Позбавлення батьківських прав у 2026 році: підстави, орган опіки, судова практика та позов

З 4 березня 2026 року діє Закон № 4779-IX. Він доповнив статтю 150 Сімейного кодексу: батьки зобов'язані піклуватися не лише про здоров'я та розвиток дитини, а й про безпечні умови її життя. Відповідно розширилася й підстава для позбавлення прав у пункті 2 частини першої статті 164: тепер це свідоме ухилення від виховання дитини, від забезпечення безпечних умов її життя та/або від забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Той самий закон змінив статтю 33 Кодексу цивільного захисту — правила примусової евакуації дітей. Якщо дитину евакуюють у примусовий спосіб з населеного пункту на території активних бойових дій, а батьки відмовляються її супроводжувати, дитину відбирають без позбавлення батьківських прав. Протягом шести місяців батьки можуть звернутися до органу опіки з клопотанням про повернення дитини й підтвердити, що живуть на території, яка не належить до зони активних бойових дій чи окупованих територій. Якщо вони цього не зроблять, орган опіки звертається до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Перелік підстав у статті 164 СК вичерпний — інших немає.

Із двох моментів, про які часто забувають: з підстав ухилення, алкоголізму чи наркоманії та експлуатації позбавити прав можна лише повнолітніх батьків (ч. 2 ст. 164). І позбавити прав можна щодо всіх дітей або лише когось із них (ч. 3 ст. 164).

Більшість позовів подають саме з цієї підстави, і саме її найважче довести. Верховний Суд послідовно виходить з того, що мало встановити, що батько чи мати рідко бачаться з дитиною, живуть окремо, не платять вчасно аліменти, працюють за кордоном або конфліктують з другим із батьків. Потрібно довести винну поведінку й свідоме нехтування обов'язками.

Суд дивиться на картину загалом: чи цікавиться людина здоров'ям, навчанням і життям дитини, чи підтримує зв'язок, чи пробувала бачитися, чи заважав їй у цьому другий з батьків, чи мала вона об'єктивну можливість бути поруч, як довго триває самоусунення і чи змінилося щось до розгляду справи. Тому однакова на перший погляд історія — «батько три роки не живе з дитиною» — у різних справах закінчується по-різному.

Самого боргу недостатньо — це Верховний Суд повторює постійно. Але борг важить, коли стоїть поруч з іншими фактами: роками немає жодного контакту, людина не цікавиться дитиною, не відповідає на звернення, ховається від виконавця, має можливість допомагати, але свідомо цього не робить. Суд оцінює не борг, а модель поведінки.

Цього теж не досить. Небажання дитини спілкуватися ще не означає, що дорослий ухиляється від обов'язків: причиною може бути конфлікт батьків, довга відсутність контакту, вплив другого з батьків чи стан самої дитини. Водночас думка дитини важлива: дитину, яка може її висловити, суд зобов'язаний вислухати у спорі про позбавлення прав (ст. 171 СК). Але рішення він може ухвалити й усупереч цій думці, якщо цього вимагають інтереси дитини.

Проживання в іншій країні підставою не є. Суд з'ясовує, коли й чому людина виїхала, чи підтримує зв'язок, чи платить аліменти, чи бере участь у важливих рішеннях і чи могла приїжджати.

Дві справи 2026 року добре показують різницю. У справі № 127/33308/24 батько з 2021 року працював у Польщі, мав борг з аліментів, але погасив його під час розгляду — Верховний Суд відмовив у позбавленні прав і обмежився попередженням. У справі № 638/4326/24 батько втратив зв'язок із сином майже одразу після розлучення, ніколи не спілкувався з ним і не цікавився його життям, а згодом переїхав за кордон — тут ВС погодився з позбавленням прав.

Служба так само не прирівнюється до самоусунення. У справі № 725/10318/23 батько з 2022 року брав участь в обороні країни, і Верховний Суд відмовив у позбавленні прав: його обмежена участь у житті дитини мала об'єктивні причини. Ключове питання в таких справах — людина не бере участі у вихованні, бо не хоче, чи тому, що не може.

Подати позов можуть: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої живе дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний чи інший дитячий заклад, де вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, якій виповнилося 14 років (ст. 165 СК). Баба, дід чи інший родич мають це право не як родичі, а якщо дитина живе в їхній сім'ї або вони є її опікунами.

Участь органу опіки у справі обов'язкова (ч. 4 ст. 19 СК). Він подає суду письмовий висновок на підставі обстеження умов життя дитини, батьків та інших документів (ч. 5 ст. 19).

Готовий висновок до подання позову не потрібен: орган опіки залучають уже в процесі. А якщо отримати висновок неможливо — дитина за кордоном, на окупованій території, обстеження провести не можна, — це не блокує розгляд. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у справі № 523/19706/19 прямо зазначила: протилежний підхід означав би відмову в доступі до правосуддя, тож суд вирішує спір за наявними доказами.

Погоджуватися з висновком суд не зобов'язаний. Висновок — доказ, що не має наперед встановленої сили, і суд може не погодитися з ним, якщо він недостатньо обґрунтований чи суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК). Тож «орган опіки підтримав — значить, позбавлять» не працює.

З 2022 року справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини та усиновлення суд розглядає з обов'язковою участю прокурора (ч. 3 ст. 45, ч. 6 ст. 56 ЦПК). Окремо «отримувати дозвіл прокурора» перед позовом не треба: його участь забезпечує суд.

Загальне правило — за зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача (ст. 27 ЦПК). Альтернативної підсудності за місцем позивача, як для аліментів, для цих справ закон не передбачає. Якщо місце проживання відповідача невідоме, позов подають за місцезнаходженням його майна чи за останнім відомим місцем проживання або роботи; якщо в Україні він не живе — за місцезнаходженням майна чи за останнім відомим місцем проживання в Україні (ч. 9, 10 ст. 28 ЦПК).

Позов про позбавлення прав — немайновий, тож фізична особа сплачує 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році це 1 331,20 грн (3 328 × 0,4), а при поданні через «Електронний суд» — 1 064,96 грн (коефіцієнт 0,8). Якщо в тому самому позові просите стягнути аліменти, за аліментну вимогу збір не сплачується (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону «Про судовий збір»). Реквізити конкретного суду перевірте перед оплатою.

Універсального набору немає, усе залежить від підстави. Для ухилення від виховання найкраще працює послідовність фактів за місяці й роки, а не один епізод: розрахунок боргу з аліментів і матеріали виконавчого провадження, листування, докази ваших спроб організувати спілкування, довідки зі школи чи садка про те, хто ходить на збори та вирішує питання навчання й лікування, документи соціальних служб, рішення суду про порядок спілкування й докази їх невиконання, показання свідків.

Якщо підстава — алкоголізм чи наркоманія, потрібні медичні документи, матеріали лікування, поліції, соціальних служб. Слова родичів «він постійно п'є» без них важать мало. Жорстоке поводження підтверджують звернення до поліції, медичні документи, термінові чи обмежувальні приписи, вироки, висновки психологів, матеріали служби у справах дітей, фото, відео й листування.

Позов має відповідати статтям 175–177 ЦПК. Готовий шаблон із поясненнями до кожного поля — позовна заява про позбавлення батьківських прав. Головне в ньому — не прохальна частина, а конкретні факти свідомої поведінки відповідача й докази до них.

Позбавлення прав Верховний Суд називає крайнім заходом. Питання не в тому, «поганий це батько чи ні», а в тому, чи доведено таку свідому й тривалу поведінку, за якої збереження прав уже не відповідає інтересам дитини. Ми розібрали 57 справ, у яких ВС сам вирішив це питання: у 28 він відмовив у позбавленні або скасував його, у 21 обмежився попередженням і лише у 8 позбавив прав. Детально — у дослідженні «Позбавлення батьківських прав: що переконує Верховний Суд».

Як самостійні аргументи зазвичай не спрацьовують борг з аліментів без інших ознак самоусунення, небажання дитини спілкуватися без з'ясування причин, необґрунтований висновок органу опіки, нова сім'я другого з батьків, сам факт виїзду за кордон і формальне визнання позову відповідачем.

Переконує інше: роки повної відсутності контакту, коли ніхто не заважав спілкуватися; відсутність будь-якого інтересу до здоров'я, навчання й життя дитини; несплата аліментів разом з іншими формами самоусунення; ігнорування попередження, яке суд уже виносив; жодних спроб щось змінити.

Якщо для крайнього заходу підстав мало, але поведінку батька чи матері явно треба змінити, суд відмовляє в позбавленні прав і попереджає людину про необхідність змінити ставлення до виховання. Це не формальність: у справі № 127/12929/24 Верховний Суд нагадав, що ігнорування такого попередження надалі може бути визнано достатньою підставою для позбавлення прав. Тож відмова в першому позові не закриває питання назавжди.

Від батьківських прав не можна просто відмовитися заявою — їх позбавляє суд і лише з підстав статті 164. Згода відповідача може підсилити доказову картину, якщо поруч є інші докази, — скажімо, що він роками не виконував обов'язків і не мав зв'язку з дитиною. Але замінити собою докази вона не може.

Повноліття, що настало вже після подання позову, не є підставою автоматично відмовити. Об'єднана палата КЦС у справі № 185/9339/21 пояснила: зв'язок між батьками й повнолітніми дітьми має майнові наслідки — право на утримання від дитини та на спадкування, тож суд має перевірити, чи були підстави статті 164. Отже, затягування розгляду саме по собі вимогу не «обнуляє».

Позбавлення прав не звільняє від обов'язку утримувати дитину (ч. 2 ст. 166 СК). Задовольняючи позов, суд одночасно вирішує питання про аліменти. Якщо законний представник дитини не хоче отримувати гроші від позбавленого прав, суд постановляє перераховувати аліменти на особистий рахунок дитини в Ощадбанку, а представник має відкрити його протягом місяця (ч. 3 ст. 166). Розмір аліментів можна прикинути в калькуляторі аліментів, а як їх стягнути — у статті «Стягнення аліментів у 2026 році».

Він втрачає особисті немайнові права щодо дитини й перестає бути її законним представником, втрачає пільги й державну допомогу для сімей з дітьми, не може бути усиновлювачем, опікуном чи піклувальником. І головне на майбутнє — втрачає майнові права, пов'язані з батьківством: право на утримання від дитини, на пенсію й відшкодування шкоди в разі втрати годувальника та на спадкування після дитини (ст. 166 СК). Стаття 166 обмежує права саме того, кого позбавили прав, а не самої дитини.

Якщо дитина жила з тим, кого позбавили прав, суд вирішує, чи можуть вони й далі жити в одному житлі, і може виселити позбавленого прав, якщо в нього є інше житло, або постановити примусовий поділ чи обмін житла. Дитину за бажанням другого з батьків передають йому. Якщо це неможливо, переважне право мають баба й дід, повнолітні брати й сестри, інші родичі, мачуха чи вітчим, а якщо й вони не можуть — дитину передають органу опіки. Дитина в будь-якому разі зберігає право жити у своєму житлі й може будь-коли туди повернутися (ст. 167 СК).

Позбавлення прав не означає довічної заборони бачитися. Батько чи мати можуть звернутися до суду, і суд може дозволити разові чи періодичні побачення, якщо вони не зашкодять життю, здоров'ю та моральному вихованню дитини, — лише в присутності іншої особи (ст. 168 СК).

Поновити батьківські права можна тільки через суд. Він перевіряє, чи змінилася поведінка людини й чи відпали обставини, через які її позбавили прав, ураховує думку другого з батьків і тих, з ким живе дитина, і вирішує відповідно до інтересів дитини (ст. 169 СК). Поновлення неможливе, якщо дитину усиновили й усиновлення не скасоване, або якщо на час розгляду їй уже виповнилося 18. Після відмови повторно звернутися можна не раніше ніж через рік.

• Будувати справу лише на боргу з аліментів. Борг — вагомий доказ, але не підстава сам по собі.
• Писати «не бере участі» без фактів. Суду потрібні хронологія й конкретика.
• Мовчати про перешкоди у спілкуванні. Якщо другий із батьків сам не давав бачитися з дитиною, оцінка поведінки відповідача може змінитися докорінно.
• Вважати висновок органу опіки вирішальним. Його оцінюють разом з іншими доказами.
• Не показувати інтерес дитини. Позбавлення прав — не покарання за конфлікт дорослих, у центрі справи завжди дитина.
• Ігнорувати зміни в поведінці відповідача. Суд оцінює ситуацію й на момент розгляду, а не лише в минулому.

Буває, що проблема реальна, але позбавлення прав — надмірний захід. Тоді краще працюють інші рішення: визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, визначення способів участі другого з батьків у вихованні, усунення перешкод у спілкуванні, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК), обмежувальний припис при домашньому насильстві або звернення до органу опіки чи соціальних служб. Вибір залежить не від бажання покарати другого з батьків, а від того, що реально потрібно дитині.