# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 280/5453/25

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 280/5453/25
Дата ухвалення: 2026-11-04
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141208480
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141208480
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141208480

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 280/5453/25
адміністративне провадження № К/990/28570/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (суддя: Татаринов Д.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року (судді: Іванов С.М., Шальєва В.А., Чередниченко В.Є.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ДПС у Запорізькій області щодо нарахування орендної плати за земельну ділянку комунальної власності площею 0,6375 га з кадастровим номером 2310100000:03:020:0091 за 2023 рік у сумі 473 301,78 грн, за 2024 рік у сумі 497 440,17 грн та за 2025 рік у сумі 557 132,99 грн;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру орендної плати за вказану земельну ділянку за 2023, 2024 та 2025 роки відповідно до умов пункту 12 Договору оренди землі від 14 липня 2014 року № 201403000100309 у розмірі 197 211,90 грн на рік.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно збільшив розмір орендної плати за землю шляхом застосування щорічної кумулятивної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, здійснення якої не передбачено умовами укладеного правочину. Крім того, позивач вважав, що підлягав звільненню від сплати орендної плати на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв`язку з введенням воєнного стану.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті судами рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Обґрунтування касаційної скарги базується на твердженнях про допущення судами першої та апеляційної інстанцій істотних порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник наголошує, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності та розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, адже предметом спору у цій справі є правомірність дій контролюючого органу щодо нарахування орендної плати за землю за 2023, 2024 та 2025 роки у загальному розмірі 1 527 874,94 грн, що суттєво перевищує встановлений підпунктом 4 пункту 4 частини третьої статті 12 та частиною четвертою статті 257 КАС України фінансовий поріг для обов`язкового розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Наведені порушення, на переконання скаржника, безпідставно обмежили процесуальні права сторін щодо подання доказів, надання усних пояснень та реалізації інших конституційних гарантій судового захисту.

Також скаржник вказує на неправильне визначення судом першої інстанції характеру позовних вимог та безпідставне визнання їх вимогами майнового характеру, що призвело до протиправного завищення розміру судового збору без урахування актуальних правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 3 липня 2025 року у справі № 620/15733/24, щодо належності вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок до похідних вимог.

У матеріально-правовому аспекті обґрунтування касаційної скарги зводиться до того, що суди попередніх інстанцій застосували норми статей 288, 289 ПК України та статей 21, 30 Закону України «Про оренду землі» без урахування правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 916/3236/16, № 916/3233/16, №922/1137/19 та № 922/1658/19. Скаржник зазначає, що за змістом чинного Договору оренди землі від 14 липня 2014 року № 201403000100309 розмір орендної плати зафіксовано у сумі 197 211,90 грн на рік, а проведення індексації нормативної грошової оцінки землі не є тотожним автоматичній зміні розміру орендної плати без укладення додаткової угоди між сторонами договору. Одностороннє збільшення відповідачем орендної плати більше, ніж удвічі, шляхом застосування кумулятивних коефіцієнтів індексації без внесення відповідних змін до договору є самовільною зміною його істотних умов, що суперечить принципу обов`язковості договору та правовій визначеності. Крім того, скаржник наголошує на безпідставному неприйнятті судами до уваги приписів підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, вважаючи себе звільненим від нарахування та сплати орендної плати за спірні періоди у зв`язку з введенням воєнного стану та розташуванням земельної ділянки у зоні бойових дій.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області заперечує проти доводів скаржника та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що обчислення та нарахування орендної плати за земельну ділянку за 2023, 2024 та 2025 роки у загальному розмірі 1 527 874,94 грн здійснювалося у суворій відповідності до норм ПК України шляхом прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень. Податковий орган наголошує, що орендна плата за землі комунальної власності є регульованим платежем, а щорічна індексація нормативної грошової оцінки землі проводиться на підставі імперативних приписів статті 289 ПК України та розраховується Держгеокадастром. Щодо посилань позивача на пільги зі сплати орендної плати у зв`язку з введенням воєнного стану, контролюючий орган зазначив, що територія міста Запоріжжя віднесена до територій можливих бойових дій, а не активних бойових дій чи тимчасово окупованих територій, що унеможливлює застосування звільнення від оподаткування відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. За таких обставин відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, у зв`язку з чим підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень відсутні.

Перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14 липня 2014 року між Запорізькою міською радою в особі міського голови (Орендодавець) та Приватним підприємством «АВТОЦЕНТР ВОСТОК-ПЛЮС» в особі директора Бурцевої Юлії Вікторівни (Орендар) було укладено Договір оренди землі № 201403000100309 (далі - Договір). На підставі рішення сорок четвертої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради від 6 жовтня 2010 року № 104/3 та у відповідності до пункту 1 Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку комунальної власності площею 0,6375 га з кадастровим номером 2310100000:03:020:0091, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 11, та призначена для розташування автосалону, пункту автосервісу й магазину непродовольчих товарів (пункти 1- 3 Договору).

Згідно з пунктами 6 та 11 Договору, нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки у цінах 2014 року було визначено в розмірі 4 930 297,50 грн, а самий Договір укладено строком до 6 жовтня 2029 року. У пункті 12 Договору сторони узгодили, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та становить 197 211,90 грн на рік, що складає 4 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в цінах 2014 року. Підпунктом 34.4 пункту 34 Договору на Орендаря покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі вносити узгоджену орендну плату.

Поряд із цим суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 3 липня 2014 року № 1728/05/03, виданого Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:03:020:0091, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 11, становить 4 930 297,50 грн.

7 жовтня 2022 року між ПП «АВТОЦЕНТР ВОСТОК-ПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач набув у власність будівлю магазину непродовольчих товарів та пункту автосервісу літ. В загальною площею 827,3 кв. м, а також будівлю автосалону літ. М загальною площею 961,8 кв. м по АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці комунальної власності площею 0,6375 га з кадастровим номером 2310100000:03:020:0091 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 серпня 2022 року № НВ-9901846682022.

Сплату орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою за 2023 та 2024 роки позивач здійснював у грошовій формі в розмірі, передбаченому пунктом 12 Договору оренди землі від 14 липня 2014 року № 201403000100309, а саме 197 211,90 грн за кожен рік відповідно, що підтверджено відповідними платіжними інструкціями. При цьому за 2022 рік та частково 2023 рік позивач орендну плату не сплачував, оскільки вважав себе звільненим від цього обов`язку на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у зв`язку з введенням воєнного стану.

З особистого електронного кабінету платника податків ОСОБА_1 стало відомо про винесення ГУ ДПС у Запорізькій області податкових повідомлень-рішень з орендної плати з фізичних осіб (форма «Ф»), а саме: від 23 травня 2024 року № 81781-2409-UA23060070000082704 за 2023 рік на суму 473 301,78 грн; від 24 червня 2024 року № 500477-2409-0829-UA23060070000082704 за 2024 рік на суму 497 440,17 грн; від 25 квітня 2025 року № 327590-2411-0829-UA23060070000082704 за 2025 рік на суму 557 132,99 грн.

Уважаючи дії контролюючого органу щодо неправомірного нарахування грошового зобов`язання з орендної плати за 2023 рік та безпідставного одностороннього збільшення її розміру у 2024- 2025 роках з 197 211,90 грн до 497 440,17 грн та 557 132,99 грн, відповідно, такими, що суперечать умовам чинного Договору оренди землі та нормам законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи дану справу суд першої інстанції виходив із того, що даний спір належить до категорії справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. На думку суду першої інстанції, з якою повністю погодився й апеляційний суд, оскільки предметом позову є оцінка дій контролюючого органу щодо обчислення орендної плати, обраний порядок розгляду є процесуально доцільним і в повній мірі забезпечує належний, швидкий та ефективний розгляд адміністративної справи на основі письмових доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що обчислення та нарахування відповідачем грошових зобов`язань з орендної плати за 2023, 2024 та 2025 роки у загальному розмірі 1 527 874,94 грн здійснено у суворій відповідності до норм ПК України. Суди вказали, що орендна плата за землі комунальної власності є регульованою ціною, а індексація її бази (НГО) належить до компетенції Держгеокадастру та здійснюється в силу імперативних вимог статті 289 ПК України без обов`язкового укладення додаткової угоди про внесення змін до Договору оренди землі від 14 липня 2014 року № 201403000100309. Крім того, суди зазначили про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати орендної плати на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, оскільки віднесення м. Запоріжжя до територій можливих бойових дій не дає права на застосування податкової пільги, передбаченої виключно для територій активних бойових дій чи тимчасово окупованих територій.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом підпунктів 14.1.136 та 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється, зокрема, у формі орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, яка є обов`язковим платежем за користування такими ділянками на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

При цьому підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 та підпунктом 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України визначено, що платниками орендної плати є землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності, а об`єктом оподаткування - земельні ділянки, надані їм у користування на умовах оренди.

Згідно з підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Статтею 285 ПК України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.

Порядок обчислення плати за землю регламентовано статтею 286 ПК України, відповідно до пункту 286.2 якої платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік.

Водночас стосовно платників - фізичних осіб нормами пункту 286.5 статті 286 ПК України встановлено спеціальний порядок, за яким нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем розташування земельної ділянки), які надсилають платнику податку податкове повідомлення-рішення у строки та порядку, встановлені цим Кодексом.

Правові засади справляння орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначені статтею 288 ПК України, згідно з пунктом 288.1 якої підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Приписами пунктів 288.4 та 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем із дотриманням граничних розмірів річної суми платежу, визначених податковим законодавством.

Механізм індексації нормативної грошової оцінки земель врегульовано статтею 289 ПК України.
Так, відповідно до пункту 289.1 цієї статті для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік (у разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується зі значенням 115).

При цьому коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 289.3 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не пізніше 15 січня поточного року забезпечує інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

За приписами пункту 286.5 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю - фізичні особи мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем розташування земельної ділянки для проведення звірки даних, зокрема, щодо розміру площі земельної ділянки, розміру ставки податку, нарахованої суми плати за землю та права на застосування пільг.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема, документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Як встановлено судами, у спірні податкові періоди ОСОБА_1 із такою заявою до ГУ ДПС у Запорізькій області не звертався.

Аналізуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає про таке.

За змістом статті 13, частини першої статті 15 та статті 18 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування не рідше ніж один раз на 5- 7 років.

Із зіставлення наведених норм слідує, що розмір орендної плати за землі державної та комунальної власності належить до категорії регульованих цін, а тому при його визначенні сторони договору та контролюючий орган зобов`язані виходити з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, актуалізованої на відповідний коефіцієнт індексації. Оскільки орендна плата за землі комунальної власності є складовою податку на майно, умови договору оренди землі не можуть суперечити імперативним вимогам закону або нівелювати їх дію.

Суд підкреслює, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель та коефіцієнт індексації безпосередньо орендної плати мають різну правову природу, однак індексація бази оподаткування (нормативної грошової оцінки) є обов`язковою в силу прямої вимоги ПК України. Щорічний розрахунок величини коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за встановленою законом формулою на підставі індексу споживчих цін за попередній рік.

У цьому контексті колегія суддів враховує усталену правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 804/937/16, згідно з якою коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно та кумулятивно. Це означає, що щороку після 1 січня для розрахунку бази оподаткування платою за землю використовується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5- 7 років) з накопичувальним (кумулятивним) застосуванням щорічних коефіцієнтів індексації, обчислених починаючи з дати проведення цієї оцінки.

Зазначений підхід повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 квітня 2026 року у справі № 340/9097/23, а також із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 914/2848/22, в якій Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що обов`язок сплачувати орендну плату за землі комунальної власності у розмірі, обчисленому з урахуванням індексованої нормативної грошової оцінки, виникає в орендаря безпосередньо в силу закону з набранням чинності відповідними коефіцієнтами індексації і не вимагає обов`язкового внесення змін до договору оренди землі шляхом укладення додаткових угод.

Досліджуючи обставини справи суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДПС у Запорізькій області при визначенні розміру орендної плати ОСОБА_1 за 2023, 2024 та 2025 роки застосувало базову нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Східній, 11 у м. Запоріжжі за технічною документацією 2014 року (4 930 297,50 грн), помноживши її на відповідні кумулятивні коефіцієнти індексації за відповідні періоди (2,399965615 у 2023 році; 2,52236386 у 2024 році; 2,825047525 у 2025 році) та зафіксовану у Договорі оренди від 14 липня 2014 року №201403000100309 ставку 4 %.

З огляду на викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій ГУ ДПС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 орендної плати у розмірах 473 301,78 грн (за 2023 рік), 497 440,17 грн (за 2024 рік) та 557 132,99 грн (за 2025 рік) шляхом винесення відповідних податкових повідомлень-рішень. Вказані дії відповідача ґрунтуються на імперативних вимогах статей 288, 289 ПК України та повністю узгоджуються з усталеними правовими позиціями Верховного Суду.

При цьому доводи позивача про те, що застосування індексації нормативної грошової оцінки є односторонньою зміною умов Договору оренди землі, є помилковими та спираються на некоректне тлумачення норм матеріального права, оскільки зміна грошового виразу зобов`язання у даному випадку відбулася безпосередньо в силу приписів закону, що не вимагає укладення додаткових угод між сторонами.

Щодо компетенції контролюючого органу та методики обчислення податкового зобов`язання, судами попередніх інстанцій слушно зауважено, що за приписами статті 289 ПК України обчислення величини коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастру). Норми ПК України не покладають на контролюючий орган обов`язку самостійного визначення чи розрахунку вказаного коефіцієнта, а передбачають лише його застосування при обчисленні бази оподаткування.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ГУ ДПС у Запорізькій області, взявши за основу величину кумулятивного коефіцієнта індексації, оприлюднену на офіційному вебсайті Держгеокадастру, відомості щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, надані Запорізькою міською радою, та умови чинного Договору оренди землі від 14 липня 2014 року № 201403000100309, розрахувало суми податкового зобов`язання з орендної плати за 2023- 2025 роки у суворій відповідності до приписів чинного податкового та земельного законодавства.? * Залишаємо чи вже повтор?

Оцінюючи доводи позивача про перебування всієї території Запорізької області у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, та наявність у зв`язку з цим підстав для звільнення від сплати орендної плати на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, колегія суддів зазначає таке.

За змістом підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільнення від нарахування та сплати плати за землю (у тому числі орендної плати за землі комунальної власності) надається стосовно земельних ділянок, які розташовані виключно на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, за період з першого числа місяця, в якому було визначено дату початку активних бойових дій чи тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому їх було завершено.

Дати початку та завершення активних бойових дій чи тимчасової окупації визначаються відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.

Як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вказаного Переліку територію Запорізької міської територіальної громади (м. Запоріжжя), на якій розташована спірна земельна ділянка, віднесено до категорії територій можливих бойових дій, а не територій активних бойових дій чи тимчасово окупованих територій.
Оскільки чинне податкове законодавство не передбачає автоматичного імперативного звільнення від сплати плати за землю для територій можливих бойових дій, а окремих рішень про надання таких пільг Запорізька міська рада стосовно спірної земельної ділянки не приймала, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у ОСОБА_1 законних підстав для звільнення від обов`язку сплати орендної плати за 2023- 2025 роки на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій контролюючого органу та відсутність підстав для задоволення позовних вимог є повністю обґрунтованими та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Окремо аналізуючи доводи скаржника в частині порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та неправомірного, на думку позивача, визначення характеру позовних вимог і розміру судового збору, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За змістом пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

У цій справі предметом позову є визнання протиправними дій ГУ ДПС у Запорізькій області щодо нарахування орендної плати та зобов`язання здійснити її перерахунок. Оскільки спором охоплюються саме дії контролюючого органу щодо обчислення податкового зобов`язання, а не безпосередньо рішення про стягнення коштів чи примусове виконання, імперативні обмеження щодо фінансових порогів, визначені підпунктом 4 пункту 4 частини третьої статті 12 та частиною четвертою статті 257 КАС України, не підлягали обов`язковому застосуванню, а віднесення справи до категорії незначної складності належало до процесуальної дискреції суду.

За таких обставин Запорізький окружний адміністративний суд, керуючись пунктом 10 частини шостої статті 12 та частиною п`ятою статті 262 КАС України, діяв у межах наданих йому законом повноважень, обґрунтовано віднісши даний спір до категорії справ незначної складності та розглянувши його за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних письмових доказів.

При цьому колегія суддів зауважує, що розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін не призвів до обмеження процесуальних прав учасників справи, оскільки судом повною мірою забезпечено дотримання принципів рівності та змагальності сторін. Усі учасники скористалися правом викласти свої правові позиції у заявах по суті справи (позовній заяві, відзиві, відповіді на відзив, запереченнях та поясненнях) та надали відповідні письмові докази й розрахунки.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо визначення характеру позовних вимог та розрахунку розміру судового збору, ще підлягає сплаті при зверненні з позовом, Суд зазначає таке.

За змістом норм КАС України та Закону України «Про судовий збір» питання визначення розміру судового збору належить до процесуальних питань щодо відкриття провадження у справі та усунення її недоліків, що стосуються порядку реалізації права на звернення до суду.

При цьому питання повернення надміру сплаченого судового збору (у разі його внесення в більшому розмірі, ніж передбачено законом) має самостійний процесуальний механізм вирішення і регулюється спеціальними нормами законодавства.

З огляду на це обставина можливої сплати позивачем судового збору у більшому розмірі, ніж визначено Законом України «Про судовий збір», не впливає на правильність вирішення спору по суті за результатами розгляду справи, а також не призвела до обмеження права позивача на доступ до суду.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 7 цього ж Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Водночас приписи статей 350 та 353 КАС України містять вичерпний перелік підстав для скасування судових рішень судом касаційної інстанції, серед яких питання обчислення та сплати судового збору при поданні позовної заяви не визначено як самостійну чи імперативну підставу для скасування законного по суті судового рішення.

Таким чином, у разі наявності фактів переплати судового збору позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення суми переплати в окремому процесуальному порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини другої статті 350 КАС України правильне по суті і законне судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи, що спір судами першої та апеляційної інстанцій вирішено правильно по суті, із дотриманням норм матеріального права, а право позивача на судовий захист та доступ до правосуддя було забезпечено у повному обсязі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Інші доводи касаційної скарги теж не спростовують правомірності висновків судів попередніх інстанцій. Крім того, такі фактично обґрунтовані матеріалами (зокрема, заявою про перерахунок від 03 липня 2026 року та відповіддю ГУ ДПС від 20 липня 2026 року), які виникли та були подані позивачем уже після ухвалення оскаржуваних судових рішень і відкриття касаційного провадження. В силу імперативних приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості приймати до розгляду, досліджувати та надавати оцінку новим доказам, які не були предметом перевірки судами першої та апеляційної інстанцій.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими у відповідності до норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 257; КАС України, ст. 262; КАС України, ст. 12; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 343; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; ПК України, ст. 289; ПК України, ст. 14; ПК України, ст. 16; ПК України, ст. 270; ПК України, ст. 271; ПК України, ст. 285; ПК України, ст. 286; ПК України, ст. 288; Закон «Про судовий збір», ст. 7
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.