# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/12842/24

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 160/12842/24
Дата ухвалення: 2026-11-05
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 141249558
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/141249558
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/141249558

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року
м. Київ

справа №160/12842/24
адміністративне провадження № К/990/14646/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/12842/24,
за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року (суддя Врона О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (суддя-доповідач - Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якому просив скасувати постанову № 040662 від 1 травня 2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
8 квітня 2024 року на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 4 квітня 2024 року № 000133 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на автомобільній дорозі Н-08 Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя - Маріуполь проведено перевірку транспортного засобу марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
За результатами перевірки встановлено порушення вимог статей 34, 48 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), що полягали у відсутності під час перевезення вантажу товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж та незабезпеченні перевізником виконання вимог законодавства у сфері перевезення вантажів, які зафіксовано в акті перевірки від 8 квітня 2024 року № 038897. ОСОБА_1 від надання пояснень та підписання акта відмовився.
1 травня 2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на транспорті на підставі зазначеного акта прийнято постанову № 040662 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 цього Закону.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, адміністративний позов задоволено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позивач не здійснював діяльності автомобільного перевізника, а перевозив власним транспортним засобом придбаний для власних потреб єврозабор. На підтвердження цього суд урахував припинення підприємницької діяльності позивача, придбання ним вантажу у ФОП ОСОБА_3 та накладну № 3/7 від 8 квітня 2024 року, фотозображення якої позивач пропонував інспектору під час перевірки. Відтак суд дійшов висновку, що відповідач не довів здійснення перевезення на комерційній (договірній) основі, а в акті перевірки та оскаржуваній постанові не конкретизував інших документів на вантаж, які мав пред`явити водій.
Водночас суд першої інстанції відхилив доводи позивача про порушення порядку повідомлення про розгляд справи, оскільки відповідач 17 квітня 2024 року направив рекомендованим листом відповідне запрошення на адресу зареєстрованого місцезнаходження позивача. Повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням строку зберігання суд не визнав порушенням з боку відповідача, зазначивши, що фактичне отримання кореспонденції не залежить від відправника, а відсутність позивача під час розгляду справи сама собою не є підставою для скасування постанови.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходив із того, що належне повідомлення автомобільного перевізника про дату, час і місце розгляду справи є необхідною передумовою її розгляду за відсутності уповноваженої особи. Оскільки направлене позивачу 17 квітня 2024 року запрошення на розгляд справи 1 травня 2024 року залишилося неврученим, а відповідач перед розглядом справи не пересвідчився в належному повідомленні позивача, апеляційний суд дійшов висновку про порушення встановленої процедури розгляду справи. При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 7 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 560/11763/22, від 6 червня 2024 року у справі № 340/1617/22 та від 6 вересня 2024 року у справі № 600/302/23-а, і визнав таке порушення достатньою підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
ІV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Як на підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 23 січня 2020 року у справі № 922/1124/18, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 560/11763/22.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що допущені відповідачем окремі порушення процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема щодо повідомлення позивача про дату, час і місце її розгляду, самі по собі не є безумовною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою від 20 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поштове відправлення № 0610254665420, яким надіслано копію ухвали суду від 20 травня 2025 року про відкриття касаційного провадження разом із копією касаційної скарги, повернуто до суду із довідкою про причини повернення/досилання (форма Ф. 20) із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.
Ухвалою від 4 листопада 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним у цій справі є питання правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом № 2344-III.
Основні поняття, що використовуються у сфері автомобільного транспорту, визначені статтею 1 Закону № 2344-ІІІ, відповідно до якої: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, який може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 34 Закону № 2344-ІІІ на автомобільного перевізника покладено обов`язок, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Обов`язок щодо наявності та пред`явлення документів під час здійснення вантажних перевезень установлено статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, згідно з якою автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Для здійснення внутрішніх перевезень вантажів зазначеною статтею передбачено такі документи: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ також визначено обов`язкові реквізити товарно-транспортної накладної, які зазначає вантажовідправник під час її оформлення: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац третій частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком № 1567.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Пунктом 20 Порядку № 1567 передбачено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно з пунктом 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що законодавець пов`язує застосування адміністративно-господарської відповідальності за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III з перевезенням вантажів за відсутності документів, визначених статтею 48 цього Закону. Водночас визначаючи перелік таких документів, законодавець передбачив особливості їх документального супроводження залежно від характеру перевезення та особи, яка його здійснює.
Так, статтею 1 Закону № 2344-III автомобільного перевізника визначено як фізичну або юридичну особу, яка здійснює перевезення вантажів транспортними засобами на комерційній основі чи за власний кошт. Отже, саме по собі здійснення фізичною особою перевезення вантажу за власний кошт не виключає її з кола осіб, на яких поширюється загальне визначення автомобільного перевізника.
Разом із тим наведеною нормою передбачено, що товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу документом, крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Таким чином, законодавець не ототожнює перевезення фізичною особою власного вантажу для власних потреб із наданням послуги з перевезення вантажу на комерційній основі та встановлює для таких перевезень окремий правовий режим у частині необхідності оформлення товарно-транспортної накладної.
Водночас застосування зазначеного винятку не означає, що саме лише посилання особи на перевезення вантажу для власних потреб є достатнім для незастосування вимог законодавства про автомобільний транспорт. Особа, яка здійснює перевезення, повинна добросовісно повідомити посадових осіб контролюючого органу про обставини такого перевезення та, за наявності, надати документи, які дають змогу встановити походження вантажу, його належність, джерело придбання та призначення.
З іншого боку, посадова особа органу державного контролю не може обмежитися фіксацією відсутності товарно-транспортної накладної та автоматично кваліфікувати такі обставини як порушення законодавства. Отримавши від водія інформацію про перевезення вантажу за власні кошти та для власних потреб, вона повинна з`ясувати наведені ним обставини, перевірити надані документи та встановити, чи підпадають відповідні правовідносини під виняток, передбачений статтею 1 Закону № 2344-III.
Обов`язок особи повідомити посадових осіб контролюючого органу про обставини перевезення та надати наявні документи на їх підтвердження не звільняє орган державного контролю від обов`язку повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини перевезення, перевірити наведені пояснення й оцінити надані документи, оскільки саме за результатами такої перевірки має бути встановлено наявність або відсутність порушення законодавства про автомобільний транспорт та підстав для застосування адміністративно-господарського штрафу.
При цьому, пункт 26 Порядку № 1567 покладає на орган державного контролю обов`язок повідомити уповноважену особу автомобільного перевізника про час і місце розгляду справи про порушення, забезпечивши їй можливість узяти участь у її розгляді, надати пояснення, заперечення та докази. Водночас пункт 27 цього Порядку допускає розгляд справи за відсутності уповноваженої особи в разі її неявки.
Саме по собі порушення встановленої процедури не в усіх випадках є достатньою підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень. Такі наслідки можуть мати місце, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення справи.
Отже, розгляд справи за відсутності уповноваженої особи автомобільного перевізника сам по собі не є безумовною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, якщо недотримання процедури не обмежило можливості особи надати пояснення та докази, здатні вплинути на правильність вирішення справи.
При цьому відсутність особи під час розгляду справи органом державного контролю не позбавляє її можливості спростовувати встановлене порушення та подавати відповідні докази в суді.
Такий висновок узгоджується із позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 560/11763/22, від 6 червня 2024 року у справі № 340/1617/22, від 27 лютого у справі № 200/4035/23.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає таке.
Так, судами попередніх інстанцій установлено, що під час рейдової перевірки 8 квітня 2024 року ОСОБА_1 перевозив транспортним засобом марки «MAN» єврозабір. При цьому позивач повідомив посадову особу Укртрансбезпеки про те, що придбав цей вантаж для власних потреб, та пропонував інспектору фотозображення накладної № 3/7 від 8 квітня 2024 року, якою підтверджувалося його придбання у ФОП ОСОБА_3 .
За результатами перевірки складено акт від 8 квітня 2024 року № 038897, у якому зафіксовано відсутність у водія товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж. На підставі цього акта постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області від 1 травня 2024 року № 040662 до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позивач не здійснював перевезення на комерційній (договірній) основі, а перевозив власним транспортним засобом придбаний для власних потреб вантаж. На підтвердження цього суд урахував припинення позивачем підприємницької діяльності, обставини придбання єврозабору та накладну № 3/7 від 8 квітня 2024 року, фотозображення якої пропонувалося інспектору під час перевірки. Крім того, суд зазначив, що відповідач не конкретизував, які саме інші документи на вантаж мав пред`явити водій.
Суд апеляційної інстанції погодився з результатом вирішення спору, однак, на відміну від суду першої інстанції, визнав достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи. Такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на те, що направлене 17 квітня 2024 року повідомлення про розгляд справи 1 травня 2024 року залишилося неврученим, а відповідач перед розглядом справи не пересвідчився в належному повідомленні позивача.
Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, однак вважає за необхідне уточнити мотиви його ухвалення.
Так, відповідно до статті 1 Закону № 2344-III товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу документом, крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Отже, для вирішення питання про наявність порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III необхідно встановити не лише факт відсутності у водія товарно-транспортної накладної, а й обставини, за яких здійснювалося перевезення, оскільки від його характеру залежить необхідність наявності такого документа.
При цьому обов`язок особи повідомити посадових осіб контролюючого органу про обставини перевезення та надати наявні документи на їх підтвердження не звільняє орган державного контролю від обов`язку повно та об`єктивно з`ясувати такі обставини, перевірити наведені пояснення й оцінити надані документи.
У цій справі позивач ще під час проведення рейдової перевірки повідомив інспектора про перевезення придбаного ним єврозабору для власних потреб та пропонував фотозображення накладної, якою підтверджувалося його придбання. Ці пояснення узгоджувалися з установленими судом першої інстанції обставинами придбання вантажу у ФОП ОСОБА_3 , припиненням позивачем підприємницької діяльності та використанням власного транспортного засобу для його перевезення.
Водночас відповідач не спростував наведених позивачем обставин, не встановив, що вантаж перевозився в інтересах іншої особи або на виконання замовлення, та не надав доказів здійснення позивачем перевезення на комерційній основі.
За таких обставин перевезення здійснювалося фізичною особою за власні кошти та для власних потреб, а тому на позивача поширювався передбачений статтею 1 Закону № 2344-III виняток щодо обов`язковості товарно-транспортної накладної.
Крім того, відповідач в акті перевірки від 8 квітня 2024 року № 038897 та постанові від 1 травня 2024 року № 040662 не зазначив, який саме інший документ на вантаж був відсутній у водія та на підставі якої норми законодавства його наявність була обов`язковою за встановлених обставин перевезення.
Отже, відповідач не довів наявності в діях позивача порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III, за яке абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону передбачено застосування адміністративно-господарського штрафу.
Водночас Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи.
Як установлено судом першої інстанції, 17 квітня 2024 року відповідач направив рекомендованим листом запрошення про розгляд справи на адресу зареєстрованого місцезнаходження позивача. Поштове відправлення повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання.
Таким чином, відповідач виконав передбачений пунктом 26 Порядку № 1567 обов`язок щодо повідомлення позивача про час і місце розгляду справи у встановлений цим Порядком спосіб. Сам факт повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням строку зберігання не свідчить про недотримання відповідачем порядку повідомлення.
Крім того, як установлено судом першої інстанції, під час проведення перевірки позивач мав можливість надати пояснення щодо обставин перевезення та пропонував інспектору документ на підтвердження придбання вантажу. Водночас належне направлення запрошення про розгляд справи забезпечувало йому можливість узяти участь у її розгляді, надати додаткові пояснення, заперечення та документи.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи є помилковим та підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови.
Наведене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, а помилкове мотивування суду апеляційної інстанції щодо порушення процедури повідомлення не вплинуло на правильність кінцевого результату розгляду справи.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини висновку про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи, а в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
Відтак доводи скаржника, покладені в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підтвердилися під час касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою і четвертою статті 351 КАС України підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Ураховуючи, що результат вирішення спору є правильним, однак суд апеляційної інстанції помилково обґрунтував висновок про правомірність скасування оскаржуваної постанови порушенням відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи, Верховний Суд, відповідно до приписів статті 351 КАС України, дійшов висновку про необхідність зміни постанови суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині шляхом виключення висновку про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи, залишивши в іншій частині оскаржувані судові рішення без змін.
VI. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі № 160/12842/24 змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи, а в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; Закон № 2344-III, ст. 48; Закон № 2344-III, ст. 1; Закон № 2344-III, ст. 34; Закон № 2344-III, ст. 60; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 338; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 351; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 352; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.