Стаття 216 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Тлумачення статті 1107 ЦК України свідчить, що договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, які спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об`єкти права інтелектуальної власності. На рівні частини першої статті 1107 ЦК до договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності віднесено: ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв`я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести: договір між співавторами; договір про порядок розподілу прав на службові об`єкти інтелектуальної власності; договір про передачу ноу-хау тощо. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5748»

«Про прирівнення до вкладу коштів, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи З метою поширення гарантій Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6107»

«Щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно, придбане з прилюдних торгів Моментом виникнення майнових прав, а саме: суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов’язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України). У випадку придбання нерухомого майна на прилюдних торгів документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є саме свідоцтво про придбання нерухомого майна, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені торги. Тобто право власності на нерухоме майно, придбане з прилюдних торгів, виникає з моменту отримання такого свідоцтва. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6281»

«Щодо наслідків вчинення наступного нікчемного заповіту (ч. 4 ст. 1254 ЦК України) Положення частини четвертої статті 1254 ЦК України щодо відновлення дії попереднього заповіту є винятком із загального правила про наслідки недійсності правочину й не регулює правові наслідки нікчемності заповіту. Вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт. Суд не може зобов’язати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8544»

«Негаторний позов як належний спосіб захисту права власника на усунення перешкод у користуванні майном Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14349»

«Щодо способу захисту порушеного права у випадку поділу майна боржника, яке вибуло з його власності не з його волі, а саме на підставі недійсного правочину Оскільки стосовно права власності боржника існують сумніви та претензії з боку третіх осіб – теперішніх формальних власників складових частин колишнього єдиного майнового комплексу та наявність у боржника відповідного права власності не визнається відповідачами, то права боржника підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. У цьому випадку правильним способом захисту порушеного права боржника є саме заявлення вимоги про визнання права власності на складові частини єдиного майнового комплексу, на які він фактично поділений, та витребування цих чотирьох об'єктів нерухомості від кінцевих формальних власників. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6324 Застосування приписів статті 388 ЦК України у разі визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство Закон про банкрутство є частиною цивільного / господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон (у цьому випадку стаття 20), норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Установлення у статті 20 Закону про банкрутство спеціальних наслідків визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій боржника не перешкоджає застосуванню приписів статті 388 ЦК України. Можливість звернення до суду в порядку статті 388 ЦК України належить ліквідатору банкрута відповідно до статті 41 Закону про банкрутство. Застосувати приписи статті 388 ЦК України як наслідки визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій за статтею 20 Закону про банкрутство можна за умови: 1) наявності (доведеності) обставин, які вказують на неможливість (неефективність) застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 20 Закону про банкрутство (відсутність майна, коштів у кредитора, наявність інших обставин); 2) вибуття спірного майна з володіння боржника (банкрута у справі) поза його волею; 3) доведеності обставин, які дають підстави для застосування в межах справи про банкрутство (як наслідок застосування приписів статті 20 Закону про банкрутство) положень статті 388 ЦК України; 4) наявності доведеного статусу власника спірного майна; 5) якщо такий спосіб захисту буде визнаний судом найбільш ефективним у конкретному випадку за наявності відповідних доказів у справі. УВАГА! Правовий висновок, викладений у зазначеній постанові, слід враховувати в разі застосування статті 42 КУзПБ, якою передбачено підстави визнання недійсними правочинів боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14818»

«Солідарна відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, визначивши, що при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/315»

«Щодо фіктивності договору купівлі-продажу цінних паперів Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тому мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, і з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6967»

«Щодо належного способу захисту права при укладенні договору оренди земельної ділянки без дотримання конкурентних засад Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь в торгах. Договір оренди земельної ділянки, укладений додатково без дотримання конкурентних засад, є нікчемним, оскільки спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності. Позовна вимога про визнання такого договору недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4899»

«Занижена ціна продажу права вимоги за кредитним договором у процесі ліквідації банку як підстава для визнання аукціону та відповідного договору недійсними Занижена ціна продажу права вимоги за кредитним договором, яка є меншою ніж предмет продажу, тобто обсяг самого права вимоги, не є підставою для визнання аукціону та договору недійсними, оскільки сама по собі не свідчить про порушення порядку продажу активів банку у процесі його ліквідації. Вкладник банку, який проходить процедуру ліквідації, не є заінтересованою особою у визнанні такого аукціону та договору недійсними, оскільки не є стороною оспорюваного договору про відступлення права вимоги, укладеного за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) з продажу майна та не довів, що оспорюваним договором порушені його певні права та інтереси. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4893»

«Щодо застосування позовної давності у спорах про повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей Аналіз положень статей 625, 1212 ЦК України у сукупності з положеннями глави 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" книги першої "Загальні положення" цього Кодексу про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої у разі заявлення стороною у спорі про її застосування є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6298»

«Критерії, які суд застосовує при визначенні суми відшкодування витрат на оплату послуг адвоката Під час визначення суми відшкодування витрат на оплату послуг адвоката необхідно виходити із критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4402 Щодо стягнення гарантійного внеску у разі визнання недійсним результату аукціону За своєю суттю процедура реалізації об'єкта приватизації на аукціоні становить сукупність юридичних дій, в тому числі сплату гарантійного внеску, метою яких є створення конкурентної процедури виявлення переможця аукціону. Тож у разі визнання недійсним його результатів зникає весь юридичний склад процесу відчуження майна і, як наслідок, відпадає правова підстава, за якою договір купівлі-продажу мав бути укладений з переможцем аукціону, що є підставою для стягнення сплаченого потенційним покупцем гарантійного внеску відповідно до статті 1212 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6297»

«Щодо застосування частини четвертої статті 653 ЦК України при вирішенні спорів про розірвання договору підряду Частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому якщо договором було передбачено інші зобов'язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов'язання припиняються на майбутнє. Якщо зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6307»

«Відмежування правових наслідків недійсності правочину і правових наслідків виконання недійсного правочину Слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Наприклад, особливим правовим наслідком недійсного заповіту при їх множинності може бути відновлення чинності попереднього заповіту (частина четверта статті 1254 ЦК України). Тобто законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію як відновлення чинності правочину. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4452 Встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору є недопустимим По своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4453»

«Щодо неможливості здійснення судового розгляду спору про визнання нікчемного договору недійсним в порядку статті 42 КУзПБ Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів) у законодавстві України регулюються тільки у певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Системний аналіз положень частин першої, третьої статті 92, частини другої статті 203, частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України та статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що правочини, вчинені від імені юридичної особи фізичною особою, яка не має повноважень (правових підстав реалізовувати цивільну дієздатність юридичної особи) на укладення таких правочинів від імені юридичної особи, є нікчемними. Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними за законом та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4811»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Рішення органів юридичної особи не є правочинами та не підлягають оскарженню за правилами недійсності правочинів Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14483»

«Відсутність підстав для застосування статті 1254 ЦК України у випадку нікчемності наступного заповіту Тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3441»

«Визначення заборгованості за аліментами згідно із частиною другою статті 195 СК України непрацюючій працездатній особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю та оримує відповідну грошову допомогу Оскільки відсутні підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно із частиною першою статті 195 СК України за відсутності доходу у боржника, державний виконавець правильно застосував порядок обчислення заборгованості за аліментами, визначений положенням частини другої статті 195 зазначеного Кодексу. Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за особою з інвалідністю І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3090 Визначення розміру щомісячних платежів за аліментами у випадку, коли платник аліментів не працює У випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3091»