ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 320/16244/24

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до суду з позовом до Національної служби здоров`я України (далі також - відповідач, НСЗУ), у якому просила:

- визнати неправомірною бездіяльність НСЗУ за програмою державних гарантій з медичного обслуговування населення у 2023 році щодо оплати позивачу бюджетних коштів на суму 605 933, 71 грн за надані позивачем медичні послуги за програмою державних гарантій з медичного обслуговування населення у 2023 році в березні, квітні, травні, липні, серпні, вересні та жовтні 2023 року згідно зі звітами позивача про обсяг медичних послуг з надання первинної медичної допомоги за березень, квітень, травень, серпень, вересень та жовтень 2023 року;

- зобов`язати НСЗУ сплатити позивачу бюджетні кошти на суму 605 933,71 грн за надані позивачем медичні послуги за програмою державних гарантій з медичного обслуговування населення у 2023 році в березні, квітні, травні, липні, серпні, вересні та жовтні 2023 року згідно зі звітами позивача про обсяг медичних послуг з надання первинної медичної допомоги за березень, квітень, травень, серпень, вересень та жовтень 2023 року.

2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що, маючи ліцензію з 12 квітня 2021 року, набула правовий статус надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій 11 травня 2021 року, в день укладання договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій

№ 0000-E51P-M000 від 11 травня 2021 року (далі також - Договір), надавала та надає медичні послуги за відповідними програмами медичних гарантій 2021, 2022 та 2023 років, починаючи з травня 2021 року до цього часу безперервно.

3. Відповідач, порушивши вимоги пунктів 29 та 30 договору 2023 року, не виконав свого зобов`язання щодо оплати наданих позивачкою медичних послуг, включених до звіту про медичні послуги. Водночас відповідач не подав заперечень до такого звіту у порядку, встановленому пунктом 25 договору. Оплата мала здійснюватися за встановленим тарифом із застосуванням відповідних коригувальних коефіцієнтів, затверджених у визначеному законодавством порядку, за умови належного внесення позивачем інформації про надані послуги до системи, в межах загальної орієнтовної ціни договору та з урахуванням граничної суми оплати у відповідному звітному періоді.

4. У зв`язку із цим позивачка звернулася до адміністративного суду із цим позовом.

5. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до НСЗУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, навівши такі аргументи. Спірні правовідносини у цій справі є приватноправовими та похідними від господарських відносин, а тому не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, оскільки у зазначених правовідносинах немає публічно-правового спору.

6. Суд першої інстанції обґрунтовував висновок про непідвідомчість цього спору адміністративним судам з огляду на те, що:

1) договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій не відповідає встановленим пунктом 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ознакам та визначенню адміністративного договору, оскільки не укладається з метою делегування або контролю та/або владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, а врегульовує паритетні відносини сторін, з метою надання медичних послуг населенню;

2) договір, укладений між сторонами, однією з яких є суб`єкт владних повноважень, на реалізацію своїх повноважень, визначених Законом України від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон № 2168-VIII), однак на підставі вільного волевиявлення, на засадах рівності сторін, відповідно до норм господарського законодавства, є господарським, а не адміністративним, оскільки в такому договорі врегульовані господарські відносини між замовником та виконавцем (надавачем медичних послуг) і не виникають відносини влади і підпорядкування;

3) договір про надання медичних послуг не направлений на розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень, для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, та не укладається НСЗУ для врегулювання питання надання адміністративних послуг;

4) укладений сторонами договір про надання медичних послуг в межах реалізації державної програми надання медичних гарантій населенню, не є дозволом у розумінні правил статті 1 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806-IV), не є дозвільним документом, а є винятково угодою двох сторін, яка регулює правовідносини у сфері надання медичних послуг населенню, їх обсяг, вартість тощо;

5) єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність таких умов:

- однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

- спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням владно-управлінських функцій;

- перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

7. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 2 липня 2024 року ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу направив до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість позиції суду першої інстанції, який вважав, що спірні правовідносини є приватноправовими, похідними від господарських відносин, та з цих підстав зазначена справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства через відсутність публічно-правового спору.

