Стаття 625 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Про безумовний обов`язок суду оцінити всі мотиви позову про оскарження нормативно-правового акта та на предмет відповідності нормативно-правового акта статті 2 КАС України Право позивача на розгляд його позову по суті та оцінка правомірності нормативно-правового акта, чинного на момент звернення з позовом, враховуючи положення пункту «б» частини першої статті 238, частини третьої статті 264, частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), охоплює собою безумовний обов`язок суду оцінити всі мотиви такого позову та, відповідно, оскаржуваний нормативно-правовий акт на предмет його відповідності статті 2 КАС України, застосувавши ефективний спосіб захисту прав позивача. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5914»

«Стягнення інфляційних нарахувань, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/334»

«Щодо порядку індексації розміру плати за користування майном Аналіз частини третьої статті 762 ЦК України дозволяє стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховано на те щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування. Зокрема, сторони в договорі найму можуть встановити, що: розмір плати за користування за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; плата за користування підлягає індексації. Індексація проводиться наймачем шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в договорі, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5026»

«З ВІДСТУПОМ! Особливості відкриття та прийняття до виконання виконавчого листа Внесення змін до підзаконного нормативно-правового акту, зокрема до п. 3 р. ІІІ Інструкції за наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5, не стосується та не впливає на визначені Законом України «Про виконавче провадження» повноваження виконавця щодо отримання від банківських та інших фінансових установ інформації про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками - по доданим стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказам місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі і грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження. ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, стосовно того, що стягувач має додати до заяви про примусове виконання рішення докази наявності грошових коштів на рахунках боржника в банках або інших фінансових установах, а приватний виконавець на стадії вирішенні питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника у разі, якщо таким майном стягувач визначив грошові кошти на рахунках боржника, має встановити обставини наявності грошових коштів на банківському(их) рахунку(ах) боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11483»

«Визначення ставки судового збору за подання заяви кредиторів із грошовими вимогами до боржника Ставка судового збору за подання заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника визначається у фіксованому розмірі відповідно до пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону, а не пропорційно до визнаних судом вимог. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12232»

«Про відсутність порушень норм КУзПБ у разі невключення до плану санації всіх кредиторів боржника. Дії суду при прийнятті рішення про затвердження/відмову в затвердженні плану санації Абзац третій частини третьої статті 5 КУзПБ, відповідно до якого до плану санації не включаються вимоги першої та другої черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Кодексом,разом з другим реченням абзацу четвертого частини третьої та абзацом першим частини десятої статті 5 КУзПБ вказують на те, що участь у санації всіх кредиторів боржника та включення всіх зобов'язань боржника до плану санації не є вимогою щодо його складання у розумінні положень частини другої статті 5 КУзПБ, а невключення до плану санації всіх кредиторів боржника не є порушенням зазначених норм Закону. Ухвалюючи рішення про відмову в затвердженні плану санації, поданого боржником, або про його затвердження, суд повинен в судовому засіданні дослідити заперечення кредитора, який голосував проти затвердження плану санації або в цілому проти введення цієї досудової процедури, а також проаналізувати доводи кредитора щодо встановлення обставин можливості задоволення його вимог у випадку виконання плану досудової санації у розмірі, що перевищує розмір вимог, які потенційно можуть бути задоволені у ліквідаційній процедурі, а також підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття санації до порушення справи про банкрутство та затвердження плану санації. Суд не уповноважений здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника. Водночас на суд покладено обов'язок встановити, опираючись на відомості ліквідаційного аналізу, чи є вигідним виконання плану санації для кредиторів порівняно з ліквідацією (абзац другий частини другої статті 5 КУзПБ). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5291 Щодо необхідності дотримання принципу процесуальної економії при розгляді справи в апеляційному порядку За змістом статті 7 КУзПБ у разі якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника. З урахуванням принципу процесуальної економії лише у разі перегляду в апеляційному порядку судового рішення суду по суті спору та за наявності встановлених апеляційним судом підстав для скасування цього рішення як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, і фактичних обставин відсутності майнового спору щодо сторони, яка перебуває у процедурі банкрутства, таке судове рішення може бути скасоване, в тому числі з мотивів розгляду спору в окремому позовному провадженні. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5292»

«Припинення поруки внаслідок збільшення процентної ставки у зв’язку з порушенням позичальником умов кредитного договору У зобов`язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником умов кредитного договору, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4703»

«Нарахування процентів після настання строку погашення кредиту та пені за кредитним договором в іноземній валюті З огляду на принцип диспозитивності у господарському процесі (стаття 14 ГПК України), за відсутності (невстановлення судами) обставин узгодження сторонами в кредитному договорі підвищеної ставки річних процентів, ніж визначена законом –три проценти річних відповідно до диспозиції, частини другої статті 625 ЦК України, не підлягають задоволенню судом заявлені кредитором (позикодавцем) вимоги щодо процентів, нарахованих за період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, однак з розрахунком цих вимог відповідно до процентної ставки, врегульованої кредитним договором, а не законом (частина друга статті 625 ЦК України – три проценти річних). Формулювання сторонами в кредитному договорі строку виконання зобов'язання та строку дії цього договору "до повного виконання зобов'язань за кредитним договором" не відповідає приписам статей 251, 252, 254 ЦК України щодо врегулювання строку або терміну, зі спливом або настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а також не є узгодженням строку виконання зобов'язання з повернення грошових коштів (кредиту) за кредитним договором у розумінні положень статті 530 та частини першої статті 1049 ЦК України. Склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов'язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника, визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня. При цьому такі вимоги кредитора мають ґрунтуватися на кредитному договорі в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5339»

«Щодо правомірності одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна за той самий період користування орендованим майном Користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. В такому випадку у наймодавця виникає право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. ОП КГС ВС відступила від висновку КГС ВС, викладеного в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якого зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6132»

«Обчислення суми судового збору, що підлягає сплаті позивачем, який звертається з позовною заявою до відповідача, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Таке розмежування є цілком виправданим, оскільки справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4803 Ставки судового збору за розгляд спору в позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні в межах основної справи про банкрутство боржника за правилами ГПК України. За розгляд у позовному провадженні у межах справи про банкрутство, провадження у якій регулюється нормами КУзПБ, майнового чи немайнового спору господарському суду необхідно обраховувати розмір судового збору із ставки, що підлягає сплаті за подання позовної заяви відповідно майнового чи немайнового характеру (підпункти 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону). Ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8-10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5644»

«Щодо заборгованості за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника У пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ законодавець визначив тимчасові особливості процедури неплатоспроможності фізичної особи, згідно з якими до розміру вимог забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня. При цьому такі вимоги кредитора мають ґрунтуватися на кредитному договорі в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5338»

«Розірвання виконаного договору купівлі-продажу є неналежним способом захисту у разі несплати покупцем грошових коштів за товар Такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами. Крім того, такий спосіб захисту може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права. Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Зокрема, майно може бути вже відчуженим добросовісній третій особі, щодо якої рішення суду про повернення майна від покупця не матиме значення і від якої це майно не можна буде витребувати в іншому судовому процесі. Натомість застосування способу захисту, встановленого ч. 3 ст. 692 ЦК України, призводить до повного поновлення порушеного права продавця. Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14369»

«Передумови для відкриття провадження у справі про банкрутство Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є необхідною передумовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство відповідно до частини шостої статті 39 КУзПБ, якою визначено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, зокрема у разі якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Правова категорія "спір про право", яку з'ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як у процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і у матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дають змогу зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у структурі вимог кредитора, а отже, про відсутність можливості на цій стадії судового провадження встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4806»

«Щодо неможливості здійснення судового розгляду спору про визнання нікчемного договору недійсним в порядку статті 42 КУзПБ Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів) у законодавстві України регулюються тільки у певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Системний аналіз положень частин першої, третьої статті 92, частини другої статті 203, частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України та статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що правочини, вчинені від імені юридичної особи фізичною особою, яка не має повноважень (правових підстав реалізовувати цивільну дієздатність юридичної особи) на укладення таких правочинів від імені юридичної особи, є нікчемними. Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними за законом та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4811»

«Встановлення процентної ставки річних, яка підлягає сплаті боржником після настання строку погашення кредиту Під час розгляду грошових вимог кредиторів щодо заборгованості за кредитом мають враховуватися положення статей 533, 1046, 1049 ЦК України, а також висновки ВС, викладені у постановах ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/1-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, у постановах ВС від 01.03.2019 у справі № 752/18552/17, від 29.05.2019 у справі № 523/9078/16-ц, від 16.10.2019 у справі № 522/11364/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 621/285/18, від 17.10.2019 у справі № 461/6129/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 750/2000/18, які стосуються застосування положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» при вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, в тому числі із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору. Вимоги кредитора (банку) до боржника (позичальника) в частині процентів, нарахованих після настання строку погашення кредиту (за період неправомірного користування кредитними коштами), та їх підстави, зокрема в частині процентної ставки річних, застосованої банком у розрахунку процентів, мають оцінюватися судом щодо їх узгодженості з матеріально-правовими підставами (умовами кредитного договору), за яких ці вимоги були заявлені. Тому до предмета доказування сторонами та встановлення судом належать обставини врегулювання/неврегулювання сторонами в кредитному договорі порядку (умов) та ставки процентів річних для нарахування їх після настання строку погашення кредиту. У зв'язку з цим до предмета дослідження та правової оцінки судом належать умови кредитного договору в тій його частині, яка містить (прямо вказує) узгодження сторонами цього договору умов, порядку нарахування та ставки процентів річних, які нараховуються після настання строку погашення кредиту (тобто за період неправомірного користування кредитними коштами). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4822»

«Порядок визначення розміру вимог забезпечених кредиторів, заявлених до боржника як до майнового поручителя Тлумачення абзацу третього частини другої статті 45 КУзПБ у взаємозв’язку з положеннями статей 572, 575, 589 ЦК України, статей 7, 11, 17, 18 Закону України «Про іпотеку» та статей 12, 19, 28 Закону України «Про заставу» свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов'язанні, вважаються забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна, визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки). Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог КУзПБ. Крім того, під час оцінки розміру заявлених забезпечених кредиторських вимог мають враховуватися висновки щодо нарахування процентів за кредитом, викладені у постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, в яких зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4823»

«Нікчемність правочину (його частини), яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов’язання Правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов’язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов’язання. У справі, яка переглядається договір добровільного страхування наземного транспорту сторони обумовили, що у разі вирішення питання про стягнення грошових коштів з винної сторони за даним договором в судовому порядку нарахування пені на час розгляду судової справи не здійснюється. Тлумачення відповідного пункту договору добровільного страхування наземного транспорту свідчить, що цей пункт договору охоплює собою й випадки скасування відповідальності за умисну не сплату страхового відшкодування, тобто спрямований на скасування відповідальності на час розгляду судової справи, обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання. Тому цей пункт договору добровільного страхування наземного транспорту в частині скасування відповідальності на час розгляду судової справи за умисну не сплату страхового відшкодування є нікчемним на підставі частини третьої статті 614 ЦК України. За таких обставин суд апеляційної інстанції неправильно визначив період нарахування пені. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4131»

«Щодо нарахування штрафних санкцій у випадку погашення заборгованості за спожитий газ до укладення договору про реструктуризацію У випадку погашення заборгованості за спожитий газ боржником — учасником процедури врегулювання без укладення договору про реструктуризацію немає підстав для стягнення з нього неустойки (штрафу, пені), процентів річних та інфляційних нарахувань, нарахованих на таку заборгованість, що повністю відповідає основній меті Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1959»