# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/6044/21

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 380/6044/21
Дата ухвалення: 2026-11-05
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141249521
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141249521
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141249521

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 380/6044/21
адміністративні провадження № К/990/6450/25, № К/990/7000/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,
суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,
розглянувши касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (суддя Братичак У.В.), та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року судді: Мікула О.І., Гінда О.М., Ніколін В В.), у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих прокуратур), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії від 24 грудня 2020 року № 20 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнати протиправним та скасувати наказ Львівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року № 331к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її в органах прокуратури з 13 березня 2021 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області, зокрема на посаді прокурора Франківської окружної прокуратури міста Львова, або на іншій рівнозначній посаді за її згодою.
Крім того, позивачка просила стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13 березня 2021 року до дня ухвалення рішення про поновлення, вихідну допомогу в розмірі 45231,31 грн та 50000 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову зазначала, що працювала в органах прокуратури з 18 січня 2006 року та успішно пройшла перші два етапи атестації. Висновки кадрової комісії за наслідками співбесіди вважала необґрунтованими, оскільки вони не відповідали наданим нею поясненням і фактичному перебігу співбесіди, зафіксованому на відеозаписі.
ОСОБА_1 наголошувала, що отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю із одночасним зупиненням відповідного права саме по собі не підтверджувало порушення нею правил прокурорської етики. Відомості про доходи чоловіка вона намагалася надати комісії, однак її пояснення та запропоновані документи належної оцінки не отримали.
Позивачка також покликалася на відсутність ліквідації чи реорганізації органу прокуратури та скорочення кількості прокурорів, із якими пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» пов`язував звільнення з посади. Незаконність наказу про звільнення обґрунтовувала передусім протиправністю рішення кадрової комісії, на підставі якого цей наказ видано.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року позов задоволено частково. Скасовано рішення кадрової комісії від 24 грудня 2020 року № 20 та наказ Львівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року № 331к. ОСОБА_1 поновлено з 15 березня 2021 року на посаді прокурора Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області та в органах прокуратури. На її користь стягнуто 486794,40 грн середнього заробітку за період із 15 березня 2021 року до 12 грудня 2022 року включно. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд указав на неповноту дослідження обставин, які стосувалися майнових питань та пояснень позивачки, а також на помилковість ототожнення атестації прокурора з перевіркою декларації Національним агентством з питань запобігання корупції.
За результатами нового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позов знову задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення кадрової комісії від 24 грудня 2020 року № 20 та наказ Львівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року № 331к. Позивачку поновлено на попередній посаді та в органах прокуратури з 13 березня 2021 року.
Із Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 15 квітня 2024 року включно в сумі 382872 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітку в межах виплати за один місяць у розмірі 22425,36 грн допущено до негайного виконання. У решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що викладені комісією обставини не узгоджуються з відеозаписом співбесіди. Позивачка назвала керівника стажування, пояснила обставини участі в судових засіданнях, відповіла на запитання про дорогоцінні метали та пропонувала надати відомості про доходи чоловіка. Суд не встановив належного обґрунтування висновку комісії про невідповідність позивачки вимогам професійної етики та доброчесності.
Визначаючи розмір середнього заробітку, суд урахував виплату 486794,40 грн на виконання попереднього рішення за період до 12 грудня 2022 року та стягнув заробіток за наступний період. Розрахунок проведено виходячи із середньоденного заробітку 1093,92 грн і 350 робочих днів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення від 15 квітня 2024 року - без змін. Апеляційний суд погодився з оцінкою відеозапису та інших матеріалів атестації. Довід про подвійне стягнення відхилив із посиланням на те, що попередня виплата охоплювала період до 12 грудня 2022 року, тоді як нове стягнення стосувалося періоду з 13 грудня 2022 року.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Львівська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові. Касаційне провадження за її скаргою відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Скаржник уважає, що суди неправильно застосували положення розділу II Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233.
Доводи прокуратури зводяться до того, що оцінювання професійної етики та доброчесності належить до повноважень кадрової комісії, яка може враховувати відомості з відкритих джерел та пояснення прокурора. Для обґрунтованого сумніву не вимагається попереднього встановлення НАЗК порушень декларування. Посилання на відсутність відповідного висновку НАЗК, на думку скаржника, не спростовує мотивів атестаційного рішення.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Львівська обласна прокуратура вказує на необхідність сформувати висновок щодо застосування пунктів 9, 17 розділу II Закону №113-IX у взаємозв`язку з правилами проведення співбесіди, визначеними Порядком № 221, та оцінюванням її результатів за обставин цієї справи. Підставу, передбачену пунктом 4 цієї частини, пов`язує з недослідженням доказів, які мали значення для оцінювання рішення комісії.
Офіс Генерального прокурора в уточненій касаційній скарзі просить скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційне провадження за цією скаргою відкрито з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Офіс Генерального прокурора стверджує, що суди не надали належної оцінки сукупності відповідей позивачки та підмінили оцінювання її поведінки перевіркою формальної законності отримання адвокатського свідоцтва і заповнення декларації. На підтвердження повноважень комісії та меж судового контролю посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справах № 200/8155/20-а та № 160/12019/20.
Окремою підставою касаційного оскарження Офіс Генерального прокурора визначає неправильне застосування частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). За його доводами, на виконання первісного судового рішення наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 27 грудня 2022 року № 1793к позивачку поновлено на посаді. Наказом від 08 листопада 2023 року № 1848к цей наказ скасовано після скасування судових рішень Верховним Судом. На виконання рішення від 15 квітня 2024 року видано наказ від 18 квітня 2024 року № 529к про поновлення позивачки.
Скаржник зазначає, що з 27 грудня 2022 року до 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із прокуратурою та отримувала виплати, загальна сума яких становила 117132,49 грн. Посилається на дані табельного обліку, відомості про 157 робочих днів, тимчасову непрацездатність та відпустки. Уточнена скарга містить довід про подання відповідної інформації до апеляційного суду та відсутність її оцінки.
На переконання Офісу Генерального прокурора, час фактичного поновлення і виконання трудових обов`язків не може одночасно визнаватися вимушеним прогулом. Недослідження зазначених обставин він пов`язує з порушенням статей 90, 242, 246 КАС України та підставою для нового розгляду, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у поясненнях та відзиві на апеляційні скарги заперечувала проти доводів прокуратури й Офісу Генерального прокурора. Наголошувала, що відтворені в рішенні комісії твердження не відповідають відеозапису, а отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю саме по собі не було визначено комісією як порушення вимог несумісності.
Щодо виплат позивачка вказувала на право отримати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та вважала довід про подвійне стягнення необґрунтованим. Ця позиція була предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
Касаційна скарга Львівської обласної прокуратури надійшла до Верховного Суду 17 лютого 2025 року, касаційна скарга Офісу Генерального прокурора - 20 лютого 2025 року.
Ухвалами Верховного Суду від 25 лютого 2025 року касаційні скарги залишено без руху та надано строки для усунення недоліків. На виконання цих ухвал 10 березня 2025 року скаржники направили уточнені касаційні скарги. Офіс Генерального прокурора також надав документ про доплату судового збору.
Ухвалами Верховного Суду від 01 квітня 2025 року відкрито касаційні провадження № К/990/6450/25 за скаргою Львівської обласної прокуратури та № К/990/7000/25 за скаргою Офісу Генерального прокурора, витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року за клопотанням Львівської обласної прокуратури зупинено виконання рішення від 15 квітня 2024 року та постанови від 08 січня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення касаційного перегляду.
Ухвалою від 04 листопада 2026 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 18 січня 2006 року. До звільнення обіймала посаду прокурора Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області.
У межах атестації 26 жовтня 2020 року позивачка склала іспит на знання та вміння застосовувати закон із результатом 100 балів, а 05 листопада 2020 року - тестування на загальні здібності та навички з результатом 124 бали. Її допущено до співбесіди, призначеної на 24 грудня 2020 року.
До співбесіди комісія надіслала позивачці запитання щодо майнового стану її чоловіка. ОСОБА_1 надала письмові пояснення. Питання щодо керівника адвокатського стажування, порядку сплати внесків та конкретного виду дорогоцінного металу попередньо їй не надсилалися.
За результатами співбесіди Дванадцята кадрова комісія прийняла рішення від 24 грудня 2020 року № 20 про неуспішне проходження атестації. Результати розгляду відображено у протоколі засідання комісії від 24 грудня 2020 року № 16.
Рішення комісії містить посилання на те, що позивачка не змогла назвати керівника стажування та місцезнаходження його офісу, неправильно вказала розмір і порядок сплати внесків, повідомила про відвідування судових засідань з адвокатом під час роботи в прокуратурі, не пояснила вид дорогоцінного металу, задекларованого чоловіком у кількості 500 одиниць, а також відмовлялася повідомити його доходи за 2019 рік і лише після попередження комісії послалася на отримання відомостей через застосунок Viber. Сукупність цих обставин комісія оцінила як підставу для сумніву у відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.
На підставі рішення комісії наказом Львівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року № 331к ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури з 12 березня 2021 року відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.
За результатами нового розгляду суди встановили, що на відеозаписі позивачка назвала ім`я та по батькові керівника стажування, а після роздумів - її прізвище. Повідомлень про залишення робочого місця для стажування відеозапис не містить; позивачка пояснювала, що відвідувала відповідні засідання у вільний від роботи час. Право ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю було зупинено з 21 лютого 2018 року.
Суди також установили, що позивачка відповіла на запитання про дорогоцінний метал, зазначивши про 500 грамів золота у ювелірних виробах. За оцінкою судів, відеозапис не підтверджує попередження, після якого вона нібито змінила позицію щодо надання відомостей про доходи чоловіка. Навпаки, вона пропонувала надати отримані перед співбесідою відомості та продемонструвати листування.
Інформацію про доходи чоловіка після надання додаткового часу долучено до атестаційних матеріалів.
Згідно з довідкою Львівської обласної прокуратури від 09 грудня 2022 року № 21-457 вих 22, середньомісячна заробітна плата позивачки становила 22 425,36 грн, середньоденна - 1 093,92 грн. Суди врахували виплату 486794,40 грн за період до 12 грудня 2022 року, проте періоди фактичного виконання позивачкою трудових обов`язків після видання наказу про поновлення окремо не визначили.
Джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 КАС України зобов`язує адміністративний суд перевірити, зокрема, чи прийнято оскаржуване рішення з використанням повноваження з належною метою, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно, з урахуванням права особи на участь у його прийнятті.
Правове регулювання атестації та звільнення застосовується в редакціях, чинних на час відповідних подій. Порядок здійснення касаційного перегляду визначається процесуальним законом, чинним на час вчинення процесуальної дії, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України.
Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» визначає правові засади організації та діяльності прокуратури. За пунктом 4 частини четвертої статті 19 цього Закону прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII передбачає звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому він обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів відповідного органу.
Спеціальне регулювання атестації запроваджено Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Пункт 7 розділу II цього Закону пов`язував переведення прокурорів до реформованих органів прокуратури з успішним проходженням атестації. За пунктом 9 розділу II атестація здійснюється згідно з порядком, затвердженим Генеральним прокурором.
Відповідно до пунктів 12, 13 розділу II Закону № 113-IX предметом атестації є оцінювання професійної компетентності прокурора, його професійної етики та доброчесності. Одним з етапів є співбесіда з метою виявлення відповідності прокурора зазначеним вимогам. Пункт 15 цього розділу надає кадровим комісіям повноваження отримувати необхідну для атестації інформацію, у тому числі щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам.
За пунктом 17 розділу II Закону № 113-IX кадрова комісія за результатами атестації ухвалює рішення про успішне або неуспішне її проходження. Підпункт 2 пункту 19 цього розділу визначає рішення про неуспішне проходження атестації окремою умовою звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (далі - Порядок № 221). Пункт 8 розділу I цього Порядку визначає два можливі рішення за результатами атестації: про успішне або неуспішне її проходження.
Пункти 9- 14 розділу IV Порядку № 221 регулюють отримання та дослідження матеріалів атестації, можливість надсилання прокурору запитань для письмових пояснень, обговорення матеріалів і практичного завдання та право членів комісії ставити запитання щодо професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. За пунктами 15, 16 цього розділу після співбесіди комісія обговорює її результати, проводить голосування та ухвалює рішення.
Порядок роботи кадрових комісій затверджено наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій» (далі - Порядок № 233). Абзац третій пункту 12 цього Порядку вимагає, щоб рішення про неуспішне проходження атестації було мотивованим із зазначенням обставин, які вплинули на його прийняття.
Частина сьома статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» передбачає, що в разі відмови члена сім`ї надати відомості для заповнення декларації суб`єкт декларування зазначає про це в декларації та відображає всю відому йому інформацію. Зазначена норма не звільняє прокурора від обов`язку надати правдиві й послідовні пояснення під час атестації, однак сама позначка про ненадання інформації не встановлює факту приховування доходу.
За частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII у разі звільнення без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Одночасно вирішується питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Якщо справа розглядається понад один рік не з вини працівника, виплата здійснюється за весь час вимушеного прогулу.
Стаття 236 КЗпП України встановлює окрему підставу виплати середнього заробітку або різниці в заробітку - затримку виконання рішення про поновлення на роботі. Рішення про поновлення підлягає негайному виконанню відповідно до статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України.
Обчислення середнього заробітку здійснюється за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). За пунктами 2, 5, 8 цього Порядку у відповідних випадках використовуються виплати за два календарні місяці, що передують події, середньоденний заробіток та кількість днів, які підлягають оплаті.
Частини перша і друга статті 341 КАС України визначають, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права в межах підстав відкриття провадження та на основі встановлених обставин. Він не має права встановлювати нові факти, вирішувати питання достовірності доказів чи надавати одним доказам перевагу над іншими.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 341 КАС України касаційний перегляд здійснюється в межах доводів, які стали підставою для відкриття провадження, на основі обставин, установлених судами. Касаційний суд перевіряє правильність застосування права, але не встановлює нових фактів, не надає переваги одному доказу перед іншим і не досліджує докази заново.
Як вбачається з матеріалів справи, після скасування первісних судових рішень постановою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу розглянуто повторно.
Під час нового розгляду суди серед іншого перевірили відеозапис співбесіди, письмові пояснення та надання інформації про доходи чоловіка.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року, рішення комісії та наказ про звільнення позивачки скасовано, її поновлено на попередній посаді з 13 березня 2021 року та стягнуто на її користь 382872 грн за період із 13 грудня 2022 року до 15 квітня 2024 року.
Установлені у справі судами обставини свідчать, що позивачка працювала в органах прокуратури з 18 січня 2006 року. Під час атестації у 2020 році вона успішно склала іспити на знання законодавства та загальні здібності. Негативний результат атестації зумовлений рішенням Дванадцятої кадрової комісії від 24 грудня 2020 року № 20 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», прийнятим після співбесіди.
Сумніви комісії стосувалися обставин адвокатського стажування позивачки та пояснень про сімейне майно й доходи чоловіка. На підставі цього рішення наказом Львівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року № 331к її звільнено з посади прокурора Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Львівської області та органів прокуратури з 12 березня 2021 року.
Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX) пов`язав продовження служби у реформованих органах прокуратури з успішним проходженням атестації. За пунктами 7, 12, 13 розділу II цього Закону атестація охоплювала перевірку професійної компетентності, професійної етики та доброчесності й передбачала проведення співбесіди. Тому успішне складання попередніх іспитів саме по собі не гарантувало позитивного результату співбесіди.
Пункт 17 розділу II Закону № 113-IX передбачав оформлення результату рішенням кадрової комісії, а підпункт 2 пункту 19 цього розділу - звільнення за умови прийняття рішення про неуспішне проходження атестації. Положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» в цьому випадку застосовувалися у зв`язку зі спеціальними правилами Закону № 113-IX.
Процедуру визначали Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221), і Порядок роботи кадрових комісій, затверджений наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 233). Пункт 15 розділу II Закону № 113-IX дозволяв одержувати для цілей атестації інформацію про прокурора, зокрема про майновий стан та дотримання антикорупційного законодавства. Пункти 9- 14 розділу IV Порядку № 221 передбачали дослідження матеріалів і їх обговорення з прокурором. За абзацом третім пункту 12 Порядку № 233 негативне рішення мало бути мотивованим із зазначенням обставин, які вплинули на його прийняття.
Ці повноваження давали комісії право оцінювати пояснення позивачки, зіставляти їх із документами й робити висновок про відповідність критеріям для досягнення мети атестації. Вони не вимагали попереднього встановлення дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, розглядаючи справи у подібних правовідносинах, обґрунтований сумнів комісій, які проводять атестаційні процедури, в негативному для особи рішенні повинен мати фактичну основу, яку можна перевірити.
За частиною другою статті 2 КАС України суд перевіряє, зокрема, обґрунтованість рішення, врахування істотних обставин і забезпечення участі особи в його прийнятті. Така перевірка охоплює зіставлення мотивів рішення із матеріалами, на яких воно ґрунтувалося. Вона не є підміною комісії, оскільки суд не проводить атестацію заново, а встановлює, чи відповідає вже прийняте владне рішення вимогам закону.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржники посилаються на правовий підхід застосований КАС ВС у постановах від 04 серпня 2022 року у справах № 200/8155/20-а та № 160/12019/20
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постановах КАС ВС від 04 серпня 2022 року у справах № 200/8155/20-а та № 160/12019/20, на які у касаційних скаргах посилаються скаржники, висновки стосувалися оцінювання доброчесності, яке здійснювалося у зв`язку з конкретними майновими обставинами, зокрема заниженням вартості нерухомості. У наведених справах, оцінювалися документально встановлені обставини відображення вартості нерухомого майна та пояснення прокурорів щодо них.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, роз`яснила, що подібність правовідносин оцінюється насамперед за їх змістом. Тому спільність процедури атестації та застосованого закону не дозволяє переносити встановлені в одній справі факти на іншу. Відмінність у результаті судового розгляду сама по собі не означає неврахування правового висновку Верховного Суду.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що мотиви судових рішень у справах у справах № 200/8155/20-а та № 160/12019/20 не можуть автоматично переноситься на обставини в цій справі, де оцінка надавалась іншим встановленим у справі обставинам, зокрема, суди встановили невідповідність окремих тверджень комісії у мотивах прийнятого за наслідками атестації рішенні запису співбесіди.
Так, стосовно адвокатського стажування комісія вказала, що позивачка не назвала керівника, неправильно повідомила про внески та розповіла про залишення робочого місця для відвідування засідань з адвокатом. Комісія також навела її нібито пояснення про отримання свідоцтва без певної мети, аби зекономити час після можливого звільнення з прокуратури.
У той же час, під час нового розгляду суд першої інстанції дослідив відеозапис і встановив інший зміст відповідей. Позивачка назвала ім`я та по батькові керівника стажування, а після роздумів - його прізвище. Вона повідомила про участь у засіданнях з адвокатом у вільний від роботи час. За висновками судів, запис не містив приписаного їй повідомлення про залишення роботи для стажування, а наведений у рішенні комісії опис мети отримання свідоцтва також не відповідав зафіксованій розмові. На запитання про заплановане звільнення з прокуратури вона відповіла заперечно.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками судів, які під час повторного розгляду справи спростували твердження, на яких комісія побудувала негативну оцінку позивачки за наслідками співбесіди під час процедури атестації. Зокрема суди перевірили конкретні відомості про її поведінку і встановили, що частину з них у рішенні відтворено неправильно.
Посилання скаржників на невідповідності позивачки вимогам професійної етики та доброчесності у частині отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з мотивів того, що процес набуття статусу адвоката, як і сама адвокатська діяльність є несумісними зі статусом прокурора, колегія суддів відхиляє, оскільки постановою від 02 листопада 2023 року, в цій справі, Верховний Суд уже надав оцінку усім таким доводам. При цьому Суд вказав, що рішення комісії не приймалося з мотивів такої несумісності. Також Суд відхилив посилання скаржників на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, оскільки предметом спору у справі № 826/9606/17 були дії та рішення органів адвокатського самоврядування регіону щодо відмови особі, яка має статус прокурора, у складанні присяги адвоката та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У вказаній справі предметом дослідження було дотримання особою, яка виявила намір стати адвокатом, вимог щодо несумісності, передбачених статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а не питання, чи порушуються внаслідок отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю правила прокурорської етики.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 у справі № 360/3469/20, від 28 лютого 2023 у справі № 440/5598/20.
Стосовно обґрунтованості пояснень позивачки щодо доходів, колегія суддів враховує, що скасовуючи судові рішення у цій справі Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року указав на неповноту установлених обставин і серед іншого зобов`язав дослідити атестаційні матеріали, пояснення позивачки та підтверджуючі документи.
Водночас висновки Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2023 року не встановлювали недостовірності декларації, приховування доходів чи невідповідності активів доходам сім`ї.
У рішенні № 20 майнові сумніви пов`язано з тим, що позивачка нібито не пояснила, який дорогоцінний метал зазначений у декларації за 2019 рік у кількості 500 одиниць, та неодноразово відмовлялася надати інформацію про доходи чоловіка. За версією комісії, лише після попередження про можливе продовження співбесіди вона повідомила про одержання від чоловіка інформації через застосунок Viber.
Суди попередніх інстанцій слушно зауважили , що таке питання було відсутнє в переліку питань, які попередньо надсилалися комісією на електронну адресу позивача для надання пояснень, а тому, як наслідок, з відеозапису співбесіди вбачається, що ОСОБА_1 після отримання відповідного запитання, неодразу зорієнтувалася про що саме йде мова.
Після повторного дослідження запису співбесіди суди встановили, що позивачка пояснила запис у розділі 12 декларації як 500 грамів золота у ювелірних виробах. Це була відповідь саме про вид і кількість обговорюваного активу.
Така відповідь могла потребувати подальших уточнень з боку членів Комісії, однак не могла бути відображена в рішенні як відсутність пояснення. Комісія не навела, які конкретно відомості атестаційних матеріалів суперечили цій відповіді та чому надане пояснення було відхилено.
Щодо доходів чоловіка суди дослідили як послідовність відповідей, так і письмові пояснення та обставини подання документів. Вони встановили, що позивачка повідомляла про отримання необхідної інформації безпосередньо перед співбесідою, пропонувала показати її листування, а описаного комісією попередження на записі немає. При цьому позивачка постійно наголошувала, що бажає надати комісії інформацію про доходи свого чоловіка за 2019 рік, яку отримала від нього безпосередньо перед проходженням співбесіди.
Вищенаведені обставини спростовують опис категоричної відмови співпрацювати позивачки з комісією, який покладено в основу рішення.
Під час розгляду справи судами встановлено, що у своїх письмових поясненнях, наданих на пропозицію комісії, позивачка попередньо згадувала, що в силу особливостей свого недовірливого характеру, та відносин, що склалися у їхній сім`ї, чоловік часто не повідомляє їй про свої плани, свої доходи та витрати та відмовляється надавати відповіді на запитання, що стосуються його майна. На її запитання, щодо доходів за 2019 рік, чоловік повідомив, що він не є особою, яка має декларувати свої доходи і витрати ще й у її декларації та вказав, що відповідні державні органи і так мають усю необхідну інформацію про його доходи, як найманого працівника з 2000 року, адвоката з 2004 року і фізичну особу-підприємця з 2007 року, оскільки відносно нього подається звітність.
Встановленими судами обставинами підтверджується, що комісією був наданий додатковий час для надання позивачем роздрукованої інформації про доходи свого чоловіка за 2019 рік, яку остання все ж таки долучила до матеріалів атестації.
Крім того, під час співбесіди позивачка неодноразово повідомляла членів комісії, що зазначаючи в деклараціях «Член сім`ї не надав інформації», розраховувала на повну та об`єктивну перевірку її доходів з боку уповноважених суб`єктів, оскільки їй не було чого приховувати, вказувала, що її доходи та доходи членів її сім`ї не перевищують видатків, що видно з декларацій, разом з тим, членами комісії цього факту не враховано.
Колегія суддів враховує, що за частиною сьомою статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» в разі відмови члена сім`ї надати інформацію суб`єкт декларування зазначає про це та відображає всю відому йому інформацію. Тому позначка про ненадання відомостей не є безумовним свідченням ані порушення, ані належного виконання обов`язку декларування. Для атестації значення мають відомості, доступні прокуророві, його пояснення та конкретні обставини, які дають підстави сумніватися в їхній правдивості.
Як вірно звернули увагу суди, розглядаючи цю справу, встановлений Законом України Про запобігання корупції порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-IX процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Доказування правомірності рішення відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідачів. Для негативної атестації не потрібне доведення складу правопорушення. Однак цей розподіл обов`язку доказування не дозволяє виправдати фактично спростований мотив тим, що позивачка не підтвердила достовірності всіх майнових відомостей поза межами конкретного закиду. Судова перевірка також не може використовуватися для проведення замість комісії тієї оцінки, результат якої відсутній у спірному акті.
Як вбачається з матеріалів справи, суди при повторному розгляді справи перевірили фактичну основу майнових мотивів спірного рішення, зміст пояснень, порядок одержання інформації та її долучення.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що висновок про протиправність рішення ґрунтується на невідповідності його мотивів установленим обставинам, а тому на переконання колегії суддів є обґрунтованим.
Оскільки рішення комісії було єдиною зазначеною підставою видання наказу від 10 березня 2021 року № 331к, його протиправність зумовлює скасування і наказу про звільнення. За частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) наслідком незаконного звільнення є поновлення на попередній роботі. Суди поновили позивачку саме на посаді, з якої її звільнено, без вирішення замість комісії питання про успішне проходження атестації чи переведення до іншого органу прокуратури.
Скасування незаконного звільнення встановлює підставу для застосування трудових гарантій, проте не робить весь час судового провадження безумовно оплачуваним вимушеним прогулом. Частина друга статті 235 КЗпП України передбачає виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Якщо розгляд тривав понад рік не з вини працівника, оплачується весь час вимушеного прогулу. Предметом перевірки залишається саме цей час.
Питання, порушене Офісом Генерального прокурора за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, полягає у застосуванні зазначеної норми після скасування попереднього судового рішення, яке могло бути виконане шляхом поновлення працівника. Визначення нового періоду виплати потребує оцінки наслідків такого виконання.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила природу виплати за частиною другою статті 235 КЗпП України як заробітної плати, право на яку виникає в працівника, незаконно позбавленого можливості виконувати трудову функцію.
Суди визначили нову суму шляхом множення 1093,92 грн середньоденного заробітку на 350 робочих днів за період із 13 грудня 2022 року до 15 квітня 2024 року. Середньоденний заробіток установлено на підставі довідки Львівської обласної прокуратури від 09 грудня 2022 року № 21-457 вих 22. Попередній період до 12 грудня 2022 року визнано оплаченим у сумі 486794,40 грн на виконання первісного рішення.
Розмежування цих двох розрахункових періодів пояснює відсутність повторного стягнення за початкові 445 робочих днів. Однак воно не відповідає на інше питання: чи було в межах наступних 350 днів фактичне виконання попереднього рішення про поновлення та, відповідно, відновлення можливості виконувати роботу.
У касаційній скарзі наведено посилання на наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 27 грудня 2022 року № 1793к про поновлення позивачки, наказ від 08 листопада 2023 року №1848к про скасування цього наказу після попереднього касаційного перегляду та наказ від 18 квітня 2024 року № 529к на виконання нового рішення. Скаржник стверджує про фактичну роботу протягом 157 робочих днів і виплати в сумі 117132,49 грн, зокрема у зв`язку з непрацездатністю та відпустками.
Якщо рішення про поновлення виконано, працівника допущено до виконання попередніх обов`язків і за відповідний час йому нараховувалася заробітна плата, цей час не може бути без додаткового обґрунтування включений до періоду вимушеного прогулу.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що одного наказу про поновлення недостатньо для висновку про реальне відновлення можливості працювати. Значення мають фактичний допуск до роботи, зміст виконуваних обов`язків і правові підстави відсутності на роботі в окремі дні.
Апеляційний суд відповів на довід про подвійне стягнення лише шляхом розмежування періодів, за які присуджено кошти у 2022 та 2024 роках. Така відповідь усуває питання накладення цих двох розрахункових періодів, але не вирішує доводу про виконання роботи та виплати заробітної плати всередині другого періоду.
Зокрема, у постанові апеляційного суду не наведено оцінки доводів щодо наказів Львівської обласної прокуратури від 27 грудня 2022 року № 1793к та від 08 листопада 2023 року № 1848к, даних обліку робочого часу, складу і періодів виплат, на які посилається касаційна скарга. Не з`ясовано, чи були надані до апеляційного суду відповідні документи, чи підлягали вони прийняттю за правилами статті 308 КАС України та що саме ними підтверджується.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, установлює правила розрахунку.
Обов`язок апеляційного суду не обмежувався перевіркою арифметичного множення 1093,92 грн на 350 днів. Передумовою цього розрахунку є встановлення того, що кожен включений до нього день підлягає оплаті саме як вимушений прогул. Без з`ясування цієї передумови посилання на Порядок № 100 не підтверджує правильності присудженої суми.
Твердження суду першої інстанції, що на дату нового розгляду позивачку не поновлено на посаді, саме по собі не встановлює безперервності вимушеного прогулу та не виключає виконання роботи в органах прокуратури протягом частини спірного часу.
Твердження про те, що позивачка певних обставин не заперечувала, також не замінює їх належної процесуальної перевірки. Для застосування частини першої статті 78 КАС України суд має встановити зміст визнаних обставин та відсутність обґрунтованого сумніву в їх достовірності або добровільності визнання. Такого висновку апеляційна постанова не містить.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України є обґрунтованими. Апеляційний суд не застосував належного правового підходу до встановлення періоду, який підлягає оплаті, та не виконав передбаченого статтями 90, 242, 308, 322 КАС України обов`язку надати мотивовану відповідь на істотні заперечення щодо такого періоду.
Усунення цього порушення потребує дослідження доказів і встановлення обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених статтею 341 КАС України.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
За пунктом 1 частини першої статті 349 та статтею 350 КАС України судові рішення в частині скасування рішення комісії, наказу про звільнення та поновлення на посаді належить залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг у цій частині не спростовують правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Пункт 2 частини першої статті 349 КАС України надає суду касаційної інстанції право скасувати рішення повністю або частково й передати справу у відповідній частині на новий розгляд. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу підставою є порушення процесуальних норм, яке унеможливило встановлення істотних обставин у зв`язку з недослідженням доказів, за умови обґрунтованості передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстав оскарження.
Перевірка доводів апеляційної скарги про виплати після поновлення, надання оцінки їх доказовому підтвердженню та вирішення питання про прийняття додаткових доказів належали до обов`язків апеляційного суду. Тому відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України новий розгляд має відбутися в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно перевірити доводи щодо фактичного поновлення позивачки та обліку робочого часу, встановити належні періоди й правові підстави виплат, надати оцінку відповідним документам із дотриманням статті 308 КАС України та перевірити розрахунок середнього заробітку.
Розподіл судових витрат
Частина шоста статті 139 КАС України передбачає зміну розподілу судових витрат, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове. З огляду на часткове направлення справи на новий розгляд підстав для нового розподілу судових витрат за наслідками цього касаційного перегляду немає.
Керуючись статтями 139, 341, 349, 350, 353, 355, 356, 359, 375 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі № 380/6044/21 скасувати в частині залишення без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року щодо стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 15 квітня 2024 року включно в сумі 382872 грн та допуску рішення до негайного виконання щодо цієї виплати в межах суми за один місяць.
Справу № 380/6044/21 у зазначеній частині направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько
В. М. Соколов

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; Закон № 1697-VII, ст. 51; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 3; КАС України, ст. 371; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 77; КАС України, ст. 308; КАС України, ст. 78; КАС України, ст. 90; КАС України, ст. 242; КАС України, ст. 322; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 353; КАС України, ст. 139; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КАС України, ст. 375; КЗпП України, ст. 235; КЗпП України, ст. 236
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.