# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/7361/17

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 826/7361/17
Дата ухвалення: 2026-11-03
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141206824
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141206824
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141206824

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 826/7361/17
адміністративне провадження № К/9901/6936/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 (суддя: Шрамко Ю.Т.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Мельничук В.П.)
у справі № 826/7361/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у у Солом`янському районі, податковий/контролюючий орган), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.04.2016 №2094-1305.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваного рішення, оскільки у ньому не зазначено на підставі якого документу чи інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно було здійснено розрахунок справляння земельного податку, Також позивач наголосив на відсутності підстав для нарахування земельного податку за земельну ділянку площею 211,46 кв.м, оскільки позивач не користується прибудинковою територією, яку включено до складу земельної ділянки.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 квітня 2016 року №2094-1305.
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на вимоги п. 286.1 та 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України та з урахуванням рішення Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві та акцизного податку» від 23.06.2017 № 242/5629 зі змінами та доповненнями на 2016 рік, податковим органом правильно розраховано позивачу земельний податок з фізичних осіб у розмірі 45 713,22 грн.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача до суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу та ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 06 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрованого в реєстрі за №1954, належать на праві власності в рівних частках нежилі приміщення з АДРЕСА_1 .
28.04.2016 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання по земельному податку за 2016 рік у розмірі 45713,22 грн.
Вважаючи вказане рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справа №826/15139/16 (провадження №К/9901/1450/17).
Відтак, суди зазначили, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій звернули увагу, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України). Однак, суди зазначили, що матеріли справи не містять документів, які посвідчують право власності/користування земельною ділянкою за якою відносно позивача прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, в т.ч. не надано витягу з технічної документації №Н-00346/2008 про нормативну грошову оцінку, на який посилається відповідач в поданих запереченнях на позовну заяву, як наслідок розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб на 2016 рік здійснено відповідачем за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податковим кодексом України.
Щодо наявної в матеріалах справи копії виданої КП «Київський інститут земельних відносин» довідки №Н-00065/2015 від 28.07.2015 р. про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, то суд попередніх інстанцій вважали неналежним та недостатнім доказом обґрунтованості розрахунку податкового зобов`язання, оскільки він стосується земельної ділянки площею 211,46 кв.м., в той час як загальна площа нежилих приміщень з АДРЕСА_1 , складає 298,20 кв.м., а відповідно частина, що належить позивачу - 149,10 кв. м.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі -податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Згідно з підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши вказані норми, Суд зазначає, що у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку, обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 826/11166/16, від 21.05.2020 у справі № 826/18359/16, від 12.05.2023 у справі № 826/14240/16, від 22.05.2024 у справі № 1640/2402/18.
Разом з тим, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Як вже було зазначено раніше, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру визначений в ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Згідно п/п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Однак, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, податковим органом не надано жодних документів, в т.ч. не надано витягу з технічної документації №Н-00346/2008 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на який відповідач посилався в запереченнях на позовну заяву, як наслідок відсутні дані державного земельного кадастру, на підставі яких податковим органом здійснено нарахування грошового зобов`язання, а також відсутній розрахунок суми податкового зобов`язання, яка визначена в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.
Не надано таких доказів податковим органом ні суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції.
Відтак, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що відповідачем не обґрунтовано розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб, як наслідок суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Отже, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 у справі № 826/7361/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді В.П. Юрченко
М.М. Яковенко

Згадані норми: Конституція України, ст. 67; ЦК України, ст. 377; КАС України, ст. 77; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; ПК України, ст. 286; ПК України, ст. 16; ПК України, ст. 14; ПК України, ст. 269; ПК України, ст. 270; ПК України, ст. 271; ПК України, ст. 287; ЗК України, ст. 206; ЗК України, ст. 120; ЗК України, ст. 125; ЗК України, ст. 126; ЗК України, ст. 193; ЗК України, ст. 194
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.