# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 927/522/23

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 927/522/23
Дата ухвалення: 2026-11-04
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 141229470
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141229470
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141229470

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 927/522/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2
відповідача - не з`явився
третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився
третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бахмацької міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 (у складі колегії суддів: Станіка С.Р. (головуючий), Сибіги О.М., Бестаченко О.Л.)
за позовом Селянського фермерського господарства "Марія"
до Бахмацької міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1. Приватне підприємство "Десна Експерт - М"
2. Фермерське господарство "Шуба Станіслав Анатолійович"
про визнання протиправним, недійсним та скасування результату земельних торгів та зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Селянське фермерське господарство "Марія" (надалі - СФГ "Марія", Позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Бахмацької міської ради Ніжинського району Чернігівської області (надалі - Міська рада, Відповідач, Скаржник), у якому просило:
- визнати протиправними, недійсними та скасувати результати земельних торгів у формі аукціону за лотами № 4 (71220) та № 5 (71227), проведених 03.08.2021 Міською радою як організатором торгів та Приватним підприємством "Десна-Експерт-М" як їх виконавцем, з продажу права оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 7420381000:09:000:0648 площею 9,3809 га та 7420381000:09:000:0640 площею 11,5302 га, розташованих на території Біловежівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області;
- зобов`язати Міську раду повернути СФГ "Марія" зазначені земельні ділянки.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки входять до складу земель загальною площею 49,9 га, наданих для ведення селянського фермерського господарства, право постійного користування якими посвідчено державним актом, виданим голові СФГ "Марія" та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.
За твердженням Позивача, зазначене право у встановленому законом порядку не припинялося, тому розпорядження Відповідачем спірними земельними ділянками шляхом продажу права їх оренди на земельних торгах порушує право постійного користування СФГ "Марія".
Крім того, СФГ "Марія" посилалося на проведення земельних торгів без оприлюднення оголошення у засобах масової інформації, внаслідок чого його було позбавлено можливості взяти участь у цих торгах.
1.3. До участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Приватне підприємство "Десна-Експерт-М" (надалі - ПП "Десна-Експерт-М") та Фермерське господарство "Шуба Станіслав Анатолійович" (надалі - ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович").
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/522/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення мотивовано недоведеністю перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні СФГ "Марія".
Місцевий господарський суд зазначив, що площі цих ділянок відрізняються від площ земельних ділянок, зазначених у державному акті, подана позивачем копія акта містить дописані відомості про площі та кадастрові номери, які не відповідають його оригіналу, а межі земельних ділянок, наданих у постійне користування, у натурі не встановлено (не відновлено). Водночас спірні земельні ділянки передано з державної у комунальну власність як землі запасу.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту. Суд виходив із того, що за результатами оспорюваних торгів між Міською радою та ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович" укладено договори оренди землі від 03.08.2021, вимог про визнання недійсними яких позивач не заявив. За таких обставин визнання недійсними результатів торгів саме собою не припинить дії цих договорів та права орендаря користуватися спірними земельними ділянками, а отже, не забезпечить відновлення прав позивача.
Також місцевий господарський суд зауважив, що з огляду на предмет спору виконавець та переможець земельних торгів мали брати участь у справі як відповідачі. Вимогу про повернення земельних ділянок суд визнав похідною та такою, що за чинності укладених договорів оренди задоволенню не підлягає.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026, з урахуванням ухвали цього суду від 23.10.2026 про виправлення описки, рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсними результати земельних торгів від 03.08.2021 за лотами № 4 (71220) та № 5 (71227), оформлені протоколами № 4 та № 5 від 03.08.2021, та зобов`язано Міську раду повернути СФГ "Марія" спірні земельні ділянки.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що право постійного користування земельними ділянками, посвідчене державним актом, зареєстрованим за № 42, у встановленому законом порядку не припинено. Відсутність встановлених (відновлених) у натурі меж земельних ділянок не спростовує набуття позивачем такого права та його чинності на момент виникнення спірних правовідносин.
Врахувавши висновок призначеної під час апеляційного розгляду судової земельно-технічної експертизи від 21.05.2026 № 6612/25-41, апеляційний господарський суд установив часткове накладення спірних земельних ділянок на землі, право користування якими посвідчено зазначеним державним актом. Зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 7420381000:09:000:0640 накладається на фактичну площу ділянки № 3 у розмірі 8,1696 га, а земельна ділянка з кадастровим номером 7420381000:09:000:0648 на фактичну площу ділянки № 5 у розмірі 7,4482 га.
З огляду на це суд дійшов висновку, що Відповідач безпідставно виставив на земельні торги право оренди земельних ділянок, які частково перебувають у постійному користуванні позивача, чим порушив його право землекористування.
Відхиляючи доводи про неналежність та неефективність обраного способу захисту, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлені вимоги відповідають змісту права Позивача, характеру його порушення та наслідкам такого порушення. За висновком суду, наведені обставини є підставою для визнання результатів земельних торгів недійсними та зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки СФГ "Марія".
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024.
3.2. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 927/522/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовлено у задоволенні клопотання Скаржника про зупинення виконання оскаржуваної постанови та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.11.2026.
3.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник зазначає, що апеляційний господарський суд не врахував висновків щодо належності та ефективності способу захисту шляхом визнання недійсними результатів торгів, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 та Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 918/792/21, від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22. За доводами Скаржника, зі змісту частини першої статті 135 та частини першої статті 138 Земельного кодексу України у відповідній редакції та зазначених висновків убачається, що у разі завершення земельних торгів укладенням договору оспорюванню підлягає саме такий договір, тоді як самостійна вимога про визнання недійсними результатів торгів не забезпечує ефективного захисту порушеного права.
У цьому зв`язку Скаржник наголошує, що за результатами спірних торгів укладено договори оренди землі від 03.08.2021, на підставі яких земельні ділянки перебувають у володінні та користуванні ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович". Визнання недійсними результатів торгів не припиняє чинності цих договорів, а покладення на міську раду обов`язку повернути земельні ділянки не забезпечує поновлення прав позивача, оскільки фактично ними володіє інша особа. Отже, на переконання Скаржника, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, що становить самостійну підставу для відмови в позові.
Крім того, Міська рада посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 376/2452/20, щодо захисту речових прав шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння. Скаржник стверджує, що у разі позбавлення позивача володіння земельними ділянками належним способом захисту є їх витребування на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України. При цьому право на пред`явлення такої вимоги має також законний користувач майна, а суд у разі її задоволення витребує майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача його повернути.
Окремо Скаржник звертає увагу на неналежний суб`єктний склад відповідачів, оскільки ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович", яке фактично володіє спірними земельними ділянками на підставі договорів оренди, залучене до участі у справі як третя особа. На думку Міської ради, з огляду на зміст заявлених вимог це господарство мало брати участь у справі як співвідповідач.
Також Міська рада зазначає про незастосування судом апеляційної інстанції частини другої статті 19, статті 117 та частини шостої статті 118 Земельного кодексу України. За доводами скаржника, земельні ділянки з кадастровими номерами 7420381000:09:000:0640 та 7420381000:09:000:0648 передано у комунальну власність на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 21-ОТГ та від 05.01.2021 № 2-ОТГ як землі запасу за відсутності відомостей про їх перебування у користуванні третіх осіб. Водночас апеляційний суд не надав належної оцінки цим обставинам при вирішенні питання про наявність у позивача права постійного користування спірними ділянками.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник стверджує, що апеляційний суд поклав в основу оскаржуваної постанови висновок експертів від 21.05.2026, не оцінивши його у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 86, 104 цього Кодексу. Зокрема, суд не дослідив наказів органу Держгеокадастру про надання членам СФГ "Марія" дозволів на розроблення проєктів землеустрою, рішення Міської ради від 30.03.2021 про передачу їм земельних ділянок у власність, державних актів на право власності на землю, виданих у 2008 році, а також наказів про передачу спірних земельних ділянок у комунальну власність.
Скаржник наголошує, що членам СФГ "Марія" передано у власність чотири земельні ділянки площею по 2 га, розташовані в межах земель, раніше наданих цьому господарству у постійне користування. Звернення членів господарства із заявами про безоплатну передачу цих ділянок у власність заявник розцінює як свідчення погодження їх вилучення з постійного користування. Проте відповідних обставин та їх впливу на площу і межі земель, які залишилися у користуванні Позивача, апеляційний суд не з`ясував.
На переконання Скаржника, висновок експертів є неповним та неясним, оскільки не містить відповіді на питання, за рахунок яких земель зменшилася фактична площа ділянок № 3 та № 5, позначених у державному акті на право постійного користування землею. Експерти також не дослідили накладення на них інших земельних ділянок, зокрема переданих у власність членам господарства, та не пояснили істотних розбіжностей між площами накладення, наведеними у відповідях на друге і третє питання. Водночас саме з передачею частини земель у приватну власність Скаржник пов`язує зазначені розбіжності.
Крім того, Міська рада вказує на порушення принципів рівності сторін, змагальності та диспозитивності під час призначення судової експертизи. За твердженням Відповідача, апеляційний господарський суд неодноразово відкладав розгляд справи та наполягав на необхідності її проведення, а після повернення матеріалів експертною установою у зв`язку з неоплатою експертизи Позивачем призначив її з власної ініціативи. При цьому учасникам справи не було надано можливості запропонувати питання експертам, а обов`язок з оплати експертизи покладено на обидві сторони порівну.
Скаржник також стверджує, що його представника було позбавлено можливості взяти участь у дослідженні експертного висновку, надати пояснення щодо його змісту та заявити клопотання про виклик експертів. Так, попри задоволення клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, засідання, призначене на 07.07.2026 о 15:00, фактично розпочалося о 19:06. Про зміну часу початку засідання представника Міської ради не повідомили, а справу розглянули за його відсутності. Наведене Скаржник вважає порушенням статей 7, 13, 14, 42 Господарського процесуального кодексу України та гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окремо Міська рада посилається на порушення частин першої та шостої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що повний текст оскаржуваної постанови складено лише 04.09.2026, майже через два місяці після закінчення розгляду справи. При цьому вступну та резолютивну частини постанови від 07.07.2026 не було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень та надіслано до підсистеми "Електронний суд", що, на думку Скаржника, ставить під сумнів їх складання у зазначену дату.
Заперечуючи проти розподілу судових витрат, Міська рада зазначає, що апеляційний суд безпідставно стягнув з неї на користь позивача 48 000 грн витрат на проведення експертизи. Скаржник наголошує, що ухвалою від 16.07.2025 оплату експертизи покладено на сторони порівну, а міська рада сплатила 24 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.09.2025 № 787, копію якої було подано до суду.
3.4. 22.10.2026 СФГ "Марія" подало відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти її доводів та просить залишити оскаржувану постанову без змін.
Позивач зазначає, що апеляційний господарський суд на підставі досліджених доказів, зокрема висновку експертів, установив накладення спірних земельних ділянок на землі, надані йому в постійне користування, право на які не припинялося в установленому законом порядку. Відтак Міська рада не мала правових підстав для передачі цих ділянок в оренду за результатами земельних торгів.
Заперечуючи доводи щодо неналежного способу захисту, Позивач наголошує на неподібності правовідносин у справах, на які посилається Скаржник, та зазначає, що визнання недійсними результатів торгів спрямоване на захист його чинного права постійного користування. При цьому саме Міська рада як організатор торгів та розпорядник земельних ділянок є належним відповідачем у справі.
Щодо процесуальних порушень Позивач зазначає, що висновок експертів оцінено апеляційним господарським судом у сукупності з іншими доказами, а доводи Скаржника фактично спрямовані на їх переоцінку, що виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. 30.10.2026 від Міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника.
4. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. На підставі рішень Бахмацької районної ради народних депутатів від 28.02.1992 та від 11.12.1992 ОСОБА_1 надано у довічне успадковане володіння земельні ділянки загальною площею 49,9 га для створення та розширення селянського фермерського господарства. Рішенням від 26.03.1992 № 47 зареєстровано СФГ "Марія". Право постійного користування п`ятьма земельними ділянками зазначеної площі посвідчено державним актом, виданим ОСОБА_1 та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.
4.2. Після смерті ОСОБА_1 08.02.2005 головою господарства став ОСОБА_2 . Розпорядженням Бахмацької районної державної адміністрації від 26.05.2008 № 254 йому та членам господарства ОСОБА_3 і ОСОБА_4 передано у власність земельні ділянки площею по 7,4419 га із земель СФГ "Марія". У 2011 році до складу господарства увійшов ОСОБА_5 , який також отримав земельну частку.
4.3. Відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 21-ОТГ та від 05.01.2021 № 2-ОТГ у комунальну власність Бахмацької територіальної громади передано земельні ділянки з кадастровими номерами 7420381000:09:000:0648 площею 9,3809 га та 7420381000:09:000:0640 площею 11,5302 га. Державну реєстрацію права комунальної власності на ці ділянки проведено 04.01.2021 та 10.03.2021 відповідно.
4.4. 03.08.2021 відбулися земельні торги з продажу права оренди спірних земельних ділянок, переможцем яких стало ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович".
4.5. Звертаючись із позовом, СФГ "Марія" стверджувало, що спірні земельні ділянки входять до складу земель, наданих у постійне користування господарства, а відповідне право у встановленому законом порядку не припинено. Позивач також посилався на відсутність оголошення про проведення торгів у засобах масової інформації та зазначав, що про передачу ділянок в оренду іншій особі дізнався навесні 2022 року.
4.6. Під час апеляційного перегляду справи ухвалою від 11.12.2024 призначено судову земельно-технічну експертизу для визначення фактичних меж і площ земельних ділянок № 3 та № 5, зазначених у державному акті, та встановлення їх можливого накладення зі спірними земельними ділянками. Проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Однак повідомленням від 23.05.2025 експертна установа поінформувала суд про повернення матеріалів без виконання у зв`язку з неоплатою експертизи та ненаданням витребуваних документів.
4.7. Ухвалою від 16.07.2025 апеляційний господарський суд призначив земельно-технічну експертизу, питання якої уточнив ухвалою від 16.09.2025.
4.8. 04.06.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи та висновок експертів від 21.05.2026 № 6612/25-41.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Міської ради підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги Суд зазначає, що першочерговому з`ясуванню у цій справі підлягають питання належності обраного Позивачем способу захисту порушеного права та правильності визначення суб`єктного складу спору.
5.4. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу в разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
При цьому застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру його порушення та наслідків, спричинених таким порушенням.
Спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати його реальне поновлення без необхідності повторного звернення до суду.
Подібні висновки викладено у пунктах 9.63, 9.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
5.5. Як убачається зі змісту позовних вимог, СФГ "Марія", посилаючись на належність йому права постійного користування земельними ділянками, просить визнати протиправними, недійсними та скасувати результати земельних торгів від 03.08.2021 щодо лотів № 4 і № 5, а також зобов`язати Міську раду повернути відповідні земельні ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що земельні ділянки, право оренди яких продано на земельних торгах, входять до складу земель, наданих у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства, а відповідне право Позивача у встановленому законом порядку не припинилося.
Отже, за змістом заявлених вимог та їх обґрунтування Позивач прагне відновити саме право постійного користування земельними ділянками, а не оспорити право власності територіальної громади на відповідне майно.
Тому належність та ефективність обраного способу захисту необхідно оцінювати з урахуванням того, чи забезпечить задоволення заявлених вимог відновлення зазначеного права та усунення перешкод у його здійсненні.
Щодо належного способу захисту вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів.
5.6. На обґрунтування доводів касаційної скарги щодо неналежності обраного Позивачем способу захисту Скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, пунктах 39, 40 постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 918/792/21 та пункті 4.10 постанови від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22.
Оцінюючи наведені посилання, Суд зазначає таке.
У пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що торги за своєю правовою природою є правочином, а якщо вони завершуються укладенням договору купівлі-продажу, належним способом захисту є оспорювання відповідного договору, а не окреме визнання недійсними торгів чи протоколу їх проведення.
У пунктах 39, 40 постанови від 10.05.2023 у справі № 918/792/21 Верховний Суд, урахувавши положення земельного законодавства щодо завершення земельних торгів укладенням відповідного договору, також наголосив на неефективності окремого оспорювання торгів та протоколу, яким оформлено їх результати.
Водночас у пункті 4.10 постанови від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22 Верховний Суд погодився з відмовою в задоволенні вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів, оформлених відповідним протоколом, саме з підстав неефективності обраного способу захисту.
5.7. Подібний правовий підхід викладено також у пунктах 9.66, 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, яка стосувалася, зокрема, оспорювання результатів земельних торгів із продажу права оренди земельної ділянки.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вимоги про визнання недійсними протоколу проведення земельних торгів або самих торгів не забезпечують ефективного захисту порушеного права, оскільки відповідне рішення органу місцевого самоврядування вже реалізоване шляхом проведення торгів та укладення договору оренди.
Отже, правове значення наведених висновків полягає в тому, що судовий захист має бути спрямований на усунення правових наслідків проведених торгів, якщо саме ці наслідки порушують право особи.
При цьому належність вимоги про недійсність договору оренди або витребування земельної ділянки визначається залежно від характеру порушеного права та того правового результату, якого прагне досягти позивач.
5.8. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що за результатами земельних торгів від 03.08.2021 переможцем щодо спірних земельних ділянок визначено ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович".
Того самого дня між Міською радою та зазначеним фермерським господарством укладено договори оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 7420381000:09:000:0640 та 7420381000:09:000:0648, а 06.08.2021 за орендарем зареєстровано відповідні речові права.
Отже, земельні торги завершилися укладенням договорів оренди, на підставі яких інша особа набула право строкового користування відповідними земельними ділянками.
За таких обставин Суд погоджується з доводами Скаржника про те, що самостійне визнання недійсними результатів земельних торгів, які вже реалізовані шляхом укладення договорів оренди та державної реєстрації відповідних речових прав, не забезпечує відновлення стверджуваного права постійного користування Позивача.
Адже задоволення такої вимоги саме по собі не вирішує питання про право оренди, зареєстроване за ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович", та не усуває правової невизначеності щодо можливості здійснення Позивачем належних йому правомочностей володіння і користування земельними ділянками.
Відтак відповідна позовна вимога не відповідає критерію ефективності судового захисту.
Щодо правового режиму земельних ділянок та захисту права постійного користування
5.9. Суд ураховує, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за територіальною громадою в особі Міської ради на підставі їх передачі з державної у комунальну власність. Водночас Позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю раніше набутого права постійного користування цими ділянками, яке, за його твердженням, збереглося після зміни власника.
У цьому зв`язку Суд зазначає, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею є самостійними речовими правами. За змістом частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою передбачає володіння та користування земельною ділянкою державної або комунальної власності без встановлення строку.
Отже, перехід земельної ділянки з державної у комунальну власність сам собою не припиняє раніше набутого права постійного користування нею.
5.10. У пунктах 7.10- 7.12 постанови від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розмежувала захист права власності держави та права постійного користування земельною ділянкою.
Зокрема, у пункті 7.10 цієї постанови зазначено, що державна реєстрація права комунальної власності замість права державної власності сама собою не порушує права постійного землекористувача, оскільки не впливає на зміст належного йому права. Вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави спрямована на захист прав держави, а не постійного землекористувача.
У пунктах 7.11, 7.12 зазначеної постанови об`єднана палата наголосила, що право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, тому постійний землекористувач не вправі звертатися з таким позовом від власного імені.
Водночас наведені висновки не виключають можливості самостійного захисту постійним землекористувачем належного йому речового права від порушень, спричинених передачею земельної ділянки в користування іншій особі.
Отже, належність обраного Позивачем способу захисту необхідно оцінювати з урахуванням того, яке саме речове право він прагне захистити, у чому полягає його порушення та чи забезпечить заявлена вимога відновлення можливості здійснення цього права.
5.11. Вирішуючи питання щодо належного способу захисту права постійного користування, Суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.05.2026 у справі № 456/252/22.
У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права на земельну ділянку за обставин державної реєстрації права оренди за іншою особою, а саме чи є вимога про визнання відсутнім такого права єдиним належним способом захисту.
У пункті 95 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 152 Земельного кодексу України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
У пунктах 102- 104 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Установивши, що відповідач фактично користувався земельними ділянками та створював перешкоди у здійсненні права власниці, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про належність та ефективність негаторного способу захисту шляхом повернення земельних ділянок.
Водночас у пунктах 109- 111 постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що повернення земельної ділянки не є єдиним універсальним способом захисту від перешкод у користуванні майном. Залежно від характеру порушення особа може вимагати усунення таких перешкод, зокрема шляхом повернення земельної ділянки, визнання відсутнім права оренди або скасування державної реєстрації відповідного речового права.
У пунктах 115, 116 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в разі незаконної державної реєстрації права користування земельною ділянкою за іншою особою, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, ефективний захист може здійснюватися шляхом пред`явлення негаторного позову, зокрема, але не виключно, шляхом заявлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи.
Крім того, у пунктах 119- 123 цієї постанови зазначено, що висновок про належність вимоги про визнання відсутнім права оренди, викладений у постанові від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, не має універсального характеру. Визначальним є те, чи полягає порушення лише в існуванні зареєстрованого права іншої особи, чи супроводжується фактичним позбавленням позивача можливості користуватися земельною ділянкою.
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, належний та ефективний спосіб захисту визначається не лише фактом державної реєстрації речового права за іншою особою, а насамперед змістом порушеного права, характером створених перешкод та можливістю їх усунення за результатами задоволення заявленої вимоги.
5.12. Ураховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає, що у цій справі Позивач пов`язує порушення свого права постійного користування земельними ділянками не лише з укладенням Міською радою договорів оренди з іншою особою, а й із фактичною реалізацією цих договорів, унаслідок чого, за його твердженням, він був позбавлений можливості користуватися спірними земельними ділянками.
Отже, з огляду на характер стверджуваного порушення належним та ефективним способом захисту права Позивача є вимога про повернення спірних земельних ділянок, пред`явлена до особи, за якою зареєстровано право оренди та яка фактично користується цими ділянками, оскільки саме такий спосіб захисту спрямований на усунення перешкод у здійсненні Позивачем належного йому речового права.
Щодо належного суб`єктного складу спору.
5.13. Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, Суд зазначає, що СФГ "Марія" пред`явило вимогу про повернення земельних ділянок виключно до Міської ради, яка є їх зареєстрованим власником та орендодавцем за укладеними договорами.
Водночас право оренди відповідних земельних ділянок зареєстровано за ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович", яке набуло це право за результатами проведених земельних торгів.
Отже, Міська рада та ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович" мають різний правовий статус у спірних правовідносинах, оскільки Міська рада виступає власником земельних ділянок та орендодавцем, тоді як ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович" є особою, за якою зареєстровано право їх строкового володіння та користування.
У такому спорі саме по собі перебування земельних ділянок у комунальній власності не свідчить про те, що покладення обов`язку щодо їх повернення виключно на Міську раду забезпечить відновлення права постійного користування Позивача, якщо щодо тих самих земельних ділянок залишається зареєстрованим право оренди іншої особи.
5.14. Суд звертає увагу, що ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович", за яким зареєстровано право оренди спірних земельних ділянок, залучене до участі у справі лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Водночас безпосередніх матеріально-правових вимог, спрямованих на усунення порушення, пов`язаного з набуттям та здійсненням зазначеним господарством конкуруючого права оренди, Позивач до нього не заявив.
У цьому контексті Суд ураховує висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пунктах 66- 69 постанови від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.
Об`єднана палата зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову належить до обов`язків суду.
Водночас за змістом статті 48 Господарського процесуального кодексу України залучення співвідповідача або заміна неналежного відповідача здійснюються судом першої інстанції за клопотанням позивача, а не з ініціативи суду.
Отже, участь ФГ "Шуба Станіслав Анатолійович" у справі як третьої особи не є рівнозначною пред`явленню до нього позовної вимоги, спрямованої на усунення конкуруючого речового права користування земельними ділянками.
З огляду на наведене Суд доходить висновку, що визначений Позивачем суб`єктний склад спору не відповідає характеру стверджуваного порушення та змісту заявленої вимоги про витребування земельних ділянок.
5.15. Верховний Суд виходить із того, що вирішенню спору по суті має передувати встановлення характеру спірних правовідносин, належності суб`єктного складу їх учасників, а також належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.
Подібний підхід викладено в пунктах 52, 66- 69 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.
Зокрема, у пунктах 66- 69 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 зазначено про обов`язок суду визначити належний суб`єктний склад спору та наслідки пред`явлення позову до неналежного відповідача. Водночас у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та пунктах 8.60.2, 8.60.3 постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/479/22 викладено підходи до послідовної перевірки належності й ефективності обраного способу захисту.
При цьому обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту, так само як і пред`явлення позову до неналежного відповідача, є самостійними підставами для відмови в задоволенні позову, що виключає необхідність подальшого дослідження обставин, які стосуються обґрунтованості заявлених вимог по суті. Відповідні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункти 8.10, 8.18), об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43), а також у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 925/1205/23 (пункти 34, 35), від 12.02.2026 у справі № 916/3527/20 (916/705/25) (пункти 48, 51).
5.16. Отже, з огляду на встановлені у цій справі самостійні підстави для відмови в задоволенні позову Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги щодо обґрунтованості врахування висновку експерта та іншим аргументам, які стосуються вирішення спору по суті, оскільки їх перевірка не впливає на правильність висновку про відмову в позові.
Відповідні обставини можуть бути предметом судового дослідження у разі звернення з позовом до належного відповідача із застосуванням належного та ефективного способу захисту порушеного права.
Щодо доводів про порушення процесуальних прав Скаржника.
5.17. Оцінюючи доводи Скаржника щодо порушення його процесуальних прав у зв`язку з тим, що судове засідання суду апеляційної інстанції розпочалося пізніше призначеного часу та відбулося за відсутності його представника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, визначених цією статтею.
За змістом частин одинадцятої, дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі відсутності відомостей про належне повідомлення учасника справи або за його клопотанням, якщо повідомлені причини неявки визнано судом поважними. Водночас неявка належним чином повідомленого учасника справи сама по собі не перешкоджає її розгляду.
Подібний правовий підхід викладено у пункті 58 постанови Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 903/69/18, у якому зазначено, що неявка учасника справи за умови належного повідомлення про час і місце судового засідання не є безумовною підставою для відкладення її розгляду.
Суд ураховує, що Скаржник був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 07.07.2026, однак участі свого представника не забезпечив.
Сам по собі початок судового засідання пізніше призначеного часу не свідчить про порушення процесуальних прав учасника справи. Для оцінки відповідних доводів визначальним є те, чи позбавила така затримка учасника можливості взяти участь у судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права.
Водночас Скаржник не навів обставин, які б свідчили, що затримка початку судового засідання об`єктивно перешкодила участі його представника у розгляді справи, зокрема про своєчасне прибуття представника до суду та неможливість подальшого очікування з поважних причин. Клопотання про відкладення розгляду справи із цих підстав Скаржник не подавав, як і інших заяв, у яких повідомляв би суд про відповідні перешкоди.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що проведення судового засідання за відсутності представника Скаржника обмежило його процесуальні права або порушило принципи змагальності та рівності учасників судового процесу. Тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги як необґрунтовані.
5.18. Щодо доводів Скаржника про порушення судом апеляційної інстанції строку складення повного тексту постанови колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини шостої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного тексту постанови суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів із дня закінчення розгляду справи.
Водночас Суд звертає увагу, що порушення встановленого процесуальним законом строку складення повного тексту судового рішення саме по собі не є безумовною підставою для його скасування.
За змістом частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо таке порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
При цьому відповідно до частин першої та другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України у разі проголошення лише вступної та резолютивної частин постанови строк на її касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Отже, несвоєчасне складення повного тексту постанови не свідчить саме по собі про її незаконність та не позбавляє учасника справи права на касаційне оскарження.
Ураховуючи, що Скаржник реалізував право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та не обґрунтував, яким чином порушення строку складення її повного тексту вплинуло на законність ухваленого судового рішення, колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.
5.19. Ураховуючи викладене, Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо способів захисту цивільних прав, не врахував характеру спірних правовідносин та належний суб`єктний склад спору, а також відповідні правові висновки Верховного Суду, на які посилається Скаржник на обґрунтування касаційної скарги.
Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на неналежність та неефективність обраного Позивачем способу захисту, а також пред`явлення вимоги про повернення земельних ділянок до неналежного відповідача.
Отже, помилковість висновків суду апеляційної інстанції та правильність вирішення спору судом першої інстанції є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення місцевого господарського суду відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України.
5.20. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що наведені Скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
6.2. За змістом статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
6.3. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Міської ради, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 та залишення в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/522/23, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
7. Розподіл судових витрат
7.1. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові витрати Міської ради зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на СФГ "Марія".
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини першої статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Бахмацької міської ради задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 927/522/23 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/522/23.
3. Стягнути із Селянського фермерського господарства "Марія" (код ЄДРПОУ 21404196; 16551, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с. Біловежі Перші, вул. Кропив`янського, буд. 40) на користь Бахмацької міської ради (код ЄДРПОУ 04061702; 16500, Чернігівська обл., Ніжинський район, м. Бахмач, вул. Соборності, 42) 8 588,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко

Згадані норми: ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 233; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 48; ГПК України, ст. 202; ГПК України, ст. 270; ГПК України, ст. 311; ГПК України, ст. 288; ГПК України, ст. 312; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ЗК України, ст. 118; ЗК України, ст. 92; ЗК України, ст. 152; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.