# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/33843/25

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 520/33843/25
Дата ухвалення: 2026-11-04
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141208272
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141208272
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141208272

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року
м. Київ

справа №520/33843/25
адміністративне провадження № К/990/40925/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Семененко М. О., Подобайло З. Г., Чалого І. С., у справі № 520/33843/25 за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
29 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) за такі періоди: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок 44).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у спірний період (з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року) грошове забезпечення йому розраховувалося з урахування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, а не з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року. Позивач зауважував, що відповідач протиправно відмовляє в перерахунку його грошового забезпечення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у задоволенні заяви Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) за такі періоди: з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) наявні підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Відтак, позовна вимога щодо проведення нарахування та виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 також підлягає задоволенню.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року позивачу запропоновано надати до суду пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, та зобов`язання Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за такі періоди: з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишено без розгляду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі № 520/33843/25 залишено без змін.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з посади 14 серпня 2025 року, 20 серпня 2025 року його було ознайомлено з грошовим атестатом, а 21 серпня 2025 року - ознайомлено з архівними відомостями за 2020-2025 роки про нараховані та виплачені суми за видами грошового забезпечення. Однак з позовом позивач звернувся лише 29 грудня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. Доказів наявності поважних причин пропуску такого строку позивач не надав.
При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що із запитом про отримання відомостей, які грошовий атестат (у силу нормативно-правового регулювання) не містив, однак інформацію про які потребував позивач для звернення до суду за захистом своїх прав, останній звернувся до відповідача лише 10 грудня 2025 року, тобто більш ніж через три місяці після ознайомлення зі змістом документа «про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» (у значенні частини другої статті 233 КЗпП України). Водночас позивач не обґрунтував існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з вчиненням юридично значимих дій, зокрема, отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом, від моменту ознайомлення з грошовим атестатом (20 серпня 2025 року) до дати отримання листа-відповіді № 658500-1-3039/658003 від 26 грудня 2025 року.
Щодо позовних вимог за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, то суд апеляційної інстанції виходив із того, що вони заявлені в межах встановленого строку звернення до суду.
В цій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Крім того, нарахування та виплата позивачу сум грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року в частині залишення позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року без розгляду, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, а справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосувавши частину другу статті 233 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року до позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, не врахував приписи Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року. Так, цим Законом главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України було доповнено пунктом такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Таким чином, лише з 01 липня 2023 року встановлені законодавчі обмеження щодо застосування строків, визначених частиною другою статті 233 КЗпП України, почали діяти.
Отже, щодо спірного періоду з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, то частина друга статті 233 КЗпП України (попри набрання чинності її «строковою» редакцією з 19 липня 2022 року) продовжувала діяти до 30 червня 2023 року в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що грошовий атестат не може самостійно вважатись «письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні», про який ідеться у частині другій статті 233 КЗпП України, оскільки у ньому нормативно не передбачено зазначення таких відомостей як тарифний розряд, тарифний коефіцієнт та прожитковий мінімум для працездатних осіб, які використовуються під час обрахунку грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови № 704.
Таким чином, на думку скаржника, тримісячний строк звернення до суду розпочався з дня отримання письмової відповіді на його адвокатський запит про нараховані та сплачені суми при звільненні, тобто з 26 грудня 2025 року.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині є обґрунтованими та правильними, а тому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року № 3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
У межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції матеріального та процесуального права у частині залишення позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року без розгляду.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та інших.
У справі, що розглядається, установлено, що відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) від 14 серпня 2025 року № 548 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту з 14 серпня 2025 року (а.с. 9).
20 серпня 2025 року представник позивача - Нарожний С. І. (на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за №139 від 07 березня 2025 року) ознайомився з грошовим атестатом позивача № 22, виданим Аварійно-рятувальним загоном, що підтверджується його підписом у графі "Правильність даних, зазначених в атестаті підтверджую" (а.с. 55-56).
В аспекті з`ясування значення грошового атестата в спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Правила оформлення грошового атестата та обсяг відомостей, який у ньому має зазначатися, встановлено розділом XXХІ «Грошові атестати» цієї Інструкції.
Пунктом 1 розділу XXХІ передбачено, що при переміщеннях по службі, переведеннях, а також при звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий підрозділ (бухгалтерія) зобов`язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті (додаток 4).
Відповідно до пункту 3 цього ж розділу Інструкції грошові атестати розбірливо заповнюють і підписують керівник органу управління (підрозділу) та керівник фінансового підрозділу, після чого скріплюють печаткою.
При заповненні грошового атестата в пункті 1 зазначаються:
назва органу управління (підрозділу), який видав грошовий атестат, спеціальне звання, прізвище, ім`я, по батькові особи, якій видано атестат;
розмір фактично виплаченого грошового забезпечення особі рядового та начальницького складу за останній період служби (в межах місяця, за який проводиться виплата) з розбивкою по видах.
Поряд із сумою фактично виплачених додаткових видів грошового забезпечення зазначаються у відсотках розміри надбавок та доплат, що були фактично встановлені особі відповідно до чинного законодавства (наказів керівника органу управління (підрозділу).
У пункті 2 грошового атестата зазначається вислуга років, що була встановлена особі на день звільнення відповідно до наказу органу управління (підрозділу), із зазначенням дати та номера наказу.
У пункті 3 робляться відповідні помітки, якщо з особи проводиться стягнення аліментів відповідно до виконавчих листів.
У пункті 4 грошового атестата зазначаються одноразові грошові виплати особі, які були здійснені протягом поточного року, із зазначенням назви одноразової виплати (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо) та фактичної суми виплати.
У пункті 5 зазначається сума непогашених стягнень за збитки, нанесені особою державі, юридичним або фізичним особам.
У пункті 6 грошового атестата у разі перебування особи в розпорядженні зазначаються номер та дата наказу відповідного органу управління (підрозділу), згідно з яким особа була зарахована в розпорядження, із зазначенням періоду. Також зазначається остання штатна посада особи рядового та начальницького складу до зарахування в розпорядження.
У підпункті 1 пункту 7 грошового атестата зазначаються інші відомості, не передбачені пунктами 1-6.
У підпункті 2 пункту 7 грошового атестата зазначається грошове забезпечення, що виплачувалось особі за останньою штатною посадою за повний місяць служби.
У пункті 8 грошового атестата зазначаються підстави щодо його видачі.
Отже, грошовий атестат за правовою природою є документом про остаточний розрахунок з особами рядового і начальницького складу, який видається, зокрема, при звільненні в запас або відставку із призначенням пенсії, та підтверджує виплату належних такій особі складових грошового забезпечення саме на цей день.
З іншого боку, потрібно зауважити, що хоч грошовий атестат і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому мають відображатися, визначено нормативно і з-поміж таких немає інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за складовими такого грошового забезпечення за минулі періоди служби, зокрема, в цьому конкретному випадку, - відомостей про нарахування і виплату позивачеві грошового забезпечення з розшифровкою його складових за період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року.
Як вже зазначалось, у справі, що розглядається, представник позивача ознайомився з грошовим атестатом позивача 20 серпня 2025 року.
Водночас із запитом про отримання відомостей, які цей документ (у силу нормативно-правового регулювання) не містив, однак інформацію про які потребував позивач для звернення до суду за захистом своїх прав, позивач звернувся до відповідача лише 10 грудня 2025 року, тобто за більш ніж три місяці після ознайомлення зі змістом документа «про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» (у значенні частини другої статті 233 КЗпП України). Правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), цитовані нормативно-правові акти не містять.
Позиція позивача, загалом, зводиться до того, що грошовий атестат в цьому випадку не є документом, про який ідеться у частині другій статті 233 КЗпП України, оскільки вказаний документ не містив інформації про те, на підставі якого прожиткового мінімуму, тарифного розряду та тарифного коефіцієнту відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення позивачеві у період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року, тож перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого згаданою правовою нормою, розпочався від дня отримання інформації на цей запит, тобто з 26 грудня 2025 року.
Проте за такою логікою, період з 20 серпня 2025 року (ознайомлення з грошовим атестатом) до 26 грудня 2025 року (отримання інформації на запит) не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.
У постанові від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
У цьому контексті Суд наголосив, що в згаданих судових рішеннях Верховний Суд ані в складі Судової палати, ані в складі відповідних колегій суддів, не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
У підсумку, відповідаючи на аргументи скаржника, Верховний Суд зробив висновок, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову установлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і установили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, однак у ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України (у цьому випадку - звернення із запитом).
Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
У справі, що розглядається, установлено, що позивача було звільнено з посади 14 серпня 2025 року, 20 серпня 2025 року його було ознайомлено з грошовим атестатом, а 21 серпня 2025 року - ознайомлено з архівними відомостями за 2020-2025 роки про нараховані та виплачені суми за видами грошового забезпечення. Однак з позовом до суду позивач звернувся лише 29 грудня 2025 року.
Як зауважив суд апеляційної інстанції, з 20 серпня 2025 року (дати ознайомлення позивача з грошовим атестатом) та з 21 серпня 2025 року (ознайомлення з архівними відомостями за 2020-2025 роки) протягом більше ніж три місяці (до грудня 2025 року) позивач не вчинив жодних юридично значимих дій з метою набуття достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум.
Водночас позивач не обґрунтував існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили поважність причин зволікання з учиненням цих дій, зокрема, отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, та не навів поважних причин пропуску такого строку, зокрема, не надав доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Наведені у касаційній скарзі доводи також не виправдовують пасивної поведінки позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчать про поважність причин його пропуску.
Отже, Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року без розгляду ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі № 520/33843/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов

Згадані норми: Конституція України, ст. 58; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 5; КАС України, ст. 122; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КЗпП України, ст. 233; Закон № 2011-XII, ст. 9
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.