9. Апеляційний суд зазначив, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є публічно-правовим договором, який визначає обов`язки надавачів медичних послуг забезпечити належний рівень медичного обслуговування населення, умови щодо тарифів тощо. Договір визначає умови, за яких суб`єкту господарювання дозволяється здійснювати господарську діяльність з медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

10. Зауважив, що відповідача наділено владними управлінськими функціями щодо залучення суб`єктів господарювання на конкурсних засадах, укладення з переможцями договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, контролю за дотриманням надавачем медичних послуг законодавства про охорону здоров`я під час виконання таких договорів та їхнього розірвання тощо.

11. НСЗУ, не погодившись із цією постановою суду апеляційної інстанції, звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою.

12. Скаржник обґрунтовував касаційну скаргу тим, що підставою для відкриття провадження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2023 року у справі № 914/3593/21, від 27 червня 2023 року у справі № 918/518/22, від 4 липня 2023 року у справі № 920/1340/21, відповідно до яких спори, що виникають щодо укладення та виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, розглядаються в порядку господарського судочинства.

13. Скаржник стверджує, що предметом розгляду в цій справі є здійснення НСЗУ оплати медичних послуг за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, тобто вирішення спору у договірних відносинах, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

14. З огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, відповідач вважає, що цей спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

15. У відзиві на касаційну скаргу позивачка вважає касаційну скаргу безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. Просить касаційну скаргу НСЗУ залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

16. ОСОБА_1 зазначає, що НСЗУ в цій справі є суб`єктом владних повноважень та органом державної влади, рішення та бездіяльність якого у сфері публічно-правових відносин оскаржується цим адміністративним позовом, така бездіяльність відповідача стосується невизначеного кола надавачів медичних послуг за програмою державних гарантій з медичного обслуговування населення у 2023 році, але, зокрема й позивачки, тож спір в цій справі є публічно-правовим.

17. Згідно з доводами позивачки предметна юрисдикція адміністративного суду охоплює й цю справу, оскільки її предметом є бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень, який здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема й на виконання делегованих повноважень. На її думку, спір виник у зв`язку з невиконанням відповідачем таких функцій, що призвело до завдання шкоди позивачці.

Обставини справи

18. НСЗУ 11 травня 2021 року (як замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (як надавач) уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 0000-E51P-M000, за умовами якого:

надавач зобов`язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів (пункт 8);

медичні послуги та спеціальні умови їх надання визначаються у додатках до цього договору; умови закупівлі та специфікації, визначені в оголошенні про укладення договору, є невід`ємною частиною договору (пункт 9);

медичні послуги надаються відповідно до порядків надання медичної допомоги, затверджених МОЗ, з обов`язковим дотриманням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я та в місцях надання медичних послуг, що зазначені у додатках до цього договору (пункт 10);

протягом строку дії цього договору кожне місце надання медичних послуг надавача, місце надання медичних послуг підрядників повинне відповідати державним санітарним нормам і правилам, ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики, галузевим стандартам у сфері охорони здоров`я, іншим умовам, передбаченим законом, вимогам примірних табелів матеріально-технічного оснащення (пункт 11);

цей договір є договором на користь третіх осіб - пацієнтів у частині надання їм медичних послуг надавачем (пункт 13);

замовник має право, зокрема, вимагати від надавача належного, своєчасного та у повному обсязі виконання своїх зобов`язань згідно з цим договором (пункт 16);

замовник зобов`язується, зокрема, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов`язання згідно з цим договором; проводити на вимогу надавача необхідні звірки згідно з цим договором; під час здійснення моніторингу враховувати всі надані надавачем підтвердні документи щодо надання ним медичних послуг, у тому числі із залученням підрядників (пункт 17);

надавач має право, зокрема, вимагати від замовника належного, своєчасного та у повному обсязі виконання ним своїх зобов`язань згідно з цим договором (пункт 18);

надавач зобов`язується, зокрема, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов`язання згідно з цим договором (пункт 19);

у разі невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно з цим договором вони несуть відповідальність, визначену законом та цим договором (пункт 34);

спори між сторонами розв`язуються шляхом ведення переговорів або в судовому порядку (пункт 39).

19. Додатком 1 до Договору є спеціальні умови надання медичних послуг, відповідно до пункту 1 яких надавач зобов`язується надавати медичні послуги, пов`язані з первинною допомогою, що визначені Порядком надання первинної медичної допомоги, затвердженим Міністерством охорони здоров`я України, у місцях надання послуг за такими адресами: АДРЕСА_1.

20. Також між НСЗУ та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 0000-EMP6-M000, № 0000-A60T-M000.

21. Додатком 1 до договору № 0000-EMP6-M000 є спеціальні умови надання медичних послуг, відповідно до пункту 1 яких надавач зобов`язується надавати медичні послуги, пов`язані з первинною допомогою, що визначені Порядком надання первинної медичної допомоги, затвердженим МОЗ, у місцях надання послуг за такими адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2.

Рух касаційної скарги

22. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою НСЗУ на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2024 року у справі № 320/16244/24.

23. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 вересня 2025 року закінчив підготовчі дії, справу № 320/16244/24 призначив до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції.

24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2025 року справу № 320/16244/24 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 грудня 2025 року прийняла до розгляду справу № 320/16244/24, а ухвалою від 17 грудня 2025 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників.

26. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив таке.

27. Згідно із частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

28. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, надаючи оцінку наявності винятків, що виключають можливість передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, врахувала таке:

1) відповідач у суді апеляційної інстанції наполягав на підвідомчості цього спору саме судам господарської юрисдикції, мотивуючи це тим, що договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладаються за правилами, установленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), з урахуванням особливостей, визначених Господарським кодексом України, а правовідносини щодо виконання такого договору є приватноправовими та похідними від господарських відносин;

2) відповідач, який оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, обґрунтовує порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції наявністю постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, від 27 червня 2023 року у справі № 918/518/22, від 7 березня 2023 року у справі № 914/3593/21, від 4 липня 2023 року у справі № 910/1340/21, ухвалених у справах, розглянутих у порядку господарського судочинства, правовідносини у яких є подібними до тих, що розглядаються у цій справі. Зауважує, що в разі, коли подібні позовні заяви подавалися до судів адміністративної юрисдикції, провадження у справах були закриті у зв`язку із непідсудністю таких спорів судам адміністративної юрисдикції (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 640/16218/21, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року у справі № 460/13464/21);

3) Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

29. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду враховувала, що усталеною є позиція Великої Палати Верховного Суду, яка, повертаючи справи для розгляду відповідній колегії, виходила з того, що відсутність у касаційній скарзі посилання на наявність судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах є випадком, за якого справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За відсутності різної практики касаційних судів у справах з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах процесуальне законодавство надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин.

30. Водночас у касаційній скарзі НСЗУ навела висновки щодо підвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції, ухвалені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

31. З огляду на викладене, взявши до уваги те, що НСЗУ оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а позивач заперечує проти цього, коли немає винятків, що унеможливлюють передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність обов`язкової підстави для передачі справи № 320/16244/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційні засади і загальні приписи про судову юрисдикцію

32. Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, установлених Конституцією України, та відповідно до законів України.

33. Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У визначених законом випадках суди розглядають також інші справи.

34. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

35. Реалізація принципу спеціалізації судів визначена, зокрема, частиною першою статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Така спеціалізація спрямована на забезпечення ефективного, професійного та своєчасного судового захисту прав і законних інтересів осіб.

36. Визначення належної судової юрисдикції має фундаментальне значення для реалізації права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

37. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

38. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

39. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критерії розмежування юрисдикції

40. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто визначеними законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. До того ж таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

41. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що критерій суб`єктного складу сам собою не є визначальним під час розмежування юрисдикції. Вирішальне значення має характер правовідносин, у яких виник спір. Якщо суб`єкт владних повноважень діє як рівноправний учасник цивільного або господарського обороту, тоді спір є приватноправовим; якщо ж він реалізує владні управлінські функції щодо іншої сторони, тоді спір є публічно-правовим.

