# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 716/397/23 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 716/397/23 Дата ухвалення: 2026-10-28 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 141227247 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141227247 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141227247 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2026 року м. Київ справа № 716/397/23 провадження № 61-3717св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М. суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гірчак НаталіїАліківни на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року в складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О. всправі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель. Посилався на те, що з 07 травня 2021 року він є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 без його дозволу здійснила самочинну забудову житлового будинку літ. Ж та літньої кухні літ. З, чим обмежує його у реалізації права власності на земельну ділянку. Просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_1 , нею або за її рахунок. ОСОБА_2 у травні 2024 року уточнив позовні вимоги, просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_1 , нею самою або за її рахунок, а саме будівель і споруд відповідно до висновку експерта № 24 за результатами проведення судової будівельно-технічної і земельно-технічної експертизи, виконаної Спільним підприємством «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» від 09 лютого 2024 року: житловий будинок літ. А, житловий будинок літ. Ж, літня кухня літ. З, вбиральні літ. Е, огорожі літ. № 1-2. Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2024 року залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 21 листопада 2024 року рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель житлового будинку літ. А, вбиральні літ. Е, огорожі № 1-2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Провадження у справі в цій частині закрито. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель житлового будинку літ. Ж, літньої кухні літ. З, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції керувався тим, що житловий будинок літ. Ж та літня кухня літ. З станом на 02 листопада 2016 року вже були побудовані (вбачається із технічного паспорта), позивач набув право власності на земельну ділянку лише у травні 2021 року, ним не спростовано доводи відповідачкипро те, що будівництво житлового будинку літ. Ж та літньої кухні літ. З було розпочато з дозволу першого власника земельної ділянки- матері ОСОБА_4 , отже, він не довів порушення його прав як власника земельної ділянки таким самочинним будівництвом. Крім того, позивач не є одноособовим власником земельної ділянки, його частка не виділена в натурі, а, отже, порядок володіння та користування нею має погоджуватися із іншим співвласником - ОСОБА_5 27 лютого 2025 року постановою Чернівецького апеляційного суду рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні позову та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_1 самочинно збудованого житлового будинку літ. Ж, літньої кухні літ. З. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 481,00 грн, за надання професійної правової допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 20 000,00 грн. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що житловий будинок літ. Ж, літня кухня літ. З розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом.У матеріалах справи відсутні докази здійснення ОСОБА_1 будівництва за наявності повідомлення про початок виконання будівельних робіт, відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, належно затвердженого проєкту. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Твердження ОСОБА_1 про здійснення будівництва житлового будинку літ. Ж, літньої кухні літ. З на земельній ділянці з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 з дозволу власника земельної ділянки - ОСОБА_4 до набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не змінює правовий режим самочинного будівництва та підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена у користування для цієї мети, не надана у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно. У справі, яка переглядається, суспільний інтерес у знесенні самочинного будівництва спрямований на задоволення соціальних потреб щодо відновлення законності. Короткий зміст вимог касаційної скарги 20 березня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Гірчак Н. А. подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що самочинне будівництво здійснене за життя власника земельної ділянки - ОСОБА_4 (2010, 2016 роки), позивач земельну ділянку, на якій розміщене самочинне будівництво отримав у дар у 2021 році, згодом на 1/7 частку земельної ділянки визнано право власності за ОСОБА_5 та витребувано у позивача вказану частку земельної ділянки, на час пред`явлення позову частка позивача не визначена в натурі, отже, неможливо встановити, на якій саме частині земельної ділянки розміщене самочинне будівництво, відтак позивачем не доведено, які саме його права порушені самочинною забудовою. Крім того, встановлено, що інший спадкоємець ОСОБА_1 , яка є відповідачкою в справі, оскаржила судове рішення про відмову в задоволенні її позовних вимог про визнання права власності на частку в спадковому майні, що складається, зокрема, із земельної ділянки, на якій розміщене самочинне будівництво, справа ще не розглянута Верховним Судом, а, отже, ОСОБА_1 не вичерпала всі передбачені законом способи захисту своїх прав, з чого можна зробити висновок, що позов у цій справі є передчасним. У разі визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права на земельну ділянку, на якій розміщене самочинне будівництво, вона матиме можливість оформити право власності на це будівництво, відтак, зобов`язавши ОСОБА_1 знести будівлі порушено справедливий баланс між інтересами суспільства та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, хто конкретно (яка особа) здійснив самочинне будівництво на належній йому земельній ділянці, рік його зведення (будівництва). Будівлі зведені за життя матері сторін - ОСОБА_4 і ці доводи не спростовані стороною позивача.Спірний будинок - єдине житло ОСОБА_1 . Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного впостановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 363/3541/17, від 29 січня 2020року в справі № 822/2149/18, від 08 грудня 2021 року всправі № 520/3777/18, від 27 січня 2021 року в справі № 308/8116/13-ц, від 10квітня 2019 року в справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 369/8107/15ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року в справі № 127/11492/16-ц, від 20серпня 2020 року в справі № 638/6655/16-ц, від 22 квітня 2019 року в справі № 308/2974/15, від 18 січня 2023 року всправі № 488/2807/17, про те, що право власності має захищатися із застосування наслідків, зокрема й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою лише за доведеності самого факту його порушення; знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови; у кожному випадку, коли власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, перевіряється правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). 3 подібних правовідносин щодо здійснення самочинного будівництва зі згоди попереднього власника земельної ділянки та пред`явлення вимоги про знесення будівництва новим власником земельної ділянки відсутній правовий висновок Верховного Суду. Аналогічно відсутній висновок Верховного Суду з правовідносин щодо спільної власності двох і більше осіб на земельну ділянку, частки якої не виділені в натурі, та пред`явлення вимоги про знесення самочинного будівництва одним із співвласників земельної ділянки й незаперечення щодо існування самочинно збудованих будівель іншим із співвласників. В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2025 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).Проте заявник не зазначив, щодо застосування якої саме конкретної норми права відсутній висновок Верховного Суду, тому суд відхилив посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження. Позиція інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_4 , яка постійно проживала та перебувала на реєстраційному обліку за місцем постійного проживання на АДРЕСА_1 . На час смерті ОСОБА_4 належало майно, зокрема: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована на АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є діти , які на час її смерті були зареєстровані та проживали разом із нею, а саме: син ОСОБА_6 , 1963 року народження; син ОСОБА_7 , 1967 року народження; дочка ОСОБА_1 , 1972 року народження; дочка ОСОБА_3 , 1974 року народження; син ОСОБА_8 , 1975 року народження; син ОСОБА_2 , 1977 року народження. Згідно з матеріалів спадкової справи № 142/2016, заведеної приватним нотаріусом Малітовською Т. М., після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернувся ОСОБА_6 ( ОСОБА_9 ). Інші спадкоємці, а саме: ОСОБА_6 , 1963 року народження, ОСОБА_7 , 1967 року народження, ОСОБА_10 , 1969 року народження, ОСОБА_2 , 1977 року народження, подали до приватного нотаріуса Малітовської Т. М. заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_6 , 1975 року народження. Спадкоємець першої черги ОСОБА_11 , 1965 року народження, закликався до прийняття спадщини шляхом повідомлення нотаріусом про право його прийняття, однак таким правом не скористався, відповідно спадщину не прийняв. Спадкоємець ОСОБА_6 , 1963 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. У матеріалах спадкової справи також містяться заяви про відмову від прийняття спадкового майна після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , складені від імені позивачів ОСОБА_1 , 1972 року народження, та ОСОБА_3 , 1974 року народження. 15 листопада 2016 року приватний нотаріус Малітовська Т. М. видала свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1625, на ім`я ОСОБА_6 на спірний житловий будинок та господарські споруди. 27 листопада 2016 року приватний нотаріус Малітовська Т. М. видала свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1707, на ім`я ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування спірного житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім цього, 15 листопада 2016 року приватний нотаріус Малітовська Т. М. на ім`я ОСОБА_6 видала три свідоцтва про право на спадщину, а саме: № 1633 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321588800:01:005:0021; № 1629 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321588800:01:008:0020; № 1631 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321588800:01:008:0019. 07 травня 2021 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_9 ) подарував ОСОБА_2 успадковані після смерті матері житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташовані на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 . Крім отриманих в дар будівель (житловий будинок літ. А, вбиральня літ. Е, огорожа № 1-2) на земельній ділянці розміщені будівлі житловий будинок літ. Ж та літня кухня літ. З, які самочинно збудовані. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року в справі № 716/1243/21, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 березня 2024 року, визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування після смерті матері право власності на 1/7 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 ; та 1/7 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7321588800:02:003:0076) площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , витребувано зазначене майно від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17 червня 2026 року постановою Верховного Суду в справі № 716/1243/21 рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину скасовано, позовні вимоги в цій частині задоволено частково. Зокрема, внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1625, зазначивши, що частка ОСОБА_6 у спадщині (житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ) складає 6/7. Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1707, зазначивши, що частка ОСОБА_6 у спадщині (земельна ділянка з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) складає 6/7. У частині витребування 1/7 частки будинку й земельної ділянки під ним на користь ОСОБА_3 судові рішення залишено без змін. Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом (далі - ЗК) України. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України). Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало. Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування. Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку. Якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва. У цій справі суди встановили, що житловий будинок літ. Ж, літня кухня літ. З розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га зцільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом. Апеляційний суд задовольнив позов з тих підстав, що ОСОБА_12 набуто право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування від 07 травня 2021 року, а знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі. Апеляційний суд також виснував, що твердження ОСОБА_1 про здійснення будівництва житлового будинку літ. Ж, літньої кухні літ. З на земельній ділянці з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га, з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 з дозволу власника земельної ділянки - ОСОБА_4 до набуттяОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не змінює правовий режим самочинного будівництва та підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва; ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена у користування для цієї мети, не надана у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно. Із такими висновками погодитися не можна. За змістом статей 152, 211ЗК України, 376 ЦК України коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки, зокрема, шляхом знесення майна. За висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи експерта Спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» від 09 лютого 2024 року № 24 встановити рік здійснення самочинного будівництва, розташованого в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на АДРЕСА_1 , не надається можливим. У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому Заставнівським районним бюро технічної інвентаризації, станом на 07 листопада 2016 року в розділі «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» значиться під літ. З літня кухня, яка добудована до житлового будинку літ. А із зазначенням року побудови 2010. Апеляційний суд не дав оцінки наведеним обставинам, не зважив на те, що ОСОБА_4 була власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій зведено самочинне будівництво; цільове призначення землі - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), й у такому обсязі (з наявністю самочинних об`єктів, зведених з волі попереднього власника земельної ділянки) право на землю перейшло у порядку спадкування, зокрема, й до ОСОБА_2 . Не вказав апеляційний суд й на докази, які підтверджують, що саме ОСОБА_1 відповідальна за знесення самочинного будівництва. Стосовно визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 грудня 2025 рокув справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначила, що законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється. Обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). У цій справі не встановлено, хто саме здійснив самочинне будівництво житлового будинку літ. Ж, літньої кухні літ. З на земельній ділянці з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076 площею 0,0825 га, з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 . З урахуванням викладеного недоведеними є обставини про те, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва. Крім того, рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року в справі № 716/1243/21, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 березня 2024 року, визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування після смерті матері право власності на 1/7 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 ; та 1/7 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7321588800:02:003:0076) площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , витребувано зазначене майно від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17 червня 2026 року постановою Верховного Суду в справі № 716/1243/21 рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину скасовано, позовні вимоги в цій частині задоволено частково. Зокрема, внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1625, зазначивши, що частка ОСОБА_6 у спадщині (житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ) складає 6/7. Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1707, зазначивши, що частка ОСОБА_6 у спадщині (земельна ділянка з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) складає 6/7. У частині витребування 1/7 частки будинку й земельної ділянки під ним на користь ОСОБА_3 судові рішення залишено без змін. За змістом частини першої статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини після смертіОСОБА_4 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле (постановаВерховного Суду від 16 липня 2025 року в справі № 398/4452/22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19(провадження № 14-212цс21) зроблено висновок, що суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги в справі. Частка ОСОБА_6 у спадщині (на земельну ділянку з кадастровим номером 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок на ній) складає 6/7, ОСОБА_3 - 1/7. Ці частки в натурі співвласникам не виділялися, порядок користування земельною ділянкою між ними не встановлювався, отже, неможливо встановити, на якій саме частині земельної ділянки розміщене самочинне будівництво, відтак позивачем не доведено, які саме його права порушені самочинною забудовою, про що правильно зауважив суд першої інстанції. Крім того, у справі № 716/1243/21Верховний Суд виснував, що ОСОБА_1 заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері не подавала та не підписувала, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 січня 2023 року № 4475-Е.Заява ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини є неукладеним одностороннім правочином, оскільки підписана не позивачкою, а іншою особою, й не підлягає визнанню недійсною, що свідчить про те, що ОСОБА_1 обрала неналежний та неефективний спосіб захисту свого права. Стосовно визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_1 . Верховний Суд зазначив, що, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений статтею 1270 ЦК України строк, та те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 , хоча і була зареєстрована у спірному житловому будинку АДРЕСА_1 , однак постійно у ньому не проживала, вона не є спадкоємцем, який прийняв спадщину. Тобто ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини після смерті матері. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного впостановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 363/3541/17, від 29 січня 2020року в справі № 822/2149/18, від 08 грудня 2021 року всправі № 520/3777/18, від 27 січня 2021 року в справі № 308/8116/13-ц, від 10квітня 2019 року в справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 369/8107/15ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року в справі № 127/11492/16-ц, від 20серпня 2020 року в справі № 638/6655/16-ц, від 22 квітня 2019 року в справі № 308/2974/15, від 18 січня 2023 року всправі № 488/2807/17, про те, що право власності має захищатися із застосування наслідків, зокрема й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою лише за доведеності самого факту його порушення; знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови; у кожному випадку, коли власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, перевіряється правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Апеляційний суд вирішив справу без урахування наведених правових висновків; не зважив на те, що житловий будинок літ. Ж та літня кухня літ.З на момент відкриття спадщини вже були побудовані (вбачається із технічного паспорта)на земельній ділянці, призначеній для будівництва житлового будинку; позивач набув право власності на земельну ділянку лише у травні 2021 року та не довів будівництво самочинних об`єктів саме відповідачкою, не спростував її доводи про те, що будівництво житлового будинку літ. Ж та літньої кухні літ. З було розпочато з дозволу першого власника земельної ділянки - матері ОСОБА_4 , отже, не довів порушення його прав як власника земельної ділянки таким самочинним будівництвом. Крім того, позивач не єодноособовим власником земельної ділянки, його частка не виділена в натурі, а, отже, порядок володіння та користування нею стосується й іншого співвласника - ОСОБА_13 . Зважаючи на те, що апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, воно підлягає залишенню в силі із скасуванням постанови апеляційного суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це судове рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а оскаржувану постанову апеляційного суду - скасувати. Щодо судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на результати касаційного перегляду справи, за наслідком якого залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, витрати відповідачки з оплати судового збору за подання касаційної скарги необхідно покласти на відповідача. Доводи касаційної скарги про недоплату ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги є безпідставними, оскільки відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. ОСОБА_2 подавав позов та апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим і був застосований коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що нею понесено судові витрати за надання професійної правової допомоги у Верховному Суді в розмірі 20000,00 грн. Відповідно до матеріалів касаційного провадження 23березня 2023 року між адвокатом Гірчак Н. А. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 8, за яким остання уповноважила адвоката представляти її інтереси в судах у справі про усунення перешкод укористуванні земельною ділянкою шляхом знесення. Додатковою угодою від 03 березня 2025 року №2 до договору про надання правової допомоги від 23 березня 2023 року № 8 визначено гонорар адвоката за надання правової допомоги із складення касаційної скарги на постанову Чернівецького апеляційного суду в справі № 716/397/23 у фіксованому розмірі 20 000, 00 грн. Актом від 20 березня 2025 року про надані послуги ОСОБА_1 стверджується, що адвокат Гірчак Н. А. надала таку правову допомогу: опрацювання постанови Чернівецького апеляційного суду від 27лютого 2025 року; опрацювання практики Верховного Суду в подібних правовідносинах; складення касаційної скарги на постанову суду, всього кількість витраченого часу складає 10 годин. Квитанцією до прибуткового касового ордера від 20 березня 2025 року № 54 підтверджується, що ОСОБА_1 сплатила адвокату Гірчак Н. А. 20 000,00 грн згідно з договоромпро надання правової допомоги від 23березня 2023 року № 8 та додаткової угоди від 03 березня 2025 року № 2. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України). Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати під час визначення розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц. Зогляду на відсутність заперечень позивача щодо співмірності та розумності судових витрат, клопотання відповідачки про стягнення про стягненнявитрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн підлягає задоволенню. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гірчак НаталіїАліківни задовольнити. Постанову Чернівецькогоапеляційного суду від 27 лютого 2025 року скасувати. РішенняЗаставнівського районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2024 року залишити в силі. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2 147,2 грн, та витрати за надання професійної правової допомоги у Верховному Суді в сумі 20 000,00 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська Згадані норми: Конституція України, ст. 41; ЦК України, ст. 321; ЦК України, ст. 317; ЦК України, ст. 373; ЦК України, ст. 375; ЦК України, ст. 331; ЦК України, ст. 376; ЦК України, ст. 391; ЦК України, ст. 356; ЦК України, ст. 358; ЦК України, ст. 1270; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 133; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 137; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЗК України, ст. 80; ЗК України, ст. 78; ЗК України, ст. 211; ЗК України, ст. 152; ЗК України, ст. 212 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.