Дистанційна робота не перейшла в новий договір: звільнення за прогул законне

Верховний Суд 29 жовтня 2026 року залишив у силі відмову в поновленні на роботі працівнику, який вважав, що законно працює дистанційно. Суд дійшов висновку, що дистанційний режим припинився разом зі старим трудовим договором, хоча посада лишилася та сама.

Послідовність подій така:

• 22 червня 2022 року. Наказом запроваджено дистанційну роботу тимчасово, до закінчення воєнного стану. Працівник тоді обіймав посаду заступника директора за сумісництвом.
• 4 листопада 2022 року. Трудовий договір припинено за згодою сторін.
• 7 листопада 2022 року. Того самого працівника прийнято на ту саму посаду, робота основна. Дистанційний режим при цьому не встановлювали.
• 23, 24 і 25 серпня 2023 року. Роботодавець склав акти про відсутність із 08:00 до 17:00.
• 29 серпня 2023 року. Звільнення за прогул, п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю.

Працівник наполягав, що наказ про дистанційну роботу був чинним, тож причина відсутності поважна.

Разом із договором, за висновком суду, припинив дію й наказ про дистанційну роботу. Правило суд не змінював: прогул означає відсутність без поважних причин понад три години, а законність звільнення має довести роботодавець. У цій справі він надав докази, які суди визнали достатніми. Раніші постанови, зокрема про обов'язок роботодавця домовитися з дистанційним працівником про канали зв'язку (справа № 367/569/23), Верховний Суд до цього спору не застосував, бо там були інші обставини.

• Працівників на дистанційній роботі за наказом, яких переводять із сумісництва на основне місце через звільнення й нове прийняття.
• Усіх, з ким роботодавець припиняє договір за згодою сторін, а потім укладає новий.
• Роботодавців і кадровиків, які оформлюють такі переходи.

Це практичні поради, а не вимоги закону.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2026 року у справі № 757/42840/23: текст у Єдиному державному реєстрі судових рішень.