42. Суди повинні визначати предметну юрисдикцію з огляду на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичний характер обставин у справі.

43. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Юрисдикція господарських судів

44. Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

45. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

46. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання і виконання правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

47. Тож в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин.

48. Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, Велика Палата Верховного Суду акцентує на тому, що, за загальним правилом, спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Юрисдикція адміністративних судів

49. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 цієї статті).

50. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

51. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

52. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

53. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

54. Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто стосовно особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, визначених законом. Ухвалене суб`єктом владних повноважень під час виконання управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.

55. У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а саме поняття «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Правовий статус і функції НСЗУ

56. Повертаючись до суті спору та оцінюючи правове регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

57. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1101 затверджено Положення про Національну службу здоров`я України

(далі - Положення, Постанова № 1101), пунктом 1 якого визначено, що НСЗУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

58. Згідно із пунктом 3 Положення основними завданнями НСЗУ є:

1) реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій);

2) виконання функцій замовника медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій та за бюджетними програмами, розпорядником яких є НСЗУ;

3) внесення на розгляд Міністра охорони здоров`я пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

59. Підпунктом 4 пункту 5 Положення також встановлено, що НСЗУ згідно з покладеними на неї завданнями укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення та договори про реімбурсацію.

60. Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості, реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів (включаючи допоміжні засоби) за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначає Закон № 2168-VIII.

61. Згідно з приписами статті 7 Закону № 2168-VIII основними функціями Уповноваженого органу є, зокрема: 1) реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій; 2) проведення моніторингу, аналізу і прогнозування потреб населення України у медичних послугах, лікарських засобах та медичних виробах; 5) укладення, зміна та припинення договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію; 6) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій;

6-1) здійснення моніторингу виконання умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законодавче регулювання договору про медичне обслуговування населення

62. Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та Типова форма цього договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 410 (далі - Порядок, постанова № 410).

63. Згідно з пунктом 2 Порядку, дія цього Порядку поширюється на укладення, зміну та припинення договору між НСЗУ та закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності або фізичними особами - підприємцями, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

64. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2168-VIII договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров`я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу.

65. Системне тлумачення статей 2, 7, 8 Закону № 2168-VIII свідчить, що договір про медичне обслуговування населення є інструментом реалізації державної політики у певній сфері правових відносин, а не приватноправовим договором. Закон прямо наділяє НСЗУ владними функціями щодо укладення, моніторингу, контролю та припинення таких договорів, що є класичними ознаками публічно-владних управлінських функцій у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України.

Свобода договору у спірних правовідносинах

66. Свобода договору, закріплена у статті 627 ЦК України, є складною правовою категорією. Вона охоплює щонайменше такі самостійні елементи: свободу вирішувати, чи вступати у договірні відносини взагалі; свободу вибору контрагента; свободу визначати зміст (умови) договору; свободу обрання його форми; свободу змінювати та припиняти договір за взаємною згодою. Такий поділ відображений у тексті статті 627 ЦК України, яка окремо називає свободу в укладенні договору, у виборі контрагента та у визначенні умов договору.

67. Оцінюючи, чи є відносини приватноправовими, суд повинен перевірити наявність кожного із цих елементів окремо. Збереження одного з них не компенсує відсутності інших: договір, у якому сторона може лише погодитися або не погодитися із заздалегідь визначеним змістом, не стає приватноправовим лише тому, що формально ніхто не примушував її вступати у відносини.

68. У спірних правовідносинах свобода договору є істотно обмеженою для надавача медичних послуг і фактично її немає для НСЗУ.

69. Для НСЗУ не передбачена свобода вирішувати, чи вступати у договірні відносини. Укладення договорів про медичне обслуговування населення є для неї не правом, а функцією, покладеною законом (пункт 5 частини першої статті 7 Закону № 2168-VIII, підпункт 4 пункту 4 Положення). Не укладаючи таких договорів, НСЗУ не змогла б виконати програму медичних гарантій, тобто не виконала б покладеного на неї публічного обов`язку.

70. Для НСЗУ відсутня і свобода вибору контрагента. Вона не обирає надавача на власний розсуд і не може надати переваги одному суб`єктові перед іншим, оскільки договір укладається з кожним закладом охорони здоров`я або фізичною особою - підприємцем, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та відповідають установленим Кабінетом Міністрів України вимогам, умовам закупівлі й специфікаціям (частина перша статті 8

Закону № 2168-VIII, пункт 2 Порядку). Відмова в укладенні договору можлива лише з підстав, визначених Порядком, є рішенням суб`єкта владних повноважень і підлягає оскарженню до суду. Це ознака зв`язаної компетенції, а не автономії волі учасника цивільного обороту.

71. Жодна зі сторін у спірних правовідносинах не має свободи у визначенні умов договору. Типова форма затверджена постановою № 410; специфікації та умови закупівлі, тарифи і коригувальні коефіцієнти встановлюються актами уповноважених органів в односторонньому порядку. Сторони не погоджують ані ціну, ні обсяг послуг, ані порядок оплати.

72. Порядок укладення договору підтверджує наведене. НСЗУ оприлюднює на своєму вебсайті оголошення про укладення договорів, у якому визначає умови закупівлі та специфікації; суб`єкт господарювання подає заяву через електронну систему охорони здоров`я; підписаний НСЗУ та надісланий суб`єктові господарювання проєкт договору є пропозицією укласти договір (офертою), яка діє протягом установленого Порядком строку. Зміст такої оферти є однаковим для всіх суб`єктів, що відповідають установленим вимогам, і не може бути змінений на вимогу окремого надавача; НСЗУ не вправі ні відступити від нього, ні відкликати оферту з міркувань доцільності, оскільки її зміст визначається не на розсуд НСЗУ, а актами законодавства. За своїм характером це публічна за змістом і безвідклична за призначенням пропозиція, звернена до невизначеного кола осіб, які відповідають установленим вимогам.

73. Отже, єдиним елементом свободи, збереженим у цих відносинах, є свобода надавача вирішити, чи брати участь у програмі медичних гарантій. Це свобода вступу у відносини, а не свобода договору в її повному змісті. Прийняття надавачем оферти означає приєднання до умов, визначених державою, а не погодження умов договору.

74. Договірна конструкція у спірних відносинах не є публічною офертою або публічним договором за цивільним законодавством. Згідно зі статтею 633 ЦК України пропозицію здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг робить підприємець, який бере на себе такий обов`язок і для якого основною метою його діяльності, зазвичай, є отримання прибутку.

75. Договір щодо надання послуг медичного обслуговування може бути приватноправовим за своєю правовою природою винятково тоді, коли його укладено між їх надавачем та фізичною особою - отримувачем таких послуг. До того ж надавачем має бути суб`єкт цивільного права, а відносини між сторонами мають відповідати критеріям, визначеним у частині першій статті 1 ЦК України, тобто засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності їх учасників.

76. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що законодавець зберіг свободу вибору саме там, де вона має значення для реалізації конституційного права на охорону здоров`я, - за пацієнтом. Пацієнт вільно обирає лікаря, який надає первинну медичну допомогу, шляхом подання декларації про вибір лікаря, і вільно обирає надавача в межах програми медичних гарантій. Втім ця свобода реалізується у відносинах «пацієнт - надавач медичних послуг», а не у спірних відносинах «НСЗУ - надавач». До того ж вона є додатковим підтвердженням публічно-правового характеру цих відносин, бо договір між НСЗУ та надавачем укладається передусім не для задоволення інтересів його сторін, а для того, щоб забезпечити пацієнтові можливість реалізувати такий вибір за рахунок коштів Державного бюджету України.

Чи є НСЗУ суб`єктом господарювання у спірних відносинах

77. Окремої оцінки потребує довід про те, що спірні відносини є господарськими, оскільки виникли за участю суб`єктів господарювання.

78. НСЗУ є центральним органом виконавчої влади, юридичною особою публічного права, яка має рахунки в органах Казначейства (пункти 1, 15 Положення). Відповідно до пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України органи державної влади належать до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок державного бюджету; бюджетні установи є неприбутковими.

