Стаття 7 КПК України: судова практика Верховного Суду

«Тотожність зворотів «призначати слідчого» та «визначати слідчого». Процесуальна форма рішення щодо призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, та старшого цієї групи. Термінологічні звороти «призначати слідчого» та «визначати слідчого» є синонімами, а тому їх зміст у тексті КПК є тотожним. Процесуальне рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні, визначення старшого цієї групи, який керуватиме діями інших слідчих, повинно мати форму постанови. Таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6479 Надання під час судового розгляду постанов керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування Постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилося, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6871»

«Надання апеляційним судом юридичної оцінки діям обвинуваченого за ч. 1 ст. 210 КК під час нового розгляду кримінального провадження Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційний суд повинен надати правильну юридичну оцінку діям обвинуваченого за ч. 1 ст. 210 КК з огляду на те, що нецільове використання службовою особою бюджетних коштів може мати місце в разі перерахування освітньої субвенції, що була виділена з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, котрі проживають у сільській місцевості, якщо завідомо для службової особи придбані автобуси не відповідають національному стандарту України та нормативним документам Міністерства освіти і науки України про затвердження технічної специфікації шкільних автобусів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7863 Кваліфікація дій особи за ст. 364 КК. Невиконання службовою особою обов’язку перевірити товар, зазначений у тендерній документації, щодо відповідності вимогам національного стандарту Для кваліфікації за ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем» КК необхідно встановити, що діяння службової особи зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона виконала чи виконала неналежним чином, входять у коло її службових обов’язків. Невиконання службовою особою обов’язку перевірити товар, зазначений у тендерній документації, щодо відповідності вимогам національного стандарту, що є однією з основних умов договору поставки цього товару, може свідчити про наявність ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК, за умови встановлення інших обов’язкових ознак. Відсутність у службової особи, яка підписала договір поставки товару неналежної якості, технічної освіти, наявність якої не є умовою зайняття посади, покладення обов’язків та надання відповідних повноважень, не виключає наявності в її діях ознак зловживання владою або службовим становищем. Належне виконання такого обов’язку передбачає, зокрема, залучення фахівців відповідної галузі знань та отримання висновків щодо відповідності транспортних засобів умовам оголошених відкритих торгів, відображеним у документах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7867 Мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК Попри відсутність у диспозиціях ст. 364 КК вказівки на мотиви зловживання владою або службовим становищем аналіз логічної структури цієї норми та системний спосіб тлумачення, а також правова природа корупційних кримінальних правопорушень указують на те, що мотивами вчинення кримінального правопорушення, метою якого є одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, як за ч. 1, так і за ч. 2 ст. 364 КК є протиправні інтереси (службової особи чи третіх осіб, зокрема корисливі), які самостійного кримінально-правового значення (відокремлено від мети вчинення кримінального правопорушення) для кваліфікації вчиненого не мають. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7868 Встановлення наявності мети як ознаки суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК, у разі одержання неправомірної вигоди для третіх осіб Зловживання владою або службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди може бути вчинено як в інтересах службової особи, так і в інтересах третіх осіб, що обумовлює встановлення наявності мети як ознаки суб’єктивної сторони кримінального правопорушення в разі одержання неправомірної вигоди для третіх осіб як за ч. 1, так і за ч. 2 ст. 364 КК. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7869 Акт приймання-передачі товару, який посвідчує факти, що мають юридичне значення, як предмет кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК. Суб’єкт складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК. Акт приймання-передачі товару, який посвідчує факти, що мають юридичне значення, а саме підтвердження переходу права власності на цей товар до покупця, та має всі необхідні реквізити, є офіційним документом, а отже предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК. Для кваліфікації за ст. 366 КК не має значення, хто саме готував і заповнював акт приймання-передачі товарів неналежної якості до його підписання службовою особою. Службова особа, яка його оформила, підписала й засвідчила печаткою, надає йому юридичного значення, а тому є суб’єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7870 Відображення в змісті обвинувального акта того, що особа «підозрюється», а не «обвинувачується» Відображення в змісті обвинувального акта того, що особа «підозрюється», а не «обвинувачується» у вчиненні кримінального правопорушення, не є виключною підставою для сумнівів у конкретності й обґрунтованості висунутого обвинувачення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7918»

«Застосування судом положень ч. 4 ст. 70 КК у разі погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК Погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК не звільняє суд від обов’язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу та зарахувати у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7851»

«Продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15 березня 2018 року і які були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати Продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», і які були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати. Приписи п. 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК. Кримінальні процесуальні відносини щодо продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, відповідного клопотання або з моменту безпосереднього звернення із таким клопотанням до повноважного суб’єкта у зв’язку з юридичними фактами, визначеними положеннями статей 295, 295-1 КПК, і до них застосовуються положення цього Кодексу, чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7817»

«Заборона стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність (при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову) При вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/932 Вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Перелік документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу. Залишення без розгляду вимоги представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони. Обов’язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо). КПК не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов’язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні. Залишення судом без розгляду вимоги представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, понесених за час судового провадження, не є істотним порушенням вимог КПК, оскільки не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування чи зміни прийнятих судових рішень. Інформація, яка міститься в акті приймання правової (правничої) допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному з виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7833 Неналежність як доказу квитанції про сплату адвокатських послуг, що не оформлена у встановленому законом порядку та зі змісту якої неможливо встановити, хто саме сплатив суму адвокатських послуг Квитанцію про сплату адвокатських послуг, що не оформлена у встановленому законом порядку та зі змісту якої неможливо встановити, хто саме сплатив суму адвокатських послуг, не можна визнати належним доказом. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7834 Звільнення позивачів у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, від сплати судового збору під час розгляду справи. Повернення помилково сплаченого судового збору Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Потерпілий (позивач), який сплатив судовий збір за вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, має право звернутися до суду, на рахунок якого сплачений судовий збір, із заявою про повернення помилково сплаченого судового збору, у тому числі повторно звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання, пов’язаного з процесуальними витратами, у порядку статей 537, 539 КПК. При цьому стягнення із засудженого судового збору не допускається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7835 Щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу (ст. 120 КПК) Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10486»

«Обов’язок судів роз’яснити особі про наявність правових підстав звільнення її від кримінальної відповідальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК. Суди першої та апеляційної інстанцій зобов’язані роз’яснити особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, що у разі, якщо на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності, то це є правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення має наслідком закриття кримінального провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Крім того, цій особі має бути роз’яснено право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цих мотивів та наслідки такого заперечення. Нероз’яснення судом першої чи апеляційної інстанцій зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК за таких умов: 1) на день перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції закінчилися строки давності притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; 2) ця особа не подавала до апеляційного суду відповідного клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, і суд апеляційної інстанції не роз’яснив особі явності зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з’ясував її думки щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; 3) така особа висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6681»

«Тягар доказування наявності провокації злочину. Встановлення наявності в діях працівників правоохоронних органів провокації злочину, передбаченого ст. 368 КК Якщо сторона захисту заявила в суді першої інстанції та/або в апеляційній скарзі небезпідставні доводи про наявність провокації злочину з боку працівників правоохоронних органів, то тягар доказування того, чи мало місце підбурювання, покладається саме на сторону обвинувачення. Для з’ясування того, чи була в діях працівників правоохоронних органів провокація злочину, передбаченого ст. 368 КК, необхідно перевірити: хто був ініціатором зустрічей, чи були факти відмови з боку обвинуваченого на одержання неправомірної вигоди, чи мали місце наполегливі дії з боку свідка, чи було б вчинено злочин без втручання працівників правоохоронного органу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7936»

«Щодо порушення принципу диспозитивності апеляційним судом зумовленого відмовою у задоволенні клопотання прокурора про безпосереднє дослідження відеозаписів усупереч приписам статей 22, 23, 94, 95, 439 КПК Апеляційний суд у новому складі суду безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про безпосереднє дослідження відеозаписів усупереч приписам статей 22, 23, 94, 95, 439 КПК. Такі дії апеляційного суду свідчать про порушення принципу диспозитивності як загальної засади кримінального провадження (ст. 26 КПК) і вказують на недотримання належної правової процедури (ст. 2 КПК), що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9822»

«Об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 426 КК. Співвідношення ст. 426 КК і ст. 172-16 КУпАП. Кваліфікація дій за ст. 190 КК. Бездіяльність військової влади (ст. 426 КК) з об’єктивної сторони полягає у вчиненні трьох альтернативних суспільно небезпечних діянь, які з огляду на правила граматичного тлумачення відрізняються моментом закінчення. Бездіяльність військової влади у формі умисного неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, є кримінальним правопорушенням із формальним складом, яке відрізняється від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-16 КУпАП, у формі умисного невжиття заходів щодо припинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим. Обов’язковою ознакою бездіяльності військової влади у формах ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, та іншого умисного невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, є суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди, що відповідно до примітки 2 ст. 425 КК може виявлятися у заподіянні як майнової, так і не майнової шкоди. При цьому вчинення останніх двох форм бездіяльності військової влади в умовах особливого періоду, що не потягли за собою заподіяння істотної шкоди або не спричинили тяжких наслідків, не передбачені в ч. 3 ст. 426 КК як кримінальні правопорушення. У складі шахрайства (ст. 190 КК) заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами суспільно небезпечного діяння, а обман чи зловживання довірою – самостійними альтернативними способами вчинення кримінального правопорушення. Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7818 Форми та способи вчинення шахрайства (ст.190 КК). Момент закінчення шахрайства В складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об`єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення. Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15070»

«Період, що не включається у строк досудового розслідування. Підтвердження факту завершення досудового розслідування та повідомлення цієї інформації стороні захисту У строк досудового розслідування не включається весь період часу з моменту направлення (якщо відповідне повідомлення здійснюється засобами поштового зв’язку) або безпосереднього вручення повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування, до моменту закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування. Факт завершення досудового розслідування, а також факт повідомлення цієї інформації стороні захисту має бути належно підтверджений. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6985»

«Значення поняття «стандарт доведення поза розумним сумнівом» Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Цей стандарт також вимагає, щоб сукупність встановлених обставин виключала будь-яке інше розумне пояснення досліджуваної події, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Водночас обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи вказує на те, що аби визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги докази та встановлені на їх підставі обставини лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити сукупність встановлених фактів, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12994»