги захисника ОСОБА_6 у частині вимог про пом`якшення покарання зазначила про можливість вирішення вказаного питання на розсуд суду касаційної інстанції. Крім того, адвокат ОСОБА_8 просила у випадку відкладення касаційного розгляду провадження по суті розглянути клопотання про зупинення виконання судових рішень щодо ОСОБА_7 , яке вона направила нею до Верховного Суду 26 серпня 2026 року поза межами строку, визначеного ст. 430 КПК. Потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у судовому засіданні просили залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_7 без зміни. Прокурор ОСОБА_5 просила відмовити в задоволенні касаційних скарг захисника ОСОБА_6 і ОСОБА_13 , а оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, письмові пояснення представника цивільного відповідача та урахувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_13 не підлягають задоволенню на таких підставах. Мотиви Суду Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації його дій за вказаною нормою КК у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК. З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки, не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій. Як убачається зі змісту касаційних скарг, захисник ОСОБА_6 і адвокат ОСОБА_13 , серед іншого, посилаючись на недотримання положень ч. 2 ст. 411 КПК, наводять у цій частині обґрунтування, які зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказам у провадженні, також вказують про невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження і неповноту судового розгляду. Проте, з огляду на положення статей 433, 438, 410, 411 КПК, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надати оцінку наведеним вище доводам у касаційних скаргах. Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Положеннями ч. 1 ст. 66 КК встановлено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, з-поміж іншого, визнаються, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку. Як убачається з вироку, посилаючись на ст. 65 КК і призначаючи обвинуваченому основне та додаткове покарання, суд першої інстанції урахував: - вчинення ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів; дані про особу ОСОБА_7 , який за місцем проживання, роботи і навчання в Хмельницькому професійному ліцеї електроніки характеризується позитивно, має подяку ГО «Допоможи дитині» та довідку настоятеля храму Свято-Покровської церкви с. Новий Світ Городоцького району, згідно з якими характеризується виключно з позитивної сторони, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має на утриманні двох малолітніх дітей, у тому числі власну дитину, яка народилася хворою та перебуває на стаціонарному лікуванні, а також дитину дружини від першого шлюбу, тривалий час працює водієм вантажних автомобілів, які здійснюють перевезення зернових культур; - обставину, яка пом`якшує обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, - визнання ним вини та відсутність обставин, що обтяжують покарання; - фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого ним злочину з необережності, наслідком якого стала смерть потерпілого ОСОБА_18 і заподіяння тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, те, що ОСОБА_7 покаявся у вчиненому і вибачився перед потерпілими через 5 років 6 місяців після ДТП, не відшкодував заподіяну шкоду, у судових дебатах підтвердив, що готовий розпочати відшкодовувати заподіяну шкоду; - думку потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , які категорично наполягали на призначенні обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, погодилися з позицією прокурора та призначенням обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; - надану суду досудову доповідь щодо ОСОБА_7 , складену 25 березня 2020 року Пулинським районним сектором філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області, яка містила інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, визначала середній рівень ймовірності вчинення ним повторного правопорушення, і згідно з якою його виправлення без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, і дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства з призначенням покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд не вирішував питання про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 або ст. 75 КК, оскільки не встановлено у провадженні достатньої сукупності обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також інших обставин, які, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину й особи обвинуваченого, могли бути підставою для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалося за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 в частині доводів щодо призначення ОСОБА_7 суворого покарання, які