ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 354/1198/21

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий опис руху справи

У провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 липня

2022 року провадження у справі зупинено до закінчення воєнного стану в Україні, у зв`язку із перебуванням ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України.

28 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качур С. В., подав клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки відсутні будь-які достовірні відомості про перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України у конкретній військовій частині та чи переведена військова частина на воєнний стан.

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 19 серпня 2025 року відмовив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качур С. В., у задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підставою для зупинення провадження у справі стало перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України. Згідно з відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2025 року № 2885/а ОСОБА_3 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки відповідач ОСОБА_3 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка є структурною одиницею Збройних Сил України, та враховуючи, що у такому випадку зупинити провадження у справі є обов`язком суду, суд вказав про відсутність підстав для поновлення провадження у справі.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качур С. В., на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним повернуто заявнику.

Апеляційний суд керувався тим, що частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено можливості оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову у поновленні провадження в справі.

08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качур С. В., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, у якій представник заявника, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті апеляційної скарги.

Заявник у касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та зазначає, що суд апеляційної інстанції під час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги не застосував до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2024 року у справі № 806/5175/14 (провадження № 11-227апп24), відповідно до яких ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі, попри відсутність її у переліку ухвал, визначених статтею 294 КАС України (статтею 353 ЦПК України), може бути предметом апеляційного оскарження, якщо така ухвала фактично перешкоджає подальшому розгляду справи та впливає на можливість реалізації особою права на судовий захист у розумні строки.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії, Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

У провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 липня

2022 року провадження у справі зупинено до закінчення воєнного стану в Україні у зв`язку з перебуванням ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України.

28 квітня 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Качура С. В. надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки відсутні будь-які достовірні відомості про перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України у конкретній військовій частині та чи переведена військова частина на воєнний стан.

Як вбачається з ухвали суду першої інстанції від 18 липня 2022 року підставою для зупинення провадження у справі стало перебування одного з відповідачів, а саме відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України. За відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2025 року № 2885/а ОСОБА_3 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

До основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічні за змістом правила передбачені у пунктах 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України.

У Рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.

У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті

353 ЦПК України).

Водночас питання щодо визначення критеріїв, за яких ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку, виникали у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та вирішувалися його об`єднаною палатою. Зокрема:

1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження

№ 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;

2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом із рішенням суду першої інстанції;

3) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження

№ 61-42865сво18) вказано, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В його основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.

Суть цього підходу полягає в такому:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України, статті 255 ГПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.

Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи, до їх усунення. Інститут зупинення провадження у справі забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), зокрема, права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи.

При цьому пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у цивільному судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Зазначена процесуальна гарантія встановлена виключно в інтересах військовослужбовця, який у зв`язку з проходженням військової служби може бути об`єктивно позбавлений можливості здійснювати належний захист своїх прав та інтересів у судовому процесі.

Суть апеляційного перегляду полягає у перевірці правильності висновку місцевого суду про відсутність підстав для поновлення провадження у справі у контексті доводів заявника про те, що відповідач, який проходить військову службу у Збройних Силах України, не надав достовірних відомостей про перебування у складі Збройних Сил України, у конкретній військовій частині та чи переведена військова частина на воєнний стан.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2024 року у справі

№ 806/5175/14 (провадження № 11-227апп24), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що: «процесуальні ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, є такими, що впливають на строк розгляду справи та, відповідно, належать до переліку ухвал, апеляційний перегляд яких повинен здійснюватися задля перевірки дотримання права учасника процесу на справедливий суд.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає принципу верховенства права, практиці ЄСПЛ та статті 6 Конвенції, оскільки в цьому випадку тривале невирішення справи Конституційним Судом України, до вирішення якої було зупинено відповідне провадження у справі, призводить до обмеження права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає статті 8 Конституції України та статті 13 Конвенції в частині надмірної тривалості розгляду справи, яка не відповідає вимозі «розумного строку», і унеможливлює ефективний засіб юридичного захисту.

Вирішуючи правову проблему щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі окремо від рішення суду, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду висновує, що така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, неможливо».

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та, повертаючи апеляційну скаргу, дійшов помилкового висновку про неможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Такий висновок суперечить верховенству права, а також ефективному захисту порушених прав і свобод людини та не відповідає принципу розумності строків розгляду справи.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качур С. В., про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а тому вона підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд виснує, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

З урахуванням результату касаційного розгляду підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду