# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 240/18127/25

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 240/18127/25
Дата ухвалення: 2026-11-04
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141208434
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141208434
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141208434

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року
м. Київ

справа № 240/18127/25
касаційне провадження № К/990/35079/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (головуючий суддя - Гурін Д.М.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шидловський В.Б.; судді: Сапальова Т.В., Капустинський М.М.)
у справі № 240/18127/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлисейські поля»
до Головного управління ДПС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Єлисейські поля» (далі - ТОВ «Єлисейські поля», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 червня 2025 року № 0146100702, № 0146090702, № 0146130702, № 00147012302 у повному обсязі та податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 0146120702 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 595 680,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, не враховують наданих первинних документів та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2026 року, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючий орган не довів використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей поза межами його господарської діяльності, неправомірність застосування понижених ставок оподаткування процентів, виплачених нерезиденту, а також наявність правових підстав для застосування штрафних санкцій за неподання повідомлень за формою № 20-ОПП в оскаржуваній частині.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи касаційну скаргу, контролюючий орган зазначає, що позивач не підтвердив використання придбаних будівельних матеріалів у господарській діяльності, у зв`язку із чим був зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість та скласти і зареєструвати відповідні податкові накладні. Також відповідач вважає неправомірним застосування товариством понижених ставок податку з доходів нерезидента, оскільки не підтверджено податкове резидентство компанії NFI-Nature & Food Investments та її статус як бенефіціарного (фактичного) отримувача процентного доходу. Крім того, контролюючий орган наполягає, що неподання повідомлень за формою № 20-ОПП щодо об`єктів оподаткування є підставою для застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
08 жовтня 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2024 року та законодавства з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2024 року, за результатами якої склав акт від 30 травня 2025 року № 11859/06-30-07-02/36893969.
Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог:
пункту 44.1 статті 44, пункту 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 739 642,00 грн;
пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України внаслідок нескладання та нереєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних на суму податку на додану вартість 1 084 296,00 грн;
пунктів 103.2, 103.3, 103.4 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, що призвело до заниження податку з доходів нерезидентів джерелом походження з України при виплаті доходів нерезиденту - компанії NFI-Nature & Food Investments на загальну суму 1 298 956,95 грн;
пунктів 8.1, 8.2, 8.4 розділу VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (далі - Порядок № 1588), та пункту 63.3 статті 63 ПК України внаслідок несвоєчасного повідомлення за основним місцем обліку про 598 випадків щодо придбання об`єктів, які є власними та які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (майно), а також про зняття об`єктів оподаткування з обліку, що використовувались в господарській діяльності, після того, як відбулась фактична реалізація/відчуження таких основних засобів.
На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року:
№ 0146100702, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 924 552,50 грн, з яких за податковим зобов`язанням 739 642,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 184 910,50 грн;
№ 0146090702, яким зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2024 року на 344 654,00 грн;
№ 0146130702, яким застосував до платника штрафні санкції в сумі 80 453,05 грн за нескладення та нереєстрацію податкових накладних;
№ 00147012302, яким збільшив суму грошового зобов`язання з податку на доходи нерезидента на 1 572 520,54 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 298 956,95 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 273 563,59 грн;
№ 0146120702, яким застосовано штрафні санкції в сумі 609 960,00 грн за неподання або несвоєчасне подання повідомлень за формою № 20-ОПП.
Надаючи оцінку правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 27 червня 2025 року № 0146100702, № 0146090702 та № 0146130702, Верховний Суд зазначає таке.
Спір у цій частині виник у зв`язку з висновком контролюючого органу про використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є його господарською діяльністю, унаслідок чого товариство зобов`язане було нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість та скласти і зареєструвати відповідні податкові накладні.
За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Отже, виникнення обов`язку щодо нарахування податкових зобов`язань за зазначеною нормою пов`язане не лише з фактом придбання товарів або відображення їх вартості в бухгалтерському обліку, а й із встановленням відповідного напряму їх використання.
