Судова практика: Екологічне та енергетичне право

«Про відсутність у НКРЕКП обов'язку щодо повторного оприлюднення проєкту регуляторного акта у разі внесення до нього змін, пов'язаних із первинно визначеним предметом та метою регулювання Внесення до проєкту рішення, що має ознаки регуляторного акта, змін саме по собі не зумовлює обов`язку Регулятора повторно проводити процедуру його оприлюднення, збору та розгляду зауважень і пропозицій, оскільки стаття 15 Закону України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» надає Регулятору право, а не встановлює обов`язок вчинення таких дій; якщо внесені зміни залишаються пов`язаними з предметом та первинно визначеною метою регулювання і не свідчать про фактичне формування нового, самостійного за предметом та метою регуляторного рішення, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вправі прийняти остаточну редакцію без повторного оприлюднення проєкту. Водночас положення статей 12, 15 Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» не встановлюють обов`язку повторного консультування із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства кожного разу, коли до проєкту рішення вносяться зміни, а тому відсутність повторних консультацій за таких обставин сама по собі не свідчить про порушення процедури прийняття рішення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15182 Про правове регулювання постачання природного газу оператору газорозподільчої системи постачальником «останньої надії» для покриття фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат Постачання природного газу постачальником «останньої надії» оператору газорозподільчої системи узгоджується з положеннями частини першої статті 15 Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу», яка передбачає можливість постачання природного газу в інших випадках, визначених правилами для постачальника «останньої надії», а частина п`ята цієї статті прямо уповноважувала Регулятора затверджувати такі правила. При цьому законодавство не виключає можливості набуття оператором газорозподільчої системи статусу споживача у правовідносинах щодо постачання природного газу, необхідного для покриття фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат у газорозподільній системі. Водночас набуття оператором газорозподільчої системи такого статусу у відносинах з постачальником не змінює правової природи самих виробничо-технологічних витрат, які не є природним газом, використаним оператором для власних потреб, а лише обумовлює необхідність придбання ним відповідних обсягів природного газу для забезпечення функціонування газорозподільної системи. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15183»

«Про обчислення строку звернення прокурора до суду у справах, пов’язаних із видачею спеціальних дозволів на користування надрам Початок перебігу строку для звернення прокурора до суду слід пов`язувати з моментом, коли він об`єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень. Прокурор не є суб`єктом правовідносин у сфері користування надрами та не володіє постійним доступом до інформації про всі рішення Державної служби геології та надр України та пов`язані рішення інших суб`єктів, а отже, не може вважатися таким, що автоматично знає про особливості кожного виданого спеціального дозволу чи його продовження тощо. Фактична обізнаність прокурора про наявність підстав для звернення до адміністративного суду виникає лише тоді, коли внаслідок реалізації своїх повноважень, визначених законом, він отримує достатню сукупність даних, які дозволяють ідентифікувати порушення публічного інтересу і підтвердити його документально. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13003»

«Про використання даних Публічної кадастрової карти як офіційного джерела інформації про фактичні межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду Публічна кадастрова карта є інформаційною системою, розміщеною на картографічній основі Державного земельного кадастру, та водночас частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, яка використовується, зокрема, для надання визначених Законом України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» відомостей (доступу до них) фізичним та юридичним особам, а також органам державної влади у електронному вигляді у формі викопіювань з картографічної основи кадастрової карти (плану), для оприлюднення зазначених відомостей у вигляді відкритих даних, у тому числі про обмеження у використанні земель, а саме - про: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень, для обміну такими даними у вигляді інформаційних шарів і атрибутів, які є офіційними. Дані, які містяться у Публічній кадастровій карті у вигляді відповідних інформаційних шарів, можуть бути використані як офіційне та достовірне джерело інформації про фізичні (фактичні) межі територій об`єктів природно - заповідного фонду, які не встановлені в натурі, якщо вони збігаються з межами вказаних територій та об`єктів, визначених відповідно до проєктів їх створення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15135»

«Про особливості здійснення НКРЕКП планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) в період воєнного стану Протягом періоду воєнного стану дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах. Разом з тим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг має право проводити планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов на підставі свого рішення, за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15130»

«Про недопустимість обмеження права на доплату непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зонах відселення Право непрацюючого пенсіонера на доплату за постійне проживання у зоні безумовного (обов’язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення не може ставитися в залежність від проживання чи роботи на цих територіях станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року та від наявності у зв’язку з цим статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року № 1524, які встановлюють такі умови і фіксований розмір цієї доплати, не підлягають застосуванню як такі, що звужують гарантоване статтею 46 Конституції України право на соціальний захист. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14344»

«Особливості визнання позовів тотожними Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5756 Про зловживання процесуальними правами у випадку подання двох однакових за змістом позовів Подання двох однакових за змістом позовів породжує обґрунтовані сумніви у добросовісності позивача, за змістом статті 45 КАС України такі дії відповідають поняттю зловживання процесуальними правами, відтак дискредитує дії позивача в цілому - як щодо другого, так і щодо першого позову. Зловживання процесуальними правами є несумісним з правом на доступ до суду і в разі встановлення таких зловживань відповідна заява підлягає залишенню без розгляду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9120»