Юристи з визначення місця проживання дитини у Києві

Стаття 161 Сімейного кодексу дозволяє вирішувати спір між батьками, які живуть окремо, щодо місця проживання малолітньої дитини, тобто дитини до чотирнадцяти років, в органі опіки та піклування або в суді. Звернення до органу опіки не позбавляє права йти до суду, а після подання позову орган опіки припиняє розгляд заяви (частина третя статті 19). Якщо ж орган опіки вже ухвалив рішення, зверніть увагу на строк: за частиною другою статті 19 воно обов’язкове до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення особа не звернулася до суду. Виняток передбачає частина друга статті 170: негайне відібрання дитини від батьків за безпосередньої загрози її життю або здоров’ю.

У Києві ці питання готують служби у справах дітей та сім’ї районних у місті Києві державних адміністрацій, а органом опіки та піклування є сама районна адміністрація (частина перша статті 56 Цивільного кодексу). Заяву один із батьків подає службі за місцем проживання (перебування) дитини. Служба обстежує житлово-побутові умови, проводить бесіду з батьками та дитиною, складає висновок і подає його органу опіки для рішення (пункт 72 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866).

Суд розглядає такі позови за загальним правилом статті 27 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), тобто за зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача. Він не обов’язково збігається з вашим районом. Адресу другого з батьків перевірте до подання. Якщо місце його реєстрації невідоме або він не має в Україні місця проживання чи перебування, діють частини дев’ята й десята статті 28 ЦПК.

У спорі про місце проживання дитини участь органу опіки в суді обов’язкова (частина четверта статті 19 Сімейного кодексу). Він подає письмовий висновок на підставі обстеження умов проживання дитини й батьків та інших документів. Суд може не погодитися з висновком, якщо той недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини.

Практична порада: підготуйтеся до обстеження заздалегідь. Опишіть, хто забирає дитину зі школи чи садка, хто водить до лікаря, де дитина ночує.

За статтею 161 беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, її вік, стан здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Частина друга цієї статті називає обмеження: орган опіки або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Практична порада: покажіть щоденний побут дитини (заклад освіти, гуртки, лікар, відстань від житла). Підготуйте довідки із закладів, договір оренди або документи на житло, відомості про доходи, листування про домовленості. Сама лише реєстрація адреси дитини спору про місце проживання не вирішує, тому не покладайтеся тільки на неї.

Більше про документи й підхід суду — на сторінці визначення місця проживання дитини. Якщо дитина за кордоном, перегляньте дослідження про дітей за кордоном під час війни.

У таких справах корисно, щоб фахівець знав, як працює служба саме у вашому районі, і міг прийти на обстеження чи засідання. Запитайте, чи супроводжує він звернення до служби, чи лише готує позов.

Домовтеся про межі доручення: консультація, документи, представництво. Представником у суді за загальним правилом може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК), тому для участі в засіданні уточніть статус фахівця. Уточніть також, хто спілкується зі службою і як ви отримуватимете копії. Результат наперед не назве ніхто, адже суд оцінює обставини конкретної родини.

• Сімейний кодекс України, статті 19, 160, 161, 170.
• Цивільний процесуальний кодекс України, статті 27, 28, 60.
• Цивільний кодекс України, статті 31, 56.
• Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, пункт 72 Порядку.