Стаття 11 КК України: судова практика Верховного Суду

«Ознаки малозначного діяння особи (ч. 2 ст. 11 КК). Істотна шкода у контексті ч. 2 ст. 11 КК Специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов’язковій сукупності трьох умов: 1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до ч. 2 ст. 11 КК; 2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду; 3) малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити. Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми). Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об’єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15»

«Розгляд суддею апеляційногого суду кримінального провадження та справи про адміністративне правопорушення стосовно однієї й тієї ж особи не є обставиною, що виключає участь судді у кримінальному провадженні (ст. 75 КПК) КПК імперативно не встановлює заборону розглядати судді апеляційного суду кримінальне провадження та справу про адміністративне правопорушення стосовно однієї й тієї ж особи Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10482»

«Заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою не є оціночним поняттям (ст. 190 КК) Заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою не є оціночним поняттям, воно формалізоване в законі, тобто визначене законодавцем за допомогою вартісних критеріїв, зазначених у пунктах 2–4 примітки до ст. 185 КК, та встановлено їх мінімальний і максимальний розмір з прив’язкою до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10193»

«Обставини, що свідчать про наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК (Непокора) На наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 «Непокора» КК, указує відкрита відмова військовослужбовця в умовах воєнного стану виконати наказ начальника, який є реальним для виконання, законним, сформульованим виразно, чітко й зрозуміло та не допускає подвійного тлумачення. Сама собою непокора в період воєнного стану є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже безсумнівно негативно позначається на боєготовності і боєздатності військових формувань, що виключає малозначність цього діяння в розумінні ч. 2 ст. 11 КК Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10199»

«Щодо кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 263 КК в період воєнного стану Положення Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» від 03.03.2022 № 2114-IX не декриміналізують протиправного поводження з предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, вчиненого до набуття чинності цим Законом, та не встановлюють правомірності незаконного поводження з предметами, отриманими всупереч порядку, встановленому МВС України, в період дії воєнного стану Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10166»

«Кваліфікація дій особи за ч. 2 ст. 114-2 КК. Поширення в умовах воєнного стану інформації про розташування ЗСУ, за можливості їх ідентифікації на місцевості Верховний Суд не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції та зазначив наступне. Якщо захисник особи, яку засуджено за ч. 2 ст. 114-2 КК за те, що вона в умовах воєнного стану поширювала інформацію про розташування ЗСУ, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом ЗСУ, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, в апеляційній скарзі зазначає, що в діях обвинуваченого відсутній склад цього кримінального правопорушення через малозначність, оскільки ніякої шкоди ця інформація безпеці держави Україна не спричинила, то суд апеляційної інстанції зобов’язаний перевірити доводи скарги сторони захисту, надати на них вичерпні, аргументовані та конкретні відповіді, провести належний аналіз і оцінку обставин. Проте апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги захисника взагалі не зазначив наведених у скарзі доводів, не перевірив їх, вичерпних відповідей на них не дав. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10238»

«Про відсутність ознак ідеальної сукупності кримінальних правопорушень передбачених частинами 1 та ч. 4 ст. 358 КК та неможливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК Однією з умов звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК є вчинення особою вперше кримінального правопорушення відповідного ступеня тяжкості. Особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність, рецидив злочинів або яка має непогашену чи не зняту судимість за попереднє, у тому числі необережне кримінальне правопорушення, звільняти від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК не можна. Інкриміновані обвинуваченому за ч. 1 ст. 358 КК та ч. 4 ст. 358 КК кримінальні правопорушення складають собою реальну сукупність. Немає жодних підстав вважати вказані вище діяння одним продовжуваним кримінальним правопорушенням, оскільки діяння, передбачені ч. 1 та ч. 4 ст. 358 КК, не є тотожними за своїми юридичними ознаками. Попри те, що за змістом висунутого обвинувачення вказані вище діяння об'єднані єдиним кримінально протиправним наміром, вони відрізняються між собою за ознаками об’єктивної сторони і, за версією сторони обвинувачення, є поетапним втіленням єдиного протиправного наміру шляхом вчинення різних за змістом суспільно небезпечних діянь, передбачених різними частинами однієї статті Особливої частини КК, які вчинені послідовно, одне за іншим, при тому, що вказані діяння є проступками з формальним складом, отже, кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення кожного окремо. Часом вчинення кримінального правопорушення з формальним складом є проміжок часу від початку до закінчення діяння, передбаченого у відповідній нормі КК. Не виключається повторного вчинення або реальної сукупності вчинених протягом одного календарного дня декількох самостійних одиничних кримінальних правопорушень. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10075»

«Неможливість зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, якщо триваюче правопорушення, вчинене особою (незаконне зберігання бойових припасів) розпочато у період дії «Закону Савченко», а припинено після втрати його чинності Якщо триваюче правопорушення, вчинене обвинуваченим (наприклад, незаконне зберігання бойових припасів), було розпочато протиправною дією у період, коли діяв «Закон Савченко», однак відповідні протиправні дії припинено після того, коли цей Закон втратив чинність, то під час вирішення питання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання правило, передбачене цим Законом, не застосовується. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9605 Зберігання шести патронів, що є бойовими припасами (ст. 263 КК). Відсутність ознаки малозначного діяння (ч. 2 ст. 11 КК) Незаконне зберігання особою шести патронів, придатних для стрільби з вогнепальної зброї, вказує на те, що це діяння не є таким, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки, що виключає закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за малозначністю (ч. 2 ст. 11 КК). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9611»

«Застосування положень ст. 15 КК у взаємозв’язку з ч. 3 ст. 503 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру Під час розгляду кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому суд повинен виходити із об’єкта посягання та об’єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об’єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8197»

«Можливість реалізації потерпілою особою права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, щодо якого триває досудове розслідування і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8063»

«Об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 426 КК. Співвідношення ст. 426 КК і ст. 172-16 КУпАП. Кваліфікація дій за ст. 190 КК. Бездіяльність військової влади (ст. 426 КК) з об’єктивної сторони полягає у вчиненні трьох альтернативних суспільно небезпечних діянь, які з огляду на правила граматичного тлумачення відрізняються моментом закінчення. Бездіяльність військової влади у формі умисного неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, є кримінальним правопорушенням із формальним складом, яке відрізняється від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-16 КУпАП, у формі умисного невжиття заходів щодо припинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим. Обов’язковою ознакою бездіяльності військової влади у формах ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, та іншого умисного невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, є суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди, що відповідно до примітки 2 ст. 425 КК може виявлятися у заподіянні як майнової, так і не майнової шкоди. При цьому вчинення останніх двох форм бездіяльності військової влади в умовах особливого періоду, що не потягли за собою заподіяння істотної шкоди або не спричинили тяжких наслідків, не передбачені в ч. 3 ст. 426 КК як кримінальні правопорушення. У складі шахрайства (ст. 190 КК) заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами суспільно небезпечного діяння, а обман чи зловживання довірою – самостійними альтернативними способами вчинення кримінального правопорушення. Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7818 Форми та способи вчинення шахрайства (ст.190 КК). Момент закінчення шахрайства В складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об`єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення. Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15070»

«Визнання положень п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК неконституційними. Наслідки виключення з КК ст. 366-1 КК «Декларування недостовірної інформації». Положення кримінального процесуального закону про закриття кримінального провадження «в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою» втратили чинність як неконституційні і застосуванню не підлягають з огляду на положення ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України». Зважаючи на те, що Законом № 1074-ІХ (набрав чинності 30.12.2020) з КК виключено ст. 366-1 «Декларування недостовірної інформації» і втрата чинності законом про кримінальну відповідальність, який раніше визнавав це діяння кримінальним правопорушенням, робить подальше кримінальне провадження безпредметним, Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2022 № 3-р(II)/2022, яким визнано неконституційним п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, не містить домінант, які унеможливлюють застосування інших положень ч. 1 ст. 284 КПК у їхньому взаємозв’язку з приписами ч. 7 цієї статті, що визначають порядок завершення кримінального провадження; кримінальне провадження щодо особи, яка обвинувачувалася стороною обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що узгоджується з положеннями статей 2, 5 КК. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7645»