є аналогічними з доводами касаційної скарги. Погодившись із наведеними вище висновками місцевого суду стосовно призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, урахувавши положення статей 50 і 65 КК, апеляційний суд зазначив в ухвалі про обґрунтованість врахування цим судом: ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, визнання ним вини й відсутності обтяжуючих покарання обставин, матеріалів, що містять позитивні характеристики ОСОБА_7 , наявності на його утриманні двох малолітніх дітей, у тому числі дитини, яка народилася хворою та перебуває на стаціонарному лікуванні, даних, що ОСОБА_7 працює тривалий час водієм вантажних автомобілів, думки потерпілих і щирого каяття обвинуваченого через тривалий час після вчинення ДТП, який заподіяну шкоду не відшкодував, та дійшов висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не є несправедливим внаслідок його суворості. Незгоду з доводами сторони захисту в цій частині апеляційної скарги, у якій захисник просив призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що: - наявність на утриманні обвинуваченого ОСОБА_7 дружини, яка має проблеми зі здоров`ям та потребує стороннього догляду, не спростовує висновків суду про обґрунтованість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; - стан здоров`я обвинуваченого і наявність у нього захворювань, які потребують систематичного медичного обстеження, не є визначальною обставиною, яка враховується під час призначення покарання, та може бути підставою для звільнення засудженого від його відбування відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК, тому доводи в цій частині є неспроможними; - аргументи сторони захисту про те, що в разі призначення ОСОБА_7 реальної міри покарання його родина залишиться без засобів для існування, не можуть бути підставою для призначення більш м`якого покарання, ніж призначено судом, оскільки чинне законодавство передбачає систему соціального захисту для вразливих верств населення, а засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на оплачувану працю. Доводи в апеляційній скарзі сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому менш суворого покарання, ніж позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 КК або звільненням від його відбування з випробуванням суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, зазначивши в ухвалі, що: - умовою застосування положень ч. 1 ст. 69 КК є встановлення судом не менше двох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; - у цьому кримінальному провадженні встановлено лише одну пом`якшуючу покарання обставину - визнання вини; - обвинувачений не відшкодував шкоду потерпілим, а лише в судових дебатах в суді першої інстанції він повідомив, що має намір її відшкодувати; - ураховуючи відсутність двох і більше пом`якшуючих обставин, інші обставини провадження та суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, наслідки, думку потерпілих, які наполягали на реальному позбавленні волі обвинуваченого ОСОБА_7 , підстав для застосування до нього ст. 69 КК не встановлено; - з огляду на наслідки, спричинені ДТП, смерть однієї людини та спричинення тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, сторона захисту не навела переконливих, виняткових правових підстав про доцільність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 із застосуванням ст. 69 КК. Таким чином, підстав для зміни вироку суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного виду і розміру покарання, застосування положень ст. 69 КК апеляційний суд не встановив. Не вирішував суд апеляційної інстанції також питання щодо можливості виправлення засудженого ОСОБА_7 без відбування покарання на підставі ст. 75 КК. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цілому погоджується і Верховний Суд. Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Тобто законодавець чітко визначив, що явно несправедливим покарання визначається за його видом і розміром. Водночас захисник, посилаючись у касаційній скарзі на санкцію ч. 2 ст. 286 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, у тому числі без позбавлення права керувати транспортними засобами, крім іншого, зазначив у касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій у повному обсязі того, що ОСОБА_7 щиро покаявся в недотриманні ним Правил, просив вибачення в потерпілих, був готовий відшкодувати завдану моральну шкоду та пропонував їм визначити спосіб її відшкодування, призначений строк покарання у виді реального позбавлення волі - 5 років може істотно негативно вплинути на стан його здоров`я і малолітніх дітей, у тому числі дитини, яка є особою з інвалідністю із самого народження, і на здоров`я дружини, яка перебуває на його утриманні, а тому, на його думку, зазначені обставини давали суду підстави для призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років. Проте з огляду на встановлені обставини кримінального правопорушення, у тому числі грубе порушення ОСОБА_7 . Правил, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, наслідки ДТП, а саме смерть потерпілого і спричинення іншим потерпілим тяжких тілесних ушкоджень та ушкоджень середньої тяжкості, ураховуючи щире каяття і вибачення перед потерпілими, які ОСОБА_7 висловив тільки через 6 років після вчинення ДТП, зважаючи на думку потерпілих під час розгляду провадження в судах першої та апеляційної інстанцій щодо призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, зазначені вище доводи касаційної скарги захисника стосовно: - щирого каяття обвинуваченого і наміру відшкодувати шкоду; - характеризуючих даних про його особу, які детально зазначені в оскаржуваних судових рішеннях і враховані судами попередніх інстанцій, - наявності на утриманні малолітніх дітей, зокрема дитини, яка має інвалідність із самого народження, а також здоров`я дружини, яка перебуває на його утриманні, на думку колегії суддів, у цілому не спростовують законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій щодо виду і строку призначених ОСОБА_7 як основного так і додаткового покарань у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК, а саме 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Суд не вбачає підстав для зміни судового рішення в частині призначених ОСОБА_7 як основного ,так і додаткового покарань з підстав, зазначених у касаційній скарзі. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Наводячи обґрунтування в касаційній скарзі про наявність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 або ст. 75 КК, захисник, серед іншого, посилається на те, щоперебування у стані алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_18 і недотримання ним Правил є обставиною, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим необережного злочину і має бути врахована під час призначенні йому більш м`якого покарання, ніж позбавлення волі призначення покарання з випробуванням. Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій встановили, що, за даними висновку судової комісійної автотехнічної експертизи від 12 лютого 2025 року № 24-26 в умовах події швидкість автомобіля «Audi А4» перед зіткненням становила близько 82 км/год, а швидкість автопоїзда у складі тягача «Volvo FH400» із напівпричепом-самоскидом «Gras GS24» близько 11 км/год, швидкість автомобіля «Audi А4» перед гальмуванням, що передувало зіткненню, становила близько 123 км/год, швидкість автопоїзда у складі тягача «Volvo FH400» із напівпричепом-самоскидом «Gras GS24» у маневрі розвороту з моменту виникнення небезпеки водію автомобіля «Audi А4» до зіткнення становив близько 6,1 м. За обставин зіткнення автопоїзда у складі тягача «Volvo FH400», р/н НОМЕР_3 із напівпричепом-самоскидом «Gras GS24», р/н НОМЕР_1 та автомобіля «Audi А4», р/н НОМЕР_2 , водій автопоїзда у складі тягача «Volvo FH400» із напівпричепом-самоскидом «Gras GS24» належним виконанням вимог пунктів 10.1 і 10.4 Правил мав технічну можливість запобігти зіткненню, а водій автомобіля «Audi А4» шляхом виконання вимог пункту 12.3 Правил не мав такої можливості (як за фактичної, так і допустимої на цій ділянці дороги швидкості), то в причинному зв`язку з фактом ДТП перебувають фактичні дії водія автопоїзда у складі тягача «Volvo FH400» із напівпричепом-самоскидом «Gras GS24», які не відповідали вимогам пунктів 10.1 і 10.4 Правил. Перевіряючи доводи сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що порушення Правил водієм ОСОБА_18 , на які вказує захист, не перебувають у причинному зв`язку з ДТП та наслідками, які настали виключно через недотримання обвинуваченим вимог пунктів 10.1 і 10.4 Правил, а тому ці обставини не можуть враховуватися судом під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , як і обставини, що пом`якшують його покарання, а діям ОСОБА_18 могла б бути надана правова оцінка згідно з нормами КУпАП, якби через грубу необережність обвинуваченого він не загинув. Поряд із цим колегія суддів звертає увагу на те, що у вироку суд першої інстанції послався на дані судово-токсикологічної експертизи крові з трупа ОСОБА_18 , відповідно до яких в останнього виявлено етиловий спирт у концентрації - 0,34 проміле, що при житті згідно з таблицею визначення ступеня алкогольного сп`яніння відповідає концентрації, коли сп`яніння практично відсутнє (т. 3, а. п. 155 -157). Отже, Суд вважає необґрунтованими зазначені вище доводи касаційної скарги захисника, у тому числі про те, що: ? керований ОСОБА_18 автомобіль рухався з великою швидкістю, і за умови дотримання водієм Правил і не перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, він мав би можливість відреагувати на зміну дорожньої обстановки і не допустити зіткнення з автомобілем ОСОБА_7 ; - у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів та надання їм правильної оцінки, що наведені в апеляційній скарзі в цій частині, апеляційний суд міг би дійти переконливого висновку про достатні підстави для зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розд. ХІІ КК. Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таким чином, законодавець чітко визначив, що за наявності вказаних вище підстав під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК суд ураховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи. З огляду на це доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами попередніх інстанцій наданих стороною захисту доказів на підтвердження вимог щодо застосування ст. 69 КК та можливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, у тому числі, оскільки ОСОБА_7 : - не залишив місця ДТП і відразу викликав поліцію, карету Швидкої допомоги та Державної служби надзвичайних ситуацій, допомагав витягувати постраждалих пасажирів із пошкодженого автомобіля, не перешкоджав встановленню фактичних обставин кримінального провадження та надавав об`єктивні показання щодо обставин ДТП; - вчинив кримінальне правопорушення з необережності у віці 26 років і є особою молодого віку, з моменту вчинення ДТП минуло більше ніж 6 років і він не вчинив жодного кримінального чи іншого правопорушення, своєю поведінкою і ставленням до тяжких наслідків довів, що його виправлення можливе без ізоляції від сім`ї та родини; - у разі перебування на волі матиме можливість працювати і відшкодовувати завдану потерпілим моральну шкоду та утримувати власну сім`ю, ураховуючи, що сторона захисту не оспорювала заявлених потерпілими цивільних позовів стосовно ФОП ОСОБА_12 , на думку колегії суддів, лише підтверджують правильність висновків суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та в цілому не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про те, що в ході судового розгляду провадження не встановлено підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, ніж позбавлення волі, або призначення йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Посилання захисника на врахування обставин стосовно особи обвинуваченого, про які апеляційний суд детально зазначив в оскаржуваній ухвалі та які, на його думку, є вагомою підставою для призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, колегія суддів не враховує, оскільки всі дані про особу обвинуваченого та відомості, що характеризують його особу, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК. Також є необґрунтованими твердження в касаційній скарзі про безпідставне неврахування в провадженні результатів досудової доповіді Державної установи «Центр пробації» у Житомирській області від 23 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 , оскільки такі доводи спростовуються наведеними у вироку місцевим судом обґрунтуваннями. Водночас, ураховуючи позицію потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , які під час судового розгляду кримінального провадження зазначали про отримання ними моральних страждань внаслідок смерті ОСОБА_18 , який загинув через ДТП, отримання потерпілими ОСОБА_20 тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 тілесних ушкоджень середньої тяжкості які в заявах категорично заявляли про необхідність призначити ОСОБА_7 суворе покарання у виді позбавлення волі, зокрема просили призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років (т. 2, а. п. 16 - 19; т. 5, а. п. 192), беручи до уваги тяжкість наслідків ДТП, кількість потерпілих, посилання захисника в скарзі, крім іншого, на те, що, незважаючи на стан здоров`я, ОСОБА_7 готовий нести передбачену законом кримінальну відповідальність, однак його дружина з хронічними захворюваннями та двома малолітніми дітьми за його відсутності не матиме змоги забезпечити їхнє належне існування і проживання, навчання, необхідне лікування та подальші складні дороговартісні оперативні втручання, необхідні для врятування життя їхньої малолітньої дочки ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка потребує проходження планових оглядів і стаціонарного лікування, постійного медичного нагляду та необхідних хірургічних втручань за межами Хмельницької області, куди може доставити її ОСОБА_7 , який відповідно зареєстрований в органах соціального захисту, на переконання Суду, з огляду на тяжкість вчиненого злочину, обставини провадження, наслідки ДТП, не свідчать про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66 кс 18) зазначено, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Це також випливає із законодавчого визначення смерті відповідно до ст. 52 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я», за якою моментом незворотної смерті людини є момент смерті її головного мозку або її біологічна смерть. Втрата життя людини, яке за ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті. Суд вважає, що застосування в цьому випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, оскільки, з огляду на зазначене вище, відсутні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Підстав для застосування у цьому провадженні положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає. Що стосується посилання захисника ОСОБА_6 на неврахування судами практики ЄСПЛ і Верховного Суду, то в касаційній скарзі не наведено обґрунтувань того, які саме позиції та в яких рішеннях їх зазначено. За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік без застосування положень статей 75, 76 КК є належним чином обґрунтованими й мотивованими. У частині доводів касаційної скарги захисника щодо недотримання вимог статей 370, 404 КПК, колегія суддів зазначає таке. Колегія суддів не враховує твердження захисника про те, що під час розгляду провадження не допитано потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_20 , які не висловлювали своєї позиції стосовно призначення ОСОБА_7 покарання. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі в провадженні ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 були допитані в суді першої інстанції та висловили свою позицію щодо обставин ДТП. Крім того, у матеріалах провадження наявні заяви потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , про розгляд справи щодо ОСОБА_7 без їх участі, у яких вони зазначили позицію стосовно призначення обвинуваченому суворого покарання. Надаючи оцінку доводам сторони захисту про те, що місцевий суд не допитав потерпілих ОСОБА_17 і ОСОБА_16 , суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав: - це не є істотним порушенням вимог КПК та не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки потерпілі звернулися до суду із заявами про розгляд справи без їх участі, враховуючи їх емоційний та фізичний стан, просили призначити покарання ОСОБА_7 у виді реального позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, тому суд взяв до уваги їх думку щодо міри покарання; - сторона захисту на участі цих потерпілих у судовому засіданні, як і свідка ОСОБА_19 , не наполягала, участь потерпілих у судовому засіданні не була визнана обов`язковою. Щодо розгляду провадження в порядку апеляційної процедури без участі потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_20 та їх представників і нез`ясування причини їх неявки, у зв`язку з чим апеляційний суд не дотримався вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК, зазначені твердження в касаційній скарзі колегія суддів вважає такими, що в цілому не спростовують законності та обґрунтованості судових рішень, оскільки: - відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; - потерпілий є самостійним учасником кримінального провадження, який у разі незгоди з ухваленими судами рішеннями може самостійно їх оскаржити як в апеляційному порядку, так і до суду касаційної інстанції, тож доводи сторони захисту в інтересах потерпілих та їх представників є фактично реалізацією процесуальних прав, які належать іншим учасникам процесу й не стосуються інтересів засудженого; - у справі наявні заяви потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_20 про розгляд кримінального провадження без їх участі, які суди попередніх інстанцій врахували та про зміст яких зазначено в судових рішеннях; - захисник у скарзі не наводить обґрунтувань, яким чином апеляційний розгляд без участі потерпілих стосується інтересів засудженого і як це вплинуло на законність прийнятого рішення, тоді як самі потерпілі та їх представники на цих підставах не подали касаційних скарг і не має даних про те, що вони уповноважували на це захисника засудженого. Не підтверджені під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції порушив ч. 3 ст. 404 КПК. Однією з відмінностей між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини. Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджені під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції. Як убачається із журналу судового засідання від 11 лютого 2026 року № 5888705 та запису технічної фіксації за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, колегія суддів Житомирського апеляційного суду, керуючись ч. 3 ст. 404 КПК: - заслухала й урахувала позицію захисника ОСОБА_6 про задоволення клопотання щодо повторного дослідження письмових доказів у провадженні, допиту свідків та потерпілих; - взяла до уваги думку прокурора та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , які заперечували дослідження доказів і допит учасників у справі, та, з`ясувавши обставини про дослідження місцевим судом доказів у ході судового розгляду та допит потерпілих і свідків у справі, не знайшла підстав для задоволення цього клопотання з огляду на відсутність умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК щодо обов`язкового дослідження доказів, а саме відсутності будь-яких даних, які б свідчили про дослідження доказів судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями або які не досліджувалися місцевим судом виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (т. 11, а. п. 46 - 51). З огляду на дотримання судом апеляційної інстанції процедури розгляду згаданого клопотання, доводи захисника у скарзі про безпідставність відхилення цим судом клопотання про дослідження доказів є необґрунтованими. Крім того, колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника про те, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги КПК, не зазначив, чому взяв до уваги суперечливі показання потерпілих та відхилив аргументовані доводи і докази сторони захисту, що, як зазначає захисник підтверджувалися показаннями ОСОБА_7 , слідчими експериментами за його участю та іншими доказами у справі. У касаційній скарзі не наведено обґрунтувань, яким чином зазначене істотно вплинуло на обґрунтованість і законність ухваленого судом першої інстанції вироку, адже, викладаючи вимоги касаційної скарги, захисник вказав, що не оспорює винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК. Ураховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із зазначеним в ухвалі висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у кримінальному провадженні істотних порушень вимог КПК. Як видно зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд, пославшись на положення статей 94, 370 КПК, вказав, що місцевий суд сприяв стороні захисту в дослідженні всіх обставин кримінального провадження, задовольняв клопотання про допит свідків і призначення судових експертиз. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Адвокат ОСОБА_13 , як вбачається зі змісту касаційної скарги, не оспорює розміру стягнутої моральної шкоди та процесуальних витрат з ФОП ОСОБА_12 на користь потерпілих. Положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними стосовно статей 1166, 1167 ЦК, у зв`язку із чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Отже, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. З огляду на вказане та з урахуванням приписів статей 128 -129, 1168, 1172, 1177 ЦК суд першої інстанції дійшов висновку, що саме ФОП ОСОБА_12 є власником джерела підвищеної небезпеки, а отже, цивільні позови пред`явлені до належного відповідача, тому задовольнив позовні вимоги потерпілих про відшкодування моральної шкоди саме з ФОП ОСОБА_12 , оскільки шкода завдана транспортним засобом, належним йому на праві власності. Разом з тим зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, оцінивши критично доводи цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_7 05 вересня 2019 року на момент вчинення ДТП не перебував з ним у трудових відносинах, у цілому обґрунтував своє рішення належним чином, при цьому урахував та зазначив, що: - під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручена юридичною чи фізичною особою або викликана необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, виконання яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника; - обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні в суді першої інстанції, серед іншого, вказував, що офіційно працював у ФОП ОСОБА_12 близько року до ДТП, у ніч на 05 вересня 2019 року приблизно 00.00 приїхав із м. Херсону і ночував на АЗС, а зранку зателефонував власник і він відправився на завантаження в напрямку м. Житомира, почувався добре, у Пулинському районі був вперше, але трасою Київ-Чоп раніше їздив. Близько о 9:30 для здійснення розвороту з м. Звягеля в сторону селища Пулин перестроївся в ліву смугу, доїжджав до розвороту і зупинився, бачив зустрічний автомобіль «Міцубісі», який рухався по правій смузі, інших автомобілів не бачив. Здійснюючи розворот, не надав переваги в русі зустрічному транспорту і почув удар з правої сторони. Заяву на звільнення з ФОП ОСОБА_12 не писав і вже пізніше дізнався, що звільнений 31 серпня 2019 року до ДТП. Зазначав, що на момент ДТП працював та мав при собі транспортні накладні; - матеріали кримінального провадження містять розписку ФОП ОСОБА_12 , згідно з якою останній отримав від працівників поліції свій автомобіль марки «Volvo FH400», р. н. НОМЕР_3 , у складі з напівпричепом «GRAS», р. н. НОМЕР_1 , претензій щодо зберігання не мав та мати не буде (т. 3, а. п. 150), доказів звернення ФОП ОСОБА_12 до органів поліції стосовно угону вказаного автомобіля матеріали справи не містять; - ФОП ОСОБА_12 надав характеристики ОСОБА_7 від 06 вересня 2019 року та від 24 січня 2020 року, у яких зазначив, що останній працює водієм у нього із 04 липня 2018 року (т. 3, а. п. 27; т. 8, а. п. 220). Посилання сторони представника цивільного відповідача на висновок, зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, як на підтвердження обставин про відсутність статусу працівника і застосування ст. 1172 ЦК, що не підлягала застосуванню, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такий висновок зроблений у провадженні, обставини якого є нерелевантними обставинам цього кримінального провадження, і рішення Верховного Суду постановлено за інших фактичних обставин та правових підстав. Посилання на постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 905/1932/20 є необґрунтованим, оскільки врахувати висновок у вказаній постанові не має можливості через відсутність цього судового рішення в ЄДРСР. Викладаючи у скарзі доводи про врахування правової позиції щодо тлумачення статей 1172 та 1187 ЦК, представник ОСОБА_13 посилається на судову практику, зокрема постанови від: 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16, 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 10 червня 2020 року у справі № 298/827/15-ц, від 17 вересня 2020 року в справі № 560/975/19. Однак колегія суддів не бере до уваги правові позиції, зазначені в згаданих судових рішеннях, які постановлені в адміністративних провадженнях в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, і стосувалися вирішення інших правових питань під час розгляду адміністративних позовів між юридичними особами та фізичними особами підприємцями. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Трудові відносини працівників регулюються нормами КЗпП. Зокрема, ч. 2 ст. 2 цього Кодексу передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Так, тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не тільки перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 355/1394/16-ц, постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 349/381/19). Виходячи з указаних положень закону, у разі керування транспортним засобом особою у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з володільцем цього засобу цивільну відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе роботодавець. Разом з тим колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З наявних матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції встановив належність на праві власності джерела підвищеної небезпеки, а саме автопоїзда «VOLVO» р.н. НОМЕР_3 , у складі з напівпричепом «GRAS», ОСОБА_12 , який є фізичною особою-підприємцем, і зазначені обставини ніким не заперечувалися. Водночас ФОП ОСОБА_12 на підтвердження своєї позиції не надав відповідних документів та суди попередніх інстанцій не встановили будь-яких даних про те, що ОСОБА_7 керував зазначеним вище транспортним засобом станом на 05 вересня 2019 року, саме на підставі права власності, іншого речового права, договору підряду, оренди тощо. Крім того, Суд звертає увагу на те, що: - згідно з частинами 1 і 2 ст. 798 ЦК, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо; - приписами частин 1 і 2 ст. 759 ЦК передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди); - відповідно до частин 1 і 2 ст. 799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню; - згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Ураховуючи наведені вище положення матеріального закону, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи адвоката ОСОБА_13 про те, що ФОП ОСОБА_12 надав ОСОБА_7 автопоїзд «VOLVO», р. н. НОМЕР_3 , у складі з напівпричепом «GRAS» для особистого користування і фактично між ними відбулося укладання усного договору оренди транспортного засобу, оскільки у матеріалах кримінального провадження місцевий суд не встановив, що сторона цивільного відповідача надала відповідні докази на підтвердження передання ФОП ОСОБА_12 транспортного засобу в користування ОСОБА_7 станом на 05 вересня 2019 року саме на правовій підставі, яка, з огляду на приписи частин 1 і 2 ст. 799, ч. 2 ст. 1187 ЦК, ґрунтувалася б на укладеному правочині у відповідній формі або нотаріально посвідченому договорі оренди транспортного засобу. Крім того, адвокат ОСОБА_13 у касаційній скарзі також не зазначила обґрунтувань на підтвердження наявності обставин, що стосуються укладення між ФОП ОСОБА_12 і ОСОБА_7 відповідного письмового договору оренди користування автомобіля в порядку, передбаченому положеннями матеріального закону, наведеного вище. Суд також зауважує про те, що в порядку апеляційної процедури вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих про стягнення з ФОП ОСОБА_12 моральної шкоди останнім не оскаржувався і не переглядався, що свідчить про згоду сторони цивільного відповідача із судовим рішенням на момент апеляційного оскарження в цій частині. З огляду на зазначене вище доводи касаційної скарги адвоката ОСОБА_13 про те, що: - під час вчинення кримінального правопорушення 05 вересня 2019 року ОСОБА_7 не перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_12 , оскільки його було звільнено відповідно до наказу від 30 серпня 2019 року № 7, зі змістом якого він був ознайомлений, тому суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення ст. 1172 ЦК, що призвело до відшкодування моральної шкоди неналежним відповідачем; - матеріали провадження не містять доказів про допущення 05 вересня 2019 року ОСОБА_7 до роботи; - відомості про звільнення ОСОБА_7 підтверджуються податковим розрахунком суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і суми утриманого податку за звітний період 2019 року; - потерпілі під час подання позовів не надали жодних доказів на підтвердження трудових відносин між ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_12 ; - встановлені судом першої інстанції обставини та показання ОСОБА_7 про те, що він був працевлаштований до ФОП ОСОБА_12 і в нього були транспортні накладні, не підтвердилися, а отже, на її думку, він не виконував жодних службових завдань і діяв у власних приватних інтересах; - ФОП ОСОБА_12 у судових засіданнях пояснював, що, дійсно, ОСОБА_7 працював у нього до 31 серпня 2019 року, однак маючи дружні стосунки і за усною домовленістю надав ОСОБА_7 автопоїзд «VOLVO», р.н. НОМЕР_3 , у складі із напівпричепом «GRAS» для особистого користування; - фактично між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_7 відбулося укладання усного договору оренди транспортного засобу і, передавши автомобіль в користування, ФОП ОСОБА_12 втратив статус фактичного володільця майна на період такого користування; - обов`язок із відшкодування шкоди згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК покладається виключно на водія, який безпосередньо здійснював експлуатацію автомобіля; - місцевий суд не врахував наявних у провадженні матеріалів про звільнення ОСОБА_7 , зокрема копій наказу від 30 серпня 2019 року № 7, відомостей про податковий розрахунок сум доходу за звітний період, колегія суддів вважає такими, що в цілому не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. З огляду на викладене вище і зміст оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає підстав вважати, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції постановлені з порушеннями вимог статей 370, 374, 419 КПК. Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону не встановлено, кримінальний і матеріальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційні скарги захисника ОСОБА_6 і представника цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК суддя-доповідач після відкриття касаційного провадження протягом 10 днів без виклику сторін кримінального провадження вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються. Що стосується клопотання представника цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 про зупинення виконання вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову до завершення касаційного розгляду та прохання в судовому засіданні представника про розгляд цього клопотання у випадку відкладення касаційного розгляду, то колегія суддів зазначає про те, що: - вказане клопотання надійшло до суду касаційної інстанції поза межами строку, передбаченого ч. 1 ст. 430 КПК, та підлягало вирішенню в порядку для розгляду клопотань під час касаційного розгляду провадження; - зупинення виконання судового рішення здійснюється тільки до перегляду касаційного провадження по суті. У Суду відсутні підстави для відкладення касаційного розгляду та кримінальне провадження розглянуто по суті, тому не може бути вирішено зазначене клопотання. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 і представника цивільного відповідача ФОП ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 залишити без задоволення, а вирок Пулинського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: Конституція України, ст. 3; ЦК України, ст. 1172; ЦК України, ст. 1187; ЦК України, ст. 798; ЦК України, ст. 759; ЦК України, ст. 799; ЦК України, ст. 220; КК України, ст. 286; КК України, ст. 69; КК України, ст. 75; КК України, ст. 67; КК України, ст. 66; КК України, ст. 65; КК України, ст. 12; КПК України, ст. 414; КПК України, ст. 537; КПК України, ст. 412; КПК України, ст. 128; КПК України, ст. 430; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 411; КПК України, ст. 337; КПК України, ст. 425; КПК України, ст. 404; КПК України, ст. 23; КПК України, ст. 127; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.