Майно «сховали» у статутний капітал фірми — суд однаково його забрав

Нежитлові приміщення в Києві належали територіальній громаді. Суд уже раз повернув їх громаді — витребував у фізичної особи. Але поки тривав той спір, приміщення поділили на два окремі об'єкти, і один із них внесли до статутного капіталу товариства. Директором цього товариства була та сама людина, в якої майно витребовували.

Прокурор в інтересах Київської міської ради подав новий позов — уже до товариства. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Касаційний господарський суд залишив їхні рішення без змін.

Логіка суду проста. Добросовісний набувач — той, хто не знав і не міг знати, що відчужувач не мав права розпоряджатися майном. Від недобросовісного майно витребовується незалежно від інших обставин. Директор товариства знала про судове рішення — майно ж витребували саме в неї. Тому, за висновком суду, передання нею частини цього майна до статутного капіталу не могло зробити товариство добросовісним набувачем.

Для оцінки добросовісності суд назвав три орієнтири: коли укладено правочини, які зв'язки між їх учасниками і що вони знали про юридичний статус майна.

• власників, у яких майно вибуло поза їхньою волею і тепер перепродане чи «загорнуте» у фірму
• покупців нерухомості та компаній, які отримують майно як внесок до статутного капіталу
• громад і держорганів, що повертають комунальне чи державне майно
• учасників і директорів товариств, через які проходять спірні активи

Постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29 липня 2026 року, справа № 910/2908/25 — текст постанови на PravoPro, повний текст у ЄДРСР.