79. У спірних правовідносинах НСЗУ не провадить господарської діяльності. Вона не виготовляє і не реалізує продукції, не виконує робіт і не надає послуг з метою одержання прибутку; вона не має і не може мати іншої мети, ніж забезпечення виконання державою її соціальної функції у сфері охорони здоров`я. Змістом її участі у цих відносинах є розподіл бюджетного фінансування шляхом спрямування видатків загального фонду Державного бюджету України за відповідною бюджетною програмою на оплату наданих пацієнтам медичних послуг.

80. НСЗУ не набуває і не споживає результату медичної послуги. Послуга надається пацієнтові, якого НСЗУ не обирає і з яким не перебуває у договірних відносинах; НСЗУ не вправі ні вимагати передання їй результату послуги, ні відмовитися від неї, ні визначати, кому і в якому обсязі вона буде надана. Тому будь-якого власного майнового інтересу у НСЗУ в цих відносинах немає. Натомість саме наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника є ознакою, що вирізняє приватноправові відносини.

81. Показово, що законодавець сам вивів ці відносини за межі правового режиму, розрахованого на товарообіг, оскільки відповідно до пункту 18 частини п`ятої статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги за договорами про медичне обслуговування населення, що надаються відповідно до закону. Використання у Законі № 2168-VIII та підзаконних актах поняття «закупівля» має інше, ніж у законодавстві про публічні закупівлі, значення і не свідчить про господарський характер відносин.

82. За таких обставин у цьому спорі немає однієї з кумулятивних умов, за яких спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, - наявність між сторонами господарських відносин та/або спору про право, що виникає з таких відносин.

Предмет позову та обраний спосіб захисту

83. Важливе значення також має те, з якою саме вимогою і в який спосіб позивачка просила захистити її право. Предметом цього позову є не стягнення заборгованості, а визнання протиправною бездіяльності НСЗУ та зобов`язання її вчинити дії. Ці способи захисту прямо визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 5 КАС України і за своєю природою є способами захисту суб`єктивного публічного права. Такі способи захисту для спірних правовідносин не можуть бути реалізовані в порядку господарського судочинства, господарський суд не наділений повноваженнями здійснювати контроль за виконанням суб`єктом владних повноважень покладених на нього функцій в описаних правових відносинах.

84. За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як нездійснення ним юридично значимих та обов`язкових дій, які на підставі закону віднесені до його компетенції, були об`єктивно необхідними і реально можливими. Саме такий зміст має вимога, заявлена в цій справі, бо позивачка стверджує про невиконання відповідачем обов`язку, покладеного на нього частиною восьмою статті 10 Закону № 2168-VIII та приписами Бюджетного кодексу України, а не про порушення зустрічного договірного зобов`язання.

85. Перевірка обґрунтованості такої вимоги неминуче потребуватиме оцінки того, чи правильно відповідач застосував норми, що регулюють реалізацію програми медичних гарантій, тобто оцінки діяльності органу виконавчої влади у публічно-правовій сфері. Така оцінка виходить за межі предмета господарського спору.

Бюджетна природа обов`язку НСЗУ з оплати

86. Додатково потрібно врахувати, що підставою для здійснення оплати є не акт приймання-передачі послуг у цивільно-правовому розумінні, а звіт, сформований в електронній системі охорони здоров`я на підставі інформації, внесеної надавачем до цієї системи (частина восьма статті 10 Закону № 2168-VIII). Зазначена система є державною інформаційною інфраструктурою, власником якої є держава в особі НСЗУ (пункт 5 Порядку функціонування електронної системи охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 411). Тож навіть механізм підтвердження факту надання послуг та підстава для здійснення оплати здійснюється за допомогою публічно-правових інструментів, а не цивільно-правовими засобами фіксації виконання договору.

87. Додатковою ознакою публічно-правового характеру спірних правовідносин є джерело фінансування зобов`язань НСЗУ. Оплата медичних послуг здійснюється винятково за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних призначень, визначених щорічним законом про державний бюджет та програмою медичних гарантій. Відповідно бездіяльність щодо перерахування таких коштів є не просто невиконанням договірного зобов`язання, а порушенням публічно-правового обов`язку щодо цільового використання бюджетних асигнувань (статті 23, 116 Бюджетного кодексу України).

88. Обов`язок НСЗУ здійснити оплату виникає не з волевиявлення сторін, а з юридичного складу, всі елементи якого визначені законом: внесення надавачем інформації та документів до електронної системи охорони здоров`я, формування у цій системі звіту, наявність бюджетних асигнувань за відповідною бюджетною програмою.

89. Також закон визначає не лише підставу, а й черговість виконання, а саме оплата за надані медичні послуги здійснюється в порядку черговості надходження звітів (частина восьма статті 10 Закону № 2168-VIII). Боржник у приватноправовому зобов`язанні вільний у виборі послідовності виконання зобов`язань перед різними кредиторами; НСЗУ такої свободи не має, оскільки послідовність оплати встановлена імперативно і є елементом публічно-правового режиму використання бюджетних коштів.

90. Велика Палата врахувала те, що охорона здоров`я є конституційним обов`язком держави (частина перша статті 49 Конституції України). Програма медичних гарантій є механізмом реалізації цього обов`язку через бюджетне фінансування надання медичних послуг населенню. Невиконання НСЗУ обов`язку щодо оплати наданих послуг за програмою медичних гарантій (частина восьма статті 10

Закону № 2168-VIII) порушує не лише майнові інтереси конкретного надавача, а й публічний інтерес у забезпеченні безперервності та доступності медичної допомоги населенню.

91. На публічно-правову природу договору додатково вказує і те, що НСЗУ наділена повноваженнями щодо моніторингу виконання його умов (підпункт 6-1 статті 7 Закону № 2168-VIII), а також повноваженнями щодо зупинення доступу надавача до електронної системи охорони здоров`я, тобто фактично до інструменту, без якого надавач не може звітувати про надані послуги та отримувати оплату. Такі контрольно-наглядові повноваження НСЗУ щодо іншої сторони договору є класичною ознакою владного підпорядкування та несумісні з конструкцією паритетних господарських відносин.

Публічна функція держави у сфері охорони здоров`я та договірна форма її виконання

92. Велика Палата Верховного Суду окремо звертає увагу, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є очевидним прикладом договірного врегулювання відносин у сфері соціального забезпечення громадян України. У цій формі держава виконує свій соціальний обов`язок, залучаючи до його виконання суб`єктів господарювання, проте не перетворюючи сам обов`язок на предмет товарообігу.

93. Відповідно юрисдикція адміністративних судів у цій справі ґрунтується саме на пункті 1 частини першої статті 19 КАС України як спір фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності.

94. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що у спірних правовідносинах наявні окремі елементи, які створюють враження їх подібності до приватноправових: договірна форма, оплатність, участь суб`єкта господарювання на боці надавача, грошовий характер невиконаного обов`язку.

95. Проте, правова кваліфікація відносин здійснюється не за окремими зовнішніми ознаками, а за результатами системного аналізу їхнього змісту, мети та правового режиму. Такий аналіз дає підстави для висновку, що у цих відносинах переважає саме публічно-правовий елемент, оскільки відповідачем є центральний орган державної виконавчої влади, джерелом фінансування є кошти Державного бюджету України в межах бюджетних призначень; підставою оплати є звіт, сформований у державній інформаційній системі; черговість оплати визначена законом; тариф і коригувальні коефіцієнти встановлені державою; зміст договору визначений типовою формою; виконання умов договору підлягає моніторингу з боку НСЗУ; кінцевим бенефіціаром є невизначене коло пацієнтів; метою відносин є виконання конституційного обов`язку держави.

96. Цей висновок узгоджується з конституційними засадами організації публічної влади. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Соціальний характер держави означає, зокрема, що держава приймає на себе обов`язок забезпечити людині певний стандарт соціального захисту і несе відповідальність за його виконання. У сфері охорони здоров`я цей обов`язок конкретизований у статті 3 та частині першій статті 49 Конституції України.

