Стаття 8 Конституції України: судова практика Верховного Суду

«Щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України. Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5160»

«Про обов`язок суду щодо встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5425»

«Щодо необхідності оцінки судом обґрунтованості рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Обґрунтування відмови профспілкового комітету в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником тільки відсутністю достатньої кількості голосів членів профкому без посилання в обґрунтуванні на норми трудового законодавства, фактичні обставини і підстави звільнення працівника, його ділові і професійні якості дає право роботодавцю звільнити працівника без згоди профспілкового органу, оскільки таке рішення профспілкового комітету не може вважатися достатньо аргументованим. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4972 Сам лише факт незапропонування роботодавцем працівнику певної вакантної посади не свідчить про порушення вимоги частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України під час звільнення працівника Сам лише факт не запропонування роботодавцем працівнику певної вакантної посади за умови, що позивач не зміг би обійняти її відповідно до кваліфікаційних вимог цієї посади, не може свідчити про те, що роботодавцем було порушено вимоги частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України під час звільнення позивача. Судами має бути встановлено, що посаду яку не було запропоновано працівнику реально могла бути ним зайнята, оскільки у протилежному випадку скасування наказу про звільнення лише з цих підстав буде необґрунтованим та свідчитиме про формалізм щодо тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4973»

«Щодо відсутності обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном, право на користування яким мають діти, якщо власник не є одним із їх батьків або особою, яка їх замінює Аналіз законодавства дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, у разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх. Законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном залежно від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір’ю) або ж особою, яка замінює останніх. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5157»

«Порушення процесуальних прав інших учасників справи як підстава для скасування рішення Розгляд справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, може бути підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд, лише якщо безпосередньо цей учасник справи обґрунтовує свою скаргу такою підставою. Не направлення відповідачу копії ухвали про відмову у відкритті провадження та копії позовної заяви не можуть бути підставами для скасування судового рішення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4902»

«Факти, наявність яких є обов’язковою умовою для задоволення позову про знесення самочинно збудованого нерухомого майна Відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4589»

«Щодо апеляційного оскарження ухвали суду про повернення заяви про скасування судового наказу Тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про повернення заяви про скасування судового наказу, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо. Враховуючи зазначене, повернення апеляційної скарги на вказану ухвалу суду без розгляду як такої, що не переглядається в апеляційному порядку окремо від рішення суду, має наслідком обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4598»

«Про недопуск оператором газорозподільної системи посадових осіб Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до проведення перевірки Недопуск суб’єктом господарювання, що провадить діяльність, яка підлягає ліцензуванню, посадових осіб органу ліцензування до проведення перевірки за відсутності передбачених для цього законодавством підстав, не може вважатися порушенням ліцензійних умов, однак, такий недопуск є окремим видом порушення, вчинення якого може бути підставою для застосування санкцій, зокрема, у вигляді анулювання ліцензії. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5499»

«Про підстави прийняття рішень Кадровою комісією Офісу Генерального Прокурора Протиправним є покладання Кадровою комісією Офісу Генерального Прокурора в основу своїх висновків про невідповідність кандидата вимогам професійної етики та доброчесності подій та фактів, які у передбаченому законом порядку вже були предметом неодноразових перевірок уповноважених на державних органів (посадових осіб) та суду, і за результатами яких не встановлено будь-яких незаконних (неправомірних) діянь. Повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VII, а не Кадровою комісією Офісу Генерального Прокурора." Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5213»

«Про підставу для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки Підставою для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки може бути істотне порушення містобудівного законодавства під час їх видачі за умови, що ухваленню рішення про скасування містобудівних умов та обмежень передувало винесення припису, яким суб’єкту містобудівної діяльності та органу, що їх видав, надавалась змога усунути виявлені порушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4827 Про значення конституційних положень у сфері захисту права власності у сфері будівництва Значення конституційних положень у сфері захисту права власності у сфері будівництва полягає в обов`язку суб`єктів містобудівної діяльності під час здійснення підготовчих та будівельних робіт неухильно дотримуватися вимог законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про благоустрій населених пунктів», вимог державних будівельних норм та стандартів, містобудівної документації на місцевому рівні з тим, щоб створення нових об`єктів будівництва (реконструкція існуючих об`єктів) здійснювалось з урахуванням прав та інтересів мешканців відповідного населеного пункту, включаючи необхідність створення (збереження) умов для відпочинку, занять фізкультурою та спортом, дитячих ігор та розваг, паркування транспортних засобів в межах прибудинкової території, тобто створення сприятливих умов для життя та здоров`я людини. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4828 Про повноваження головних інспекторів будівельного нагляду Головні інспектори будівельного нагляду уповноважені скасовувати чи зупиняти дію рішень, ухвалених об`єктами нагляду відповідно до їх повноважень, лише у випадку виявлення порушень зі сторони об`єкта нагляду вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, допущених під час ухвалення таких рішень. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4838»

«Про обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною (субʼєктом приватного права) та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси захищають суспільні інтереси. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4821»

«Щодо правомірності одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна за той самий період користування орендованим майном Користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. В такому випадку у наймодавця виникає право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. ОП КГС ВС відступила від висновку КГС ВС, викладеного в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якого зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6132»

«Щодо можливості виселення з іпотечного житла, якщо за кредитні кошти було набуто частку в праві спільної часткової власності, а не житлове приміщення Аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав. Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлого приміщення не допускається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4398 Щодо можливості виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення, якщо предмет іпотеки було придбано лише частково за кредитні кошти У разі купівлі предмета іпотеки частково за власні і частково за кредитні кошти виселення з такого предмета іпотеки без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5084»

«Про право на повторне проходження атестації, що проводиться на підставі «Прикінцевих і перехідних положень» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Особа при проходженні іспиту на підставі «Прикінцевих і перехідних положень» Закону від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» має право на його перенесення на іншу дату у випадку, якщо під час складання іспиту подано заяву про те, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, особа не має можливості проходити тестування та просить перенести іспит на іншу дату згідно вимог пункту 11 Порядку проходження прокурорами атестації № 221, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3908»

«Про протиправність встановлення Кабінетом Міністрів України розміру разової грошової допомоги до 5 травня на 2020 рік в іншому розмірі, ніж це визначено законом Право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституція України (зокрема, статті 1, 3, 13, 16, 17, 24, 25, 36, 44, 46, 47, 48, 49, 51, 52 та 64) безпосередньо закріплює низку концептуальних видів гарантій, спрямованих на реалізацію статусу України як соціальної держави та, відповідно, права кожного на соціальний захист, яке досить тісно пов’язане з правом на життя та стосується підтримки найбільш вразливих категорій громадян. До таких видів гарантій, зокрема, відноситься унормування прямих зобов’язань держави щодо гарантування права на соціальний захист; виділення окремих груп громадян, які мають безумовне право на соціальний захист; встановлення мінімальних стандартів соціального захисту; закріплення конкретних механізмів реалізації зобов’язань держави у сфері соціального захисту. Встановлення Кабінетом Міністрів України розміру разової грошової допомоги до 5 травня в іншому розмірі, ніж це визначено законом, є порушенням конституційної гарантії права на соціальний захист. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3530»

«Щодо обов’язку страхувальника повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (пункт 3 частини першої статті 989 ЦК України). Тлумачення цієї норми свідчить, що переддоговірний обов`язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об`єкти страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина uberrima fides) і пов`язаний з ризиковим характером договору страхування. По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору страхування пов`язується із невиконанням переддоговірного обов`язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає або повинен знати щодо об`єкта, який страхується. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3969»

«Про скасування або визнання нечинним акта суб`єкта владних повноважень У разі визнання акта протиправним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3889»