Як установили суди попередніх інстанцій, підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість стали висновки перевірки про відсутність належного документального підтвердження використання придбаних будівельних матеріалів, запасних частин та інших товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності товариства.
Контролюючий орган, зокрема, посилався на відображення вартості матеріалів за бухгалтерським проведенням Дт 15 Кт 205, відсутність у штаті підприємства працівників за будівельними спеціальностями, а також ненадання під час перевірки окремих документів щодо виконання будівельних і ремонтних робіт.
Водночас суди встановили, що протягом перевіреного періоду товариство здійснювало будівництво, реконструкцію, ремонт та модернізацію виробничих об`єктів, які використовувалися або призначалися для використання у його господарській діяльності.
На підтвердження зазначених обставин позивач надав організаційно-розпорядчі документи щодо проведення відповідних робіт, договори з підрядниками, акти виконаних робіт, накладні-вимоги на відпуск матеріалів, акти їх списання, звіти про використання матеріалів, табелі обліку робочого часу, документи щодо введення об`єктів в експлуатацію, технічні паспорти та інші документи бухгалтерського обліку.
Зокрема, судами досліджено документи щодо будівництва та реконструкції навісів для техніки, адміністративної будівлі, зерносушильного комплексу, виробничих і складських приміщень, систем газопостачання та інших об`єктів, пов`язаних із сільськогосподарською діяльністю позивача.
При цьому встановлено, що відповідні роботи здійснювалися як із використанням працівників і техніки товариства, так і із залученням сторонніх підрядників для виконання спеціалізованих робіт.
Суди також урахували, що спірні товарно-матеріальні цінності охоплювали не лише будівельні матеріали, а й запасні частини для ремонту сільськогосподарської техніки та інші матеріали, необхідні для забезпечення господарської діяльності підприємства.
Окремої уваги заслуговує встановлена судами обставина надання позивачем разом із запереченнями до акта перевірки значного обсягу первинних документів, які стосувалися фактичного здійснення спірних операцій.
Положення пунктів 44.6, 44.7 статті 44 та пункту 86.7 статті 86 ПК України передбачають можливість подання платником податків відповідних документів і заперечень до акта перевірки та їх урахування контролюючим органом під час прийняття рішення за результатами перевірки.
За таких обставин посилання відповідача на ненадання окремих документів безпосередньо під час перевірки не може оцінюватися відокремлено від документів, які були надані платником у встановленому законом порядку до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Верховний Суд зазначає, що відображення придбаних матеріалів у складі капітальних інвестицій саме по собі не свідчить про їх використання поза межами господарської діяльності. Визначальним у такому випадку є фактичне призначення та використання відповідних активів, що має встановлюватися на підставі сукупності належних доказів.
Так само відсутність у штатному розписі окремих посад будівельних працівників не доводить неможливості виконання підприємством ремонтних чи будівельних робіт власними силами або із залученням підрядних організацій.
З огляду на встановлені судами обставини колегія суддів погоджується з їхніми висновками про те, що контролюючим органом не доведено використання позивачем спірних товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є його господарською діяльністю.
Відповідно, відсутні підстави для донарахування податкових зобов`язань на підставі підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість за відповідними операціями.
Наведені в касаційній скарзі доводи не містять належного обґрунтування неправильного застосування судами відповідних норм матеріального права, натомість переважно відтворюють висновки акта перевірки та спрямовані на іншу оцінку доказів, досліджених судами попередніх інстанцій.
За таких обставин підстав для скасування судових рішень у цій частині Верховний Суд не вбачає.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 00147012302 Суд зазначає таке.
Підставою для прийняття цього рішення став висновок контролюючого органу про неправомірне застосування позивачем понижених ставок оподаткування процентів, виплачених нерезиденту NFI-Nature & Food Investments (Республіка Кіпр).
Як установили суди попередніх інстанцій, упродовж 2018 - 2021 років платник здійснив виплату зазначеному нерезиденту процентів за договорами позики на загальну суму 10 753 713,00 грн, утримавши та перерахувавши до бюджету податок за ставками 2 відсотки у 2018 - 2019 роках та 5 відсотків у 2020 - 2021 роках відповідно до положень Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та Протоколу до неї» (далі - Конвенція).
Контролюючий орган вважає, що позивач не підтвердив виконання передбачених статтею 103 ПК України умов для застосування міжнародного договору, зокрема щодо податкового резидентства NFI-Nature & Food Investments та наявності у цієї особи статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача процентного доходу.
За приписами підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту; е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження наступних інвестиційних активів: цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав у статутному капіталі юридичних осіб - резидентів, крім тих, що знаходяться в обігу на фондовій біржі, що входить до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «а» підпункту 141.4.11 пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу; акцій, корпоративних прав, часток в іноземних компаніях, організаціях, утворених відповідно до законодавства інших держав (іноземні юридичні особи), крім тих, що знаходяться в обігу на фондовій біржі, що входить до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «а» підпункту 141.4.11 пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу, що відповідають таким умовам: а) у будь-який момент часу впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, вартість акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав іноземної юридичної особи на 50 і більше відсотків утворюється за рахунок акцій, часток в українській юридичній особі, які належать зазначеній іноземній юридичній особі прямо або опосередковано, та б) у будь-який момент часу впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, вартість акцій, часток в українській юридичній особі на 50 і більше відсотків утворюється за рахунок нерухомого майна, яке розташовано в Україні та належить такій українській юридичній особі або використовується такою українською юридичною особою на підставі договору довгострокової оренди, фінансового лізингу чи аналогічного договору. Вартість акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав (для цілей підпункту «а» цього підпункту) та нерухомого майна (для цілей підпункту «б» цього підпункту) визначається на підставі балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку як найвища сума у будь-який момент часу впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, та підлягає порівнянню з вартістю іншого майна (активів) згідно з балансовою (залишковою) вартістю за даними бухгалтерського обліку такої юридичної особи; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів щодо брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів; й) доходи від відчуження прав на видобуток та розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів, розташованих на території України, що належать нерезиденту; к) інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент, у тому числі фізична особа-підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб`єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа-підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Отже, доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню за ставкою 15 відсотків, якщо інше не передбачено положеннями чинного міжнародного договору України.
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено статтею 103 ПК України.
Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (пункт 103.1 статті 103 ПК України).
Пунктом 103.2 статті 103 ПК України передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Згідно з пунктом 103.4 статті 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (пункт 103.5 статті 103 ПК України).
Статтею 11 Конвенції передбачено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.
Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.
Термін «проценти» у випадку використання в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов`язань, у тому числі премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов`язань.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на застосування зменшеної ставки податку, передбаченої міжнародним договором України, виникає за умови одночасного виконання таких вимог: нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України; нерезидентом надано довідку або її нотаріально засвідчену копію, яка підтверджує такий статус; нерезидент є бенефіціарним, тобто фактичним, отримувачем відповідного доходу.
Як установили суди попередніх інстанцій, позивач надав контролюючому органу сертифікати щодо компанії NFI-Nature & Food Investments, видані компетентними органами Республіки Кіпр 02 липня 2019 року, 05 березня 2020 року, 24 лютого 2021 року та 30 травня 2024 року. Зазначені документи засвідчують реєстрацію нерезидента на території Республіки Кіпр та його внесення до податкового реєстру цієї держави.
Заперечуючи проти можливості застосування Конвенції, відповідач посилається, зокрема, на те, що в зазначених сертифікатах відсутня пряма вказівка на резидентство NFI-Nature & Food Investments саме у значенні Конвенції між Україною та Республікою Кіпр.
Оцінюючи наведений довід, Верховний Суд ураховує правовий висновок, викладений у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 820/11305/15, відповідно до якого положення статті 103 ПК України не встановлюють вимоги щодо обов`язкового зазначення у довідці про податкове резидентство посилання на конкретний міжнародний договір.
Визначальним у такому випадку є зміст відповідного документа, його походження від компетентного органу іноземної держави та здатність підтверджувати статус податкового резидента.
Щодо доводів податкового органу про організаційно-правову форму NFI-Nature & Food Investments Верховний Суд зазначає таке.
Контролюючий орган посилається на те, що нерезидент зареєстрований як партнерство, до складу якого входять особи, котрі не є резидентами Республіки Кіпр, а доходи партнерства, за твердженням відповідача, підлягають оподаткуванню на рівні його учасників.
Колегія суддів зауважує, що сама по собі організаційно-правова форма іноземного суб`єкта та резидентство його учасників не можуть підміняти встановлення конкретного податкового режиму такого суб`єкта за законодавством відповідної держави.
Для вирішення питання про застосування Конвенції значення має те, чи є отримувач доходу особою, на яку поширюється її дія, з урахуванням визначених Конвенцією критеріїв резидентства та відповідного режиму оподаткування.
Відтак твердження контролюючого органу про податкову прозорість партнерства потребує належного підтвердження щодо NFI-Nature & Food Investments та спірних доходів, а не може ґрунтуватися виключно на відомостях про організаційно-правову форму та громадянство або резидентство окремих учасників партнерства.
Водночас наявність у складі партнерства нерезидентів інших держав сама по собі не доводить виконання NFI-Nature & Food Investments посередницьких функцій під час отримання процентів від позивача.
Стосовно статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу Верховний Суд ураховує висновки, викладені у постановах від 02 квітня 2024 року у справі № 826/6241/17 та від 25 червня 2026 року у справі № 480/7776/24.
Відповідно до сформованого Верховним Судом підходу для визначення особи фактичним власником процентного доходу необхідно встановити не лише наявність у неї права на отримання процентів, а й можливість самостійно розпоряджатися відповідним доходом, відсутність виключно посередницьких функцій та юридичних або фактичних обов`язків щодо його подальшого перерахування іншим особам.
Як установили суди попередніх інстанцій, разом із запереченнями до акта перевірки позивач надав лист NFI-Nature & Food Investments від 11 червня 2025 року, відповідно до якого позики на користь товариства надавалися за рахунок власних коштів нерезидента, без залучення позикових коштів третіх осіб, а компанія не має договірних чи юридичних зобов`язань щодо перерахування отриманих процентів іншим особам.
Наведені обставини були враховані судами під час оцінки правомірності висновків контролюючого органу.
При цьому відповідач не навів конкретних доказів існування інших договорів чи зобов`язань NFI-Nature & Food Investments, на виконання яких отримані від позивача проценти підлягали подальшому перерахуванню третім особам, та не встановив фактичного руху відповідних коштів, який би свідчив про їх транзитний характер.
Посилання контролюючого органу на те, що доходи партнерства можуть розподілятися між його учасниками, без установлення відповідних операцій щодо спірних процентів не є достатнім для висновку про відсутність у безпосереднього отримувача доходу статусу його фактичного власника.
У справі, що розглядається, контролюючий орган не довів наявності обставин, які б свідчили про виконання NFI-Nature & Food Investments виключно посередницьких функцій щодо спірного процентного доходу.
Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій досліджено надані позивачем документи, а доводи контролюючого органу щодо неналежності сертифікатів та відсутності статусу фактичного власника доходу не отримали належного доказового підтвердження, колегія суддів не вбачає в межах заявленої підстави касаційного оскарження достатніх підстав для висновку про неправильне застосування судами положень статті 103 ПК України та відповідних положень Конвенції.
Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 00147012302.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 0146120702 Суд зазначає таке.
Спір у цій частині стосується правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за неподання або несвоєчасне подання повідомлень за формою № 20-ОПП.
Як установили суди попередніх інстанцій, контролюючий орган визначив 598 випадків неподання або несвоєчасного подання повідомлень про об`єкти оподаткування, за які застосував штрафні санкції в загальній сумі 609 960,00 грн.
Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення в частині 595 680,00 грн, визнавши правомірність застосування штрафу в сумі 14 280,00 грн.
Підставою для застосування спірних санкцій контролюючий орган визначив порушення пункту 63.3 статті 63 ПК України та пунктів 8.1, 8.2, 8.4 розділу VIII Порядку № 1588.
Згідно з пунктом 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Пунктом 8.1 Розділу VIII Порядку № 1588 встановлено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.
Згідно з пунктом 8.4 Розділу VIII Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.
Відповідно до пункту 8.5 Розділу VIII Порядку № 1588 у разі зміни відомостей про об`єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об`єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об`єкта оподаткування.
В постанові від 13 серпня 2026 року у справі № 280/12557/21 Верховний Суд зазначив, що повідомлення за формою № 20-ОПП стосується об`єктів оподаткування та/або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль.
Згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1 020,00 грн.
Верховний Суд в постанові від 24 вересня 2026 року у справі № 320/17687/24, надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню, яким до платника було застосовані штрафні (фінансові) санкції за неподання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткування або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП, зазначив, що положення статті 117 ПК України передбачають відповідальність за порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрацію) платника податків у відповідному контролюючому органу та містять вичерпний перелік порушень, які тягнуть за собою накладення штрафу. Тобто, дана стаття передбачає відповідальність за порушення, пов`язані лише зі взяттям на облік платника податків та своєчасною зміною облікових даних платника. Диспозиція статті 117 ПК України не передбачає відповідальність за неподання звітів чи повідомлення щодо об`єкта оподаткування.
Колегія суддів погоджується з наведеним правовим підходом та зазначає, що встановлений пунктом 63.3 статті 63 ПК України та Порядком № 1588 обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про об`єкти оподаткування необхідно розмежовувати з відповідальністю за його невиконання.
Наявність такого обов`язку сама по собі не є достатньою підставою для застосування штрафних санкцій, якщо відповідальність за його порушення прямо не передбачена законом.
Як установили суди попередніх інстанцій, значна частина встановлених перевіркою порушень стосувалася орендованих земельних ділянок, відомості про які позивач відображав у податкових деклараціях платника єдиного податку четвертої групи.
Водночас подання зазначених відомостей у складі податкової звітності не є тотожним виконанню обов`язку щодо подання повідомлення за формою № 20-ОПП. Однак ця обставина не змінює висновку про відсутність передбачених пунктом 117.1 статті 117 ПК України підстав для застосування спірних штрафних санкцій.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 0146120702 в оскаржуваній частині.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, правильно вирішивши спір по суті, помилково пов`язали відсутність підстав для застосування штрафних санкцій із поданням позивачем відомостей про земельні ділянки у складі податкової звітності та застосуванням положень пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Визначальним для вирішення цього спору є те, що диспозиція пункту 117.1 статті 117 ПК України не передбачає відповідальності за неподання повідомлення про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальних частин судових рішень щодо зазначеного податкового повідомлення-рішення, без зміни результату вирішення спору.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення, а також змінити судове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір по суті.
Водночас судові рішення підлягають зміні в мотивувальних частинах щодо податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 0146120702 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 595 680,00 грн з підстав, наведених у цій постанові.
В іншій частині доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
З огляду на наведене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - зміні в мотивувальних частинах щодо податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2025 року № 0146120702 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 595 680,00 грн, із залишенням їх в іншій частині без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2026 року змінити в мотивувальних частинах, виклавши відповідні мотиви в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді: І. Я. Олендер

В. П. Юрченко

Згадані норми: КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 351; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; ПК України, ст. 117; ПК України, ст. 198; ПК України, ст. 201; ПК України, ст. 141; ПК України, ст. 63; ПК України, ст. 14; ПК України, ст. 86; ПК України, ст. 103
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.