97. Традиційно надання медичної допомоги в Україні переважно залишається функцією держави та інших публічних інституцій. Держава продовжує зберігати за собою контроль за цією сферою суспільних відносин через ліцензування господарської діяльності з медичної практики, галузеві стандарти та порядки надання медичної допомоги, функціонування електронної системи охорони здоров`я, встановлення тарифів і коригувальних коефіцієнтів, моніторинг виконання умов договорів тощо.

98. Запровадження програми медичних гарантій змінило не природу цього обов`язку, а спосіб його виконання, бо замість фінансування утримання мережі закладів охорони здоров`я держава оплачує надану пацієнтові медичну послугу. Зміна фінансового інструменту виконання публічного обов`язку не перетворює цей обов`язок на приватноправове зобов`язання.

99. Велика Палата Верховного Суду не залишає поза увагою й того, що у цій сфері відбувається трансформація, зокрема з`являється значна кількість приватних надавачів медичних послуг. Проте, участь приватного суб`єкта на боці виконавця публічної функції не змінює природи самої функції. Суб`єкт господарювання, який приєднався до програми медичних гарантій, добровільно прийняв на себе виконання частини публічного завдання держави і в цій частині діє в межах публічно-правового режиму за встановленими державою стандартами, тарифами і звітністю та під її контролем. Ця обставина не впливає на оцінку характеру відносин у цій справі.

100. Велика Палата Верховного Суду формулює такий правовий висновок: договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладений між НСЗУ та закладом охорони здоров`я або фізичною особою - підприємцем, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, не є приватноправовим (господарським чи цивільним) договором. Він є формою договірного врегулювання відносин у сфері соціального забезпечення, у яких НСЗУ діє як суб`єкт владних повноважень на виконання публічного обов`язку держави. Спори за позовами надавачів медичних послуг до НСЗУ, що виникають з приводу виконання такого договору, зокрема щодо оскарження бездіяльності НСЗУ з оплати наданих медичних послуг, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України.

Щодо відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

101. У касаційній скарзі НСЗУ посилається на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2023 року у справі № 914/3593/21, від 27 червня 2023 року у справі № 918/518/22, від 4 липня 2023 року у справі № 920/1340/21, відповідно до яких спори щодо виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій розглядаються в порядку господарського судочинства.

102. У зазначених постановах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду базувався на тому, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є господарським договором, оскільки укладається між суб`єктами господарювання на підставі норм ЦК України та господарського законодавства України, а відносини між сторонами є паритетними та не містять ознак владного підпорядкування.

103. Велика Палата Верховного Суду вважає зазначений підхід таким, що не враховує визначальних ознак договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а саме те, що його укладення відбувається не на підставі вільного волевиявлення сторін у визначенні умов, а винятково на підставі типової форми, затвердженої Кабінетом Міністрів України; змістом договору є реалізація публічної функції держави у сфері охорони здоров`я; оплата послуг здійснюється за рахунок бюджетних коштів у межах асигнувань, визначених програмою медичних гарантій; НСЗУ у цих правовідносинах діє не як рівноправний учасник господарського обороту, а як суб`єкт, що реалізує владні управлінські функції, покладені на неї законом. Отже, правовідносини між НСЗУ та надавачем медичних послуг за таким договором є публічно-правовими, а не приватноправовими.

104. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 березня 2023 року у справі № 914/3593/21, від 27 червня 2023 року у справі № 918/518/22, від 4 липня 2023 року у справі № 920/1340/21, у частині визначення юрисдикції щодо спорів, що виникають з приводу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

105. Віднесення цих спорів до юрисдикції адміністративних судів відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному частиною першою статті 2 КАС України, - захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

106. Адміністративне судочинство охоплює певні процесуальні механізми, розраховані саме на врахування нерівного становища сторін, як-от: обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладено на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України); суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи у сфері публічно-правових відносин (частина друга статті 9 КАС України); передбачено судовий контроль за виконанням судового рішення (стаття 382 КАС України). Застосування до цих відносин моделі судочинства, розрахованої на рівних учасників обороту, позбавляло б надавача медичних послуг зазначених гарантій.

107. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

108. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

109. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2024 року без змін, а касаційної скарги НСЗУ - без задоволення.

110. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

111. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду