# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 240/6126/25

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 240/6126/25
Дата ухвалення: 2026-11-05
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141249036
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141249036
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141249036

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року
м. Київ

справа № 240/6126/25
адміністративне провадження № К/990/41883/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (суддя Майстренко Н. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року (головуючий суддя Сторчак В. Ю., судді: Граб Л. С., Матохнюк Д. Б.) у справі № 240/6126/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 29 січня 2020 року по 03 серпня 2022 року виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року та без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов`язати відповідача здійснити з 29 січня 2020 року по 03 серпня 2022 року перерахунок належного позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Указано, що позивачу слід усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз`яснено позивачу, що в разі, якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, установлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
3. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, в частині позовних вимог заявлених за період із 19 липня по 03 серпня 2022 року, повернув позивачу.
4. Повертаючи позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині особі, яка її подала, Житомирський окружний адміністративний суд указав, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а тому щодо позовних вимог, заявлених до цієї дати, суд не застосовує строк звернення з позовом до суду. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
5. Житомирський окружний адміністративний суд також зазначив, що позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за спірний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які є щомісячними виплатами або разовими (як у випадку отримання допомог за відповідний період) і з дня отримання яких працівник (військовослужбовець) вважається таким, що повинен дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява в частині вимог позивача про здійснення перерахунку грошового забезпечення, а також виплачених грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 19 липня по 03 серпня 2022 року подана з пропуском тримісячного строку звернення до суду. При цьому позивач не надав належних доказів існування причин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду в частині вимог за період з 19 липня по 03 серпня 2022 року, тобто поза межами тримісячного строку.
7. Залишаючи без змін ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна заява в частині вимог позивача про здійснення перерахунку грошового забезпечення, а також виплачених грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 19 липня по 03 серпня 2022 року подана з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Ураховуючи, що позивач не навів достатніх та поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовну заяву належить повернути на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
8. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що вони прийняті з порушенням норм процесуального права. Водночас судами не повністю досліджено та враховано обставини справи.
9. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 за спірний період із 19 липня по 03 серпня 2022 року відносяться до періоду, за який строк звернення до суду з урахуванням карантинних обмежень продовжився, тобто не був обмеженим.
10. Скаржник також зазначив, що законодавець у статті 233 КЗпП України пов`язав початок перебігу строку звернення до суду не з моменту звільнення, а з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні. Водночас відповідач при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу частини не надав позивачу письмові повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні (переведенні). Отже, протиправна поведінка військової частини НОМЕР_1 в частині ненадання позивачу розрахунку чи повідомлення про виплачені кошти є об`єктивно непереборною обставиною, яка не залежить від волевиявлення позивача. Така обставина є дійсно істотною перешкодою та створює труднощі щодо своєчасного звернення до суду.
11. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція інших учасників справи
12. На момент розгляду справи відзив від відповідача на касаційну скаргу позивача до Верховного Суду не надходив.
13. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 240/6126/25 та витребував цю справу із Житомирського окружного адміністративного суду.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 240/6126/25 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
16. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
17. Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 03 серпня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
18. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
21. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
23. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
24. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
26. За висновком судів попередніх інстанцій, позивач в частині позовних вимог із 19 липня по 03 серпня 2022 року пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).
27. Водночас позивач вважає, що таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки період з 01 грудня 2015 року по 18 липня 2022 року регулюється статтею 233 КЗпП України у редакції до внесених змін Законом № 2352-IX, а період з 19 липня по 07 серпня 2022 року статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
28. Отже, у спірних правовідносинах постало питання щодо того, якою редакцією статті 233 КЗпП України керуватися при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.
29. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби, оскільки, відповідно до наказу № 195 від 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав, та з03 серпня 2022 року виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направити для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_1.
30. Тобто з моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переведення до нового місця служби і подальшого звільнення, позивач безперервно проходив військову службу.
31. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
32. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
33. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
34. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
35. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
36. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
37. тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
38. тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
39. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
40. У випадку ж який склався у цій справі, позивача направлено до нового місця служби, тобто останній звернувся до суду з цим позовом під час дії трудових відносин, а тому застосуванню підлягала норма частини першої статті 233 КЗпП України.
41. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
42. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
43. У справі, що розглядається, рішення судів першої та апеляційної інстанцій помилково ухвалені із застосуванням частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки застосуванню підлягала частина перша вказаної статті.
44. Таким чином, позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем. Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину другу статті 233 КЗпП України, та вказали про пропуск позивачем строку звернення до суду.
45. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
46. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
47. Оскільки суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 у відповідній частині позивачу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року скасувати, а справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко

Згадані норми: Конституція України, ст. 43; Конституція України, ст. 55; Конституція України, ст. 152; КАС України, ст. 169; КАС України, ст. 338; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 122; КАС України, ст. 353; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КЗпП України, ст. 233
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.