Стаття 13 ГПК України: судова практика Верховного Суду

«Сплата судового збору за подання касаційної скарги на додаткове судове рішення Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 Закону). Розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7619»

«Щодо касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у процедурах банкрутства Скаржником подано касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду щодо розгляду заяв про визнання недійсним договору про організацію та проведення аукціону і про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна банкрута, яка підлягає касаційному оскарженню окремо в порядку статті 7 КУзПБ, та постанову апеляційного господарського суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду щодо скарги на дії ліквідатора, можливість оскарження якої окремо в касаційному порядку не передбачено частиною третьою статті 9 КУзПБ. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6359»

«Обов’язок суду самостійно визначити попередній розмір судового збору у разі неможливості позивачем визначити дійсну вартість майна (товару, окремих його позицій) Не погодившись із визначенням Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення заявленого зустрічного позову як немайнового та врахувавши пояснення Національної ради щодо неможливості визначити ціну окремих позицій товару самостійно й прохання з’ясувати ціну певних позицій у відповідача за зустрічним позовом, суд міг установити дійсну вартість майна (товару) при розгляді справи. Відповідно до законодавства суд повинен був самостійно визначити попередній розмір судового збору, однак суд першої інстанції не зробив цього, залишивши зустрічну позовну заяву без руху. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7556»

«Застосування судом категорій стандартів доказування під час вирішення питання щодо фіктивності договору Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості при оскарженні заінтересованими особами угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ або за правилами ЦК України суду слід розглядати відповідні заяви, пов’язані з недійсністю правочинів, із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов’язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину. У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованими на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Вирішуючи питання щодо фіктивності договору, укладеного всупереч інтересам позивача, суд має з’ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, ніж це випливає зі змісту договору. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5317»

«Про обов’язок гаранта сплатити кошти за гарантією Гарант не має права робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, а зобов’язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. ОП КГС ВС відступила від висновку, наведеного в постанові ОП КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, про те, що при вирішенні спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11477»

«Щодо вимог поточного характеру, заявлених за період після визнання боржника банкрутом У ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених КУзПБ, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов’язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5325»

«Щодо обов'язку АМК здійснювати повне, об'єктивне і всебічне збирання доказів у кожній конкретній справі Чинне законодавство не містить норм, які б надавали преюдиціального характеру рішенням та рекомендаціям АМК з інших справ і звільняли органи АМК від обов’язку доказування обставин порушення та власних висновків у кожній справі. Рішення АМК з інших справ безпосередньо не містять фактичних даних щодо певних та конкретних обставин справи і мають похідний характер від первісних доказів, а тому й не можуть замінити їх. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5105»

«Умови для відкриття провадження у справі про банкрутство Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Для унеможливлення визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов’язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4804»

«Відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень та обов’язок суду запобігати зловживанню процесуальними правами У разі надходження клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень без зазначення підстав господарський суд під час розгляду такого клопотання зобов’язаний поряд із встановленням обставин дотримання порядку скликання та проведення загальних зборів та/або комітету кредиторів, законності обрання / формування загальними зборами кредиторів комітету кредиторів, прийняття зборами кредиторів чи комітетом кредиторів рішення та реалізації цього рішення через відповідне клопотання до господарського суду в порядку частини четвертої статті 28 КУзПБ вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Звернення до господарського суду з клопотанням про відсторонення зборами кредиторів, а не комітетом кредиторів арбітражного керуючого від виконання повноважень не є порушенням приписів абзацу третього частини четвертої статті 28 КУзПБ. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14898»

«Встановлення складових елементів господарського правопорушення для встановлення субсидіарної відповідальності Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5328 Суб'єкти субсидіарної відповідальності Системний аналіз змісту абзацу першого частини п'ятої статті 41 Закону про банкрутство, абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ у взаємозв'язку з іншими нормами законодавства свідчить, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, належать будь-які особи, внаслідок дій або бездіяльності яких сталося банкрутство юридичної особи. До суб'єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду його інтересам та кредиторів. Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, – дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5329 Підстави застосування субсидіарної відповідальності Вирішуючи питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, потрібно брати до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство. Зокрема, такими діями можуть бути: 1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок якого настала неплатоспроможність боржника за його іншими зобов'язаннями; 3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. На особу, яка отримала вигоду з протиправної (недобросовісної) поведінки керівника чи засновників боржника, поширюються правила субсидіарної відповідальності, за якими суб'єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (щодо масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, що не могло б утворитися у разі відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5330 Визначення розміру субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, за приписами абзацу першого частини п'ятої статті 41 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5331 Щодо ефективності обраного ліквідатором способу захисту інтересів боржника та кредиторів Не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності неналежність обраного ним способу захисту інтересів боржника та кредиторів з огляду на відсутність спростування (оскарження) відповідних дій (спростування презумпції правомірності правочину, оскарження ухвалених юридичною особою рішень тощо), оскільки визначальним у застосуванні цієї відповідальності з урахуванням правової конструкції частини п'ятої статті 41 Закону про банкрутство, частини другої статті 61 КУзПБ є використання особою належних їй суб'єктивних прав на шкоду інтересам боржника та кредиторів, що призвело до неплатоспроможності боржника, а не спростування правомірності прийнятих нею рішень, вчинених дій та правочинів тощо. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5332»

«Наслідки недослідження третейським судом оригіналу додаткової угоди та ненадання позивачем на вимогу господарського суду її оригіналу Недослідження третейським судом під час вирішення спору оригіналу додаткової угоди, що містить, за твердженням позивача, третейське застереження, ненадання позивачем на вимогу господарського суду її оригіналу за відсутності поважних причин, свідчать про неузгодження сторонами передачі спору на розгляд третейського суду в порядку, встановленому статтею 12 Закону Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6808»

«Про безпідставність включення вимог арбітражного керуючого до реєстру вимог кредиторів боржника КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником – юридичною особою в результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного комітетом кредиторів фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Вимоги до форми та порядку ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність) затверджено наказом Міністерства юстиції України від 17.08.2020 № 2778/5. Вони визначають порядок ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність) та вимоги до його форми, організаційні підходи при складанні, веденні та внесенні змін до нього на всіх стадіях провадження справи про банкрутство (неплатоспроможність). Зазначений реєстр – це єдина уніфікована система записів про кредиторів боржника та їхні вимоги. Під записом розуміється внесення до цього реєстру відомостей про кредитора та вимоги кредитора. Зважаючи на відмінність правового статусу розпорядника майна від правового статусу кредитора у справі про банкрутство, безпідставним є включення вимог арбітражних керуючих до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки сам по собі факт включення таких вимог до реєстру свідчить про покладення на боржника обов’язку щодо їх погашення, що суперечить приписам статті 30 КУзПБ, які встановлюють джерела сплати грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство. Надання послуг арбітражного керуючого відбувається лише на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4829»

«Тлумачення господарським судом неточностей в тексті арбітражної угоди Господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6735»

«Щодо юрисдикції справи у спорі про відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправними діями органу досудового розслідування та прокуратури Оскільки позивач визначив відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, та заявив вимогу лише про відшкодування шкоди і така не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір за суб'єктним критерієм згідно із частиною першою статті 4 ГПК України, спір належить до юрисдикції господарського суду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6315»

«Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою арбітражним керуючим як учасником провадження у справі про банкрутство Закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України допускається у випадку, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4877»

«Оформлення ордеру на надання правової допомоги За змістом частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4365»

«Умови набуття особою статусу конкурсного кредитора. Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу IV «Перегляд судових рішень» ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ. Особа набуває статусу конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної дієздатності (в тому числі правом оскарження судових рішень) за сукупності таких умов: – подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина перша статті 23 Закону про банкрутство, частина перша статті 45 КУзПБ); – розгляд господарським судом заяв конкурсних кредиторів у попередньому засіданні суду (частина шоста статті 23, стаття 25 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45, стаття 47 КУзПБ); – визнання вимог таких кредиторів, що формалізується у судовому рішенні господарського суду – ухвалі (частина шоста статті 23, стаття 25 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45, стаття 47 КУзПБ) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4872»

«Щодо укладення поручителем договору поруки без відома боржника та щодо ознак фраудаторного правочину Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням. Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, суд встановлює, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору спрямоване на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину. погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам). Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом щодо позивача, останній має легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4810»

«Визначення початку перебігу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання після закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим закриттям провадження у справі про банкрутство Початок відліку строку пред’явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов’язаний з юридичним фактом – датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство. У разі закриття провадження у справі про банкрутство боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство (в редакції від 19.01.2013) виконавче провадження, яке було закінчено у зв'язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4881»