# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 293/355/23

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 293/355/23
Дата ухвалення: 2026-11-05
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141227411
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141227411
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141227411

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року

м. Київ
справа № 293/355/23
провадження № 61-5119св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач -  ОСОБА_1 ,
відповідач -    ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Територіальна громада с. Новопіль в особі Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Проценко Л. Й., та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А.М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Територіальна громада с. Новопіль в особі Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про визнання заповіту та свідоцтв на право на спадщину за заповітом недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 .
До складу спадкового майна після його смерті належало: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, а також земельна ділянка, кадастровий номер 1825686200:09:006:0045, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093, яка знаходиться на території Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Крім неї, спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв також її брат ОСОБА_2 .
Після звернення до нотаріуса для прийняття спадщини 23 червня 2020 року їй (позивачці) стало відомо, що 27 серпня 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, який був посвідчений заступником сільського голови Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області (далі - Вільська сільська рада).
Згідно з умовами заповіту спадкодавець заповів все своє майно своєму сину ОСОБА_2 . Зазначено, що заповіт прочитано вголос спадкодавцем і він ознайомлений із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для вчинення правочину, усвідомлював значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає його внутрішній волі.
Вважає, що спадкодавець ОСОБА_5 фізично не міг вголос прочитати текст заповіту через вади зору, адже страждав на глаукому, катаракту, та майже не бачив, що підтверджено медичними документами.
13 листопада 2018 року було проведене оперативне втручання щодо лікування зазначених хвороб, проте зір батька остаточно не відновлено.
Зазначає про наміри батька за життя залишити майно дітям порівну.
31 березня 2021 року приватний нотаріус Черняхівського районного нотаріального округу Драч Н. В. (далі - приватний нотаріус Драч Н. В.) видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом: № 369, згідно з яким за відповідачем було зареєстровано 5/6 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 ; № 371, згідно з яким за відповідачем на праві приватної власності було зареєстровано 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093; № 370, згідно з яким за відповідачем на праві приватної власності було зареєстровано 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, кадастровий номер 182568200:09:006:0045.
З огляду на те, що під час посвідчення заповіту спадкодавець очевидно не міг ознайомитись зі змістом документа, який підписує, заповіт не відповідав його внутрішній волі та був складений внаслідок обману, такий заповіт та вказані свідоцтва про право на спадщину за заповітом підлягають визнанню недійсними та скасуванню.
Враховуючи вищевикладене,  ОСОБА_4  просила суд:
- визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 27 серпня 2018 року, посвідчений ОСОБА_6 , заступником сільського голови Вільської сільської ради;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером № 369, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Драч Н. В. 31 березня 2021 року;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером № 370, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Драч Н. В. 31 березня 2021 року;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером № 371, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Драч Н. В. 31 березня 2021 року.
- припинити право власності ОСОБА_2 на 5/6 ідеальних часток будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 59,6 кв. м, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_2 на цей житловий будинок;
- припинити право власності ОСОБА_2 на 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, кадастровий номер 1825686201:09:006:0045, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1825686201:09:006:0045, площею 0,25 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- припинити право власності ОСОБА_2 на 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, кадастровий номер 1825686201:09:006:0093, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093, площею 2,2901 га з цільовим призначенням: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
- вирішити питання щодо судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достаніми доказами факт укладення ОСОБА_5 заповіту у безпорадному стані, наявності обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсному волевиявленню спадкодавця щодо розпорядження своїм майном, неможливість спадкодавця самостійно прочитати текст заповіту та підписати його, чи посвідчення заповіту неуповноваженою особою.
Суд першої інстанції не встановив підстав для визнання заповіту недійсним відповідно до статей 203, 215, 1247 ЦК України.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Могильницького В. Ю., на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Могильницького В. Ю., залишено без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, зокрема висновку комісійної судово-медичної експертизи, і доводів сторін в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження аргументів позивачки для визнання заповіту недійсним.
Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав стверджувати про те, спадкодавець не міг самостійно прочитати текст заповіту та підписати його. Згідно з наданою позивачкою медичною документацією захворювання лівого ока (глаукома) ОСОБА_5 за наявності гостроти зору 0,2 з корекцією 0,55 діоптрії на праве око (є зрячим), дає йому можливість читання друкованого або рукописного тексту 12-14 шрифту з використанням окулярів, лупи.
Також посвідчення вказаного заповіту заступником сільського голови Вільської сільської ради ОСОБА_6 є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якого діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих йому в силу закону. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи позивачки про те, що вказаний заповіт посвідчений особою, яка не мала повноважень на вчинення цієї нотаріальної дії.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 квітня 2026 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 17 квітня 2026 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Черняк Ю. В., та судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Черняхівського районного суду Житомирської області цивільну справу № 293/355/23.
19 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 293/355/23 надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі  ОСОБА_4 просить рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення її позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21; постановах Верховного Суду від: 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17, 14 квітня 2021 року у справі № 335/5977/17 05 травня 2025 року у справі № 369/11739/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано помилковістю висновків судів про те, що заповіт прочитано вголос спадкодавцем і він ознайомлений із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для вчинення правочину, оскільки ОСОБА_5 страждав на глаукому та майже не бачив, що підтверджується медичною документацією, наданою до суду, а тому фізично не міг прочитати текст заповіту.
Крім того, у тексті заповіту не вказано про місце його складання, а сам заповіт посвідчено посадовою особою, щодо якої відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання відповідних повноважень.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 1247, 1257 ЦК України, статей 37 Закону України «Про нотаріат», пункти 1.2, 2.1, розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, в редакції, чинній на час складення ОСОБА_7 заповіту (далі - Порядок № 3306/5).
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 25 травня 2026 року, ОСОБА_3 заперечувала проти доводів  ОСОБА_4 , просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами відповідно до норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
ОСОБА_5 особисто прочитав уголос заповіт від 27 серпня 2018 року, підписав його власноручно, при складанні заповіту усвідомлював значення своїх дій та вільно керувався ними, його волевиявлення на укладення заповіту повністю відповідало його внутрішній волі, що підтверджується змістом заповіту і не спростовано  ОСОБА_4 .
Заступник сільського голови Вільської сільської ради ОСОБА_6. у розумінні положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування в Україні» мав повноваження посвідчувати оспорюваний заповіт.
Відповідно до усталеної судової практики, законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, відсутність вказівки в заповіті місця проживання заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новопіль Черняхівського району Житомирської області помер ОСОБА_5 .
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить: житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,2500, кадастровий номер 1825686201:09:006:0045, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка, площею 2,2901 га, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташована на території Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 були: дружина ОСОБА_8 , дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 .
На час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем постійно проживала та була зареєстрована його дружина ОСОБА_8
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у встановлений законом строк звернулися до приватного нотаріуса Драч Н. І. із заявами про прийняття спадщини після смерті батька.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що дружина спадкодавця відмовилася від прийняття спадщини після смерті свого чоловіка на користь сина - ОСОБА_2 .
Також встановлено, що за життя, 27 серпня 2018 року, ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким належний йому житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,2500, кадастровий номер 1825686201:09:006:0045, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 2,290 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093, що знаходиться на території Новопільської сільської ради с. Новопіль Черняхівського району Житомирської області, заповідав своєму сину ОСОБА_2 .
У заповіті зазначено про те, що ОСОБА_5 цей заповіт прочитав уголос і ознайомлений із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає його внутрішній волі, підписав власноручно.
Заповіт посвідчений заступником сільського голови Вільської сільської ради ОСОБА_6 , записаний зі слів ОСОБА_5 у його присутності о 9:30 годині. Заповіт до підписання прочитано вголос заповідачем ОСОБА_5 та власноручно підписаний у присутності ОСОБА_6 . Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.Зареєстровано в реєстрі за № 2-63 (т. 1, а. с. 16).
Встановлено, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю другої групи, згідно зі статтею 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині.
31 березня 2021 року приватним нотаріусом Драч Н. В. на підставі заяви ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 ідеальних часток житлового будинку, а також на 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, кадастровий номер 182568200:09:006:0045, площею 0,2500 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , та на 5/6 ідеальних часток земельної ділянки, яка знаходиться на території Новопільської сільської ради с. Новопіль Черняхівського району Житомирської області, кадастровий номер 1825686200:07:000:0093, площею 2,2901 га.
У вказаних свідоцтвах також зазначено про те, що право власності на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/6 частини спадкового майна ще не видано.
Встановлено, що рішенням Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області від 28 грудня 2016 року № 9 уповноважено Бовтіка П. М. , який виконує обов`язки старости сіл Новопіль, Окілок, Івановичі, як посадову особу органу місцевого самоврядування вчиняти нотаріальні дії, передбачені частиною першою статті 37 Закону України « Про нотаріат».
Згідно з наданої на запит суду відповіді архівний відділ Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області повідомив про те, що в протоколах засідань сесій Виконавчого комітету Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області та розпорядженнях Вільського сільського голови за 2016-2018 роки рішення про уповноваження ОСОБА_6 на посвідчення заповітів не виявлено (т. 1, а. с. 224).
За змістом письмової відповіді архівного відділу Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області на адвокатський запит від 07 травня 2025 року № 07-08/15 у протоколах засідань сесій Виконавчого комітету та розпоряджень з основної діяльності голови Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області за 2016-2020 роки зазначені лише уповноважені особи на вчинення нотаріальних дій - Бовтік П. М. , староста сіл Новопіль, Окілок, Івановичі, та Лисюк Г. М. , староста сіл Зороків, Вишпіль, Іванків (рішення № 9 першої сесії 7-го скликання від 28 грудня 2016 року Вільської сільської Черняхівського району Житомирської області) (т. 2, а. с. 151).
Матеріали справи містять надану  ОСОБА_4 медичну документацію на підтвердження наявності у ОСОБА_5 захворювання зору - глаукома, змішаний астигматизм, початкова катаракту, та докази лікування з жовтня 2018 року, у тому числі 13 листопада 2018 року перенесення оперативного втручання.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 21 грудня 2023 року № 274 судити про захворювання, які мали місце у ОСОБА_5 станом на серпень 2018 року неможливо, так як пацієнт звернувся до лікарів в жовтні 2018 року. Станом на жовтень 2018 року ОСОБА_5 мав захворювання - глаукома лівого ока, з приводу даного захворювання він був прооперований. Праве око було зряче - гострота зору 0,2 з корекцією 0,55. Вищевказане захворювання лівого ока, за наявності гостроти зору з корекцією 0,55 діоптрії на праве око, дає можливість читання друкованого або рукописного тексту 12-14 шрифту з використанням окулярів, лупи.
ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача - ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивачки, як спадкоємиці за законом, порушення яких, на її думку, пов`язано з наявністю заповіту, складеного на ім`я відповідача ОСОБА_2 , посвідченого 27 серпня 2018 року заступником сільського голови Вільської сільської ради ОСОБА_6.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу) (стаття 1222 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Подібні за змістом положення закріплено пунктами 1.1 розділу І, пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку № 3306/5.
Так, пунктом 1.1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, в редакції, чинній на час складення заповіту, передбачено, що перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».
У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах; 6) видають свідоцтва про право на спадщину; 7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (частина перша статті 37 Закону України «Про нотаріат»).
Пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку № 3306/5 передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». У разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішувався спір, який виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого заступником сільського голови, недійсним у зв`язку неможливістю заповідачем прочитати заповіт вголос та підписати його через вади зору, а також відсутністю у заступника сільського голови Вільської сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, так як відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на нього вчинення нотаріальних дій.
Суди попередніх інстанцій встановили, що текст заповіту зі слів спадкодавця складено посадовою особою органу місцевого самоврядування у письмовій формі. Усталена практика розгляду спадкових спорів вказує на те, що оформлення заповіту за допомогою технічних засобів не свідчить про невідповідність заповіту нормам ЦК України. Текст заповіту записано зі слів заповідача ОСОБА_5 та прочитано ним вголос, підписано особисто заповідачем у присутності заступника сільського голови Вільської сільської ради ОСОБА_6., останнім вчинено посвідчувальний напис на заповіті і скріплено гербовою печаткою органу місцевого самоврядування.
У заповіті зазначено про те, що ОСОБА_5 цей заповіт прочитав уголос і ознайомлений із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає його внутрішній волі, підписав власноручно.
Обставин того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, позивачка не довела, що є її процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України. Зазначаючи про фізичну неможливість прочитати та підписати оспорюваний заповіт, позивачка водночас не заперечувала проти належності заповідачу підпису. Існування обставин, які б указували на непідписання ОСОБА_5 заповіту, позивачка могла проведенням у справі судової почеркознавчої експертизи (посмертної), проте таким процесуальним правом не скористалася.
Наявність у заповідача, зі слів позивачки, фізичних вад - захворювання очей, за фактичних обставин справи не є підставою для визнання заповіту недійсним.
Відповідні доводи спростовані висновками експерта за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи, згідно з якими станом на жовтень 2018 року ОСОБА_5 міг бачити на праве око, що давало можливість читання друкованого або рукописного тексту 12-14 шрифту з використанням окулярів, лупи.
Отже, доказів на підтвердження того факту, що заповіт не міг бути підписаний ОСОБА_5 , позивачем не надано та матеріали справи таких доказів не містять.
Натомість, за встановлених обставин справи, факт підписання ОСОБА_5 оспорюваного заповіту свідчить про те, що його волевиявлення як спадкодавця було вільним.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним з указаних підстав.
Також суди правомірно виходили з того, що за відсутності можливості нотаріального посвідчення заповіту його посвідчення здійснено посадовою особою органу місцевого самоврядування - заступником сільського голови Вільської сільської ради.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23), на яку є посилання у касаційній скарзі, яка полягає у наступному.
У вказаній справі вирішувався спір, який виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, так як відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій.
Верховний Суд врахував, що підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що положеннями чинного законодавства України не встановлено нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу.
Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13 1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23), що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Крім того, у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) не знайшов підстав для відступу від указаних правових висновків.
Встановивши, що заповіт ОСОБА_5 від 27 серпня 2018 року посвідчено заступником сільського голови Вільської сільської ради, тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про відсутність підстав для скасування такого заповіту.
Вказане також узгоджується з вищевказаними постановами Верховного Суду, в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що заповіт не був посвідчений уповноваженою особою, є безпідставними.
Висновки апеляційного суду про те, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є заступник голови, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону, є обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а спрямовані на зміну оцінки доказів, здійснених судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні спадкові правовідносини, з урахуванням доказів, наданих сторонами, зробили обґрунтовані висновки по суті спору, не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень судом касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки колегія суддів встановила, що рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їхнеобхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу  ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Згадані норми: ЦК України, ст. 1241; ЦК України, ст. 15; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 1216; ЦК України, ст. 1217; ЦК України, ст. 1218; ЦК України, ст. 1220; ЦК України, ст. 1221; ЦК України, ст. 1222; ЦК України, ст. 1223; ЦК України, ст. 1233; ЦК України, ст. 1234; ЦК України, ст. 1268; ЦК України, ст. 1270; ЦК України, ст. 1247; ЦК України, ст. 1248; ЦК України, ст. 1251; ЦК України, ст. 1257; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 1236-1240; ЦК України, ст. 1246; ЦК України, ст. 1249; ЦК України, ст. 1253; ЦК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 419
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.