# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/1680/26

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 922/1680/26
Дата ухвалення: 2026-11-04
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141229462
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141229462
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141229462

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 922/1680/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився
відповідача - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 (у складі колегії суддів: Істоміна О.А. (головуючий), Васильєв Є.О., Гребенюк Н.В.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 (суддя Юрченко В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії
до Комунального підприємства "Чугуївтепло"
про стягнення боргу за договором розподілу природного газу
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 15.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - ТОВ "Газорозподільні мережі України", Позивач, Скаржник) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства "Чугуївтепло" (далі - КП "Чугуївтепло", Відповідач) про стягнення заборгованості за період з лютого по квітень 2026 року в розмірі 6 835 843,67 грн, пені в розмірі 359 360,15 грн, 3% річних у розмірі 35 936,01 грн та 93 802,92 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору розподілу природного газу №200104FТ-1080-23 від 01.07.2023 (далі також Договір розподілу) в частині повного та своєчасного розрахунку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.06.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2026, позов ТОВ "Газорозподільні мережі України" задоволено повністю, присуджено до стягнення з КП "Чугуївтепло" заборгованість за Договором розподілу в розмірі 6 835 843,67 грн, задоволено частково клопотання КП "Чугуївтепло" про зменшення пені , а саме зменшено її розмір на 50% та стягнуто 179 680,07 грн; стягнуто 3% річних в розмірі 35 936,01 грн, інфляційні втрати в сумі 93 802,92 грн.
Водночас задоволено частково клопотання Відповідача про відстрочку виконання судового рішення та надано відстрочку у його виконанні строком на шість місяців (до 29.12.2026).
2.2. Рішення судів мотивовані тим, що матеріалами справи доведено надання Позивачем у спірний період послуг Відповідачу з розподілу природного газу на загальну суму 6 835 843,67 грн, тоді як останній свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманих послуг не виконав та, більше того, основної заборгованості не заперечував. Також суди встановили правильність здійснених Позивачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Вирішуючи клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, господарський суд врахував характер діяльності КП "Чугуївтепло" як підприємства критичної інфраструктури, його фінансовий стан, залежність розрахунків за надані послуги від надходження коштів від споживачів, зниження платіжної дисципліни населення в умовах воєнного стану, наявність заборгованості з різниці в тарифах, законодавчі обмеження щодо нарахування штрафних санкцій споживачам, а також постійні обстріли території Чугуївської міської територіальної громади та пов`язані з цим витрати підприємства. З урахуванням наведених обставин та положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд зменшив заявлений до стягнення розмір пені на 50% та стягнув з Відповідача 179 680,07 грн.
2.3. Розглядаючи клопотання Відповідача про відстрочення виконання рішення, суд першої інстанції виходив з його фінансової звітності, яка свідчить про збитковість підприємства та погіршення його фінансового стану, а також врахував докази наявності значної заборгованості з різниці в тарифах. Також суд зважив на статус КП "Чугуївтепло" як об`єкта критичної інфраструктури, його значення для забезпечення теплопостачання населення, бюджетних та соціальних об`єктів міста Чугуєва, залежність платоспроможності підприємства від надходжень коштів від споживачів, а також можливі наслідки одномоментного примусового стягнення присудженої суми для безперебійного функціонування підприємства. Встановивши наявність обставин, які ускладнюють негайне виконання рішення, та врахувавши необхідність дотримання балансу інтересів сторін, місцевий господарський суд частково задовольнив відповідне клопотання Відповідача та надав відстрочку виконання рішення строком на шість місяців (до 29.12.2026), і суд апеляційної інстанції визнав наведене обґрунтованим.
2.4. Позивач не погодився з вказаними судовими рішеннями в частині зменшення розміру пені та скористався правом касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 05.10.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі ТОВ "Газорозподільні мережі України" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 в частині зменшення пені та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 і задовольнити позовні вимоги у вказаній частині, стягнувши з КП "Чугуївтепло" пеню у розмірі 359 360,15 грн.
3.3. У якості підстав касаційного оскарження Позивач наводить перелік постанов Верховного Суду у справах, у яких розглядалося питання зменшення розміру штрафних санкцій (від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 04.02.2020 у справі №918/116/19), а також посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 та звертає увагу Суду на надану Відповідачу відстрочку виконання судового рішення на 6 місяців.
3.4. КП "Чугуївтепло" у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 щодо зменшення пені на 50% - без змін. Обґрунтовує правомірність зменшення пені посиланнями на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та на постанови Верховного Суду у справах № 911/378/17 (911/2223/20), № 911/2269/22 та № 908/1562/25. Звертає увагу Суду на те, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку (обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки) у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
3.5. 30.10.2026 через підсистему "Електронний суд" до Суду надійшло клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, яке мотивоване черговою відпусткою представника - начальника управління юридичного забезпечення Васіліу С.В. Зі змісту доданого наказу вбачається, що тривалість відпустки - з 02.11.2026 по 12.11.2026.
Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.
Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що Позивач був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання; позиція заявника викладена у його касаційній скарзі; ТОВ "Газорозподільні мережі України" не було позбавлене можливості залучити до участі у справі іншого представника, оскільки мало достатньо часу від дати відкриття касаційного провадження (05.10.2026); відповідно до ухвали Верховного Суду від 05.10.2026 про відкриття провадження у справі № 922/1680/26 участь представників учасників у судовому засіданні є не обов`язковою, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість клопотання та про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. ТОВ "Газорозподільні мережі України" (далі також Оператор ГРМ) є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023. Зазначену діяльність Позивач здійснює відповідно до постанови НКРЕКП (далі також Регулятор) від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "Газорозподільні мережі України" із змінами від 28.06.2023.
4.2. Відповідач у спірних правовідносинах має статус споживача природного газу, тобто відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
4.3. 01.07.2023 КП "Чугуївтепело" як споживач надало до Харківській філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" заяву-приєднання до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).
4.4. Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 затверджено Типовий договір розподілу природного газу. Договір є публічним і регламентує порядок та умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи (пункт 1.1 Типового договору).
Умови Типового договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем) (пункт1.2 Типового договору).
Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункти 6.1, 6.4 Типового договору). Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.
Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ.
Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС (пункт 6.8 Типового договору). У разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 8.2 Типового договору).
4.5. Постановою НКРЕКП №2163 від 19.12.2025 "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" визначено тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії та встановлено його на період з 01.01.2026 до 31.03.2026 (включно) у розмірі 2,65 грн за 1 куб.м на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,18 грн (з урахуванням ПДВ); на період з 01.04.2026 у розмірі 3,23 грн за 1 куб.м на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,876 грн (з урахуванням ПДВ).
4.6. 30.09.2025 за Актом приймання-передачі природного газу Позивачем було повідомлено Відповідача, що фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік складає 8 013 884,75 куб.м, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік.
4.7. На виконання умов Договору Харківською філією ТОВ "Газорозподільні мережі України" Відповідачу надано послугу з розподілу природного газу за період з лютого по квітень 2026 року на загальну суму 6 835 843,67 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами про надані послуги з розподілу природного газу. Зазначені акти підписані з боку Відповідача без зауважень.
4.8. 01.05.2026 Позивач виставив Відповідачу рахунок за розподіл природного газу (потужність) на суму 6 835 843,67 грн, а 05.05.2026 направив на його адресу претензію з проханням сплатити заборгованість у розмірі 6 835 843,67 грн за період з лютого по квітень 2026 року у 30 денний термін з дня отримання претензії.
4.9. За доводами Позивача, ним у повному обсязі було виконано зобов`язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та надано Відповідачу у вказаному періоді послугу з розподілу належних йому об`ємів (обсягів) природного газу. Проте КП "Чугуївтепло" оплату за фактично розподілений газ у сумі 6 835 843,67 грн не здійснило.
4.10. У свою чергу Відповідач наявної заборгованості не заперечував, проте просив суд зменшити пеню на 90% та відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, що визначені самим скаржником, покладається на нього. Про це Верховний Суд послідовно зазначав у постановах від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21, від 18.02.2026 у справі № 908/206/24, від 03.06.2026 у справі № 902/1256/25 та інших.
5.3. Предметом оскарження у цьому касаційному провадженні є постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Газорозподільні мережі України" у стягненні з КП "Чугуївтепло" штрафних санкцій, а саме щодо зменшення розміру пені на 50 %.
5.4. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.5. Однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України. Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.
5.6. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
5.7. Нормами статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Вимоги стосовно господарсько-правової відповідальності містилися у статті 216 Господарського кодексу України, чинного на момент приєднання Відповідача до умов Типового договору розподілу природного газу.
5.8. Як унормовує пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України (чинного до 28.08.2025) неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 вказаного кодексу).
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
5.9. В такий спосіб положення Цивільного кодексу України визначають штраф та пеню як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), зокрема і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором. Отже нормами Цивільного кодексу України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
5.10. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Такі висновки сформовано у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та при цьому з посиланням на пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Отже завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
5.11. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто положення вказаного закону надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
5.12. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 18.03.2026 у справі № 924/567/25.
5.13. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання та стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
5.14. Колегія суддів звертається до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що згідно з правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити, для того щоб вона (неустойка) не набула ознак каральної санкції (постанови від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15).
5.15. При цьому у визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї ж статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
5.16. Отже, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності та розумності може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
5.17. Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин було врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 цього ж кодексу застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України, чинного до 28.08.2025).
Відповідно до частин першої та другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
5.18. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
5.19. В такий спосіб зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постановах від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20) та від 18.03.2026 у справі № 924/567/25 та інших, зокрема і зазначених Позивачем у касаційній скарзі.
З огляду на усталену судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
5.20. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
5.21. Додатково Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для її зменшення, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені відповідачем як підстави для зменшення розміру пені та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Зокрема, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
5.22. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора (стаття 616 Цивільного кодексу України) тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
5.23. Поряд з викладеним Суд зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення пені судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення її розміру від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру пені вимогам закону, зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 Господарського кодексу України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки, або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
5.24. В такий спосіб у питаннях наявності підстав для зменшення розміру пені правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, та одночасно досліджуватись і оцінюватись судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (зокрема, постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
5.25. У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру пені (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру пені, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
За наведеного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики з цього питання посилання ТОВ "Газорозподільні мережі України" на велику кількість постанов Верховного Суду у справах з вирішення спорів у подібних правовідносинах не може бути беззаперечною підставою для відмови у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру пені.
5.26. Як вбачається зі змісту оскаржуваних Позивачем судових рішень, місцевий господарський суд врахував характер діяльності КП "Чугуївтепло" як підприємства критичної інфраструктури, його фінансовий стан, залежність розрахунків за надані послуги від надходження коштів від споживачів, зниження платіжної дисципліни населення в умовах воєнного стану, наявність заборгованості з різниці в тарифах, законодавчі обмеження щодо нарахування штрафних санкцій споживачам, а також постійні обстріли території Чугуївської міської територіальної громади та пов`язані з цим витрати підприємства.
Наведені обставини у сукупності та положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України стали підставами для застосування судом своїх дискреційних повноважень задля зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50% та, як наслідок, для стягнення з Відповідача 179 680,07 грн пені.
5.27. За такого нормативно-правового регулювання, судової практики та обставин цієї справи Суд погоджується з висновками та мотивами судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про часткове задоволення клопотання Відповідача щодо зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявленої до стягнення пені. При цьому колегія суддів зауважує, що мало місце саме зменшення заявленого до стягнення правильно обрахованого розміру пені, а не звільнення Відповідача від її сплати.
5.28. Тому доводи Скаржника про незаконність цих висновків та оскаржуваних судових рішеннях не знайшли свого підтвердження, не ґрунтуються на нормах закону та не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених Скаржником постановах Верховного Суду, через що відповідні вимоги касаційної скарги ТОВ "Газорозподільні мережі України" не підлягають задоволенню.
5.29. Інші доводи касаційної скарги є свідченням незгоди Позивача з оскаржуваними судовими рішеннями та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки їх висновків усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.30. Посилання Скаржника на постанову Вищого господарського суду України Верховним Судом до уваги не береться, оскільки за змістом частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі № 904/2074/23, від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23).
5.31. З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій у цій справі в оскаржуваній Позивачем частині.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.6. В ході касаційного перегляду судових рішень у цій справі встановлено, що вони вищевказаним вимогам відповідають та ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6.7. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Газорозподільні мережі України" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на залишення касаційної скарги без задоволення та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі № 922/1680/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко

Згадані норми: ЦК України, ст. 551; ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 626; ЦК України, ст. 628; ЦК України, ст. 548; ЦК України, ст. 546; ЦК України, ст. 610; ЦК України, ст. 611; ЦК України, ст. 549; ЦК України, ст. 550; ЦК України, ст. 258; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 616; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 216; ГПК України, ст. 202; ГПК України, ст. 56; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 236; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 240; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ГК України, ст. 216; ГК України, ст. 230; ГК України, ст. 217; ГК України, ст. 233; ГК України, ст. 231
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.