ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030110001428 від 30 червня 2018 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК України такого, що не має судимостей, за ст. 115 ч. 1 КК України, за касаційними скаргами прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_8 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 29 січня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 29 січня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня ухвалення вироку.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк тримання під вартою з 30 червня 2018 року по 28 січня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 10 211 гривень 87 копійок процесуальних витрат.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Скасовано арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду від 03 липня 2018 року.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
Судом встановлено та визнано доведеним, що ОСОБА_6 30 червня 2018 року в період часу з 12 години 30 хвилин по 12 годину 52 хвилини, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у коридорі квартири по АДРЕСА_1 , під час раптово виниклого на ґрунті особистих неприязних відносин конфлікту із співмешканцем своєї матері ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час шарпанини, шляхом умисного нанесення кухонним ножем одного сконцентрованого прямого проникаючого удару в передню поверхню грудної клітки зліва умисно вбив ОСОБА_10 .
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задоволено частково.
Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 29 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині кваліфікації його дій та призначеного покарання змінено.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 зі ст.115 ч. 1 КК України на ст. 119 ч. 1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону України від 18.05.2017 № 2046-VIII зараховано ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення в період з 30 червня 2018 року по 08 серпня 2023 року включно, із розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло невідповідність призначеного покарання особі засудженого та ступеню тяжкості кримінального правопорушення. Надаючи оцінку доказам у вказаному кримінальному провадженні, прокурор не погоджується із висновками апеляційного суду щодо перекваліфікації дій ОСОБА_6 зі ст. 115 ч. КК України на ст. 119 ч. 1 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 91 ч. 1 КПК України, дійшовши до висновку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_6 , не сформулював обвинувачення, яке встановив та визнав доведеним за ст. 119 ч. 1 КК України. Посилаючись на практику касаційного суду, вказує на допущені апеляційним судом порушення вимог ст. 23 КПК України щодо безпосереднього дослідження доказів. Зокрема звертає увагу на те, що апеляційний суд, безпосередньо не дослідивши, дав іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні, чим допустив порушення вимог процесуального закону. Вважає, що висновки експертиз № 138-А та № 47 від 19 квітня 2023 року, які були досліджені та враховані апеляційним судом, не відповідають вимогам Інструкції про проведення судово-медичної експертизи від 17.01.1995 № 6, оскільки у них відсутня дослідницька частина з обґрунтуванням підстав, з яких експерт дійшов до висновків щодо можливості отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . Неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність призвело, на думку прокурора, до уникнення ОСОБА_6 справедливого покарання за вчинене.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі ст. 440, ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України у зв`язку зі встановленою відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, не погоджується із висновками судів обох інстанцій щодо наявності у діях ОСОБА_6 кримінального правопорушення та вважає, що до нього мали бути застосовані положення ст. 36 чч. 1, 5 КК України, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, не перевищуючи її межі. Вважає, що суд апеляційної інстанції, хоч і правильно встановив відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на вчинення умисного вбивства ОСОБА_10 , проте надав неправильну правову оцінку таким діям засудженого, дійшовши до помилкового висновку про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_6 за ст. 119 ч. 1 КК України. Зазначає, що судом апеляційної інстанції було встановлено факт вчинення ОСОБА_10 озброєного нападу на ОСОБА_6 - завдання удару ножем, внаслідок чого останньому були спричинені тілесні ушкодження, у зв`язку із ОСОБА_6 не міг перевищувати межі необхідної оборони, чому не було дано відповідної оцінки апеляційним судом.
Заперечення на касаційні скарги прокурора та захисника від учасників судового провадження не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу захисника, вважали її обґрунтованою та просили її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважали необґрунтованою.
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисники засудженого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, за пред`явленим йому обвинуваченням та обставин, встановлених вироком суду, подали апеляційні скарги. При цьому, мотивуючи таку свою позицію, захисники в апеляційних скаргах зазначили доводи, де вказували про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, та без належного з`ясування дійсних обставин події. Вказували, що ОСОБА_6 перебував у стані необхідної оборони, у зв`язку із чим просили скасувати обвинувальний вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України або виправдати за ст. 115 ч. 1 КК України. Для доведення апеляційному суду обґрунтованості своїх вимог захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в спільній апеляційній скарзі просили повторно дослідити докази кримінального провадження, які, на їх думку, були досліджені судом першої інстанції без дотримання вимог ст. 94 КПК України та призначити в кримінальному провадженні додаткову судово-медичну експертизу. Прокурор також оскаржив вирок суду першої інстанції з підстави неповноти викладеного у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 115 ч. 1 КК України внаслідок м`якості.
Апеляційний суд, частково дослідивши докази у кримінальному провадженні, визнав частково обґрунтованими апеляційні скарги захисників, і встановив, що ОСОБА_6 не мав умислу на вбивство ОСОБА_10 та перекваліфікував його дії зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. 119 ч. 1 КК України, як вбивство вчинене через необережність.
Проте, в порушення вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції не зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при перекваліфікації дій ОСОБА_6 .
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (ст. 91 ч. 1 КПК України).
Дійшовши до висновку про те, що у діях ОСОБА_6 наявний інший склад кримінального правопорушення, апеляційний суд відповідно до зазначених вимог процесуального закону в ухвалі мав сформулювати та зазначити обвинувачення ОСОБА_6 визнане апеляційним судом доведеним саме за ст. 119 ч. 1 КК України, вказавши час, місце та спосіб вчинення цього кримінального правопорушення, а також аналіз оцінки доказів, на підставі якого зроблено відповідні висновки.
Однак, зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що при перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. 119 ч. 1 КК України, апеляційний суд не сформулював обвинувачення, яке встановив та визнав доведеним, тобто воно не містить обов`язкових його складових - часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Отже, для правильної кваліфікації дій особи необхідним є встановлення та перевірка судом усіх обов`язкових ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, які конкретно дії винної особи містять відповідні ознаки та якими доказами це підтверджується.
Оскільки перевірка наявності у діях особи ознак кримінального правопорушення відноситься до встановлення фактичних обставин кримінального провадження, то усунення суперечностей у формулюванні обвинувачення ОСОБА_6 , визнаного судом доведеним, повинно було здійснюватися судом апеляційної інстанції, зокрема шляхом безпосереднього дослідження доказів в порядку, передбаченому ст. 404 ч. 3 КПК України.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 95 КПК України передбачає, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже судове рішення відповідно до статті 370 цього Кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим і згідно з частиною першою статті 412 КПК України підлягає скасуванню.
Однак, у порушення цих вимог процесуального закону апеляційний суд, хоч і надав в ухвалі іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні, зокрема висновку експерта № 138 від 17.08.2018, висновку експерта № 148 від 24.07.2018, показанням свідка ОСОБА_9 , протоколу слідчого експерименту від 04.07.2018 за участю ОСОБА_9 , показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , проте безпосередньо під час апеляційного розгляду їх не дослідив, а вказаних осіб щодо відомих їм обставин безпосередньо не допитав. При цьому апеляційний суд викликав і допитав в судовому засіданні експерта ОСОБА_15 щодо складених ним у вказаному кримінальному провадженні висновків, проте в ухвалі не виклав його показання та не надав їм своєї оцінки.
Апеляційний суд дослідив висновки експерта № 138-А та № 47 від 19.04.2023 року, проведені за рішенням апеляційного суду, та врахував дані слідчого експерименту з ОСОБА_6 від 19 жовтня 2022 року, проведеного під час апеляційного розгляду за дорученням цього суду, проте не проаналізував вказані висновки експерта в сукупності з наявними в матеріалах кримінального провадження висновками експерта № 138 від 17.08.2018, № 148 від 24.07.2018, якими суд першої інстанції обґрунтував свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.
Крім того, при дослідженні висновків експерта № 138-А та № 47 від 19.04.2023 року суд апеляційної інстанції в ухвалі не надав оцінки позиції прокурора щодо зазначених висновків, яка в судовому засіданні від 08 серпня 2023 року вказала на те, що ці висновки не відповідають вимогам Інструкції про проведення судово-медичної експертизи від 17.01.1995 № 6.
Також апеляційний суд в ухвалі надав оцінку показанням потерпілого, інших свідків та письмовим доказам, які містяться в матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , які досліджувались судом першої інстанції і на які суд апеляційної інстанції послався в своїй ухвалі. Проте, в порушення вимог ст. 23 КПК України, для перевірки доводів апеляційних скарг і надання на них мотивованих відповідей, апеляційний суд цих осіб під час апеляційного розгляду не допитав, а зазначені докази безпосередньо не дослідив.
Відповідно до ст. 36 ч. 1 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Частиною 5 зазначеної статті визначено, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Зі змісту апеляційних скарг захисників вбачається, що вони наводили доводи на обґрунтування обставин у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , які, на їх переконання, вказують на наявність підстав для застосування до нього положень ст. 36 чч. 1, 5 КК України, оскільки він діяв у стані необхідної оборони і не мав умислу на заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень або ж смерті. Захисники вказували, що, на їх думку, наявні беззаперечні докази вчинення зі сторони ОСОБА_10 , озброєного ножем, нападу на ОСОБА_6 , заподіяння останньому колото різаних поранень грудної клітки, і за таких обставин вважали очевидно доведеним факт перебування ОСОБА_6 в стані необхідної оборони та відсутності перевищення її меж з його сторони.
Суд апеляційної інстанції впорушення вимог ст. 419 КПК України, зазначені доводи апеляційних скарг захисників належним чином не перевірив та не зазначив в ухвалі обґрунтованих мотивів, з яких апеляційні скарги сторони захисту в цій частині, враховуючи конкретні обставини вказаного кримінального провадження, визнав необґрунтованими.
Гарантоване обвинуваченому право на справедливий суд означає, що при апеляційному перегляді не допускається формального підходу до розгляду аргументів сторони захисту, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає вимогам ст. 94 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги прокурора та захисника - задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Інші доводи касаційних скарг прокурора та захисника, а також доводи апеляційних скарг прокурора та захисників підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 не перебуває під вартою, а покарання, призначене йому ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року за ст. 119 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років він відбув. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на нього таких обов`язків: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, про що повідомити ОСОБА_6 .
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд