Судова практика: Медичне право

«Про умови для виплати додаткової винагороди військовослужбовцю внаслідок поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини Якщо висновком ВЛК підтверджено прямий зв’язок травми військовослужбовця із захистом Батьківщини, а захворювання та стаціонарне лікування є прямим наслідком цієї травми, підстава для виплати додаткової збільшеної винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 зберігається протягом усього періоду лікування - адже особа перебуває на стаціонарному лікуванні саме у зв’язку з тією самою травмою, що підтверджена висновком ВЛК. Переривати виплату чи відмовляти в ній лише через те, що поточний медичний діагноз формулюється як «захворювання», а не «травма», є формальним підходом, що суперечить суті норми - адже причинно-наслідковий зв’язок з травмою, пов’язаною із захистом Батьківщини, не перервався та встановлений постановою ВЛК. Оскільки військовослужбовець перебував на стаціонарному лікуванні у зв’язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, вирішальним для виплати додаткової винагороди є встановлення ВЛК причинного зв’язку такого поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, що прямо передбачено Постановою КМУ № 168 та має бути підтверджено відповідними медичними документами. Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я за медичними показниками, пов’язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов’язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13765»

«Про наслідки розгляду заяви про перегляд постанови ВЛК Словосполучення «заява чи скарга щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК» визначає предмет звернення особи, а не те, що кожний розгляд скарги обов'язково завершується скасуванням постанови або прийняттям нової постанови ВЛК. Перегляд постанови є одним із можливих наслідків лише після попереднього визнання скарги обґрунтованою. Якщо ж ВЛК не встановила підстав для перегляду або направлення на повторний медичний огляд, передбачені пунктом 3.4 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 юридичні наслідки не настають. Таким чином, передбачені цією нормою наслідки у вигляді перегляду постанови або направлення на повторний чи контрольний медичний огляд настають за умови попереднього визнання звернення обґрунтованим. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15142»

«Про обов’язок Центру оцінювання функціонального стану особи дотримуватися процедури повторного оцінювання під час перевірки рішення медико-соціальної експертизи Під час проведення перевірки рішення медико-соціальної експертизи на виконання ухвали слідчого судді або рішення, експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи має обов`язок діяти відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338. Зазначений Порядок не передбачає право Центру оцінювання функціонального стану особи скасовувати рішення медико-соціальної експертизи іншим шляхом, ніж як проведення повторного оцінювання функціонального стану особи, з її викликом та повідомленням. При цьому таке оцінювання має проводитися на підставі дослідження медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження, та проведених необхідних досліджень. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15133»

«Про умови відмови у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім’ї загиблого військовослужбовця у разі виявлення в його організмі алкоголю, наркотичних або токсичних речовин У спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця за наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі військовослужбовця сам факт їх виявлення не є достатньою підставою для відмови у призначенні та виплаті такої допомоги. Підставою для відмови за умови належного доказування може бути лише: 1) доведена сукупність таких обставин: перебування військовослужбовця у стані сп`яніння, вчинення ним у такому стані конкретних юридично значущих дій та причинний зв`язок між цими діями і смертю; 2) доведений прямий медичний причинний зв`язок між алкогольним, наркотичним або токсичним сп`янінням та його безпосередніми наслідками і смертю. Разом з тим смерть військовослужбовця, яка настала під час виконання військового обов`язку, внаслідок бойового ураження, захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи, не може вважатися такою, що підпадає під обмеження статті 16-4 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» лише з огляду на виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі загиблого. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14183»

«Про правила і межі обов’язку розпорядника інформації надавати публічну інформацію Суб`єкт владних повноважень (розпорядник) не зобов`язаний створювати нову інформацію у відповідь на запит чи звернення, якщо вона не існувала раніше. Його обов`язок обмежується наданням уже наявної, задокументованої інформації, якою він реально володіє або зобов`язаний володіти за законом. Цей обов`язок повинен відповідати таким правилам і межам: - «відсутність обов`язку на створення» означає, що законодавство про доступ до публічної інформації не вимагає проводити нові дослідження, створювати якісно нові масиви даних чи виконувати складну аналітичну роботу під час відповіді; - «межа компетенції» означає, що якщо запит вимагає створення чогось нового, що виходить за межі повноважень органу, це не є доступом до інформації; - «виняток щодо обов`язку володіти» слід розуміти так, що орган зобов`язаний надати інформацію, навіть якщо її спеціально попередньо не виготовляли на окремому носії, але за своїм статусом і функціями він повинен був її створити чи мати у своєму розпорядженні; - «технічна обробка» означає, що простий підрахунок, вибірка або збір даних із наявних у базах документів без створення нового змісту зазвичай не вважаються створенням нової інформації, тому їх виконати зобов`язані. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15011 Про підстави для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію Законодавець визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Право на інформацію може бути обмежене законом лише у виключних випадках: в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Також, спеціальний Закон України "Про доступ до публічної інформації", що регулює відносини щодо доступу до публічної інформації, передбачає, що підстави для відмови у задоволенні запиту є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню. Відмова можлива лише в разі, якщо розпорядник не володіє інформацією і не зобов`язаний нею володіти, якщо інформація належить до категорії з обмеженим доступом, якщо не відшкодовано фактичні витрати на копіювання або якщо не дотримано мінімальних вимог до оформлення запиту. Більш того, відмова має бути вмотивованою, містити дані посадової особи, відповідальної за розгляд запиту, дату, чітке посилання на підставу відмови, порядок оскарження та надаватися у письмовій формі. Отже, право на доступ до публічної інформації в Україні є цілісним правовим механізмом із чітко визначеними процедурами, строками, гарантіями та способами захисту. Його ефективність залежить не лише від формального дотримання приписів закону, а й від готовності розпорядників діяти з дотриманням принципів відкритості, добросовісності та пропорційності. Саме така практика формує довіру до держави, забезпечує реальну підзвітність публічної влади та зміцнює принцип верховенства права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15012»

«Обставини, які свідчать про мету збуту наркотичних засобів. Визначення незаконного зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів Спосіб упакування та розфасування наркотичного засобу, який незаконно придбав та зберігав обвинувачений, поведінка останнього (як під час вчинення злочину, так і після його виявлення), а також те, що він не вживає наркотичні засоби, що вбачається із висновку медичного огляду, можуть беззаперечно свідчити саме про наявність мети направленої на збут виявленого в обвинуваченого наркотичного засобу. Під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов’язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Кримінальна відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14978 Підслідність кримінального провадження щодо працівника виправної колонії за Державним бюро розслідувань Працівники установ виконання покарань належать до працівників правоохоронних органів. Визначення територіальної підслідності кримінального провадження щодо працівника виправної колонії за Державним бюро розслідувань відповідає правилам підслідності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15116»

«Оцінка поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у разі амбулаторного лікування Перебування особи на амбулаторному лікуванні, яке не передбачає госпіталізації, саме по собі не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки не свідчить про об'єктивну неможливість звернення з апеляційною скаргою чи отримання правової допомоги протягом встановленого процесуального строку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14725»

«Технічна документація з нормативно грошової оцінки земель не належить до регуляторних актів Сама по собі технічна документація окремо від проєкту оскаржуваного рішення не розроблялася органом місцевого самоврядування, як регуляторним органом, а тому технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста не є регуляторним актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7213 Про непоширення на технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель законодавчих вимог щодо оприлюднення проєктів регуляторних актів Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель не містить норм права і розробляється суб`єктом, який згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» має право на здійснення діяльності у сфері землеустрою, із додержанням державних стандартів, норм і правил. Вона лише відображає результати визначення нормативної грошової оцінки за встановленою методикою і не встановлює, не змінює та не скасовує загальнообов`язкових правил поведінки. Отже, така документація не є регуляторним актом у розумінні Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», на неї не поширюється встановлений статтями 9 і 13 цього Закону порядок оприлюднення проєкту регуляторного акта, а її неопублікування не належить до обставин, з якими стаття 36 цього Закону пов’язує неможливість прийняття регуляторного акта. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14575»